Середа
17-10-18
09:23

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Головна » 2011 » Січень » 17 » З Міжгір’я у Воловець через Боржаву
19:28
З Міжгір’я у Воловець через Боржаву

З Міжгір’я у Воловець через Боржаву

Полонина Боржава — другий після Свидовця за висотою та площею з чотирьох основних полонинських масивів Закарпаття (якщо не враховувати Чорногору, яка простягається межею Закарпатської та Івано-Франківської областей). Приблизно за 35 кілометрів по прямій на південний схід від цього хребта лежить Полонина Красна, а за 30 кілометрів на північний захід — Полонина Руна (або Рівна). Як і Чорногора, Боржава вивершується над довколишньою місцевістю чітким хребтом і тягнеться з південного сходу на північний захід... Втім, масив має свою особливість: схили по обидва боки кряжа надзвичайно стрімкі, нечисленні джерела часто пересихають, а відтак, добути воду складно. Перейдімося цим «посушливим» масивом, аби запізнати його неповторну принаду.

Бук — це вам не смерека

Безхитрісна назва закарпатського райцентру Міжгір’я (як, зрештою, й назва річки, на якій стоїть містечко — вона, не вгадаєте, називається Ріка) цілком відповідає його розташуванню. Долину, в якій знаходиться селище, оточують гірські пасма. Залізничного сполучення з Міжгір’ям немає, єдина пристойна автодорога — від села Сойми, що шістьма кілометрами північніше. Пішохідний маршрут на Полонину Боржава починається за два кілометри південніше містечка біля впадіння в Ріку її лівої притоки, річки Козяй, звідки наш шлях проляже до підніжжя гори Волосянка (1234 метри).

...А от підйом на Волосянку не з легких — «антицелюлітний», як висловився один із учасників походу. В гирлі Козяю знаходиться невелике виробниче підприємство, над брамою якого написано «Підсобне господарство ВАТ ЗШБ». Тут же базуються лісозаготівельники. У навколишніх лісах майже немає хвойних дерев, натомість велетенські угіддя цінного буку. Проходимо місток, повертаємо ліворуч та простуємо дорогою приблизно два кілометри вздовж течії річки. Минаємо розлогу галявину з великими заростями папороті і потрапляємо до розвилки, де в Козяй впадає права притока. На узбіччі лежать масивні колоди, а ліворуч, в затінку дерева — метрового діаметру мурашник. Розбитою лісовозами дорогою повертаємо ліворуч, на південь, поступово набираючи висоту. Дороги та стежки, якими помережаний схил, ведуть під Волосянку, але врешті губляться під стрімкою стіною лісу. Нічого не лишається, як підніматися навмання в південному напрямку. У буковому лісі, на відміну від хвойного, немає хащів, ґрунт під ногами не сипучий та кут підйому дуже високий. Вихід на хребет, до сідловини між горами Волосянка та Кук, зайняв разом із двома перепочинками майже дві години.

Чорничним килимом

Приємно, одначе, скинути з плечей рюкзак, з ніг черевики та впасти на теплий і м’який килим з трав та мохів! Набратися сили від землі та продуктових запасів. На Волосянку можна збігати без спорядження, а потім, з повною викладкою, чіткою стежкою рушити на північний захід, до гори Кук (1361 метр). Схили полонини встелені не так травою, як низенькими кущами чорниці та брусниці. Їх тут — скільки сягає око, аж до краю лісу. Кажуть, на збиранні ягід місцеві мешканці заробляють непогані як для горян гроші, а заготівельники виїжджають машинами на самий вододіл. Зо чверть століття тому, коли процвітало вівчарство, з ближніх сіл Іршавського району на ці полонини двічі на день виїжджав молоковоз. Крім того, неподалік прокладені високовольтна лінія електропередач та газопровід — потужна техніка залишила сліди. Нам же випало побачити лише невелику отару та єдину колибу південніше гори Кук. Вийти на цю вершину не складно, але можна й обійти її траверсом справа. Південним відрогом гори проходить добротна дорога в напрямку села Лисичеве. (Цікаво, що під Куком ми побачили й лисицю з двома малятами)...

Декорації для «Сталкера»

З Полонини Кук лісова дорога веде вниз на північний захід. Приблизно через триста метрів вона розгалужується. Повернувши праворуч, можна вийти на галявину до стоянки пастухів, де є невелике джерельце, обладнане кострище. Тут конче потрібно поповнити запаси води, бо в посушливу погоду на найближчих 15 кілометрах маршруту воду знайти складно.

Якщо ж від розгалуження трохи пройти прямо, то раптом потрапляємо в зону мертвого лісу: довкола стирчать голі, навіть не вигорілі, а висохлі на корені дерева. Дивний і навіть трохи моторошний пейзаж, зона, де хіба проводити натуральні зйомки для сюжету на кшталт «Сталкера» Андрія Тарковського. У цьому місці проходить найдавніший в Закарпатті газопровід, так звана «перша вітка». Кілька років тому на ділянці сталася аварія. Після вибуху від теплової хвилі зникла вся зелень. Зараз трави й низькорослі кущі відновилися, а про аварію нагадують сухі букові стовбури та шматки бетону і металу...

Тут був Міша

Наш маршрут проходить повз гору Присліп (1142 метри) через однойменний перевал з висотою 938 метрів. (Точніше, назву перевала має гора. Подібно до того, як водоспади в Карпатах називають гуками, для означення перевалів часто кажуть «прислоп», «присліп», «переслоп»...). Вершина Прислопа — це розлога галявина з чорницями. Якщо йти через неї, то стежку вниз треба шукати біля північної межі лісу. Втім, гору краще обійти траверсом справа чіткою польовою дорогою повз одну з нечисленних вівчарських стай. Дорога виводить на перевал, де ще в тридцятих роках минулого століття встановили кам’яний хрест. До речі, на великих каменях, які де-не-де трапляються по хребту, можна побачити нетипової форми різьблені хрести та навіть тризуб з автографом виконавця. Один з таких петрогліфів залишив з 1930-х якийсь пастух на ім’я «Міша Остріській».

