Регіональний ландшафтний парк „Надсянський"
Регіональний ландшафтний парк „Надсянський" (РЛПН) загальною площею 19 428 га був створений в українсько-польській прикордонній зоні на території 6 сільських рад Турківського району Львівської області в 1997 р. Парк розташований у межах двох паралельних гірських хребтів по обидва боки Головного Європейського вододілу біля витоків двох великих європейських рік. Ріка Сян, витоки якої знаходяться біля села Сянки, є притокою Вісли, що впадає у Балтійське море, тоді як р. Дністер, що бере початок поблизу с. Шандровець, впадає у Чорне море. Назва парку відбиває його розташування - вздовж течії р.Cян на державному кордоні України з Польщею (у даний момент тут проходить зовнішній кордон Європейського Союзу). Територія парку охоплює дві цілком різні частини: у віддаленій і недоступній долині р. Сян практично відсутні людські поселення, тоді як інша, щільно заселена, долина характеризується багатством культурної спадщини та збереженими формами традиційного землекористування. Населення РЛПН нараховує 9 000 мешканців у 8 селах, на території яких локалізовані численні пам'ятки культурної та історичної спадщини.
Ліси та лісопокриті землі займають 51,6, сільськогосподарські землі - 42,9 відсотків площі парку. П'ять природних комплексів, у яких охороняються умовно корінні букові, ялицево-букові та зелено-вільхові деревостани, включені до складу заповідного ядра біосферного резервату в РЛПН. Понад 30 видів рослин, що зустрічаються у парку, включені до Червоної Книги України; чисельні оселища та окремі види рослин і тварин РЛПН наведені у Додатках до Оселищної і Пташиної Директив ЄС, що регламентують їх охорону в Європейському Союзі.
РЛПН є складовою частиною першого у світі тристороннього біосферного резервату "Східні Карпати". Він межує з іншою українською природоохоронною територією - Ужанським національним природним парком, який знаходиться у Закарпатській області, а також двома сусідніми природоохоронними територіями, локалізованими на іншому боці річки Сян-Бещадським Парком Народовим і регіональним ландшафтним парком "Долина Сяну" в Польщі.
Нашою метою є проведення Вас цією мальовничою територією і надання допомоги для кращого пізнання цієї краси у різні пори року. Запрошуємо до регіонального ландшафтного парку "Надсянський", одного зі скарбів України!
Ландшафт парку
Територія РЛПН знаходиться у межах Стрийсько-Сянської верховини Вододільно-Верховинської області Українських Карпат в інтервалі висот від 640 до 951 м н.р.м. Ландшафт частини парку, розташованої вздовж державного кордону, формують три гірських хребти, які перетинають територію з північного заходу на південний схід: Червоний Верх (найвища вершина - г.Мархітина, 826 м), Сянський (г.Щолб, 874 м), Бучок (г. Бучок, 915 м і безіменна вершина висотою 951 м, яка знаходиться на південному сході цього хребта). Між хребтами Червоний Верх і Сянський знаходяться острівні гори – Кам’янець (762 м) і Лосівка (819 м). В ланцюгу острівних гір долини верхнього Сяну найвищою є Сянківська Кічера - 888 м. Хребет Червоний Верх переходить у пасмо Отриту (польська частина резервату). Хребти Бучок і Сянський знаходяться на відстані 6 та 10 км від Головного вододільного хребта Східних Бескидів.
У долині, сформованій гірськими ріками Яблунька (басейн Дністра) і Ріка (басейн Сяну), яка при хорошій погоді добре проглядається з шосе Львів-Ужгород біля Борині, розташовані села Боберка, Шандровець, Верхня Яблунька і Нижня Яблунька. Між Головним вододільним хребтом і Сянським кряжем, від витоків р.Сян біля с.Сянки, в північно-західному напрямку простирається друга велика долина шириною 14-16 км. Ріка Сян від с.Сянки до с.Боберка є ділянкою державного кордону України з Польщею довжиною 53 км і, водночас, внутрішньою межею між РЛПН та двома польськими природоохоронними територіями, що також входять до складу резервату - Бещадського Парку Народового та регіонального ландшафтного парку "Долина Сяну". У цій долині колись були розташовані села Соколики, Тернава Вижня, Тернава Нижня, Дзвиняч Горішній, Локіть, Дидьова та Журавин, мешканці яких були виселені у 1944-1946 pp. радянським режимом під час операції очищення прикордонної смуги. З цієї долини (ур.Локіть над с. Локіть) відкривається велична панорама польської частини резервату - від г. Кінчик Буковський на південному сході до г. Смерек на північному заході (від с. Сянки до Лютовіск). На півдні, у районі Ужоцького перевалу, на ділянці протяжністю біля 1 км, РЛПН межує із другою українською частиною резервату - Ужанським національним природним парком. З Ужоцького перевалу відкривається вид на цей парк, долину верхнього Сяну, Головний вододільний хребет, Сянський хребет, а також окремі вершини Західних Бещадів, зокрема, Кінчик Буковський (1251 м) та Галіч (1333 м н.р.м.).
