ОЛЕКСА ДОВБУШ (1710 — 1745)

 

—      Хто був недавно князем і владикою тих гір, орлом по-пітря, оленем тих борів, паном тих ланів аж ген по Дніпрові води?

—      Довбу ш!

—      Перед ким тремтіли смілі і сильні, корились горді?

—      Перед Довбушем!         &      $

—      На кого надіялися слабі, бідні і пригноблені?

—      На Довбуша!

—      Хто був окрасою наших гір, начальником наших легінів?

—      Довбуш!    

 

Ці слива належать великому синові Галицької W країни — Іванові Франкові.       

Читаючи їх, ми переносимося думками в шт кріпацько февдальних відносин; великих розкошів і безмежної нужди, нужди вільних і закріпаченйх, гноблених і гнобителів, Щ Олекса Довбуш був сином гноблених і закрітіачених українських седян і своїми діями проти неволі і нужди він став ще за житгтя  ендагрниім ігєрояем.       

ШІерший писаний ;доК}умент, янсий має "певне відношення до жішвности ©. Довбуша, знайдено в 50-их роках'минулого сто¬ліття. ЗГаким документом була судова книпа міста Станиславо-ва (Івано-Франківська1) за роки 1738-1751, де було кілька про¬токолів процесу над побратимами Олекси Довбуша. Але ці протоколи насвітлювали діяльність О. Довбуша так, що ніби він діяв тільки на Гуцульщині, в горах Карпатах.

Знайдено нові документи, яких сьогодні, кажуть, є близько 60, які дають змогу глибше пізнати діяльність Олекси Довбу¬ша та так званий опришківський рух.

Надзвичайно цінним документом є приватний архів князя

Яблонського з містечка Бурштина

На основі дотеперішніх документів, дослідники опришків¬ського руху поділяють його на три періоди: перший період і час виникнення цього руху, який відноситься до XVI і першої половини XVII ст. Другий період — охоплює другу половину XVII століття і першу половину XVIII. Цей період є найвизнач¬нішим часом оприпіківського руху і в ньому якраз і виступає Олекса Довбуш (1738-1745), Василь Баюрак (1744-1754), Іван Бойчук (1755-1759). Опришківський рух того періоду перетво¬рився на антишляхетське вогнище, що охопило великі простори західньоукраїнських земель. Кінець XVIII ст. і перша полови¬на XIX ст. — це заключний період цього рух}'.

Серед усіх провідників оприпіківського руху Олексі Довбу-шеві належить пальма нершости. Він народився, правдоподіб¬но, 1710-го року в селі Печепіжині в селянській родині кріпаків. З малих літ майбутній провідник оприпіківського руху пішов у найми, де не тільки бачив, але й пережив на власній шкірі усі наймитські і соціяльні кривди. А що з уродження він був дуже вразливим, то зрозуміло, що вся ця людська кривда і його власна, привела його до бунтарського опришківського руху, який існував ще перед його народженням.

Дослідники опришківського руху подають, що ще перед Довбушем були в Карпатах народні месники: Дрозденко (1665 p.), Нестор (1683 p.), Іван Пискливий (1703-1712 p.), Пинта (1704 p.), Іван Панчишин (1712 p.). Про них багато наслухався О. Довбуш від людей, що безперечно мало вплив і на нього.

 

Дві головні причини, ідо сприяли розвиткові опришківсько¬го руху: політичне положення,, в «кому тоді знайшлися укра¬їнці, і економічний стан українського населення — панщина, яка висмоктувала татт і крав. А географічне положення Гуцуль-іцини давало можливості розпиватися опришківському рухові. Велике гніздо Чорногори, що простягалося від межиріччя двох Черемошів по Густе в Марморощині,   де збігалися   кордони

 

Камінь Довбуша в Яремчі.

 

Польщі, Угорщини її Молдавії, з просторими полонинами, з глибокими ярами і недоступними печерами — давали оприш¬кам^ надійну охорону.

Олекса Довбуш, як подає історія, виступив з численною добірною ватагою в 1738-му році. Безпосередньою причиною виступу Довбуша була кривда, яку заподіяли його батькові Василеві панські посіпаки: вони познущалися над ним. Тоді Олекса Довбуш разом зі своїм б,рааюм Іваном покинув рідне село і пішов у тори.

Олекса Довбуш, опинившись в горах серед опришків, сво¬їми організаційними здібностями,» відвагою і самою вродою здобув серця багатьох опришків, і вони вибрали його своїм ватажком. Своєю акцією проти поневолювачів і визискувачів О. Довбуш здобув собі прихильність селян, вони бачили в ньо¬му суддю за заподіяні їм кривди. Довбуш завжди вислуховував скарги селян і карав винних: панів, орендарів, шинкарів і лихварів.        

його вмілі маневри перед облавами викликали в населення подив і страх серед шляхти, а надію і радість серед селянства. Воно оповивало Довбуша надприродною силою і складало про нього легендарні історії.

