Вівторок
18-09-25
08:48

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Про Гуцульщину та Гуцулів їхня історія.31ВИСНОВОК ПРО ВЕСІЛЛЯ ПОХОРОННІ ЗВИЧАЇ


ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ПРО ГУЦУЛЬСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ

 

 

Ми подали типове гуцульське весілля з його докладним описом за працею Туцульщина" В. Шухевича. Те весілля від¬носиться до найдавніших часів. Друге весілля на Буковині за автором о. І. Нагірняком.

Тож такі зразки двох весіль дають нам можливість порівняти їх до часу і обставин, тобто режиму та зробити відповідні висновки щодо змін, які наступили за різних часів і різних окупантів нашої Гуцульщини.

В минулому весілля на Гуцульщині незалежно на якій саме, чи на Буковинській, чи Закарпатській, а чи Галицькій майже нічим не різнилися, хіба що в весільних піснях було внесено деякі зміни місцевого характеру, а в основному весь весільний ритуал та всі обрядовості були всюди однакові.

Помічається досить змін у сучасних весіллях, тобто у весіллях, які перепроваджуються за совєтської влади, що оста¬точно закріпилася на Гуцульщині від 1944-го року.

В сучасних весіллях на Гуцульщині, як і всюди в СССР, від¬кинено з весільних обрядів* релігійно-церковні ритуали. У них не фігурує вже церква, де молодята беруть шлюб у священика. Цей церковно-релігійний ритуал у сучасних весіллях цілковито замінено на клюб, де відбувається реєстрація шлюбу. Там у місцевому клюбі замість священика зустрічає молоду пару де¬путат сільської Ради. Він їх вітає, а голова або секретар сіль¬ради переводить урочисто запис шлюбу.

Замість ікон, як це колись було в церкві, у клюбі висять портрет Леніна, а сцена, де відбувається шлюб-запис, удекоро-вана пропаґандивними гаслами на зразок "Молоде подружжя! Боріться за радянський побут у сім'ї, працюйте на благо Бать¬ківщини". І тут проглядає в гаслах натиск на працю "Для Бать¬ківщини," як всюди в совєтській системі — праця і праця.

Також і в тому місці, коли старости приходять сватати мо¬лоду, то дещо змінено. Старости починають з того, що "шукають за куницею," а це взято ще з давніх церковно-слов'ян-ських звичаїв.

Загалом же, треба сказати, сучасне весілля змодернізовано на совєтський лад, але широко використано всі попередні звичаї й обрядові ритуали, на базі яких і створюється сучасна об рядовість, а лише їй надається пропаґандивного совєтського характеру та все робиться в атеїстичному дусі, викорінюючи релігійну обрядовість.

Тут треба підкреслити, що гуцули не особливо радо сприймають цю сучасність, що відкидає релігію, бо не зважаючи на сильну безбожницьку урядову пропаганду .гуцули міцно тримаються обрядовости своїх попередників. Але під адміністративним тиском нинішнього режиму мусять "годитися" і з сучасністю.

 

ПОХОРОННІ ЗВИЧАЇ

 

В усіх народів ще від давьіх часів, а навіть ще від часів, ко¬ли люди жили примітивним життям у печерах, смерть була одною із найстрашніших фактів, бо вона позбавляла людину життя. Це саме відноситься й до різних племен і народів. Не інакше було і в нас, гуцулів. Тож, перестудіювавши наші зви¬чаї, що пов'язані із смертю, приходимо до незаперечного ви¬сновку, що й гуцульські похоронні звичаї сягають ще далеко до дохристиянських часів. Багато з тих звичаїв дохристиян¬ської доби цілковито або з деякими змінами перейшли до на¬шої християнської доби разом із християнськими звичаями.

Було так прийнято, що ще далеко перед смертю майже кожний гуцул чи гуцулка приготовляли собі на смерть убрання і інші потрібні речі до цього дня. Ці речі зберігалися у відповідних місцях (скринях) як найкоштовніші і недоторкальні скарби.     

А коли людина померла, її клали на лавицю біля столо¬вого вікна, мили, а чоловіка обов'язково голили, а потім одя¬гали в-це убрання. А коли це все було зроблено, тоді да¬вали (вкладали) умерлому в руки свічку. Це для того, щоб його душа не блукала в темояві, бо так само, як жива людина любить світло, так і душа мертвої. Після цього відчиняли в ха¬ті вікна й двері на те, щоб зайшли янголи і забрали душу померлого. А коли хтось помирав без свічки, бо помираючому теж перед смертю давали до рук свічку, а якщо не дали, то по¬мираючому комусь другому в цій околиці давали тоді дві свіч¬ки, щоб він одну з них передав тому, померлому без свічки.

З хвилиною цілковитої смерти свічку гасили. Одягненому мерцеві ремення-паса не надівали, а оперізували його вовня¬ним паском. А робилося так тому, щоб померлому легше було йти на той світ. Голову жінки завивали білою переміткою (хусткою). Померлого клали, як ми вже згадували вище, на лавиці біля столового вікна, а в пізніших часах приготовляли катафалк (поміст) посередині хати. Померлого накривали білим полотном (наміткою). Потім всі присутні в хаті клякали біля мерця і молилися. А по молитві клали біля голови мерцягорнятко з водою і посвіт (каганець з лойом або свічку), свічку тримали так довго, аж доки із церкви принесуть світло (свічки).

В головах померлого чоловіка клали крисаню (капелюх), а померлій дівчині клали вінок з барвінку на голову, а біля вінка клали деревце (вершок смерічки), прикрашене білою (срібною) і червоною вовною. Згідно з нашими звичаями, бі¬лий колір (срібний) означав невинність померлої дівчини, а червоний — любов. А деревце — це те, що вживали при ве¬сіллях. А коли помре дитина, то її голову покривали вовною.

Коли принесуть з церкви свічки і хрест, то їх уставляли навколо померлого. А на знак, що в хаті є мертвець, на по¬двір'ї або біля воріт робили ватру, а у вікні вивішували білий прапор. Родина померлого того дня ходить у тому самому убранні, що й ходила, тобто в якому були під час смерти їх¬нього члена родини. Жінки розпускали коси, а чоловіки хо¬дили простоволосі (без крисань).

Той, що ішов до церкви по свічки, замовляв там, щоб у церкві дзвонили. Таке існувало вірування, що душа людини по смерті блукає по тих самих місцях, куди ходила жива лю¬дина. А тому, що людина за життя ходила довго, то й душа мусіла блукати довго. Тож дзвонили, щоб стримати душу, і вона тоді повертається додому, до тіла.

Так само ідуть до трембітаря з проханням, щоб він прийшов до хати померлого і затрембітав (повістував) про сумну новину. Також звуки трембіти відпраляли мерця на вічний спочинок — до гробу.       

Багатші гуцули наймали кількох трембітарів, а навіть за¬прошували й тих, що вміли трембітати на рогах. У столяра за¬мовляли деревище (домовину), а грабареві — викопати яму.

Тут варто докладніше зупинитися на процесі виготовлення домовини, яке було теж пов'язане з відповідними ритуалами і традиціями. Деревище (домовину) робили столярі або в себе в майстерні, а потім її привозили, або на подвір'ї померлого. Коли її виготовляли на подвір'ї померлого, то в готову домовину столярі складали всі свої інструменти, якими виготовляли домовину і накривали домовину віком, а потім над нею умивали руки. Клали свічку у хліб, ставили той хліб із засвіченою свічкою на віко домовини, клали червону хустку і ставили горнятко з водою.        

Після такого приготування всі присутні ставали навколо виготовленого деревища (домовини) і відмовляли молитву. По закінченні молитви столярі зверталися до присутніх із словами: "Прощайте вам, прощайте!" А присутні відповідали: "Прощаємо!" Столярам віддавали, хліб із СВФЧКОЮ І плату за виготовлення деревища (домовини).       

Як трембіта разом з церковними дзвонами заповість сумну новину, люди сходяться до тієї хати, де є померлий. Кожний має прийти із свічкою, засвічує її і приліплює на вікні або біля померлого, а в деяких місцевостях клали і гроші біля померлого. Поставивши на відповідному місці свічку, прибулий клякає і промовляє молитву, а потім вітається з іншими людьми, що перебувають біля померлого. Зібрання біля померлого називається привилє.

Під час привиля легші починають забаву (грушку), що має на цілі розвеселити засмучену родину померлого. А далі відбуваються ще такі забави:

"Вуглик", — Вішають на шнурку посередині сіней чи кімна¬ти розпечений вуглик, а зібрані, обступивши його, дмухають на нього, але кожний так сильно дмухає, щоб той вуглик вда¬рив когось іншого і попік йому обличчя і з цього сміються.

"Висіння", яке полягає ось у чому: леґінь хапається за кли¬нок, який є часто в сінях, і кричить: "Я вишу!" А другий пита¬ється його: "На кому висиш?" А він потім відповідає (тут по¬дається ім'я якоїсь дівчини, як наприклад: "На Катерині"). На¬звана дівчина мусить прийти до того, що "висить", і врятувати його поцілунком. А потім "завішується" сама і-кличе на поміч якогось леґіня. Коли б якась дівчина чи якийсь хлопець не по¬слухали "вішальника", то їх обмазують сажею.

"Піджмурки". — Гра полягає в тому, що комусь зав'язують хусткою очі, і він ловить інших. Тому, кого спіймає, передає хустку і зав'язують тоді| очі спійманому, який повторяє це саме. Так продовжується гра, доки вже надокучить.

Перстенець". —Легіні й дівчата сідають у коло, складають руки як до молитви. Один з легінів вносить перстень і комусь вкладає його в руки. Інші не знають, кому він положив. А тоді хтось інший з легінів відгадує, в кого перстень. Якщо відга¬дає, тоді він заступає того, в кого був перстень і продовжу¬ється й далі так само. Якщо він не відгадає в кого перстень, то мусить всіх цілувати. Коли ж хтось не дасться поцілувати, тоді того обмазують сажею. При цьому є багато сміху.

ж*Скіпка". — Легіні подають запалену скіпку (тріску) з рук до рук, а коли в когось скіпка погасне, то той чи та має всіх цілувати. А коли хтось не дасться поцілувати, то його теж обмазують сажею.

"Діди". — Два легіні перебираються один за старого діда, а другий за стару бабцю. Дід обов'язково має горб і топі-рець. І так обоє старі йдуть до померлого. Клякають перед ним і моляться. А потім бабця зачинає проповідувати про по¬мерлого, який він чи вона був добрий ґазда та все його

вихваляє.         Щ:     &      У? '}',":   .1'

"Білиця". — Три легіні сідають поруч себе. Той, що сидить з них посередині, (білиця) тримає патик в руках, а два його колеги (стрільці) також тримають патики. Білиця суне по па¬тику пальцями вгору і вниз і при тому імітує білицю'та стара¬ється вдарити стрільців по ногах. Стрільці бороняться і в свою чергу стараються вдарити білицю по руках. Білиця так спритно маневрує своїм патиком, щоб стрільці вдарили себе по ногах, а не по її пальцях. Стрілець, що вдарить білицю по руках, стає білицею, а білиця стрільцем.

"Коза". — Леґінь прив'язує до голови сокири дерев'яні ложки, а до вістря прядиво. Держак сокири запихає до рукава петика, рукав той натягає собі через голову, а понад його головою стремить сокира з ликами і виглядає, як з рогами, а прядиво виглядає, як борода кози. Другий леґінь дає до миски трохи соли і йде між челядь (жінки) та з того місця, де є найбільше жінок, кличе козу до соли: "Кось, кось!" На такий поклик коза спішить до соли і по дорозі вимахує рогами на всі боки і декого 'тручає.     

"Стрілець". — Ставлять два стільці один проти другого. На них сідає чотири леґіні по два на кожному стільці і так всідаються, щоб кожний був плечима до протилежного партне¬ра на іншому стільці. А п'ятий леґінь ходить навколо них і просить їх: "Прошу для себе стільчика, бо не маю де сісти!" А ті, що сидять, відповідають: "Було б собі принести!" В цей самий час вони міняють місця на стільцях. І як тільки тому, що просить, пощастить схопити місце на стільці, тоді той, що стратив місце, становиться "прошаком "Багато сміху буває при тому, коли під час тієї гри, всі падають на землю.

"Млин". — Леґінь лягає на лавку та бере два патики в руки, ударяє ним по ніжках лавки і тим наслідує калатання у млині.

На зад цього леґіня кладуть| решето з коров'ячим кізяком, накривають його веретою. Лежачий підкидає решето і тим наслідує обороти камення у млині. Другий леґінь-мельник ходить біля каменя, підносячи та спускаючи решето і питається присутніх, хто і що хоче змолоти? Отримавши відповідь, "мельник" вкладає руку до решета, витягає її і дає понюхати присутнім так, як це робить мельник у млині — дає понюхати муку, а потім дає понюхати порожню руку, а потім дає з кізяком (калом), а навіть трохи обмазує кізяком того, хто нюхае Це викликає багато сміху.      

У Микуличині і деяких інших місцевостях Гуцульщини за-бави у "млин" робили дешо інакше. Один леґінь лягає на лавці і торохтить патиком по ніжках лавки, а два інші легші перебираються за жидів-мельників і забавляють присутніх.

"Піч". — Два легіні стають плечима до себе і згинаються наперед, один з них встромлює ніж у землю перед собою, а потім бере патик до рук. А той, що немає ножа перед собою, питається 'М      

      Куди йдеш?

      До міста.  

      А що ти мені купиш?

      Нічого!

      А я тобі поб'ю піч.

      Не поб'єш.

      Поб'ю!      

По цьому діялозі стараються перевернути ніж, а той, що встромив ножа, перешкаджає йому. В перебігу цієї боротьби декому попадає і по ногах. Така боротьба триває так довго, доки котромусь пощастить звалити ніж.  

"Королі". — Три легіні сідають на лавці, а біля дверей став¬лять сторожа. Всі, що входять до кімнати, а особливо дівчата, мусять цілувати королів. Коли якась дівчина відмовиться цілу¬вати королів, їй обмазують обличчя сажею.



[09-11-02][All for the tourists of]
Interestingly about Yaremche are Facts. (0)

[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Польща: костьоли і синагоги (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Кухня Малайзії - повнота вражень (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Корисні дрібниці або, що потрібно знати, відправляючись до Ізраїлю (0)