ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ НА ГУЦУЛЬІДИНІ
В попередніх розділах, де йшла мова про пісні та коломий¬ки, досить насвітлено цей жанр гуцульської творчости. Але крім нього, Гуцульщина також багата на різноманітні опові¬дання в поетичній формі. Ці оповідання в поетичній формі складали гуцули і гуцулки, хоч не були вони професійними письменниками, ані поетами, а просто вихідцями з народної гуцульської маси. Часто ці творці поетичних оповідань навіть були неписьменними або малописьменними. Але їхні твори ча¬сто-густо являли собою добре скомпоновані поетичні доробки.
Особливо багаті на поетичні гуцульські таланти такі села, як Жаб'є (Верховина), Ворохта, Микуличин. Космач, Березів Вижній, Березів Нижній, Березів Середній, Криворівня, Яворів, Ясіня, Великий Бичків, Богдан, Рахів, Ростоки, Лопушна, Виж-ниця, Усте-Путилів, Кирлибаба і Сарата.ї
І то цілком зрозуміло, чому в народній гуцульській гущі родилися такі поетичні таланти, бо сама багата, чарівна при¬рода Гуцульщини сприяла цьому, вона надихувала їх до відо¬браження краси природи й оточення в якомусь піднесеному урочистому тоні.
В тих поетичних оповіданнях гуцули й гуцулки часто оспівували героїзм і відвагу опришків, нещасливе кохання, тугу за втраченим щастям, різні щасливі й нещасливі події в житті та побуті.
Загалом, треба сказати, що цей жанр на Гуцульщині був і е поширений і популярний серед населення. Багато дослідників народної творчости працювали і працюють нині, щоб основні-ше дослідити цей народний поетичний жанр Гуцульщини. Ниж¬че подаємо зразки того жанру, авторами яких е звичайні гу¬цули.
ПОЕТИЧНІ ОПОВІДАННЯ
Ой у панській цариночці зродила отава, Підкликают Таманюку Футюка Івана. Куєт мині зазулиця там межи лісами, Збирай-ко си, Футючику, в опришки із нами. Куда йдете, годні хлопці? — Футючик питає;
Ідемо ми на Ворохту у горішню стаю.
А єк прийшли до Мариські: Ци ти спиш, ци чуєш?
Пускай нас у тоту хату, де сама ночуєш!
А я вас, Таманюку, в хату не пускаю, Чого собі жідаєте, я в вікно подаю.%
Давай нам же і талярі, давай й чирвомі,
Ми сі тебе не боїмо, ні твоїй погонь
Ой бо тоту Таманюку там си не барили, За маленьку годиночку зорі зазоріли.
Ой єк ішли із Ворохти, то си утомили,
Посідали на камени, люльку закурили. Погоні сі изибрали, їх подоганіли, Дітча мати їх бо знає, єк они стрілили. Ой, ци знає, ци не знає, єк они стрілили, Молоденькі Таманюки голову схилили. \ Сидє пани поза столи, межи ними фляшка, Кажут люде, що вже нема Таманюка опришка, Сидє пани поза столи, ели сі єднати, Ни знают ци до Кутів брати, ци тут мут ховати. Та до Кутів вни не брали, бо було тепленько, У Надвірній поховали не дуже борзенько. Ой у панській цариночці зродила отава, Отатака то, Таманюки, за вас пішла слава!
Юрко Пуршеґа із села Жаб'я
Із Ясенова Горішнього
Серед села Ясенова неслава сі стала. Молодиця гонорная легінів скликала. А най же би парубочий, але то й жонаті, А прийшло їх аж дванайцят до неї ід хаті.
під віконце, молодичку кличе Другий пішов у городец, конопельку миче' А війди-ко, молодичко, від коли тьї кличу А най твої конопельки по тілу намичу. ' А відій-ко, молодичко, від коли ті прошу, А най твої конопельки без коси не кошу. Війшла з хати молодичка на порозі стала, Один плазом, другий стусом аж в хороми впала. Чотири їй плазували, а чотири били, г? А чотири топірчики на ній поломили. Ом2 5уЛ£ молоденька та на жірт приймила, Пішла зараз до суСІД" т*м сі пофалила: А у моїм городечку жовтенькі ЗВиЗДйНКИ. Були в мене, сусідочко, СИОЧИ КОЛИДНИЧКИ.^
Були сночи колиднички та й колидували, Єке було здоров'єчко, тото відобрали.
Славні роковини!
Тут є праця українського народу, Моїх славетних верховинців гуцулів! Я їх усе прославляв і буду прославляти Моєї України вірних доньок і синів.