Через РЛПН проходить Головний європейський вододіл, який розділяє басейни двох великих європейських рік - Сяну (басейн Балтійського моря) та Дністра (басейн Чорного моря). Витоки р.Сян знаходяться на південь від с.Сянки, а р.Дністер - біля с. Вовче (поблизу с. Шандровець). На території РЛПН вододіл бере свій початок на півдні, у районі Ужоцького перевалу, повертає на північ до с.Сянки, від якого проходить у північно-західному напрямку хребтами Бучок і Сянським, де різко звертає на схід, до г.Висока. Від цієї вершини вододіл знову повертає на північний захід (майже паралельно до зовнішньої межі парку) і за с.Боберка, на півночі, він входить на територію Польщі.
Природа парку
Рослинний покрив на території РЛПН сформований лісами за участі бука, ялиці та смереки, луками та сільськогосподарськими угіддями (сіножаті, пасовища та рілля). У лісах значні площі займають вторинні смерекові деревостани, які потребують реконструкції. Найбільш цінні комплекси букових, ялицево-букових та смереково-ялицево-букових лісів збереглися в Боринському та Яблуньському лісництвах парку, де в урочищах Бучок, Ліски та Сянське запропоновано створити 2 букових та 2 ялицево-букових резервати. В урочищі Бучок, на схилах г. Вернік, також виявлено унікальний для цієї території локалітет вільхи зеленої, де буде створено пам'ятку природи. На терасах р. Сян вздовж українсько-польського кордону поширені угрупування вільхи сірої, вологі луки зі значною участю представників родини орхідних. У заплаві р.Сян, поблизу с.Боберка, знаходиться дуже цікаве у флористичному відношенні оліготрофне торфовище, на якому виявлено біля 40 видів судинних рослин, серед яких є багато рідкісних. У районі Сянського хребта також виявлено верхове торфовище. Внаслідок значного антропогенного впливу, колишні лісові території зараз займають сіножаті і пасовища, які деградують через поширення заростей ялівцю. За попередніми даними українських вчених (проф. Степан Стойко), флора РЛПН нараховує понад 700видів судинних рослин, серед них 10% - це рідкісні і зникаючі види, 30 з яких знаходяться у Червоній Книзі України. Зокрема, це баранець звичайний, цибуля медвежа, белладонна звичайна, лунарія оживаюча, підсніжник звичайний, лілія лісова, гніздівка звичайна та окремі види родини орхідних.
Істотний антропогенний вплив на територію РЛПН призвів до зниження показників фауністичного різноманіття. Серед земноводних та плазунів, на території парку відмічені гадюка звичайна, вуж водяний, мідянка, живородяща ящірка, полоз ескулаповий та саламандра плямиста (останні два види знаходиться у Червоній Книзі України). У водах гірських рік та потоків водяться форель струмкова, щипівка гірська, гольян та харіус. Орнітофауна нараховує 60 видів птахів, серед яких зустрічаються рідкісні види, зокрема, підорлик малий, пугач та лелека чорний. Із ссавців на території парку відмічено оленя благородного, козулю, дику свиню, білку звичайну, тхора темного, лисицю. Дуже рідко трапляються видра річкова, борсук, куниця лісова, рись, вовк, ведмідь бурий та кіт лісовий.
Історія та культурна спадщина парку
На думку істориків, заселення території, на якій знаходиться РЛПН, розпочалося на переломі І і II тисячоліть, у часи існування Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. Про це свідчить наявність старих городищ, зокрема, поблизу с.Нижній Турів, де могли знаходитися давньоруські оборонні пункти. За свідченнями польського історика Яна Длугоша, біля витоків Сяну і Дністра стояла легендарна фортеця Собінь. Вздовж Сяну, від Перемишля до Ужоцького перевалу, йшов торговий і військовий шлях із Київської Русі у Західну Європу.
