Лев СИЛЕНКО

Лю­ди­на си­ль­на си­лою сво­го на­ро­ду

Лю­ди­на та­ка, яке в неї ми­с­лен­ня. Ти є той, ко­му по­кло­ня­є­ш­ся.

По­кло­ня­є­ш­ся чу­жим ду­хо­в­ним іс­ти­нам – зна­чить, ти чу­жо­вір.

Що ва­р­та ві­ра без во­лі?

Від­ва­га – при­кме­та ща­с­ли­вої ду­ші.

Лю­ди­на, яка не лю­бить Ві­т­чи­з­ну, втра­ти­ла все.

Чу­жа Во­ля – не­во­ля.

Тим, які по­над усе ста­в­лять сло­во, ка­жу: сло­во без­плі­д­­не, як­що во­но не має Ме­ти.

Сла­ва, збу­до­ва­на на Ви­ко­нан­ні роз­по­ря­джень чу­жо­го ав­то­ри­те­та, стає сміт­тям, гряз­зю.

Що бі­ль­ше в на­ро­ді бай­ду­жих «я», то тра­гі­ч­ні­ша до­ля на­ро­ду.

Без ща­с­тя ви­ко­на­на пра­ця має в со­бі дух не­ща­с­тя.

Лю­ди­на, яка не ві­рить в се­бе, не мо­же бу­ти до­стой­но­ю.

Утра­тиш ві­ру в се­бе – зна­чить, шлях тво­го жит­тя не твій.

Ко­ли ти ма­єш ро­ди­чів, які те­бе на­ро­ди­ли фі­зи­ч­но, але не ма­єш ро­ди­чів, які те­бе на­ро­ди­ли ду­хо­в­но, ти на­пів­на­ро­дже­на лю­ди­на.

Ко­ли ти не жи­веш для до­б­ра Ві­т­чи­з­ни, зна­чить, ти ро­биш сво­їх ді­тей си­ро­та­ми.

Ще ні­хто со­бі ща­с­тя не ство­рив, за­бу­в­ши Рі­д­ну Ма­тір.

Жи­ви для до­б­ра Ві­т­чи­з­ни, щоб твій на­род знав, що ти жив.

Ко­ли во­ро­ги тво­єї Ві­т­чи­з­ни або тво­го ві­р­но­го при­яте­ля ви­ма­га­ють від те­бе пра­в­ди, во­ни її не­до­стой­ні.

Най­кра­щий спо­сіб обо­ро­ня­ти свої ска­р­би  – це му­д­ро їх зба­га­чу­ва­ти.

Ко­ли твоє осо­би­с­те і на­ці­о­на­ль­не «я» за­ле­жа­ти­ме від чу­жо­зе­м­но­го «я», зна­чить, ти лю­ди­на раб­сь­ко­го «я».

Хто при­сто­со­ву­єть­ся до чу­жо­го «я», той від­сто­со-­ву­єть­ся від рі­д­но­го.

Мо­гу­т­ній той на­род, який має си­нів, об’­єд­на­них Лю­бо­в’ю до Ві­т­чи­з­ни.

Лю­ди­на, від­да­но й ро­зу­м­но за­ко­ха­на у Від­ва­гу, зві­дує та­ї­ни ща­с­тя люд­сь­ко­го.

Се­р­ця люд­сь­кі зав­жди на­ле­жа­ли від­ва­ж­ним.

Май Від­ва­гу ви­ба­чи­ти то­му, хто кри­в­див те­бе по глу­по­ті.

Про­рок не ка­є­ть­ся.

Не во­ло­ді­ю­чи Від­ва­гою, не ви­ру­шай у до­ро­гу від­ва­ж­них: жи­ви і пра­цюй там, де Від­ва­га не по­трі­б­на.

На­род, який звик до не­ві­ль­ни­ць­ко­го ро­зу­мін­ня Спра­ве­д­ли­во­с­ті, бо­ро­ти­ся за во­лю не зда­т­ний.

По­-чу­жо­му осп­ра­ве­д­ли­в­ле­ний на­род не є на­ро­дом – є лю­д­ні­с­тю без вла­с­но­го ду­хо­в­но­го об­лич­чя.

Хто по­-чу­жо­му спра­ве­д­ли­вий, той по­-рі­д­но­му не­спра­ве­д­ли­вий.

Як­що лю­ди­на зра­ди­ла че­с­ність, якою до­ро­жи­ла, то це озна­чає, що во­на зра­ди­ла се­бе.

Кра­ще вмо­ти­во­ва­ний той по­гляд, який мо­ра­ль­ні­ший.

Ма­ти-­При­ро­да сто­їть на бо­ці си­ль­них: сла­б­ких не лю­бить, щоб світ не був сла­б­кий.

Во­ля без Ме­ти – ди­ти­на без май­бу­т­ньо­го.

Без­ва­р­ті­с­не жит­тя то­го ба­ть­ка, який сво­їм жит­тям при­ни­зив жит­тя ді­тей і вну­ків.

Ко­ли у тво­їй ро­ди­ні не твій дух па­нує, то ти раб у сво­їй рі­д­ній ха­ті.

Чу­же не ста­не рі­д­ним від то­го, що ти йо­го рі­д­ним на­зи­ва­єш: у чу­жо­му зміст чу­жий.

Чу­жі ві­ри – чу­жа Лю­бов.

