В давніх часах шлюб із багатим нелюбом часто був єдиним порятунком для зубожілої родини. Дівчина йде на цю жертву, але потім цілий вік нарікає, виспівуючи свою болючу тугу:

Було б мене, моя мати, в купелі втопити, Ніж я маю, нещаслива, із нелюбом жити. Ой не маю я серенчі, не маю, не маю, Камінь би ся розжаловав, як я заспіваю...

1 пливуть спогади про дівоче життя. І ще тяжче повертатися в хату до "лютої свекри", до "зовиці, як зміїці", де мусиш годити "найменшій дитині", а чоловік гультяй і нероба, не заступиться, бо з ранку до ночі пропадає в корчмі. 

Якщо родинно-побутові коломийки схоплюють коло подій, що найтісніше оточують співака, то створення коломийок соціяльного звучання потребує ширшого виднокруга. Необхідно, щоб автор уосіблював якусь соціяльну групу і вмів піднятися над особистими інтересами до оцінки явищ громадського порядку. 

Іван Франко відзначив, що в народній поезії відбивається те, що "ненастанно дотикує увагу, вражає не тільки окремі одиниці, а цілу масу якоїсь місцевости чи цілого краю і чинить економічний вплив". (І. Франко, Вибрані статті про народну творчість, стр.

Непосильним тягарем, що довгі роки пригнічував народ, було кріпацтво. Коломийки про панщину — це скарга обурен¬ня скривдженої безправної людини, зневоленої непосильною працею та побоями. Твердим камінням ненависти вкладають¬ся в коломийку слова, звернені до "негідного", "проклятого", "песького" пана. На його голову сиплються прокльони, які, за справедливою оцінкою Т. Шевченка, були наївною невинною помстою:   "бодай тобі, отамане, вигоріли лани", "коби його дідько взяв", "бодай панам в Станиславові дихати не дало". Крізь стогін, який чути в більшости коломийок, проявляється усвідомлення своєї сили, звучать погрози.

Кріпаки нахвалювалися чинити безголов'я свавільному панові — підпалити і втекти в Волощину. "Та тікайте з цього двора, — закликають вони й інших, — забирайте сліди, а то й ви ся навиділи в цего пана біди!

Протест проти знущань, прагнення до волі, породили ши¬рокий опришківський рух, гаряче підтримуваний гуцулами. Заклик до боротьби з панами передавався з уст в уста, пробу¬джував бунтарські настрої:

Ой цимборе, цимборику, та ми нежонаті, Та ходімо убивати магнати богаті!

В народних переказах, легендах, співанках і коломийках опришки виславлюються як герої, відважні лицарі волі, що не бояться ні кари, ні тортур — "чи умреш ти, чи повиснеш, — раз мати родила".

Коломийки показують причини — панський гніт та рекрут¬чину, які змушували селянина покидати рідну хату і йти в ліс, де "сі смашно не поїсть, смашно не всипає", де "серце не вкри¬те, усе, куда поступиш, все кричать — ловіте!"

Через тії рекруточки,.через тії ляшки, Покидаю вітця, матір та йду в гайдамачки.

Чи не найстрашнішим для села лихом був рекрутський на¬бір. І тут бідним припадала найтяжча доля, "бо багацькі гроші мають, то ся викуплять, а бідними сиротами дзюри затика¬ть". Молодий хлопець — надія убогої родини, майбутній го¬сподар, який потрапив "під аршин", мусів на довгі роки, якщо не назавжди, розлучитися з родиною, коханою дівчиною, рід¬ним краєм. Обряджених у "цісарську одежу", з "обтятими ку¬черями", проводжають катуників, мов на смерть:

Плачуть мами за синами, жінки за мужами, А дівчата-ластівята — за кавалірами.

Вчорашні кріпаки, а тепер цісарські невільники, гірко кле-нуть свою долю. Важка була панщина, а ще важча муштра, знущання офіцерів, незрозумілі порядки, чужа мова, чужа сто» рона, а попереду кров, що проллється невідомо за кого і за що. Деякі коломийки, складені рекрутами, підносяться до трагедійних вершин, властивим епічним творам. Пригляньмося до лексики, образности, стилю викладу, що нагадує думи про турецьку неволю:    

Ой летіли гайворони понад Чорне море, Заплакали молодь-бранці, сидячи в неволі. Не так вони заплакали та як затужили: Ото-смо ся в свого пана вірно дослужили! - Ой ви, старші жовнярики, не робіть нам муки, Не бийте нас, не лайте нас, навчіть нас науки. Бо то наші руки нігди того не робили, Лиш сіяли та й орали, за плугом ходили.

Юра Водошняк з Минули-чина, (в мнкулнчннському строї).

Розвиток капіталізму потягав за собою й розчарування села, що знайшло відгук у коломийках про наймитську долю, заробітчанство, мандри, еміграцію. Головні мотиви цих коло¬мийок — нарікання на беззахисність, тяжку виснажливу пра¬цю, ненависть до ненажерливих господарів-багатіїв. Гірким смутком і жалем сповнені дівочі коломийки, складені на чужій роботі, яка забирає здоров'я, розлучає з ріднею і коханням.

Земля більше не годувала тих, хто на ній працював. Дове¬дені до відчаю злиднями, селяни спродували її за безцінок і шукали порятунку по містах. Центром, що притягав до себі. безліч робочих рук і голодних ротів, став Борислав з його нафтовими ямами і штольнями для видобутку воску. 1. Фран¬ко згадує, як у батькову кузню щодня долинали звістки про загибель заробітчан, завалених землею чи задушених сопухом. Бориславська робота прирівнюється до каторги:

Ой, бодай же погоріли борисласвькі шиби, Що вони нас та забили у тяженькі диби.

