Середа
18-09-19
12:37

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Про Гуцульщину та Гуцулів їхня історія.57Кінь наладованни бербеякцямн.


Дійну маржину доїться три рази на день: рано, в полудень і вечором. Аби маржина давала більше молока, їй дають соли перший раз по двох тижнях по пригоні на полонину. У той день ватаг іде з сіллю на солище, те місце, де маржині дається сіль. Зарубує сокирою землю і сипле соли спочатку на обух сокири, а потім купками в колесо (кочєло). На знак, що його подає ватаг, вигонять вівчарі дроб'ята, а скоро ті зачнуть доб« ре їсти сіль, ватаг стріляє, від чого вівці настрашуються і по¬чинають крутитися, а тоді ватаг каже: "Абис була така цікава і остра, як ти тепер сі остро і цікаво вергла-кинула".

Одному з вівчарів, що зібралися біля ватага, він наказує розібратися наголо, потім дає йому до рук головню, і він оббігає череду три рази, а ватаг промовляє: "Єк вівчєр вас оббіг, так абим вас видів восени".

Коли вівці поїдять соли, ватаг іде на те саме місце, де зарубав сокиру, витягає її й вирізує там таку кьицку аж до самої глини, яку кьицку вигризли вівці, ховає її у хустку зі словами:

• "Єк цу кецку вижу в руках, так аби видів свої вівці на розлу- чінню". Ту кьицку вій ховає у стаї, а на місці, з якого вирізав кьицку, закопує хрест такий завбільшки, щоб закрив вирізану кьицку. Далі корови постійно дістають раз на тиждень сіль, а вівці один раз на місяць. Годівля сіллю відбувається на солищі.

Доять молоко у дійниці — це така дерев'яна посудина з ву¬хом, або у відра — це теж дерев'яна посудина, але не з вухом, а з такою дугою для ношення відра. Здоєне молоко зносять до стаї і зливають у путину — це має бути велика розміром посудина, бо в неї зливається весь одноразовий подій.      4

Потім ватаг переробляє молоко, виготовляючи з нього різ¬ні продукти. Цей процес неабиякий: він потребує фахови» знань й досить практики, якою й володіє кожний, хто береться ватагувати на полонині.

Цей процес починається в такий спосіб: в молоко засипа¬ється ґльиґ. А для приготування ґльиґу потрібно риндзи, а для риндзи знову треба калюха, тобто шлунка молодого ягняти або теляти, яке ще не їло ніякої паші, а лише ссало материне молоко (калястру), а калястра — це таке молоко від корови, що щойно отелилася (уположилася)£ Коли пригріти калястру, вона зразу загусне, станс сиром. Такий стає з неї сир у моло¬дім теляті, що ще не їло нічого, а лише ссало молоко. З калю¬ха вибирають калястру, обмивають калюх дочиста і кладуть його у воду, щоб не засох.

Як положиться (отелиться) друга корова або укотиться вівця, з неї надоять калястри до приготованого й вимитого ка-*. эха, докидають до нього соли, перепаленої до червона, а по¬тім охолодженої, а до того якраз тільки нспаленої соли та во¬ди, яку знову треба принести до схід сонця.

Наповнений калюх туго зав'язують і кладуть у хаті над парою або на під, щоб увудився і всох. 1 оце, що тепер в калюсі є, й називається риндзою. Ватаг приготовляє риндзу взимку дома, а літом виносить її на полонину. Всипавши риндзи в мисочку, розпускає її молоком і розтирає, а розпущена в молоці риндза — це і є ґльиґ.     

Насипавши того ґльиґу в путину з молоком, обертається потім путину біля ватри, щоб молоко не охолоджувалося, а щоб усе було тепле, ніби щойно удоєне. Під впливом тепла та ґльиґу молоко ловиться, тобто стинається в сир та керлибу-■дзер-сироватку. Потім те молоко ватаг розбиває ботелевом — дірявим кружком з ручкою, у висліді чого з нього виділяється сир. Потім, засукавши рукави, ватаг натискає рукою той сир у долину, чим відокремлюється сир від керлиби, а як це доко¬нається, сир вибирається у цідило — кусень полотна, підкла¬дає посудину, куди витікає решта керлиби, яка ще не видуше¬на з сиру. Керяибу висипає в дзерівний котел, доливає до неї приблизно пару літрів молока і вішає на кужбі над ватрою, де керлиба кипить (боїть).

Про молоко чи сироватку не вільно говорити "кипить", бо в такому разі повикидало б коровам та вівцям на дійках струпи. А тоді корови б'ються між собою. А коли при тій нагоді якась корова вломить ріг, то тоді при продажі купець завжди зменшує ціну на безрогу на 5 зл. або й більше. Тож на це гуцули дуже вважають.        

В дзерівнім кітлі з керлиби виварюється вурда, тобто сир, виварений з керлиби, що відокремився від неї під впливом горячі. Вурду ватаг кладе до цідила, а з нього стікає жентиця у бербеницю. Жентиця може триматися рік і більше. її охоче п'ють вівчарі, люди беруть додому, скільки хто хоче, а решту дають свиням, телятам, коровам і псам.        

