ГЕРБ ГУЦУЛЫЦИНИ

Гуцульщині, як цілком свідомій своєї багатосторонньої са¬мобутно сти, скла до в і й частині України, не можна відмовити права на свої емблеми, а передусім на свій крайовий герб Та¬кий герб повинен представляти історичну минувшину цієї во¬лости, містити в собі знакове добро традиційної гуцульської земської геральдики, як теж виражати змагання до єдности гу¬цульського племені й гуцульської землі, розділених на протязі віків несправедливими й не д оці л * ними державними, крайовими, обласними й іншими кордонами. Навіть якщо б з історичних причин такого герба не було, його створення було б конечним для чести Гуцульщини й для повноти української тепиторіяль-иої геральдики.
Все ж таки гуцульський герб не є справою сучасного гербо-твореиня, хоча він, як такий, у сучасному українському житті поки що не виступає; він є тільки справою історично-гераль-дичних розшуків і дослідів, як теж належного зрозуміння й рішення з боку передових діячів Гуцульської волости, які об¬новили б свої давні земські емблеми та оформили б їх у від¬повідний, правильний! і під кожним оглядом сприймальний герб. Цей чин, а передусім історична, знакознавча й мистецька підготовча діяльність, є поки що завданням гуцулів на ізгой-щині; його завершення — законне затвердження герба україн¬ською владою — буде можливим щойно > вільній Гуцульщині.
Гуцульщина не була справді ніколи окремою територіяль-но-адміністративною одиницею, яка вживала своєї рідної й при¬родної назви та користувалася своїм одним гербом. Перед¬часний упадок Галнцько-Волинського Королівства спричинив для цієї влости лихоліття, які віддали її на поталу польському І угорському королівствам і Молдавському^князівству, розді-люючи її на Галицьку, Буковинську й Закарпатську Гуцуль-щинуІВсі три займанці, не маючи тісного зв'язку з населенням та не розуміючи його бажань, потреб, традицій і особливостей
 
ділили свою частину гуцульської землі далі на повіти, жупи й т. д., які ніяк не причинялися до розвитку гуцульського пле¬мені. Польща включила Галицьку Гуцульщину до надмірно ве¬ликого Галицького повіту, що обіймав, крім неї, ціле Подні¬стров'я й Покуття, створивши таким чином з неї занедбану та призабуту окраїну. В противенстві до польської влади, яка все таки залишила свою частину Гуцульщини в межах чисто укра¬їнського повіту, краяла угорська, молдавська й переходова турецька влада гуцульску землю на жупи й повіти, не звертаю¬чи жадної уваги на народностеві особливості та змішуючи гу¬цулів з румунами й угорцями, чим свідомо й несвідомо ставила їх перед загрозою винародовлення. У висліді таких сумних обставин історія не знає окремого князівства, ні окремої жупи ні навіть повіту з назвою Гуцульщини, а геральдика поки що не знає окремого й одного герба цього ж імени. Все ж таки це не означає, що Гуцульщина є досі негербоваиою землею і що вона не має права на свій герб. На протязі шести століть не було на Гуцульщині ні одного клаптика землі, на якому не обов'язували різні герби, з яких деякі були не тільки давні та достойні, але навіть староукраїнські своїм походженням. До цих гербів Має Гуцульщина таке саме право, яке мала вся Укра¬їна в 1917-18 рр. до обновлення тризуба Володимира Великого і яке має кожний нащадок гербованого роду до призабутого чи невживаного на протязі довшого часу герба своїх предків. Нам доводиться тільки розглянути ці герби, оцінити їх під історичним оглядом і оформити в загально-гуцульський кра¬йовий і племінний герб згідно з загально принятими в європей¬ській геральдиці правилами та з національними особливостями української геральдики.

