Жнива
Ще декілька десятиліть тому, єдиними знаряддями для збирання хліба були серп і коса. Отож, за тиждень після «Петра» в Україні починалися жнива. На полі з'являлися чоловіки в широких білих штанях, у полотняних сорочках, із мантачками за поясом і з косами в руках,— косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба й довгий рівний покіс лягав стрічкою за кожною косою.
Дівчата й молодиці виходили на ниву із серпами. Жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи співали:
Вгору, сонечко, вгору,
Хай я нивоньку дожну...
Пізно ввечері, натомлені важкою працею, женці йдучи додому співали:
Ой, заспіваймо, хай дома почують,
Хай нам вечерять готують...
Коли вже кінчаться жнива і в полі дожали останню ниву, дівчата співали:
Перепілонька мала,
Де ся будеш ховала?..
Дожинаючи ниву, женці залишали трохи недожатих стебел із колосками «Спасові на бороду». Те недожате колосся зв'язували в пучок червоною ниткою або виплітали колосяну китицю, ніби бороду, й пригинали колосся до землі — це і є «Спасова борода». На Поліссі її називають «перепелицею» — це ніби останнє пристановище для цього птаха, як про це співається в пісні:
Не вилітай, сива перепілко,
Вже ми не підемо в твоє пілко!
Але перепелиця — це вже, ймовірно, пізніший додаток, бо суть «бороди» правдоподібно пояснюється тим, що це останній притулок польового духа, який у слов'янській міфології мав вигляд кози. На Волині «борода» так і називається «козою». Там же, на Волині, цю бороду оздоблюють стрічками й квітами. Потім обполюють траву навколо «кози» (це роблять у всіх регіонах України) і, взявши декілька зерен із неї й закопують в землі, або просто сіють поміж стеблами «бороди». На Чернігівщині, біля «бороди» кладуть окраєць хліба, дрібку солі, банку з водою й співають:
Оце тобі, «борода»,
Хліб, сіль і вода!..
А потім ще й примовляють: «Роди, Боже, на всякого злю: бідного І багатого!» «Парубкам радять пролазити через ту «бороду», щоб були багаті. Жінки ворожать про врожай, кидаючи назад себе серпа. Якщо серп падаючи вдариться гострим кінцем об землю, то в наступному році, вірили вони, буде врожай, а як вдариться держаком або тупою частиною серпа, — то це погана прикмета. Так ворожать тричі.
Про «Спасову бороду» женці співають:
Сидить ворон на копі,
Дивується «бороді»:
Ой, чия ж то «борода»
Сріблом-злотом обвита?
Ой, чуй, пані, чуй;
Вечеряти нам готуй!..
Замість ворона інколи згадують лісового гостя ведмедя —
Сидять ведмідь на копі,
Дивується «бороді»...
Але найчастіше в піснях йде мова про півня, що «сидить на копі й дивується «бороді».
Зустрічається ще й такий варіант пісні:
Ходить Ілля по межі,
Дивується «бороді»..,
бо в північних регіонах України, саме на Іллю кінчаються жнива.
А як уже всі хліба вижаті й женці складають снопи в копи, то вони співають:
Ой, задзвеніли стодоли, стодоли,
Що не повні сторони, сторони...
Збираючи врожай не тільки поля, а й городу, чи саду, за даннім народним звичаєм потрібно щось залишити «на пні», в землі, чи на дереві. Збираючи садовину, наприклад, залишають на кожному дереві по яблуку, груші. Вишні, як правило, залишали — «на розплід». Існує повір'я, що коли зібрати геть усе до чиста, то наступного року не вродить. Інколи говорять, що це залишається для птахів. На нашу думку, все це відгомін стародавніх язичницьких жертвоприношень богам і духам рослинності.
Зміст