Гуцули кажуть, що немає такого вина, щоб чоловіка так поздоровило, як переварена квасна жентиця. що вже стоїть цілий рік: вона добра і на серце і на черево.

З цідила ватаг окремо вибирає сир і окремо вурду та кла¬де на подрю-полицю, де вітер добре її продуває, а сонце ви¬гріває. Висушений сир чи вурда називається будз. Коли цей будз за довший час висохне, то на ньому утвориться груба шкіра, яку не раз і сокирою не можна розрубати.

Будз ватаг кроїть на кусні, солить їх і кидає до путини. Потім бере брай (грубий буковий кіл, що з одного боку глад¬ко обтесаний, а з другого в чотири ребра і б'є спочатку гран¬частим (ребровим) кінцем, щоб роздерти шкіру будза, а по¬тім гладким кінцем б'є доти, доки будз не стане, як тісто на калач і відстає від путини і від брая — це й буде готова брин-дза. З путини ватаг вибирає бриндзу і набирає її у бербениці.

З видушеної вурди так само ватаг робить бриндзу, але окре¬мо від бриндзи, що виробляється з сиру. її можна розпустити у воді. Тоді вона буде така квасна, як сметана, а бриндзи з сиру не можна розвести, а тільки розтопити на вогні.

Для свого вжитку і вжитку інших ватаг робить гуслєнку, яку приготовляється в такий спосіб: вариться молоко, а коли воно закипить (збоїть) потім остигне, аж буде літепле, пере¬ливається воно у бербеницю, у якій уже була гуслянка або квасна сметана, а коли немає такої посудини, сипле те літепле молоко у нову посудину і додає дві-три ложки гуслянки або сметани, від того ловиться молоко, гусне, набирає смаку, спо*

 

чатку незвичайно приемного, кислуватого, а чим далі стоїть, то квасніє щораз більше, але ніколи не зітнеться в сир і сиро-ватку, як кисляк — квасне молоко, якого, між іншим, гуцули не вживають.

Вечором, коли вже подоять маржину, дійних овець пуска* ють на погіриик, щоб перейшлися і напаслися на ніч. Пашу, що росте на попрнику, звуть порнялою. На погірник не ходить ніяка інша худоба, крім дійних овець. Для випасу на попрнику ватаг вибирає місце, де росте густа дрібна бриндуша. Бринду-ша низька, має в корені малу білу кульку, не більшу, як пацьо-

рок.Ц         &

Упоравшись біля худоби, вівчарі сходяться до стаї обідати, чи вечеряти. У стаї висить над ватрою залізний котел, а в ньо¬му зварена кулеша, її викладають на дерев'яний кружок, сіда¬ють навколо нього і споживають кулешу з гуслянкою або мо¬локом, чи з бриндзою. А в пісні дні саму кулешу, без будь-яких додатків. Іноді ватаг приготує бануш або юшку з вола, якого часом заб'є ведмідь, але не встигне з'їсти, бо вівчарі віднімуть, або з вівці, яка розчахнеться.

По їдженні всі пастухи беруться до наведення порядку (пря-тання)^Один миє дійниці, другий дає псам їсти, інший вино¬сить свиням, коровам, а ще інший підкладає ватру, хтось трем¬бітає, а ще інший стріляє, щоб налякати звірів. Від часу до ча¬су пси пускаються в ліс і також лякають звірів своїм гавкан¬ням, а потім повертаються до стійбища. Погуторивши трохг, пастухи розходяться, кожний іде до своєї стайки з молитвою на устах, поправить ватру і коли вона добре розгориться, по¬вертається до схід сонця і говорить "Отче наш", кінчаючи сло¬вами.

"Господи, заборони мене, заступи мене від панської каро-сти, від людської ненависти, від ворогів поганих, від устиду, від сорому, від усього нещестя, від припадку злого на водах, на переходах, на бутинах, на полонинах, на роботах, на кождім ділі, на кождім поступі!

Господи, поможи пана Бога с'єтого упросити і ублагати, щоби сі від гріха відкупити, до раю сі привертати. Господи Боже, прости мою душу, що-сме так согрішив без числа, що-сме рано встав, Бога не згадав, що-сме Бога не запросив і всіх людей і душ померших, що в огнях погоріли, що по водах по¬топили, що плаями убійники вбили, у мраці, у вітру задушній, що їх ніхто не згадає і їх ніхто не знає, молитви за них ніхто не скаже, Бога не запросит. Господи, їх заборони! Николаю с'єтий, їх виратуй! Николаю с'єтий великий, на службу даю, молитву Божу говорю, сто раз не раз, що-сме тогди проминув, шо-сме Бога не спімнув, шо-сме сі забув, шо-сме Бога не про-

 

Врв, Бога с'етого не ухвали в 1 Боже, прийми, Боже, хвали, не сам собою — з Пречистою с'етою. Боже, дай шесте і розум добрим усім людєм і мині. Милости, Боже, навіки віком амінь

А ватаг кінчає свою вечірню молитву такими словами: "Поможи мені, Господи, як єс поміг маржину зібрати, так допоможи всему народові православному єї передати". Помолившись, всі лягають спати. 