По вйгасненню Галицько-Волинської королівської династії відійшли Покуття й основна частина Гуцульщини — на північ¬них схилах Карпат і обабіч Черемоша — до Молдавії. При¬близно 1395-го року залишилася гуцульська земля лравобіч Черемоша при Молдавії, а т. зв. сьогодні Галицька Гуцульщина припала Польщі та по короткому часі була включена разом з Покуттям до Руського воєвідства, яке приблизно покривалося з простором сучасної Галичини. Руське воєвідство ділилося зра¬зу на п'ять, а опісля на шість земель: Львівську, Перемиську, Галицьку, Холмську, Сяніцьку й Жидачівську. Галицька земля ділилася на два повіти — Галицький і Теребовельський, а до Галицького належали Подністров'я, | Покуття й Гуцульщина. Руське воєвідство та всі його землі й повіти користувалися своїми стародавніми гербами. Герб галицької землі та її обох повітів був тотожний: у срібному полі чорна укоронована гал¬
 
ка в зльоті з землі.') Цей земський герб витворився в ХГУ-ому столітті з герба престольного міста Галича, який різниться від земського тільки тим, що в ньому немае'землі, виображеної під ногами галки. Обидва герби належать до т. зв. іменних або "гласних", що голосять ім'я свого гербоносця, а саме: "галка" — Галич, Галицька земля, Галичина і т. д. (цим не хочемо твердити, що назва "Галич" пішла якраз від слів "галка" чи "галич", лише згадати, що так розуміли походження цієї назви герботворці XIV-го століття). ) Під білою коругвою з виобра-женням чорної галки боролася військова частина з галицької землі в битві під Грюнвальдом 14і 0-го року і нам важно тут ствердити, що цей герб постав перед остаточним прилученням Галичини до Польського королівства, що сталося 1435-го року, коли вона ще рядилася Руським правом і під назвою Руського королівства вважалася окремим королівством від Польського й Угорського, хоча знаходилася вже під владою чужокровних монархів, які присвоїли собі престіл Романовичів.
На королівське походження цього герба вказує теж укоро-нування галки. Цей староукраїнський герб перетривав у гідності земського-ловітового аж до прилучення Галичини до Австрії, коли запроваджено новий територіяльно-ядміністративішй по¬діл, не створюючи одначе повітових гербів Герб міста Галича залишився в урядовому вжитку аж по наші часи, а виображення галки відзискало ще раз належну собі гідність у створеному в ХІХ-му столітті невдатному гербі Королівства Галичини, як коронного краю Австрійського цісарства: в блакитному полі над червоним поперечним поясом чорна галка (вже без коро¬ни та зі зложеними крилами), а під ним три золоті корони, дві над одною (давній герб Галичини).
Бачимо отже, що виображення чорної укоронованої галки в срібному полі було в Галицькій Гуцульщині обов'язковим гербом на протязі чотирьох століть.!:
Буковинська Гуцульщина, припавши Молдавії разом з ча¬стиною Галицької Гуцульщшш й Покуттям, по упадку Галиць-ко-Волинського Королівства залишилася під молдавською й турецько-молдавською владою аж до 1774-го року. Молдавська займанщина поступала на буковинсько-гуцульському просторі досить повільно і так Вижниччина опинилася під нею щойно під кінець ХУ-го століття. Молдавія ділилася під територіяльно-адміністративним оглядом на численні округи, а до двох із них
 
— Чернівецької й Сучавської — були прилучені гуцульські землі. Окружні герби не прийнялися і одинокий герб, який представляє історію цієї землі, це державно-династична т. зв. "турова голова". '
Барвосполука й побічні гербові титла змінялися на протязі століть, але в основному була це виображена в червоному полі золота або чорна голова тура (дикого бугая), супроводжена вгорі зіркою, праворуч рожею, а ліворуч півмісяцем. Цей герб постав у ХІУ-ому столітті, а його походження й первісне зна¬чення ще не вияснені остаточно. Молдавські перекази згадують
Драгоша, мармароського воєводу, який на ловах, у погоні за туром загнався аж на Буковину, яка йому сподобалася й він «на ній залишився. Драгош дійсно існував; в роках 1342-44 був він управителем, призначеним угорським королем Людовиком Великим (1341-82), новоздобутих земель на пограниччі Буко¬вини й властивої Молдавії.
Дуже можливо, що якра:* цей переказ про тура був прину¬кою до створення даного герба. Цікаво теж, що гербом Си-готу, столиці Мармарощини, з якої походив Драгош, є чорна толова буйвола в срібному полі. Отже не виключено теж, що ця емблема була принесена з мармаросько-гуцульської землі. Крім того, слід не забувати, що тур і півмісяць виступають у староукраїнських віруваннях як символи небесної й княжої вла¬ди, що теж могло мати вплив на уяву середньовічних гербо-творців.
Як воно не було б, всі познаки вказують на те, що це гер¬бове виображения постало якщо не на гуцульській землі, то десь на гуцульсько-буковинському пограниччі. Якщо взяти під увагу й те, що першою столицею Молдавії був до 1391-го року
 
положений на українській землі Серет і що рання. Молдавія не була виключно румунським, лише українсько-румунським кня¬зівством, до якого зовсім природно тяжіли переслідувані Поль¬щею покутська й галицько-гуцульська землі, то годі заперечи¬ти цьому гербу староукраїнської традиції. За австрійських ча¬сів перетворено цей стародавній герб невдало на крайовий герб Буковини: в блакитно-червоно розколеному шиті чорна відір¬вана голова буйвола, супроводжена трьома золотими зірками, однією вгорі й двома обабіч.') Повітових буковинських гербів не створено, а крайовий утратив своє урядове значення 1918 року.
За років румунської займаншини (1918-40) приділено буко¬винсько-гуцульські землі переважно до двох повітів — Сторо-• жинецького й Радовецького Були теж спроби повітового гер-ботнорення, які одначе визначалися історично безпідставним намаганням зрумунщення буковинської земської геральдики. Розглядання тих новотворів вийшло б поза рамці нашої статті. Для нас важна тільки стародавня "турова голова", яка на про¬тязі п'яти століть належала до бувальщини буковинських гу¬цулів.
Закарпатська Гуцульщина, яка в ХІ-ому столітті була з цілим Закарпаттям прилучена до Угорського Королівства, вернулася на короткий час (1290-1320) до Галицько-Волинської держави, а опісля перебувала під угорською владою продовшести Століть. £
У середньовіччі поділено Угорщину під територіяльно-адмі-ністратнвНим оглядом на т. з в. комітати або жупи (угорське "вермедє"), себто на графства (українське слово жупа півден-ро-слов'янського походження). Основна частина Закарпатської Гуцульщини ввійшла до складу Мармароської жупи, створеної 1385-го року, якої столицею було місто Сигіт. Жупи не були ще гербовані в середньовіччі; відносне герботворення почалося щойно під кінець XV-ro століття, а 1550-го року було поста¬новлено, що всі жупи мусять користуватися своїми, наданими королем, гербами. Герб Мармароської жупи був затверджений 1748-го року, одначе 24 квітня 1786-го року всі жупи втратили свої герби у висліді розпорядку цісаря Иосифа II. В січні 1790-го року знесено цю централізаційну реформуй і Марма-роська жупа користувалася своїм гербом до 1918-го року, ко¬ли її поділено між Чехо-Словаччиною й Румунією, яка зайняла Сигітщину. Герб Мармароської жупи складний: щит т. зв. "ви-

Щ Гл. його ж: Земські і столичні інсиґніі Буковини. "Америка",
ччі?,152 (а 14 севпкяі і соко розділений" (горішнє поле має приблизно 3/7 щитової висоти), в горішньому (меншому) срібному полі на зеленій землі і між двома зеленими смереками півокругла гора з відкри¬тою печерою, в якій стоять два звернені до себе гірники в чор¬них одягах і з молотами в піднятих правицях, та зі стоячим гірським цапом на її шпилі; в долішньому (більшому) блакит¬ному полі чотири срібні хвилясті смуги.4) Обидва поля пред¬ставляють краєвид і природні багатства жупи: в горішньому гірська рослинність і звірия, як теж корисні копалини (кам'яна сіль і благородні метали), а в долішньому — чотири місцеві ріки, отже й водне багатство. Гербовий щит жупи був увін¬чаний т. зв. листковою короною. Цей герб справді наймолод¬ший серед гербів українських закарпатських жуп.