День Дмитра
У листопаді земля сповна віддавши людям усе, що І вродило, спочиває до нового врожаю, укрившись листом чи снігом. На цей час у господарстві меншає робіт, комори повняться хлібом і гримлять по селах весілля. А щоб завжди була щедрою осінь і багатою земля, хлібороб, за звичаєм споконвічним, складав подяку родичам-заступникам—Дідам, усім предкам, що й із того світу опікуються живими. Саме з цієї давньої традиції вшанування померлих перед зміною пори року, закінченням чи початком важливого трудового процесу постали християнські поминальні звичаї.
Звичай осіннього поминання померлих календарно поєднаний до дня пам'яті великомученика Дмитра Солунського (8 листопада) і відзначається в суботу напередодні.
Великомученик Дмитро Солунський за християнську віру був 8 листопада 306 року пронизаний списами імператорових воїнів.
В Україні у так звану Дмитрову суботу («на осінні Діди») поминають не тільки померлих членів родини, а й усіх тих, хто помер наглою смертю. Як правило, зранку нічого не варять і не їдять. А вже надвечір готують вечерю й неодмінно — коливо — ритуальяу їжу. Вся сім'я сідає до столу, хтось один читає поминальну молитву і в тиші (щоб на тому світі покійні мали спокій) вечеряють. Посуд зі стравою, а також ложки залишають на столі для предків, які мають прийти вночі.
На Волинському Поліссі ритуальною стравою було не коливо, а млинці. Їх пекли відчинивши двері, чи вікна, щоб солодкий і смачний хлібний дух виманив Дідів додому. Вони ж бо, стільки літ живуть під землею, в темряві, стали погано бачити, і за пахощами млинців їм буде легше втрапити до рідні.
Таким чином, переддень св. Дмитра став днем поминання покійних. У православному церковному календарі є сім таких днів шанування предків (ці дні називають звичайно «родинними суботами»): на Масляному тижні, перед Трійцею, перед днем св. Дмитра й на Радоницю.
В ці дні служаться вселенські, тобто всезагальні панахиди—спеціальні служби, які присвячені пам'яті покійних. «Родинні суботи» — це безумовно пережиток стародавнього культу мертвих, коли вважалося, що душі померлих потребують їжі й узагалі турботи й догляду із боку живих і самі в свою чергу, спроможні надавати допомогу живим.
Як бачимо, в основі цих І нині сущих звичаїв лежать давні уявлення наших предків про єдність світобудови і безперервність життя.
Від Дмитра вже не засилали сватів, бо скоро починався Пилипівський піст, і весіль не гуляли. Через те кпили з непросватаних дівчат. Зокрема, на Полтавщині казали: «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра зустріне собаку та Й питає: «Дядьку, чи не бачили старіст?»
У селі Гальчинцях, що на Хмельниччині, дещо інший варіант приказки: «До Дмитра дівка хитра (перебирає женихами), а по Дмитрі хоч комин витри», мовляв, згодна на все.
Святий Дмитро вже приносить зиму. В народній колядці співається:
У святого Дмитра труба із срібла...
А як затрубив ще й святий Дмитро,
Та й покрив зимков усі гори біло...
Зміст
