Неділя, 9.00, Івано-Франківськ.
В салоні мікроавтобуса: 18 екскурсантів, переважно молоді сімейні пари,
екскурсовод Оксана Бурбело та представник турфірми «ОЛЕ-ТУР» Оксана Масляк.
«Добрий ранок. Всі на місці? Поїхали.»
За півгодини потрапляємо до давнього Галича. На
Крилоській горі тихий вітерець мимоволі наводить на роздуми. Не потрібно навіть
заплющувати очі, щоб почути брязкіт важких обладунків княжої кінноти, веселі
вигуки майстрів, що колись будували Успенський собор, або гомін стародавнього
базару.
Оглядова екскурсія: Га'личина могила, залишки
оборонних споруд, каплиця Святого Василія. Біля легендарної Княжої криниці
накрили акуратний фуршет-сніданок, попили та набрали з собою «історичної» води.
Оксана Бурбело — людина, закохана в історію рідного краю, із задоволенням
відповіла на численні запитання, що виникли протягом екскурсії.
10.30. З Галича попрямували на
Львівщину. В дорозі була спроба влаштувати невеличкий конкурс української
народної пісні, але більшість потенційних співаків ще перебувала десь у
ранньому середньовіччі, тому поспівати так і не вдалося.
12.00. Село Унів і знаменита
Святоуспенська Унівська Лавра УГКЦ — унікальна історична пам'ятка чернецтва.
Перша писемна згадка про обитель датована 1395 роком, але найновіші
археологічні дослідження засвідчують існування монастиря вже з кінця XIII
сторіччя. Кожного року, у третю неділю травня, в Лаврі відбувається проща за
участю сановних осіб УГКЦ та десятків тисяч паломників з усієї України.
Саме на минулорічній прощі вирішив стати монахом
наш перший місцевий гід — брат Мирон. Молоденький послушник хвилювався, але
розповідав про монастир завзято, з великим піднесенням. За півгодини хлопця
змінив отець Олександр, який вів екскурсію не гірше будь-якого професійного гіда.
За його словами, обитель переживала часи і
розквіту , і занепаду, але завжди мала славу міцної фортеці. Багато загарбників
полягло під її мурами. Немало історичних постатей, що залишили вагомий слід в
історії України, побувало в Уневі. Засновник Манявського Скиту Йов
Княгиницький, ігумен Почаївської Лаври Йов Почаївський, відомий письменник XVII
сторіччя Іван Вишенський, перший український кардинал Михайло Левицький. Свого
часу багато зробив для монастиря митр"олит УГКЦ Андрей Шептицький.
Після другої світової війни в Лаврі створили
концтабір для католицького духовенства, потім — притулок для самотніх літніх
людей, а ще пізніше — інтернат для психічно хворих. Наразі у відновленій
обителі живуть 40 монахів, працюють, моляться та займаються благочинністю.
14.00. Село Красне, обід в кафе
«Гермес». Сучасний заклад, добрий сервіс. Обід вже був на столах, чекати не
довелося. Вдаватись в кулінарні тонкощі не буду - годують класно.
15.00. Вирушаємо в Олеський
замок. Переїзд займає 40 хвилин. Нарешті, знайшли час познайомитись ближче.
Ім'я та коротко про себе. Згідно з прийнятими в «ОЛЕ-ТУРі» правилами, кожен
наступний мав повторити імена всіх попередніх доповідачів. Так запам'ятовується
краще. Найважче прийшлося останньому, але за це він отримав невеличкий приз.
Отже, нормальна туристична група вихідного дня
складається з декількох веб-дизайнерів, юристів, інженерів, а також кухаря,
перукаря, керівника рекламної фірми та дизайнера з інтер'єру.
16.00. Олесько. Основні групи
туристів (переважно львів'яни) відвідують замок до першої години. Тоді тут —
Вавілон! Добре, що ми приїхали, коли так звана година пік вже пройшла.
Про Олеський замок, один з найвідоміших в Україні
музеїв-заповідників X-XVIII сторіччя написано багато книг і знято десятки
фільмів, але його треба бачити. Крім загальної екскурсії керівництво музею
дозволило нашій групі подивитись на стару замкову кухню, яка не входить в
стандартну програму. Там всім сподобалася шафа, в якій одні з дверцят виявилися
таємним ходом в сусідній зал. Великі каструлі, сковороди, жахливого розміру
ножі та інше знаряддя, здається, було призначене для тортур, а не приготування
їжі. Вражає розмір витяжки, яка фактично займає половину кухні.
На стінах у залах висять стародавні портрети,
ікони. На одній з них автор відобразив картину Страшного суду. Там страждають
всі грішники, і чомусь тільки шинкарка — навіть у пеклі — спокійно займається
звичною справою...
Поверталися задоволені, приємно втомлені. По
дорозі назад грали в «показуху». Дуже весела гра. Виявляється, що показати
пантомімою такі слова, як «історія», «шнурок», «пупсик» або «динозавр» дуже
важко. Коли вже приїхали, то розходитись не хотілось.
20.45. Івано-Франківськ. Куди
вирушаємо наступного разу? До зустрічі!
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
