Готельне господарство є однією з основних складових туристської індустрії України. У 2004 р. в Україні налічувалось 1308 готельних підприємств на 949,1 тис. місць.

За формами власності їх кількість розподіляється так: 40 % перебу­вають у загальнодержавній та комунальній, 57 — у колективній і 3 % — у приватній власності.

Середньорічний коефіцієнт завантаження готелів у 2000 р. в серед­ньому по Україні становив 0,24. При цьому мінімальне використання місткості готелів — 9 % — було в Луганській та Миколаївській облас­тях, а максимальне — 78 % — у Севастополі. У Києві цей показник дорівнював 40 %.

                 

Якщо відкинути максимальне й мінімальне значення показників за­вантаженості, то використання місткості українських готелів у 2000 р. становило 0,20. Це значення є більш об'єктивним для характеристики стану готельного бізнесу в Україні. Винятком з цього незадовільного становища є Київ, де завантаженість у 1995 р. дорівнювала 0,52, в 1998 р. - 0,35, в 1999 р. - 0,37, у 2000 - 0,40.

У більшості регіонів України рівень завантаженості готелів коли­вався від 0,17 до 0,22.

Чисельність готелів в Україні скоротилась з 1995 р. по 2000 р. на 88 одиниць, або на б %, їх місткість зменшилась на 27 963 місця, або на 21 %.

Найбільше скорочення спостерігалось у Києві — на 4287 місць, об­ластях Хмельницькій (2953), Донецькій (2709), Львівській (1719),

Усього готелями України надано послуг 358 446 іноземним грома­дянам, що становить 10,9 % загального числа осіб, яким надано послуги (табл. 5).

Найбільшій кількості іноземних туристів надано готельних послуг у таких регіонах України: Київ (36,1 %), АР Крим (10,4%), областях Львівській (9,1 %), Одеській (5,3 %), Дніпропетровській (5,3 %), Київ­ській (4,2 %), Донецькій (4,0 %).

Середня тривалість перебування однієї особи в готелях становить для громадян України 2,7 доби, для іноземців — 2,6 доби.

Середня місткість номера по Україні дорівнює 2,02, у Києві — 1,9, а в областях, зокрема Рівненській і Донецькій, — 1,8, в Одеській — 2,2, у Чернігівській і Херсонській — 2,3, у Сумській — 2,6.

На виконання статті 15 Закону України «Про туризм» з 1 жовтня 1999 р. введено обов'язкову сертифікацію готельних послуг та послуг харчування, які надають суб'єкти туристської діяльності. Згідно з чинним законодавством обов'язковій сертифікації в Україні нині підлягають 266 підприємств, що надають готельні послуги, та 455 підприємств хар­чування. Станом на 01.10.2040 р. сертифікат відповідності надано: на готельні послуги — 158 підприємствам, на послуги харчування — 274 підприємствам.

Результатом проведеної роботи стало помітне підвищення рівня обслу­говування на підприємствах готельної галузі.

Разом з тим існуюча інфраструктура туризму ще не відповідає вимо­гам міжнародних стандартів. У більшості готелів відсутні сучасні засо­би зв'язку та комунікацій, конференц-зали з відповідною аудіовізуальною технікою та технічними засобами для синхронного перекладу.

Подальший розвиток готельного господарства неможливий без су­часного обладнання і новітніх технологій, про що нагадує девіз Все­світньої туристської організації на 2003 рік: «Технологія і природа — два актуальних аспекти розвитку туризму на початку двадцять першо­го століття». Це стосується насамперед інформаційних технологій, ефек­тивних і надійних систем захисту, без чого неможливо досягти високого рівня якості послуг.

 

 

Кількість готелів в Україні порівняно з туристськими країнами світу незначна. У Великій Британії, наприклад, функціонує близько 260 тис. готелів. У країнах Європи число великих готелів становить 15 — 25 % загальної кількості готельних господарств, 75 —85 % — мотелі та готелі сімейного типу. За даними аналізу структури готельного господарства України, такі форми готельного господарства, як мотелі, кемпінги, мо­лодіжні бази, надзвичайно поширені в інших країнах, в Україні прак­тично не розвинуті.

Як свідчить міжнародний досвід, саме такі підприємства могли б дати істотний поштовх розвитку галузі та створенню додаткової кількості робочих місць.