Осередком і тереном діяння О. Довбуша була Гуцульщина, Чорногора. Села Текуча, Ланчин, Уторопи, Перегінсько, Тов-мачик, Добротів, Устеріки, Молотьків — були місцем його перших опришківських подвигів. А згодом він почав діяти в таких селах, як Вербіж, Воскресінні, Микуличин і гора Стіг, де він був потрапив у засідку австрійських жандармів і ледве з неї вирвався.

Завдяки виробленій рухомій тактиці своєї ватаги, Довбуш запускався від своєї криївки на десятки, а то й сотні кіломет¬рів. Його рейди сіяли паніку і страх серед шляхти на Підкар-патті, а навіть на Поділлі.

Дослідники опришківського руху за часів Олекси Довбуша подають, що якийсь шляхтич Ф. Зущовський 13-го травня 1745-го року писав до коронного прокурора, що "при наближенні опришків під проводом Довбуша до міста Рогатина — у місті стався великий переполох. Поширена чутка про Довбуша, що якісь свавільні залоги, які перебувають в лісах, збільшують страх. Багато наших їх милостей землевласників рушилися із своїх домів і с купчилися в Рогатині".

Далі дослідники подають документи, в яких оповідається, що четвертого травня 1744-го року Довбуш зійшов із Чорно¬горії на Поділля і напав на полковника Константина Злотніць-кого в Борщеві, якого паищизняки дали йому таку характери¬стику: "Був той пан злий па людей і навіть кількох замучив"'.

Злотніцький, потрапивши в полон, пропонував опришкам викуп, але вони викупу не прийняли. "Не по гроші я прийшов, а по душу, щоб ти більше людей не мучив," — відповів йому Олекса Довбуш. Його (Злотніцького) забили, а маєток спалили.

Такі й інші факти вказують на те, що Довбуш не був роз¬бійником, як його представляли його вороги. Він жорстоко* карав винних, а любив покривджених і бідних людей. їм він віддавав панське майно та наражував своє життя. Про цю доб¬роту Довбуша каже і народна мудрість: "Він майно у багачів брав, а бідним давав".

З документів про О. Довбуша, що їх дослідники опришків¬ського руху познаходили в різних архівах, можна довідатися.^ що опришки під проводом Олекси Довбуша   здобували такі міста, як Дрогобич, Богородчани, Турку, Рогатин та інші. Так, наприклад, в половині серпня 1744-го року, коли Довбуш переміг залогу Богородчанської фортеці, він захопив скрині з різними паперами і їх знищив. З Богородчан Довбуш пішов на Турку і зажадав там контрибуції. У документі про цю подію написано так:      

"У нас тут не чути жодних новин, тільки Довбуїцук (Дов¬буш) після пограбування в Богородчанах перейшов у Пере-миські гори і прийшов під Турку. Він до їх милости пана Ка-линовського написав таку відозву: | Щоб мене споміг яким грошем, як блукача з моїми колегами. І твої орендарі з міста Турки, щоб мені вивезли на таку то гору... Бо коли б не вволив ти моєї волі, то буде так, як Злотніцькому."

 

Пам'ятник О. Довбушеві

 

Слава про виступи Олекси Донбуша проти селянської крив¬ди розходилася по цілій Галичині до Волині та Полісся і Під-дяшшя. Ці виступи викликали в багатьох селян дух спротиву, багато селян відмовлялися робити панщину, а багато кидали села та втікали до опришків, тобто до Довбушсвої ватаги.

Таке розхитания селянських мас викликало в польських то¬дішніх землевласників, орендарів та лихварів не тільки страх, але й загрозу їхньому існуванню. Старости, виконавці адміні-страційної і політичної влади, не переставали писати листи до центральної влади, що піддані відмовляються щораз частіше платити податки, а бувають випадки, що вони грозять своїм наставникам побиттям, а своїм панам погрожують, що їх покинуть.

 

З того приводу, як довідуємося з документів про опришківський рух, в 1742-му році коронний гетьман Иосиф Потоцький навіть видав заклик до старостів, вказуючи на велику загрозу для панів від опришків, та закликав панів до самооборони. Щоб утримати спокій на Підкарпатті й Покутті, він сам очолив майже тритисячну армію, яка мала дбати про лад і порядок.   

Та на життя Олекси Довбуша було наставлено стільки за¬сідок, що йому, не зважаючи на його швидкий і орієнтаційний розум, оберегтися перед пасткою таки не пощастило. Двад¬цять четвертого серпня 1745-го року він помер від кулі — народний месник, герой, суддя, ватажок опришків — Олекса Дов-

буш.  II      

Смерть Олекси Довбуша народна легенда прибрала у квіти любовної історії, що ніби то Довбуш заходив до жінки Дзвінчука, як до своєї полюбовниці, і її чоловік Стефан за те його вбив. Поправді, як кажуть історики, не з любови до жінки Дзвінчука, а з помсти за його кривду тестеві увійшов Довбуш зі Стефаном у суперечку і загинув від його кулі.  

Але зі смертю Довбуша опришківський рух не перестав діяти. Його продовжували найкращі Довбушеві побратими — Василь Паліїв, Василь Баюрак та Іван Бойчук. Правда, продовжувачі опришківського руху не зуміли підняти його до рівня лицарської безінтересовности, як це робив Довбуш, але страху вони наганяли не раз тодішнім великим землевласникам, орендарям і лихварям, а навіть польській і австрійській жандармерії, яку згірдливо називали смоляками.     