Вівчарі лягають до нижчого боку стайки головами, а но¬гами до ватри. Укриваються вони сіряками чи веретою, коли хто її має. А ватаг спить у стаї на лавці біля ватри.

 

 

Кінь наладованни бербеякцямн.

 

Незабаром на стійбищі запановує мертва тиша, посеред якої лише чується римигання худоби. Усе спочиває, лище один нічник не спить. Він підкладає ватру, над якою готує кулешу, щоб удосвіта була готова для вівчарів, та надслухує, чи не чутн з якогось боку ломоту ведмедя, що закрадається до стай¬ки. А часом він вийде із стаї, вистрілить пару разів, затрубить в овечий ріг, вигукне на ціле стійбище. На той вигук схоплю¬ються пси та пускаються, гавкаючи, в ліс. Але переконавшись, що немає ніякої загрози, вони спокійно повертаються до стій¬бища. І потім знову запановує цілковита тиша. Усюди стає так Тихо, як це лише в горах можливо.

Якась таємнича святість запановує над горами, а з гір вона розстелюється широко на полонини, зариси гір м'якнуть, ста¬ють якимись безформеними духами. А понад ними мигають бліді, невиразні зорі.   Чим більше небо темніє,   тим ясніші

 

стають зірки. Тоді ніч у горах виступає у повній своїй величі.

У вільні години пастухи роблять баранчики з овечого сиру, який мусить трохи застоятися, тобто прикиснути. А потім роз¬варюють його у жентиці. Від того сир стає дуже добрим для вироблення — податний, як віск і тримається купи. Такі ви¬роблені баранчики чи ще щось інше, зроблене з сиру, кидають у розтоплене масло, де воно стає гладким і жовтимК»

Калачі виготовляють із сиру ось ям: розготовлений сир ка¬чають і мецкають у руках, доки вироблять з нього паляницю. Потім п протинають насередині фльоєрою, а потім крутять на патичку, перепущенім через діру, доки та паляниця розплеска¬ється, а середній палець лівої руки може увійти в дірку. Пра¬вою рукою сплескують і вигладжують калач ще більше, а зро¬бивши більшу дірку, кидають у розтоплене масло.

В подібний спосіб роблять і сирні виписані фірмаки, для чого мають дерев'яні форми, в які набирають розвареного сиру і пишуть по ній хрести, а як сир захолоне, то він приймає вид форми. Хто не має дерев'яної форми, той сплеще паляничку я розвареного сиру і пише по ній хрести, викарбовуючи їх но¬жем або заструганим патиком.

Ті полонинські сирні вироби у пастухів купують домарі. Калачики роздають за душі померлих, що "навіть ратун-ку не мають", що "умерли без сповіді або десь у лісі", а ба¬ранчики дають дітям за померлі душі дітей, за здоров'я мар-жини, при тому говорять "Даю за худібчине здоров'є, най Бог прийме за мою та людську маржину".

Всі ці вироби з сиру: баранчики, калачі й фірмаки можуть стояти дуже довго, навіть двадцять років і їх можна вживати, вони не псуються, треба лише кинути в гаряче масло і вони стають добрі до їдження.

Повертаючись додому, пастухи нароблять багато цих сир¬них виробів, а зокрема дуже поширено було виготовляти ма¬ленькі калачики. Понавішують їх у два-три ряди довкола ра¬мен, дома роздаровують їх, особливо дівчатам в дарунок з по¬лонини, а дівчата навішують калачики попід образами і з цьо¬го приводу співається полонинка:

 

Пішли вівці в полонинку, лиш єгньита бліют, Ба шо ж наші вівчєрики в полонинці діют? Ба шо діют, ба шо діют, ци не ватагуют? Поробє там колачики, та й иам подаруют.

 

 

Так одноманітно проходить життя ватага з вівчарями на по¬лонині. В неділі та свята життя на полонинах пожвавлюється, урізноманітнюється; мешканці ближчих осель, старі й молоді,

 

мужчини і челядь, спішать одні пішки, другі конем, на верхи, щоб відвідати свою маржину, забрати дат, то жентиці, а всі разом ідуть, щоб на полонині, де таке чудове свіже повітря, відпочити трохи від тижневої праці дома, щоб відпочити по тяжкому горю, яке їх давить дома з усіх боків, та щоб роз¬глянутися по тих високих ґрунтах, над якими ще донедавна панував гуцул, доки його не знищили пани та ті, що попира-ють жидів-орендарів.

 

Посій его Марієчці та й коло гробочку! Ой коли тот та пісочок на могилі зийде, Тоді твоя Марієчка та й до тебе прийде

 



[10-02-18][Все для туристів]
В теплі та затишку: вибираємо спальники (0)

[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Єгипет: національні особливості (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Як робити покупки в Малайзії (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Кухня Малайзії - повнота вражень (0)