Чинне законодавство України нечітко визначає готельне господарство, його належність до сфери туристських послуг та відомче підпорядку­вання. Тому для розвитку готельного господарства України, підвищення попиту на ринку споживання готельних послуг, створення і входження на ринок малих готельних підприємств доцільним є розробка проекту Зако­ну України про розвиток готельного господарства. Положення Закону мають визначити правові, економічні та організаційні засади створення і подальшого розвитку конкурентних відносин на цьому ринку.

·        Завантаженiсть по Українi 25%, в Києвi - 44%

·        Забезпеченiсть готельними мiсцями - 2,4, в Києвi - 7.

Готелi, що вiдповiдають свiтовим стандартам: 0,8, в Києвi - 2.

П"ятизiрковi готелi - "Днiпропетровська Україна", "Прем"єр Палас", "Кемпiнскi  (Одесса)".

Управлiння: Акцiонернi Товариства - часто контрольний пакет акцiй у Дежави.

Туристські комплекси — сукупність рекреаційних підприємств, різ­них за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених на туристському маршруті й об'єднаних загальною функціональною програмою — ту­ризм. Туристські комплекси включають різноманітні типи туристських підприємств: туристський готель, туристська база, автотуристські підприєм­ства (мотор-готель, мотель, кемпінг), водні туристські підприємства (ботель, ботокемпінг, флотель, флотокемпінг, акватель), мобільні туристські підприємства (потяг, теплохід), флайтель, туристський притулок і хатина.

Санаторні комплекси — сукупність рекреаційних підприємств, різ­них за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених у лікувальній місцевості (курорті) і об'єднаних загальною функціональною програ­мою — лікування. Санаторні комплекси включають різноманітні типи санаторних підприємств: санаторій, санаторій-профілакторій, дитячий санаторій, спеціалізований санаторій, санаторний табір, лікарня.

Комплекси відпочинку — сукупність рекреаційних підприємств, різ­них за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених у міській, приміській або міжосельній зонах відпочинку й об'єднаних загальною функціональною програмою — відпочинок-релаксація. Комплекси від­починку включають різноманітні типи підприємств: база відпочинку, будинок відпочинку, пансіонат, дитяча дача, дитячий табір, молодіжний/ табір, санаторій-пансіонат, курортний готель.

Сучасна типологія засобів розміщення визначається розвитком рек­реаційної інфраструктури, забезпеченням її нормативно-експлуатацій­ними актами, виявленням функціонально-технологічних структур.

Типологічна уніфікація засобів розміщення дає змогу створити стан­дарт засобів розміщення, центральною частиною якого має бути їхня класифікація на основі класифікації засобів розміщення, розробленої ВТО.

Усі засоби розміщення можна класифікувати за формами, видами й типами. Форми засобів розміщення визначаються основним видом дія­льності: тільки розміщення або розміщення плюс послуги. Традиційно тільки розміщення надавали підприємства неготельного типу (non hotel type). Розміщення плюс послуги надавати підприємства готельного типу. Види засобів розміщення визначаються соціальними умовами розмі­щення: колективні, індивідуальні, приватні. Типи засобів розміщення визначаються їхнім функціональним профілем.

Відмітною рисою підприємств готельного типу є технології готель­них послуг.

Структурні зміни в готельному господарстві України вимагають упровадження уніфікованих технологій для створення нової політики "готельної марки": підвищення якості послуг і комфортності підпри­ємств, використання нових технологій та комплексної автоматизації тех­нологічних процесів.

Засоби розміщення є основними джерелами статистичних даних із внутрішнього туризму. Для обстеження засобів розміщення використо­вуються конкретні методи:

1)  реєстрація засобів розміщення; 

2)  перепис засобів розміщення;

3)  обстеження гостей у засобах розміщення.

За статистикою в 1990 р. у колишньому Радянському Союзі налічу­валося близько 350 тис. готельних місць.

Нині у Росії — 250 тис. готельних місць (у Москві — 75 тис. місць, у Санкт-Петербурзі — близько 30 тис. місць); в Україні — 120 тис. місць (у Києві — 16 тис. готельних місць).

  www.VechervKarpatah.at.ua 

За статистикою ВТО майже половина готельних місць світу (40 розміщені в Європі.

Показник забезпеченості готелями визначається кількістю готель­них місць на 1000 жителів.

Нормативним показником вважається 10 готельних місць на 1000 жителів. По Україні такий показник становить 2,3 готельних міс­ця на 1000 жителів, по Києву — 6 готельних місць (для порівняння: у Москві — 9,3 готельних місця; у Санкт-Петербурзі — 6,4; у Парижі — 38,4; у Відні - 25,6).

11 194 418 готельних службовців, що становить 5 % від загальної кіль­кості службовців, зайнятих у туристській індустрії. Світова готельна практика пропонує градацію відношення чисельності персоналу до кіль­кості готельних місць: 0,22 — 0,76.

В Україні починаючи з 1992 р. спостерігається скорочення числа готельних підприємств, зменшення кількості місць і чисельності персо­налу. Так, з 1992 по 1995 р. кількість готелів зменшилася на 15,6 %, номерів — на 11,6 %, місць — на 16,6 %, число готельних службовців — на 3,4 %. З 1995 по 1998 р. скорочення кількості готелів сповільнилося і становило 4,9 %, номерів — 11,1 %, місць — 13,05 %, але зріс відсоток скорочення готельних службовців до 7,4 %. При цьому показник чисель­ності персоналу на одне готельне місце з 1992 р. постійно зростав (від 0,18 до 0,21), а з 1995 р. - стабілізувався (0,215 - 1995 p.; 0,217 -1996 p.; 0,219 - 1997 p.; 0,216 - 1998 р.) (табл. 1.7).

У Києві з 2004 р. змінюються кількісні й якісні характеристики готельних підприємств: кількість готелів скоротилася на 5,75 %, номе­рів — на 17 %, місць — на 27 %, число готельних службовців —- на 12,3% (табл. 1.8).

На чисельність персоналу впливає рівень комфорту — категорія готелю, підтверджена сертифікатом.

За статистикою 2004 р. в Україні 50,8 % готельних підприємств було заявлено на сертифікацію (табл. 1.9).

Станом на 11.06.2000 р. підтвердили свою категорію тільки 9 % готельних підприємств по Україні та 43% — по Києву (табл. 1.10).

Динаміка сертифікації підприємств готельного типу визначається існуючими формами власності та управління. За статистикою 2004 р. готельні підприємства колективної форми власності становили 57 %, державні — 40,5 %, приватні — 2,6 % від загальної кількості готельних підприємств. При цьому було заявлено на сертифікацію: з колектив­них — 45,6 %, з державних — 56 %, з приватних — 80 % .

Крім того, форми управління готельними підприємствами визнача­ються їхньою підпорядкованістю різним відомствам (за статистикою 1998 р. таких відомств було 18 по готельних підприємствах і 41 по санаторних).

Таке розходження і неузгодженість форм управління впливають на технологію, якість і вартість готельних послуг. Наприклад, за статисти­чними даними 1997 р. середня ціна проживання в готелях України зросла за рік на 11 %, у готелях Києва — на 26,5 %. Зростання цін визначило динаміку прибутків від експлуатації за рік .

Зростання доходів (у 2004 р. на 71 % порівняно з 2001 р.) при загальному зниженні інших показників (місткості — на 17 %, надання ліжко-ночей — на 25 пов'язано з інфляційними процесами і ринко­вими умовами ціноутворення. На рівень цін впливає кілька чинників: розмір собівартості й нормативного прибутку, рівень конкуруючих цін, співвідношення попиту і пропозиції.

Собівартість виробництва послуг є вихідною базою калькуляції цін, нижче яких готель не може продавати свої послуги. Завдання зниження собівартості до рівня купівельної спроможності вимагає скорочення чисельності персоналу, впровадження високопродуктивних ресурсозбері­гаючих технологій, комплексної автоматизації технологічних процесів.

Висновки

Концепція розробки уніфікованих технологій готельних послуг пе­редбачає створення спеціальних технологічних стандартів, спрямо­ваних на розробку єдиної "готельної марки".

Аналіз сучасного стану засобів розміщення в Україні виявив неузго­дженість як термінологічну, типологічну, статистичну, так і за формами управління, володіння і рівнями комфорту.

Структурні зміни в готельному господарстві України вимагають упровадження уніфікованих технологій для створення нової політики “готельної марки”: підвищення якості послуг і комфортності підприємств, використання нових технологій та комплексної автоматизації технологічних процесів.

Зростання доходів при загальному зниженні інших показників пов’язане з інфляційними процесами і ринковими умовами ціноутворення. На рівень цін впливає кілька чинників: розмір собівартості й нормативного прибутку, рівень конкуруючих цін, співвідношення попиту і пропозиції.

    Гостинний двір "Вечір в Карпатах", відпочинок в м. Яремче, Карпати, Котедж... Перейти?