(інші похо¬дять з XVI-ro й XVII-ro століть), одначе він має все таки за собою традицію 'двох століть.5) Краєвидне й доволі складне виображення горішнього^поля виявляє справді притаманний для XVIII-ro століття занепад гербового мистецтва, одначе сво¬їм змістом воно тісно пов'язане з природою Закарпатської Гу-цульщини; долішнє поле під гербово-мистецьким оглядом ціл¬ком беззакидне й навіть дуже гарне. Герб Мармароської жупи не містить в собі такого староукраїнського знакового добра, що його бачимо в гербах Галицької й Буковинської Гуцуль-щини, але він має теж свої безсумнівні додатні ціхи: він буй створений якраз для даної землі, своїм історичним землепро-стірним значенням покривав він майже всю Закарпатську Гу-цульщину, а в його змісті немає нічого несприймального для українських почувань, хоча він був створений і наданий чужи¬нецькою владою. Він є частиною бувальщини цієї ж гуцуль¬ської волости і, як такий, належить безсумнівно до вартісні-ших пам'яток української земської геральдики.
Розглянувши герби трьох Гуцульщйн, бачимо, що гуцуль¬ському племеню не бракує геральдичних традицій; бракує тіль¬ки поки що сприймальний для сучасного вжитку один, так ска¬зати б, всегуцульський герб. Такий герб може постати двома ладами: наданням нового герба українською владою, яка ство¬рила б з гуцульських земель одну територіяльно-адміністратив-H¡ одиницю, що під цю пору неможливе, або сполукою трьох історичних земських гербів Гуцульщини в одному щиті, що цілком можливе й навіть конечне. Такий спосіб герботворення
широкоЯй віддавна поширений у загально-европейській, а в цьому теж і українській, державній, земській, міській і кожній іншій геральдиці. Герб об'єднаної Еспанії постав із сполуки стародавніх гербів Кастілійського, Леонського, Арагонського, Наварського й Гранадського королівств. Історичний герб всієї Латвії не існував до 1918-го року, одначе латвійці зуміли його створити, вміщуючи стародавні герби Курляндії й Інфлянтів в одному щитовому полі (подібно поступили румуни, данці й деякі інші нації). Герб невеличкої України за часів Малоросій¬ської Колегії був зіставленням п'ятьох княжих гербів: Київсько¬го^ Чернігівського, Переяславського, Новгород - Сіверського й Стародубського. Герб німецької провінції Шлезвіґ-Гольштайн постав із сполуки історичних гербів цих обох — колись окре¬мих від себе — зелемь: Шлезвіґу й Гольштайну. Герб міста Будапешту постав із гербів колишніх міст Буди й Пешту. Не¬давно, а саме 1962-го року надано герб північно-німецькій окру¬зі, яка була створена 1885-го року і яку названо 1933-го року Фрізлянд тому, що її заселює фригійське плем'я.
Одна частина Фрізлянду належала давніше до провінції Єферлянду, а друга до графства Бентінк; тому, що герб під-іменем Фрізлянду ще не існував, створено його з гербів Єфер¬лянду й Бентінку. Звичайно, коли твориться нова територіяльна одиниця з земель, що належали давніше до інших гербованих володінь, ті землі приносять із собою, неначе повноправні спадкоємці, герби попередніх володінь, яким були підпоряд¬ковані, і так складається нокий земський герб. Важно тільки, щоб у таких випадках користуватися гербами, які обов'язували на даних землях безпосередньо та мали найближчий зв'язок з життям населення. Так, напр.. Галицьку Гуцульщину представ¬ляє куди краще подністровсько - покутсько - гуцульська чорна галка колишнього Галицького повіту, ніж золотий лев цілої Галичини. Для Закарпатської Гуцульщини таким гербом є мар-мароський, а в жодному випадку герб цілого Угорського коро¬лівства. Тільки на таких засадах можна правильно оформити герб Гуцульщини, який був би виразником її історії, її сучасної племінної єдности та її надій на майбутнє.
