Після перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні розпочалось будівництво висотних будинків, що мали створити новий силует Москви. Містобудівне значення цих споруд як місць громадського користування житла і державних установ було надзвичайно важливим.

Зодчі творчо звернулися до національних композиційних прийомів, що йшли від силуетів Кремлівських веж, традиційної мальовничої забудови російських міст та ансамблів. Будівництво висотних споруд (їх було сім) в основному здійснювалося по лінії Садового кільця і там, де перетинаються радіальні магістралі з Москвою-рікою.

Серед висотних споруд міста важливе місце займає будинок університету, споруджений на Ленінських горах — найвищій точці Москви. Він по суті є композиційною домінантою Москви і проглядається майже з усіх точок міста. Територія Ленінських гір дуже мальовнича, і автори споруди — архітектори Л.В. Руднєв, Є.Е. Чернишов, П.В. Абросімов А.Ф. Хряков — вдало це використали, розташувавши комплекс університетських споруд на території площею 167,4 га серед парків, алей, газонів. Центральний корпус, де містяться основні факультети, ректорат, кафедри, бібліотеки, музеї, актовий зал на 1500 місць та інші приміщення, має 32 поверхи, над якими височить вежа, увінчана шпилем, заввишки 240 м. Чотири бані по кутах основного об'єму споруди підкреслюють урочистість його силуету. У бокових 18-поверхових крилах розташовані гуртожитки, квартири професорсько-викладацького складу. Перед головним корпусом — широкий партер з фонтанами, що підходить до бровки укосу, звідки відкривається чудової краси краєвид на Москву. За головним корпусом — урочиста площа з монументом М. В. Ломоносова, робота скульптора М. В. Томського.

Університет складається з 45 тис. приміщень. Щоб відвідати їх, треба пройти 145 кілометрів; і якщо на огляд кожного з них витратити хоч хвилину, то потрібно буде 750 годин. У споруді застосовано нову для тих часів конструктивну систему з металевого каркасу з рамних зварних конструкцій.  Фасад дещо  перевантажений архітектурними  деталями  та занадто помпезний характер мають парадні приміщення, що оздоблені дорогими породами мармуру, бронзовими люстрами тощо. Але могутня, урочиста. І спокійна і світла архітектура комплексу справляє велике враження. Особливо гарно вимальовується силует університету з далеких відстаней, осяяний ранковим сонцем, або на фоні вечірнього неба, коли засвічуються вогні в тисячах вікон.

АНСАМБЛЬ У КАДЖУРАХО

X-XI ст. — часи найвищого розквіту індійської архітектури, панування феодального ладу. На той час Індія складалася з окремих феодальних держав, де на основі багатої культурної спадщини попередніх епох розвинулися місцеві архітектурні та художні школи. Ця спадщина використовується для потреб часу, вона повністю відповідає духу і нормам індійської міфології, звідки митці черпають безліч сюжетів.

В усій архітектурі середньовічної Індії використовується камінь, причому головну роль в її художній виразності відіграє пластика форм. Звідси скульптурний принцип побудови композиції споруди і величезна роль тематичної та декоративної скульптури, яка настільки є невід'ємною від архітектури, що іноді важко провести між ними межу. При цьому індійська архітектура з давніх часів виробила свою художню мову, джерелом якої, як вважає більшість дослідників, є традиції народної архітектури. Монументальна архітектура цього періоду — це, головним чином, брахманські й джайнські (дві галузі індійської релігії) храми та їх комплекси. Храми орієнтовано зі сходу на захід і в цьому напрямі розміщують храмові приміщення: колонний зал — мантапам і святилище — віман. Перед колонним залом здебільшого будували портики, а навколо святилища — галереї-обходи. Над святилищем споруджували високу, конусоподібну башту шикхару, з безліччю невеликих бань. Над залом та вхідним приміщенням ставилися башти меншої висоти. У 954 р. до влади в одному з північно-індійських царств Чанделла прийшов цар Дханга. Під впливом жерців культу «Капула-Капіліка», що проповідував життєві насолоди, Дханга будує в столиці царства Каджурахо велику кількість храмів цього культу. Найкращі майстри Індії, багато тисяч підневільних людей працювали над їх спорудженням. З 954 по 1050 рр. там було побудовано до 80 храмів, що становили казковий за красою архітектурний ансамбль. Для експлуатованого народу культ «Капула-Капіліка» був ненависним, і після смерті Дханга його наступники, боячись народного гніву, перенесли свою столицю в Махобу. Каджурахо поступово заростає джунглями і, мабуть, тому храми уникли знищення від мусульманських завойовників XII ст. До наших днів неушкодженими збереглося лише 20.

Відстань 420 км літак з Акри до Каджурахо долає за короткий час. Перед нами відкривається широка, залита сонцем долина стародавньої столиці Чанделла з прекрасними парками і низькою екзотичною рослинністю. Світло-зелена долина переливається червоним, жовтогарячим і білим цвітінням дерев. Серед них велично здіймають свої вежі храми. Здається, що їх дуже багато і що вони величезних розмірів, хоча висота найбільшого храму Кандарья Махадева не перевищує 35 метрів. Таке враження складається тому, що храми розчленовано на безліч дрібних форм і скульптурних композицій. Величності храмам надають високі подіуми (до 9 м), на яких вони стоять. У Каджурахо дві групи храмів. Більші — брахманські, присвячені Шиві і Вішну, менші — джайнські.

Широкими сходами підіймаємося на подіум храму Кандар'я Махадева, збудованого в 1000 р. Його композиція складається з чотирьох башт, що злилися в єдине ціле. Башти підіймаються вгору одна за одною від невисокої над вхідним ґанком до найвищої над святилищем. Фасади оточено численними пасами горельєфних фігур. Це сцени на міфологічні сюжети, зображення танцюристок, музик, небесних красунь-аспар, різних тварин, у тому числі казкових левогрифів. Кожна скульптура виконана з великим художнім смаком. Близько 650 горельєфних зображень прикрашають зовні храми, всередині їх близько 250. За індійською традицією радість повинна перемогти горе і витвори мистецтва мають звеселяти людей. А тому індійська пластика взагалі має оптимістичний характер. Із залитого світлом ґанку потрапляємо в зал — мантапам. Він квадратний у плані (сторона квадрата — 8 м) з чотирма стовпами всередині. Світло сонця падає в зал через отвори і балкони, що надає скульптурним зображенням — здебільшого фантастичним тваринам, маленьким фігуркам чарівних аспар — виняткової пластичності. Святилище, навколо якого зроблено вузький обхід — галерею — затемнено. Скульптуру тут можна розглядати при штучному освітленні. Неподалік стоїть храм Вишвантаха, збудований у 1002 р. За розмірами він менший від попереднього, але композиційно зібраніший. Його рельєфи здаються витонченішими та динамічнішими. Кожний з інших храмів має свої індивідуальні особливості і щодо типу споруди, і щодо композиції, скромнішим є їх скульптурне вбрання. При цьому для всього комплексу характерними є стилістичні особливості, що відрізняють лише споруди північної групи храмів. Архітектура і скульптура ансамблю розрахована на те, щоб її розглядати під сліпучим сонячним світлом. Проте ввечері, коли зникає гра світла і тіні і споруди виступають темними силуетами на фоні осипаного яскравими зірками неба, каджурахські храми справляють не менше враження, особливо в місячні ночі.