...З перевалу рухаємося на північний захід через вкриту лісом гору Ополонок (1171 метр). Вузька стежка траверсує вершину зі сходу, а якщо піти ширшою дорогою в напрямку вершини, то згодом доведеться повернути ліворуч, пройти до невеликого хребтика і ним піднятися на Ополонок. Зійшовши лісовою стежкою до відкритої місцевості, огинаємо зліва невелику гору Звор (1119 метрів) та виходимо на траверс гори Кругла (1209 метрів). Власне від неї починається цілком відкритий, безлісий хребет Полонина Боржава... Траверсуємо Круглу зі східного боку (тут до траверсної стежки примикає дорога, що веде в найближче село Річка).

Наближався вечір. На жаль, спроби знайти воду біля Круглої та південного схилу наступної гори Кичера Кругла (1240 метрів) виявились невдалими. Потоки виблискували в глибоких ярах далеко внизу...

На протилежному боці гори з півночі є невелике джерело, яке можна виявити за характерними численними овечими стежками. Проте й воно на час нашої подорожі виявилось сухим. Потужний струмок витікає нижче й північніше. Орієнтир видно з гори: два самотні дерева на північно-східному схилі хребта на межі лісу. Трохи нижче від них — стара закинута колиба...

Жид, Ґимба, Стій...

Подальші десять кілометрів маршруту проходять наймальовничішими місцями Боржави. Підйом на гору Граб (1378 метрів) пологий та не виснажливий. На західному відрозі гори, приблизно в кілометрі від хребта, є покинута дерев’яна будівля з характерними слідами колишньої стоянки для отари. А з вершини, на якій із каміння викладено невисокий стовпчик, як на долоні видно найвищу точку масиву — гору Стій (1681 метр). У радянські часи вершину Стоя увінчувала білосніжна куля радіолокаційної станції типу «Памір». Зараз станція повністю демонтована, лише на стрімкому східному схилі гори біліють розкидані шматки кулі... Прямо перед нами на південному заході гора Жид Маґура (1516 метрів), з-за неї визирає Великий Верх (1598 метрів), найбільш ходжена гора Полонини Боржава.

Вершину Маґури зручно обійти траверсною стежкою зліва. Тут з південного боку на самій стежці ледь струменить джерело. З нього починається потік Млинівка, одна з приток річки Боржава, яка несе свої води на південь аж до Тиси на кордоні з Угорщиною. Стежка виводить на західний схил Жида Маґури, звідки на півдні видно село Пилипець та верхню станцію одного з бугельних витягів. Це село останніми роками успішно перетворюється на пристойний туристичний осередок...

А біля підніжжя Великого Верху стежка роздвоюється: прямо — підйом на вершину; ліворуч — траверсна дорога на гору Стій. Нам, на жаль, бракувало кількох годин, аби пройтися до гори Стій та самого краю хребта, звідки, до речі, ближче було би зійти в Сваляву, ніж у Воловець — визначений заздалегідь кінцевий пункт маршруту.

Спуск з елементами еротики

Отож виходимо на Великий Верх, де стоїть геодезична вежа. Звідси на північному заході добре видно Воловець з потужною газокомпресорною станцією, на заході — округлу гору Плай. На ній функціонує метеорологічна станція та встановлена потужна ретрансляційна вежа з численними приладами. За Плаєм височить гора Темнатик (1344 метри). Справа від неї невелика вершина, на якій газовики з допомогою гелікоптера встановили великий залізний хрест. На жодній карті ви не знайдете назви цієї гори, та у Воловці кожен, хто вміє говорити, скаже вам, що вона називається Ціцька. Контур вершини однозначно нагадує ідеальну жіночу, а точніше дівочу грудь...

Північний відріг Великого Верху веде повз розташовані нижче й східніше водоспад Шипіт і село Подобовець до перевалу на межі Воловецького та Міжгірського районів (731 метр).

Ми ж сходимо з гори в західному напрямку, в бік Плаю. Виходити до ретрансляторів немає сенсу — великою галявиною навпростець веде стежка до схилу гори, огинає її траверсом з півночі та примикає до наїждженої автомобільної дороги, яка в лісі протяжним серпантином повз якусь закинуту будову тягнеться майже до центру Воловця. Нею треба йти зо дві години, минаючи кілька джерел та заболочених ділянок. Нарешті виходимо на відкриту місцевість, з якої ще краще видно Ціцьку. Невеликим хребтиком ідемо в напрямку гірськолижного витягу...

 

Короткий опис маршруту:

селище Міжгір’я Закарпатської області — річка Козяй — гора Волосянка (1234 метри) — гора Кук (1361 метр) — гора Камінна (1128 метрів) — перевал Присліп (938 метрів) — гора Граб (1378 метрів) — гора Жид Маґура (1516 метрів) — гора Великий Верх (1598 метрів) — гора Плай — селище Воловець Закарпатської області. Приблизна протяжність маршруту 50 кілометрів.

 

 Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"



[11-01-17][Все для туристів]
Веломани відкрили Красію (0)

[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
Звіт по практиці (3)
[09-09-18][Відпочинок за кордоном.]
Калінінград - як не замерзнути на Балтіке (0)
[09-09-19][Карпати]
Карпатські Горгани. (0)


Категорія: Все для туристів | Переглядів: 624 | Додав: vechervkarpatah | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: