Згідно з архівними джерелами станом на 1886 рік у Микуличині була одна школа з одним учителем. Основне завдання школи полягало в тому, щоб дитину навчити тільки писати, тільки чигати та виконувати прості арифметичні дії. Діти з віддалених присілків до школи, як правило, не ходили, тому більшість мешканців Микуличина було за часів Австро-Угорщини не грамотні.         f

Після першої світової війни, коли всю владу в Галичині перебрала у свої руки Польща, навчання у школах тривало чотири роки. Тривало уже за розширеною шкільною програмою. Дітей вчили математики, українську і польську мови, співів, малювання. Були введені уроки з релігії. Навчання велось українською мовою. Релігію викладав греко-католицький священник, отець Луців. Дітей вчили також Струць..., та Свищук... українці за походженням. З часом число шкільних закладів у селі зростало. Розміщувались вони в приватних будинках. Одна була у хаті Чесняків, поблизу костьолу польського, що неподалік залізничної станції. На Полумистому школа розміщувалась у оселі Гната Поповича. Там навчалось 15 учнів. 1934 року громада Полумистого збудувала школу, яка збереглася ідо нині. Вчителювали тут Рубінська та В'єжбіцький, поляки за походженням. До педагогічної роботи українців, як правило, не допускали.

З приходом у село радянської влади 1939 року навчання дітей пожвавилось, що потрібно визнати за правду. В той час вчителювали Ірина Никифорівна Скрипник родом з Полтавщини та І.І.Тарнавська. З 1941 по 1945 p.p. школа у Полумистому не працювала. Тільки відчинила свої двері в 1946 році. Керівником школи стала згадувана уже І.І.Тарнавська. Учнів нараховувалось біля сорока.

З 1947 року кількість учителів збільшилася. З Коломиї в Микуличин приїжджали Іван Романюк та його сестра Ганна. Разом з ними працювали Василь Федорович Крук та пані Любінська. На присілку Поляниця існували школи Чемигівська та Поляницька. Колектив Чемигівської школи очолював Микола Васильович Боднарчук, тут також вчителював Яків Федорович Буратчук, сам уродженець із Микуличина. Поляницька школа була своєрідним філіалом Чемигівської, де діти закінчували перші два класи, потім ходили до Чемигівської школи, а частина - до Полумистянської. Після закінчення чотирирічної школи діти продовжували навчання в Микуличинській семирічці.

У післявоєнні роки вчителям працювати доводилось дуже важко.

Тривали національно-визвольні змагання під проводом ОУН-УПА. Педагогів,*часто-густо, НКВД запідозрювало у зв'язках з

підпільниками, що негативно позначалось на навчальному процесі. Зрештою, по іншому ситуація складатись не могла. Скажімо, Поляницька, Чемигівська та Полумистянська початкові школи знаходились неподалік вишколу "Чорні чорти", так що без зв'язків Повстанської Армії із сільською інтелігенцією не обходилось...

В п'ятдесятих роках Поляницьку школу було закрито і діти ходили у Полумистянську. їх навчали тут І.Ф.Антошків, Н.Б.Душіль, Б.Дубік, алего згодом і Полумистянську школу закрили і учням довелось добиратись в Микуличин, де діяла десятирічка.

Хочеться кілька слів сказати окремо про школи, які діяли на присілках.

Підліснівська школа з приходом Польщі 1920 року працювала у приватних будинках. З середини 30-х років вона знаходилась у будинку Михайла Григоровича Стефурака. Освіту здобували там біля п'ятдесяти хлопчиків і дівчаток. Вчителювала полячка, дружина лісничого, пані Грейсова. Навчання проводилось українською та польською мовами. З приходом радянської влади директором навчального закладу стала Ольга Андріївна Пасіка-Мотрук. Школа знаходилась у приміщенні надлісництва і налічувала понад п'ятдесят учнів.        Й

Коли почалась Друга світова війна О.А.Пасіка-Мотрук залишилась і надалі директором. У Микуличині на той час продовжувала діяти семирічка.      До 1944 року школа в Підлісному працювала, а до 1945-го - ні.

З січня 1946-го директором Підліснівської початкової школи став Іван Миколайович Мотрук. Вона налічувала уже 60 хлопчиків і дівчаток.

І; 1948-го року сюди на роботу одержала призначення Віра Петрівна Климова, яка закінчила Охтирський педагогічний технікум. Згодом Іван Миколайович Мотрук оженився з Вірою Петрівною і разом вони пропрацювали аж доки 1977 року. Підліснівську школу не закривали. Іван Миколайович Мотрук дуже сумлінно ставився до своєї праці, віддавав всі свої сили і знання вихованню підростаючого покоління, за що відзначений урядовими нагородами: орденом "Знак пошани" та медаллю "Ветеран праці".

Як уже зазначалось, за панування Польщі українцям було дуже важко влаштуватись на педагогічну роботу. Маючи, звичайно, освіту. Тому, приїхавши в Микуличин, Стефанія Пасіка організувала приватну школу в Хижках, в будинку сім'ї Сорохманюків. Стефанія Андріївна вчила

 

хижецьких дітей безоплатно. Приїхала вона сюди з Тернопільщини у зв'язку із хворобою, на лікування. Пізніше юнка вийшла заміж і залишилась у Микуличині назавжди.

Школа в Хижках існувала в радянський період, і діти навчались тут у дві зміни. Вчителями були Лейб'юк, Повх, К.М.Німчук, Юрчинський, І.І.Тарнаська, Б.Гайдейчук, Є.Д.Патківська. після її ліквідації діти навчались у Микуличинській десятирічці.