Хто лю­бить усіх, той не зда­т­ний від­рі­з­ни­ти зло­дія від до­б­ро­дія, не зда­т­ний від­рі­з­ни­ти си­на Ві­т­чи­з­ни від зра­д­ни­ка Ві­т­чи­з­ни.

Той, хто лю­бить усіх, є ма­лої ду­м­ки про свою Лю­бов або – ні­ко­го не лю­бить.

Ща­с­тя там,  де при­страсть.

Хто має ви­про­ха­ну Во­лю, той утра­тив гі­д­ність.

За­зд­рі­с­тю ні­хто се­бе не оща­с­ли­вив, не зба­га­тив.

Во­ро­ги тво­го на­ро­ду – твої осо­би­с­ті во­ро­ги. Чим лю­ди­на са­мо­ди­с­ци­п­л­шо­ва­ні­ша, тим ві­ль­ні­ша. У ра­ба то­ч­ність ви­му­ше­на. Отри­має той, хто да­є. Ві­ра в се­бе – та­ї­на жит­тє­вих ус­пі­хів.

Ко­ж­на ча­с­ти­на Зе­м­лі є центром Зе­м­лі.

Лю­бов до Ві­т­чи­з­ни – при­стра­с­на й сві­т­ла – жа­ріє тіль­ки в при­стра­с­них і сві­т­лих ду­шах.

Без Лю­бо­ві до Ві­т­чи­з­ни не мо­ж­на від­чу­ти ща­с­тя бу­ти си­ном Ві­т­чи­з­ни.

Спра­ва не в Спра­ве­д­ли­во­с­ті, а в іде­а­лі Спра­ве­д­ли­во­с­ті.

Бій іде не між Спра­ве­д­ли­ві­с­тю і не­спра­ве­д­ли­ві­с­тю, а між дво­ма во­ро­жи­ми Спра­ве­д­ли­во­с­тя­ми.

Є ав­то­ри­те­т­ним той укра­ї­нець, який з при­єм­ні­с­тю ви­ко­нує роз­по­ря­джен­ня, отри­ма­ні від укра­ї­н­сь­ко­го ав­то­ри­те­та, не під­ле­г­ло­го чу­жим ав­то­ри­те­там.

І хто зне­ва­ж­ли­во ста­вить­ся до Ди­с­ци­п­лі­ни, той стає же­р­т­вою жит­тє­вих не­вдач.

Не­ди­с­ци­п­лі­но­ва­ні лю­ди ні­ко­ли не пе­ре­ма­га­ли ди­с­ци­п­лі­но­ва­них.

Бо­ри­ся за жит­тя: будь май­с­т­ром сво­го «я».

Там, де не­має мо­ра­ль­но­го са­мо­вдо­с­ко­на­лен­ня, не­має са­мо­пі­знан­ня.

Щоб по­не­во­ли­ти лю­ди­ну, тре­ба її Ми­с­лен­ня спря­му­ва­ти на не­ві­ль­ни­чий шлях.

Без­ва­р­ті­с­не сло­во не є сло­во­м.

Як­що пло­ди чу­жо­го Ми­с­лен­ня ва­р­ті­с­ні, віль­но ­ними ко­ри­с­туй­ся: во­ни ма­ють слу­жи­ти то­бі. А не ти їм.

Во­лі не має той, хто на­вче­ний не­во­лю зва­ти Во­ле­ю.

Хто по­чу­ває се­бе ві­ль­ним то­ді, ко­ли в сто­ли­ці Ві­т­чи­з­ни па­нує чу­жа мо­ва, ді­ють на­ка­зи, при­сла­ні з чу­жи­ни, той не­по­в­но­цін­на лю­ди­на.

Лю­бов до Ві­т­чи­з­ни кві­т­не кро­в’ю на пра­по­рах Ві­т­чи­з­ни.

Бе­зум­с­т­во за­лю­б­ле­них у Ві­т­чи­з­ну – му­д­рість на­ці­о­на­ль­ної во­лі.

Об­ра­за – овоч глу­пих лю­дей. Не спо­жи­вай йо­го.

Хто не вміє не­на­ви­ді­ти во­ро­гів, той не вміє лю­би­ти при­яте­лів.

Ко­ли є фронт, не­по­слі­до­в­ні по­ви­нні у ти­лу па­с­ти ста­да і бу­ти під на­гля­дом по­слі­до­в­них.

Де­ре­во, яке втра­ти­ло зв’я­зок з ко­ре­нем, стає погно­єм для то­го де­ре­ва, яке жи­ве з ко­ре­нем сво­їм.

Хто по­стій­но жу­рить­ся, щоб не по­ме­р­ти, той ос­ме­р­т­нює жит­тя сво­є.

Лю­бов до Ві­т­чи­з­ни має пра­во бу­ти та­кою, якою їй хо­четь­ся, їй хо­четь­ся не­на­ви­ді­ти во­ро­гів Ві­т­чи­з­ни:о, свя­те її хо­тін­ня!

І во­ля кві­т­не в пра­ці, а не­во­ля – в без­ді­я­ль­но­с­ті.

Хто, жи­ву­чи в раб­с­т­ві, ща­с­тя знай­шов, має раб­сь­ке ща­с­тя.

З кро­ві бе­зу­м­но за­лю­б­ле­них у Ві­т­чи­з­ну, як з іс­к­ри, за­го­ра­єть­ся в на­ро­ді хо­тін­ня ма­ти свою дер­жа­ву.