Красна гірка
5 травня, напередодні Юрієвого дня, відзначалося у давнину свято Красної Гірки, або Красної Лелі, саме тоді, коли, за спостережливим оком старожитніх природолюбів, починав цвісти ясен, а ще такі дерева, в яких цвіт і листя з'являються водночас. Щодо Красних Гір, то в Україні ще й досі зберігаються старі урочища, здебільшого високі горби з такою назвою, яку отримали від «красної» весни, від «красних», тобто красивих горбів, узгір'їв, які першими вкриваються травою під променями яскравого весняного сонця. На цих гірках, власне, й відзначалось свято: грали в народні ігри, співали пісень, танцювали, водили хороводи.
Існувало повір'я, що на Красній Горі ховаються духи чоловічої статі: упирі, перелесники, характерники, відьмаки, на противагу горі Лисій, де у трав'янистому схові вільно велося відьмам, чарівницям, мавкам та русалкам. Духи грілися біля вічних вогнів «красних» дерев і справляли шабаші на Радуницю — Проводницю, Красну Гірку та Навин день. Перун часто у дерева, зокрема дуби, пускав вогняні стріли — блискавки. Про таке дерево казали: «красне» або «Перунове». Його вважали священним, міченим рукою бога і боялися: «Огонь святий мститься, як Його не шануєш», «З вогнем не жартуй», «Біда, а гріх гасити» (це коли щось загориться від блискавки), «На вогонь гріх плювати, гріх і лаяти, проклинати, бо буде біда!»
До «Перунового дерева» приходили всім родом зі старійшинами на чолі співати хвалу Богові першого весняного грому, воєводі війська небесного. Тут юнаки показували силу, а звідти їх проводжав Перун до січі кривавої. Ось чому Красні Гори рясно вкриті горбками ратних могил.
У цей день по всій Україні проводилися різноманітні ігри: «горюдуба», або «горю-горю-пень», «Леля», «мости» та інші.
Зміст