Тоді, як мої брати і сестри На Закарпаттю здобували волю, А я, гуцул-самоук, стояв На своїму стоїську і думав, Як їм помогти...І
Тридцять літ на чужині У річницю тридцятиліття Хочу написати, Як я лишив свою землю Та рідні Карпати. Як я вийшов останній раз
МИСТЕЦЬКЕ РІЗЬБЛЕННЯ ПО ДЕРЕВУ
Ще в давніших хроніках знаходимо багато згадок про по¬ширення різьблених предметів серед українського народу. Цілі стіни їх жител уставлялися поганськими святцями, удекоро-ваними різьбами по дереву, а також стіни поганських святинь щедро оздоблювалися різьбою по дереву. А докладні описи українських божків і інших пам'яток старовини доказують, ідо різьбарство серед українців було дуже поширене, в ньому ще давні наші предки замилувалися.
Тому цілком природно, що серед способів оздоблення різ¬них предметів домашнього-побутового і культурного вжитку серед нашого народу різьбарство займало і займає не останнє місце. Правда, дуже давні пам'ятки різьбарства серед нашого народу ще дещо примітивні, але вони вже свідчать про розвій, пошуки артистичного чуття, мистецького, хоч ще і нерозвине-ного смаку.
Звичайно, цей вид мистецтва розвивався там, де були для нього відповідні умови: насамперед потрібний до цього мате-ріял (сирівець), майстерні руки, досить вільного часу присвя¬титися цій ділянці народного мистецтва і де сама природа штовхала його до орнаментування. А це все якраз і знаходимо на Гуцульщині, бо там досить відповідного матеріялу (дере¬ва;. Зокрема, явора, який не лупиться, але добре піддається під вістря ножа. Там досить оленевих рогів, різьбарського ка¬меня і металю, а рука гуцула легка: він не знає забагато не¬втомної праці біля ріллі, якої він не мав подостатком, а надто мав вільний час взимку, а літом при випасі маржини на поло¬нинах. Ще до панщини гуцул жив у відносному добробуті, вті¬шався свободою, а прекрасна гуцульська природа все сприяла розвиткові його фантазії та робила гуцула здібним до різних вигадок і мудрощів.
Тому то майже у кожній гуцульській хаті давніших часів знаходимо різьбою оздоблені сволоки, жердки, намисники, по-, лиці, скрині тощо. Правда, на багатьох з тих предметів різьба досить примітивна, хоч вона не все виконана вправною ми¬стецькою рукою, але вона свідчить про родиме замилування до окрас і що виконавець намагався надати принади праці сво¬єї руки.
Щ Те замилування до прикрас гуцул переніс з місця осідку — житла на могилу дорогої людини, де ставлячи дерев'яний чи кам'яний хрест, намагався його оздобити, як умів. З тих так би сказати, нерухомих предметів гуцул переніс своє замилу¬вання й на рухомі речі, яких уживав при Богослужениях, як наприклад, хрести, а потім і на обрядові предмети, як пугарі, повниці, ліжка, Терхівки-бербениці на сир. Пізніше він почав оздоблювати ті предмети, що підносять його особисту повагу, як стрільби, порошниці, топірці, палиці і, нарешті, його уява приходить до потреби оздоблювати предмети, що їх вжива¬ється в господарюванні (ґаздівстві), як ярма, сідла, кушки, ко¬новки, дійниці тощо.
Який би це не був предмет і яка б не була на ньому різьба, але бачимо в ній особливий характер, відчуваємо її якусь кра¬су і пізнаємо відрубну пляму її, яку можемо назвати нашою, українською питомою народною орнаментикою, якими, напри¬клад, є наші вишивки.
До різьб ще пізніших належать праці на сволоках, які різь¬барі прикрашували хрестами, трійцями, зброєю та іншими мо¬тивами, а також різьба на намисниках.
Звичайно, в той час ця різьба виконувалася простим ножи¬ком і ніяких більше знарядь до різьби не вживалося. Напевне, що ті оздоблення були досить примітивними з мистецького погляду, але вони вже надавали певну окрасу. Для уліпшсння узору і щоб він рельєфніше виділявся, деякі майстри засипали рівчаки вугіллям, що творило чорний колір на яснім тлі. Вугіл¬ля в рівчаках тримає незвичайно міцно.
Мабуть, ще давнішим способом різьби було виколювання узорів з допомогою звичайного цвяхар Таке прикрашування зустрічаємо на ярмах, кужівках, палицях, зброї тощо. Так прикрашувані предмети не являють ніяких спеціяльних ми¬стецьких мотивів, вони безладно поцятковані.
