Терор польських шовіністів настільки озлобив проти них українське населення, що прості, слабо обізнані в політиці люди, вірили інтенсивній більшовицькій пропаганді, що крім радянської "...нема на світі іншої країни, де людина вільно так живе". Тому, коли на основі таємної змови Сталіна з Гітлером у вересні 1939 року прийшли у гостроверхих шапках - "будьонівках" "совіти", то їх Галичина зустрічала як "братів зі сходу". І в Микуличині радісно, з тріумфальною аркою, хлібом-сіллю на вишитому рушнику та навіть з синьо-жовтим прапором зустрічали розгублені люди цих "визволителів". Однак, як Згадував Іван Захарин (1916 р.н.), цей стан радісно-піднесеного настрою незабаром у людей розвіявся.

З перших же днів працівники Яремчанського районного відділу НКВС та політруки Надвірнянської комендатури пограничних військ НКВС відвідували контори всіх організацій та присілки села, вишукуючи серед громади зрадників для співробітництва з ними. Тоді появилося у мові галичан зловіще слово - "сексот" - тобто, "секретний сотруднік". За їх змовою на кожні 5 хат чи людей мав бути один сексот - "глаза і уші советской власті".

, В результаті таких вивідувань 18 березня 1941 року був арештований Григорій Голинський, який працював тоді начальником лісопункту, колишній сотник Гуцульського куреня січових стрільців (Г. Бурнашов, 1994). Ночами з 20 по 25 травня цього ж року були арештовані:

-Москалюк Володимир Іванович, коваль, голова читальні

"Просвіти", 4 класи;     ^        *

-        Онутчак Іван Миколайович з Горбів, ґазда, член ради "Просвіти", 4 класи;

-        Гундяк Микола Миколайович з Заголиці, член "Просвіти", офіцер Карпатської Січі;         #^

-        Ясюк Петро Юрович з Ділка, робітник лісозаводу, політично самоосвічений член "Просвіти";

-        Бойко Павло, с. Олени, з Заголиці, робітник лісозаводу, дуже начитаний член "Просвіти";

-        Мотрук Онуфрій Юрович з Погарів, лісник, при обшуку знайшли зброю, самоосвічений;

-        Костюк Лесь Федорович з Поломистого, дав свою землю і ліс на будівництво школи і читальні "Просвіти", продав бика, щоб купити книжки для неї, працював лісником;

-        Плиторак Василь Юрійович зі Ставів, член і хорист "Просвіти" на Поломистому, робітник залізниці;

-        Берник Яків Іванович, диригент хору "Просвіти" і в церкві, усусус, працював канцеляристом на залізниці;

В - Капустяник Володимир, активний член "Просвіти", продавець

кооперативу "Маслогоз", з 1939 року -вчитель; £     £

-        Маджарин Василь Михайлович з Підліснова, член "Просвіти" і хору, робітник залізниці;    &

-        Онучак Михайло Петрович з Золотистого, фанатично читав книжки, член "Просвіти", 5 класів, лісоруб;

-        Іванків Олекса Іванович з Підліснова, член "Просвіти", дорожній робітник;

-        Мотрук Микола з Підліснова, член "Просвіти";

-        Дуда, родом з Болехова, голова кооперативу "Маслогозу". Арешт більшовики проводили наступним чином. Щоб застати всіх

у ліжку в хаті арештованого, вночі місцевий сексот до хати підводив 4-5 енкаведистів. Вони раптово виламували двері, вривались у хату з наганами в руках і заставляли всіх сідати на підлогу по-турецьки. Тому, хто мав бути арештованим, наказували не рухатись з місця. Його одяг мала йому подати мати чи жінка. Тоді робили старанний обшук, забирали з собою всі виявлені фотографії арештованого. Його виводили з хати під наганом, пішки вели в село. Там заставляли лягати обличчям до дна кузова автомашини. Повні "полуторки" арештованих, над якими стояли по кутах енкаведисти з гвинтівками, насадженими штиками їхали з села до світанку.

Повезли арештованих невідомо куди. Шукали їх родичів по відділах НКВС і тюрмах району і області. Але там службовці відмовлялись щось пояснити. Лише в липні 1941 року, після відступу більшовиків облетіла страшна звістка село, що біля Надвірної розрита велика яма, в якій скидані тіла замордованих енкаведистами людей. З надією знайти серед них тіла свойого батька - Онутчака Івана Миколайовича прибув туди його 11-річний син Василько.

Серед важкого трупного смороду оглядав він кожне понівечене, з запеклою кров'ю тіло з надією знайти останки батька: він мав родиму пляму на задній стороні шиї. Оглядаючи коло восьми десятків мертвих тіл, непритомнів, люди приводили його до пам'яті і знову оглядав замучених. А це були тіла з повиламуваними суглобами, з припаленими

вогнем животами, з відрізаними вухами і носами, з повиколюваними очима, з чорними від ударів плямами, з простреленими головами, з проламаними черепами. Не було і одягу, який носив батько, більше було небіжчиків в ноші характерній для Верховинського району. Не знайшов Василько батька. Відвезли його непритомного додому люди з Микуличина. Після того цілий рік лікували його родичі вдома від перенесеного нервового шоку.

Лише тепер стало відомо, що основна маса арештованих тоді енкаведистами людей була "пущена в разход" в Дем'яновому Лазу біля Івано-Франківська. Може лежать останки микуличинців у спільній могилі, яку вінчає велична скорботна церковця. Люди тепер правду знають. А в той час правду про арешти народ знати не мав. і Про кожного, хто "болтав" про це, сексоти доносили і тоді його викликали і попереджували, що "ти нічево не відел і нічево не знаєш, іначе ми і тєбя прібєрьом".

Отак без суду і слідства, потаємно були замордовані переважно представники ^робітничого класу" села лише за те, що прагнули бути свідомими українцями, що горнулись до "Просвіти*^ яка створювала їм можливість пізнавати правду про світ і свій народ. Після такого, ще страшнішого ніж польський, масового терору мінилась думка місцевого населення щодо "дружніх обіймів братів зі ІІду". Тому "других совітів" зустрічали тут в 1944 році так, як їм належиться.     #

Будучи підлітком не міг зрозуміти тоді Василько Онутчак, чому пропав безвісно його батько, за що його осиротили "перші совіти". Лише з часом дорослий Василь Іванович Онутчак (1930р.н., проживає у Львові) усвідомив, що масове вимордовування більшовиками в 1939-41 роках свідомих українців Галичини було продовженням такої ж акції, яка здійснювалась ними у 30-х роках на "совєтській" Україні. Головним завданням було: зліквідувати інтелект української нації. Тому по-садистськи вибивали її еліту, щоб решту населення перетворити в отару, якою легко поганяти своїми сатанинськими ідеями. Бо, як зазначає Ю. Кацигін ("Дніпро" №9-10, 1999), без інтелектуальної верстви народ "забуває" свої родовиті корені, втрачає аналітичну здатність і вміння оціюовати ситуацію, легко піддасться чужим для нього переконанням.

Зброєю проти цього зла є лише ґрунтовна освіченість, обізнаність в

політичній ситуації та патріотизм. Тому основним сучасним питанням

батькір^чи виростають такими їх діти?