Масова колонізація Верхнього Надсяння розпочалася у XIV-XVI ст., коли, у політичному контексті, ця територія входила до складу Королівства Польського, а після 1569 р. - до Речі Посполитої. У першій половині XVI ст. всі землі, розташовані у верхів'ях Сяну і його приток, належали краківському воєводі Петру Кміту, який заснував частину населених пунктів, що знаходилися чи зараз знаходяться у межах парку - села Сянки, Соколики, Тарнаву Вижню, Тарнаву Нижню, Шандровець, Дзвиняч Горішній, Дидьову, Боберку і Локіть. На королівських землях, що належали до Розлуцької країни Самбірської економії, протягом другої половини XVI ст. королем Зигмунтом Августом та королевою Ізабелою були засновані Дністрик Дубовий, Верхня Яблунька, Нижня Яблунька, Верхній Турів і Нижній Турів, які зараз також входять до складу території РЛПН. З 1772 до 1918 pp. уся територія Галичини, включаючи Турківщину, була у складі Австро-Угорської імперії. У 1918 р. Надсяння увійшло до Західно-Української Народної Республіки, з 1919 р. воно знаходилося у складі Польщі, з 1939 р. - СРСР і з 1991 ця територія перебуває у складі України.
Варто також згадати трагічну сторінку історії Надсяння, коли протягом 1944-1946 pp., внаслідок операції щодо очищення прикордонної смуги, проведеної радянським режимом, було цілковито виселено біля 7 тис. мешканців восьми сіл - Соколиків, Тернави Вижньої, Тернави Нижньої, Дзвиняча Горішнього, Локітя, Дидьової, Журавина та Кривки.
Було зруйновано не лише присадибну забудову, але й унікальні пам'ятки сакрального мистецтва - дерев'яні церкви бойківського та неоукраїнського типів, що були знищені радянськими прикордонниками протягом 1957-1958 pp.
До сумного мартирологу увійшли такі церкви: Св.Дмитра, 1791 p., Соколики; Святих апостолів Петра і Павла, 1889 p., Тернава Вижня; Св.арх.Михайла, 1894 p., Тернава Нижня; Успення Пресвятої Богородиці, 1860 p., Дидьова; Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, 1901 p., Кривка; Св.арх. Михайла, 1905 p., Дзвиняч Горішній; Св.арх. Михайла, 1907 p., Беньова (на лівому березі Сяну, у 1946 р. була сплюндрована солдатами польської Армії Людової та спалена у 1947 p.); Преображення Господнього, 1918 p., Журавин та Св.арх.Михайла, 1927 p., Локіть.
Протягом усього історичного часу, незважаючи на зміну політичних режимів, уклад життя населення Надсяння, що сформоване карпатською етнічною групою бойків, змінювався дуже повільно. Бойки відрізняються своєрідним діалектом, оригінальним одягом (геометричні узори та рослинний орнамент на сорочках), способом життя та народними традиціями й звичаями.
На території парку збереглася значна кількість пам'яток матеріальної культури, переважно греко-католицьких храмів і дзвіниць - церкви у селах Верхня Яблунька (Собору Пресвятої Богородиці, 1788 p.), Нижня Яблунька (Преображення Господнього. 1820 p.), Верхній Турів (Св.Пантелеймона, 1890 p.), Боберка (Вознесення Господнього, 1913 р. та Св. арх.. Михайла, 1914), Нижній Турів (Успення Пресвятої Богородиці. 1914 p.), Дністрик Дубовий (Собору Пресвятої Богородиці / Найсвятішого Серця Ісуса, 1920 p.), де до цього часу зберігаються унікальні ікони Риботицької школи та літургійні книги зі старих, вже неіснуючих, дерев'яних бойківських церков, споруджених у XVI-XVIII ст., як на території сучасних, так і вже неіснуючих сіл.
Варто відмітити, що дві старих церкви бойківського типу, споруджені у с. Сянки в 1645 та 1703 pp., були продані в с. Кострино (1703 р.) та с. Сіль (1831 р.) на Закарпатті, де збереглися до сьогодення (зараз це територія Ужанського національного природного парку).
У селах, що знаходяться на території парку, збереглася традиційна дерев'яна бойківська забудова - однорядні двори ("довга" хата), які об'єднують комплекс житлового будинку та стайні. Одна з таких садиб із с. Шандровець, побудована в 1909 p., за ініціативою митрополита Андрея Шептицького, у 30-х роках минулого століття була перевезена до Музею народної архітектури і побуту у Львові.
Мешканці до тепер займаються землеробством із збереженням давньої терасної природоохоронної форми обробітку ґрунту, двопільної та багатопільної систем землеробства з використанням традиційних знарядь праці, до яких відносяться плуги, борони, мотики, одноручні коси, дерев'яні вили та ціпи.
\