Проіснував ще опришківський рух аж до кінця XVIII століття і початку XIX, доки його не винищила австрійська жандармерія.       

В історичних документах збереглися відомості про те, що Довбуш заховав великі скарби. Убивник Довбуша, Дзвінка (Дзвінчук), оповідаючи перед судом у Станиславові про остан¬ні хвилини перед смертю Довбуша, свідчив, що Довбуш, запи* таний перед смертю, де він подів скарби, відповів:

"В полонині. В Чорногорі. Бог знає, я знаю. Земля буде з них користати, а не люди."

Щ Тим то й нема ніякого дива, що нарід оточив постать Довбуша великою симпатією і створив довкола нього і його скарбів вінок переказів, пісень та приповідок.        

В народних переказах Давбуш наділений надзвичайною, над¬природною силою: він з корінням вириває дуби, він убиває нечисту силу, він уміє чарувати, його ніяка куля не бере, бо він скупаний у цвіті папороті&Він помер тільки тілом, а дух його біля скарбів і прийде така година, що він зі скарбами прийде між нарід, а тоді всім, що кривдили нарід, буде куца година.

соба С}лекси Довбуша та опришки стали темою не тільки Щродних переказів та пісень, але й темою для повістей, драм,

опер і поезій письменників як українських, так і польських І українських письменників варто згадати Маркіяна Шашкеви* а (оповідання "Олена"),   Миколу Устияновича   ("Страсне* четвер"), Осипа Юрія Федьковича ("Довбуш" —драма і "Довбуш" — вірш та "Довбушів скарб" — оповідання), Івана Франка ("Петри і Довбущуки"), Антона Рудницького ("Довбуш"—опера), Михайла Ломацького ("Опришківське гніздо" — повість) та інші.      

Крім цього, про Олексу Довбуша і опришківський рух на¬писав велику дослідну працю Юліян Целевич під наголовком Опришки", Львів 1897-го року,   а Володимир Гнатюк вида» 'Народні оповідання про опришків", Львів, 1910 р.

Треба зазначити, що 220-річчя смерти Олекси Довбуша ви¬користали комуністи в Україні і в ЗСА та Канаді. Вони не тіль¬ки що у своїх газетах подали відповідні статті, але в тих стат¬тях ще й дали відповідне насвітлення в дусі комуністичної пропаганди. Взяти б для прикладу статтю В. Грабовецького, що була друкована в київському журналі "Наука і життя", а потім передрукована в канадійському "Українському слові", ч.

42,     1965. В. Грабовецький також у тому самому дусі помістив статтю в "Українському історичному журналі," а її передруку¬вав тижневик американських комуністів "Українські Вісті", ч.

Автор згаданих статтей В. Грабовецький неправдиво твердить, що щойно за совєтської влади люди довідалися, хто такий був Олекса Довбуш. Ще не було СССР, як уже було згадано, майже всі документи про Довбуша був зібрав * Юліян Целевич, а їх у 1897-му році опублікувало Наукове Товариство Шевченка у Львові.     

Доказом того, як український народ оцінив Олексу Довбу¬ша, І та все велика кількість оповідань і переказів та літера¬турних творів, що їх створено ще далеко перед московською Іспанією західньоукраїнських земель, а в тому й Гуцульщини. Та і нині далеко за межами рідного краю українці не забу-ють про свого славного героя Олексу Довбуша, присвячую¬чи йому багато відповідних матеріялів як характеру споминів, так і дослідницьких.

Не можна сказати, що нинішня московсько-большевицька окупаційна влада не шанує О. Довбуша. Недавно в Печеніжині поставлено йому пам'ятник, названо його іменем деякі інсти¬туції, багато появляється дослідницького друкованого матері-I про Довбуша. Але все це робиться на совєтський кшталт. Його роблять майже предтечею   нинішнього комуністичного

В наукових дослідницьких матеріялах, що тепер виходять, головним чином робиться натиск на соціяльну сторінку оприш-кіївського руху, а зоївсім ігнорується національну, тоді, як гно¬бителі українського селянства були безперечно чужинці, про що теперішні дослідники промовчують. І то цілком зрозуміло, бо в них клясовий підхід до справи, вони все це роблять за марксівсько-ленінською методологією. Тож наші еміграційні дослідники вносять великий вклад в українську культуру, об-єктивно малюючи образ Олекси Довбуша, як борця за націо-нально-соціяльні ідеали гуцулів.

[Ворохта]

[Прикарпаття]

[Озеро Синевір]

[Драгобрат]

[10-01-23]	[Все для туристів]
для початківців (0)

[09-08-15]	[Відпочинок за кордоном.]
Федя, дичина! Національна кухня Кенії (0)

[09-08-14]	[Відпочинок за кордоном.]
Доміникана: дайвінг на Плайа-баваро (0)

[09-07-29]	[Легенди про Яремче, карпати.]
Олекса Довбуш (1)

[Драгобрат]

[г. Ігровец]

[Озеро Синевір]

[Івано-Франківськ]