Аналогічні процеси проходять і в нинішньому колгоспному селі, де людей мордують тяж лою працею, а платять надзвичай¬но мало, порівнюючи з міським робітником, який заробляє мізерні гроші в порівнянні з робітником у капіталістичних кра¬їнах. Так, наприклад, в Америці залізничий робітник середньої ланки заробляє тижнево 150 дол., а радянський на цій же праці, заробляє тижнево — 21-25 крб. Тому то в УРСР всі тікають із сіл до міст, щоб здобути в місті хоч будь-яку працю, бо вона завжди в порівнянні з колгоспом буде прибутковішою. А тому в колгоспних селах в теперішні часи надзвичайно мало молоді, бо вона тікає до міста, а по селах лишаються або жінки та старщі люди, або взагалі якісь невдахи, що не можуть ніде за¬чепитися в місті.

Правда, в підрадянському селі для тих, що хочуть лишити село, ставиться безліч перепон: їм не видається пашпортів на руки, а без пашпорта в місті ніде не приймають на працю. Од¬наче люди всіляко хитрують і всякими правдами й неправдами пробираються до міст, щоб тільки не нидіти на рабській кол¬госпній роботі.

Багато й тепер складають у колгоспах коломийок, які ви¬являють ненависть до рабського режиму, висловлюють гнів до партійних наганячів, що вимагають від колгоспників непосиль¬ної праці та мучать їх різними СОЦІАЛІСТИЧНИМИ змаганнями, щоб якнайбільше ви помпувати з селян кривавиці. Одначе ті ко¬ломийки ніде не друкуються, а лише так живуть в народі, пе¬редавані з уст до уст.

Звичайно, не бракує й друкованих коломийок, які нині по¬ширені серед українського народу, а зокрема на Гуцульщині. Але це коломийки, які ми називаємо урядовими, партійними. Вони складаються не народом, а фаховими пропагандистами-літераторами. Ці "урядові коломийки" прославляють больше-виків, компартію і служать виключно пропагандивним цілям. Тож на них не вважаємо за потрібно й зупинятися, бо вони не відображують душі народної, дійсних почуттів і переживань народних, а лише відображують офіційний державний курс по¬літики компартії.

На закінчення цього розділу слід дещо зупинитися на похо¬дженні та часах виникнення коломийок.   Багато   дослідників

українських і інших народностей вивчали коломийки, але най-популярнішим дослідником українських коломийок вважають В. Гнатюка. Він розшукав матеріяли, які свідчать про популяр¬ність коломийок різних верств населення за часів народно-ви¬звольної війни 1648-1654 p.p.

Таким чином, за даними наших українських і деяких інших дослідників, коломийки були відомі вже в XVII ст. Більше то¬го, на підставі вивчення ритміки і мелодій коломийок, Ф. Ко¬леса висловив припущення про ще глибше її коріння.

Головну масу коломийок, — писав він, — що визначаються артистичним викінченням у тексті і мелодії і співається скрізь в однаковій незмінній формі, мабуть, в добі розквіту народної творчости — тобто за часів козаччини.    

Для визначення періоду утворення і походження тієї чи іншої форми коломийки важливу ролю відіграє розмір, оскільки кожна пісня, за справедливим твердженням О. Потебні, складається на зразок попередньої, тобто прилягає до неї своїм наспівом і віршовим розміром.  

У спеціяльні праці "До історії коломийкового розміру" І. Франко (Вибрані статті про народну творчість, стр. 120 дово¬дить, що чотирнадцятискладовий коломийковий розмір (846) 2) або (4 плюс 4 плюс 3 плюс 3/2 або (4 плюс 4 плюс 2 плюс 2/2, або 2 плюс 2 плюс 2 плюс 2 мінус 3 плюс 3/2, генетично пов'язаний з давніми десятискладовими піснями, зокрема, ко¬лядками й щедрівками. Утворився він через повторення частини десятискладового рядка двічі.

Ой їхали козаки з обозу (10 складів).        Ой їхали, ой їхали козаки з обозу (14 складів).

У більшости найдавніших зразків коломийок дійсно наяв¬ний такий повтор. Перехід від традиційного десятирця, яким складена майже вся народна епіка сербів і болгар, до чотир-надцятискладового за рахунок повторення частини рядка спо¬стерігаємо також у деяких варіянтах сербських пісень.

Чотирнадцятискладовий вірш відомий у літературі ще з XV ст., а в XVII ст. він був поширений уже на всій території України. Відомо також, що крім власне коломийок, їх розмі¬ром складено історичні пісні (про Нечая, Бондарівну та ін.), а також цілу низку ліричних пісень давнього походження.

Ряд уточнень до питання про історію коломийкового жан¬ру внесли радянські вчені. Остаточно стверджено, що початий коломийкового -жанру сягають часів формування української нації, а не є породженням капіталістичної доби. Дійсно в текстах коломийок широко відбиті побут і настрої покріпаченого селянства, опришківський рух, тобто події, хронологічно давніші за період розвитку капіталізму та загострення СОЦІАЛЬ¬НИХ суперечностей на селі.

У лексиці багатьох коломийок, їх символіці, образності, в окремих граматичних зворотах відлунює глибока давнина: "Ой бувайте, сусідоньки, близькі і далекі, бо вже я ся забираю'"ме¬жи чужі кметі", ой учора пораненьку в селі бубнували", "за¬кувала зозулиця межи двома корчі", "ой я піду погуляти з хлопцем на улицю".

[Тисовець]

[Різне]

[Гори]

[Івано-Франківськ]

[Івано-Франківськ]

[Різне]

[Прикарпаття]

[Драгобрат]