Питання, яким частинам Гуцульщини належать перше, друге й третє поля гербового щита, нетрудне для розв'язки. Галиць¬ка Гуцульщина займає приблизно 45% усього заселеного гуцу¬лами землепростору, Буковинська 34%, а Закарпатська 21Щ В Галичині живе приблизно 54% усього гуцульського населен¬ня України, на Буковині 26%, а на Закарпатті 20%. У такому ж самому порядку чергуються три гуцульські герби відносно своєї історично-геральдичної гідности: чорна галка королівсько-кня¬жого Галича, княжа турова голова Буковини та герб Мармар-
 
широко й віддавна поширений у загально-европейській, а в
цьому теж і українській, державній, земській, міській і кожній іншій геральдиці. Герб об'єднаної Еспанії постав із сполуки стародавніх гербів Кастілійського, Леонського, Арагонського, Наварського й Ґранадського королівств. Історичний герб всієї Латвії не існував до 1918-го року, одначе латвійці зуміли його створити, вміщуючи стародавні герби Курляндії й Інфлянтів в одному щитовому полі (подібно поступили румуни, данці й деякі інші нації). Герб невеличкої України за часів Малоросій¬ської Колегії був зіставленням п'ятьох княжих гербів: Київсько¬го, Чернігівського, Переяславського, Новгород - Сіверського й Стародубського. Герб німецької провінції Шлезвіґ-Гольштайн постав із сполуки історичних гербів цих обох — колись окре¬мих від себе — зелемь: Шлезвіґу й Гольштайну. Герб міста Будапешту постав із гербів колишніх міст Буди й Пешту. Не¬давно, а саме 1962-го року надано герб північно-німецькій окру¬зі, яка була створена 1885-го року і яку названо 1933-го року Фрізлянд тому, що її заселює фригійське плем'я.
Одна частина Фрізлянду належала давніше до провінції Єферлянду, а друга до графства Бентінк; тому, що герб під іменем Фрізлянду іце не існував, створено його з гербів Єфер¬лянду й Бентінку. Звичайно, коли твориться нова територіяльна одиниця з земель, що належали давніше до інших гербованих володінь, ті землі приносять із собою, неначе повноправні спадкоємці, герби попередніх володінь, яким були підпоряд-ковані, і так складається ногий земський герб. Важно тільки, щоб у таких випадках користуватися гербами, які обов'язували на даних землях безпосередньо та мали найближчий зв'язок з життям населення. Так, напр.. Галицьку Гуцульщину представ¬ляє куди краще подністровсько - покутсько - гуцульська чорна галка колишнього Галицького повіту, ніж золотий лев цілої Галичини. Для Закарпатської Гуцульщини таким гербом є мар-мароський, а в жодному випадку герб цілого Угорського коро¬лівства. Тільки на таких засадах можна правильно оформити герб Гуцульщини, який був би виразником її історії, її сучасної племінної єдности та її надій на майбутнє.
Питання, яким частинам Гуцульщини належать перше, друге І третє поля гербового щита, нетрудне для розв'язки. Галиць¬ка Гуцульщииа займає приблизно 45% усього заселеного гуцу¬лами землепростору, Буковинська 34%, а Закарпатська 21%. В Галичині живе приблизно 54% усього гуцульського населен¬ня України, на Буковині 26%, а на Закарпатті 20%. У такому ж самому порядку чергуються три гуцульські герби відносно своєї історично-геральдичної гідности: чорна галка короліасько-кня-жого Галича, княжа турова голова Буковини та герб Мармар*