Звичайно, різьблених дерев'яних предметів із давніших часів залишилося дуже мало і то такі, головним чином, яких мало уживалося, а тому вони не піддавалися швидкому знищенню, а ними є головно скрині, образи, намисники і форми на сир. Натомість досить збереглося давньої різьби на оленевих рогах, як наприклад, порошниці.
По деяких церквах на Гуцульщині, як Криворівні, Жаб'ю.
Ростоках збереглися пам'ятки гуцульської різьби на хрестах,
патерицях, трійцях, підставниках тощо.
Велике число трійць, що їх гуцули колись переховували по своїх хатах, церквах, щоб уживати їх на особливі свята, як скажімо, Йордан, показують, що різьбарів на Гуцульщині бу¬ло дуже багато, що був час, коли різьбив кожний один. "Один мудріше, другий ні, ек хто втьик, та вдав".
А вже поза всяким сумнівом, що серед великої кількости різьбарів мусіли бути й такі, праці яких визначалися незви¬чайною ніжністю у виконанні і неабияким майстерним спритом.
Першим відомим майстром мистецької обробки дерева на Гуцульщині був Юрій Шкрібляк зі села Яворова (1822-1884), що поблизу Косова, і яке розкинулось поміж вершинами крутих схилів Схід. Карпат. Праці по дереву Юри Шкрібляка від¬різняються простотою, тонкою, прекрасною різьбою, майстер¬ним застосуванням елементів гуцульського орнаменту: криву¬льок, кучерів, сливок, колосків, крижиків, руд, ільчастого
Все це майстер дуже вдало закомпонував на поверхні пред¬мета, і під його різцем народжувалися чудові самобутні орна¬менти. Він глибоко знав властивості кожної породи дерева, яке йшло в роботу, і тому природний колір, податливість дереви-. ни відігравали чи не найголовнішу ролю у виборі форми ми¬стецького твору. Юрій Шкрібляк значно удосконалив техніку різьби і підніс її на високий мистецький рівень, його сина були також видатними майстрами мистецької різьби і талано¬витими продовжувачами батьківської справи.
Василь Шкрібляк (1856-1926) старший син Юри, збагатив традиційний гуцульський орнамент новими мотивами. Він оз-доблював свої вироби площинним різьбленням та інкрустацією металом, бісером та, різноколірним деревом, його твори відзначаються оригінальністю композиції і тонким мистецьким смаком. На виставці праць українських мистців у Львові в 1905-му році його твори були високо оцінені мистцями, зокрема високу оцінку їм дав І. Труш.
Микола Шкрібляк (1858-1920) молодший син, оздоблював свої твори геометричними елементами на подовбаному (поцьоканому) тлі, а також інкрустував їх різнокольоровим бісером.
Твори Шкрібляків зберігаються в різних музеях країни. Найбільші колекції їх знаходяться у Львівському музеї етно¬графії та художнього промислу і Львівському музеї україн¬ського мистецтва. Чимало їх робіт вивезено за кордон.
Майже одночасно зі Шкрібляками працювала різьбарська родина Гондураків. Вона також зробила чималий мистецький внесок у загальний доробок яворівських різьбарів. Представ¬никами її були Петро Гондурак (1868-1928), Юрій та Іван Гон-дураки (перша половина ХХ-го століття).
При вході в село Яворів в'юном звивається стежка, підні¬маючись на круті пагорби і опускаючись у долини дзвінких потічків. Кущі й трави хиляться до стежки, напоюють ароматом прозоре повітря. Відсіля видно темно-сині різкі контури гір, іноді оповиті молочною сивиною хмарин і туману. Нижче, між хатами, здіймаються вгору ясно-зелені корони яворів. Ма¬буть, і сама назва села походить від чудових дерев, що густо розрослися тут і які, до речі, вважаються одним із кращих ма-теріялів для різьбарства. На схилі крутого пагорба примости¬лись будиночки в гуцульському стилі.. Тут замешкують брати-різьбарі Юрій та Семен Корпанюки.
Юрій ■ Корпанюк народився 1892-го року, цікавився ще з малих літ різьбою. Можна припускати, що не малу ролю в цьому відіграло те, що Юрій і Семен доводяться внуками по матері Юрію Шкріблякові. Змалку, бавлячись майстерно виконаними іграшками, милуючись різьбою гуцульських топірців, кужілок, шкатулок, зроблених колись дідом і вуйками, хлопці вбирали в себе цю красу, що впливала на їхні характери й нахили!