Фальчевська початкова школа знаходилась у приміщенні корчми. В центрі села. Тут працювали чотири педагоги і навчалося понад 100 учнів. Директорували Є.Г.Смердова, И.Г.Лехицький. згодом звільнилося приміщення лісового підприємства і школу перенесли сюди. За захист дітей, що ходили до церкви, И.Г.Лехицького звільнили з посади директора, а на його місце призначили П.И.Ротайчука. В школі в різний час працювали К.Безкишкіна, В.Вальчук, С.Вальчук.

З 1 січня 1945 року почала працювати Микуличинська семирічка. Директором став Василь Григорович Головатий. Навчальною частиною завідував Володимир Романович Ріпецький. Після нього деякий час цю посаду займала Ольга Андріївна Грушова. Але через деякий час Ріпецький знову обійняв свою вчорашню посаду.

Вчителів у школі не вистачало, ними, часто-густо, ставали молоді люди із атестатом про закінчення 10-ти класів. Навіть директор В.Г.Головатий не мав фахової освіти.    і 26 серпня 1950 року В.Р.Ріпецького звільнено з посади завуча у зв'язку з переїздом у Войнилський район, а його замінила Людмила Сидорівна Бельська. Вона читала німецьку мову.

Станом на 10 жовтня 1951 року в Микуличинську семирічку із початкових шкіл (Підліснівської, Хижківської, Полумистівської, Чемигівської) прийнято 80 п'ятикласників. В школі налічувалось 10 вчителів. Завідувала навчальною частиною тоді Софія Корнилівна Лехицька, яка сьогодні на заслуженому відпочинку і проживає в Микуличині. На той час при всіх початкових школах працювали так звані школи ліквідації безграмотності. Аналогічно діяли і вечірні школи, де молодь старшого віку могла здобувати освіту.

Навчання в Микуличинській семирічці проводилось у дві зміни. В кількох корпусах споруди Львівських друкарів. 1954 року було відкрито пришкільний інтернат, де одержали змогу проживати учні з віддалених присілків. Вихователями працювали Микола Васильович Боднарчук, Маркіян Васильович Голинський та Ганна Михайлівна Мотрук. і

З 1957 року Микуличинська семирічка стала середньою школою.

1959 року її закінчили 59 юнаків і дівчат. І, все-таки, частина мешканців села залишалась неграмотною. В 1961 році в школі працювало 25 вчителів і 1964 року випущено 89 учнів, які одержали восьмирічну освіту і 20, які одержали середню. Число учителів зросло уже до сорока. 20 серпня 1969 року директором став Нестор Петрович Прокопович, сам родом з Тернопільщини. Микуличинська школа стала йому рідною і дорогою, бо ще до свого призначення директором він тут тривалий час викладав географію.

Число учнів з кожним роком зростає. В 1971-му її стіни покинуло 108 восьмикласників і понад 40 десятикласників. В 1973 році тут працювало 54 вчителі. Кількість дітей зросла до 1000. Ш 1 вересня 1977 року пам'ятна дата в історії освіти села. Учні розпочали свій перший урок у новозбудованій прекрасній школі. У 70-х роках значно розширюється шкільна програма. Хлопці вивчають автосправу, дівчата відвідують заняття з кулінарії.

Досить тривалий час працює Микуличинська допоміжна школа- інтернат, що розмістилась в приміщеннях монастиря сестер Василіянок (цегляний корпус, побудований у 1927 році). З 1946 року по 1961-й функціонував дитячий будинок для сиріт. При ньому діяла початкова школа, а потім учні навчались у Микуличинські семирічці. З 1946 року по 1954-й директором тут був Євген Петрович Грушовий.        ^

Після цю посаду займали Муза Євгенович Гуменюк та Віктор Павлович Верховський. у 60-х роках дитячий будинок для сиріт реорганізували у допоміжну школу-інтернат для дітей з фізичними і розумовими вадами.        'т

В різні роки колектив школи-інтернату очолювали Василь Макарович Грещук, Антін Іванович Мельничук, Мирослава Іванівна Осадчук, а з 1987 року директором працює Василь Петрович Пушкар, який закінчив Івано-Франківський педінститут, після - викладав історію в Ланчині.

Сьогодні в школі-інтернаті навчається 120 учнів. Чисельність педагогічного колективу нараховує понад 40 чоловік. В Микуличині є ще ряд спеціалізованих закладів. Серед них дитячий садок "Ягідка"*на 65 місць.

Також в селі діє Яремчанський міжшкільний навчально-виробничий комбінат, створений у жовтні 1983 року. Він проводить підготовку з п'ятьох профілів різних професій:

-        автосправа;

-        лісівництво і колісний трактор;

 

деревообробка;

ручна вишивка і основи килимарства;

кулінарія з елементами домоводства.

І, .В різних куточках України, та й не тільки, але далеко за її межами трудяться вихованці шкіл Микуличина. Трудяться на різних посадах, збагачені мудрою наукою своїх навчителів, яка кличе любити життя,

віддавати всі свої сили і знання в ім'я його краси і величі. І це не лише

слова.         І

Милує зір велична споруда Микуличинської школи. Вона невпізнавана. Вона одна з небагатьох у нашій області, яка розпочала комп'ютеризацію свого навчального процесу. І велика заслуга в цьому вчорашнього її вихованця, а нині депутата обласної ради, начальника управління державної пожежної охорони УМВС України в Івано-Франківській області Василя Яремчука. І таких прикладів чимало.

Життя завжди славилось прекрасними людьми,завжди збагачувалось і утверджувалось їхніми доброчинними справами...