4.4. Аналіз рівня беззбитковості турфірми
Розглянуті раннє методи і прийоми аналізу фінансово-господарської діяльності комерційних організацій грунтувалися, як правило, на даних фінансового обліку, тобто на даних форм офіційної фінансової звітності, призначених зовнішнім користувачам. Ступінь узагальненості та періодичність подання такої інформації (в основному щоквартально) достатні для фінансових органів, органів державної статистики, потенційних інвесторів на початковому етапі ознайомлення з об'єктом. Результати аналізу фінансової звітності можуть влаштовувати і власників, а також використовуватися керівництвом компанії при виробленні стратегічних рішень і складанні планів довгострокового розвитку. Однак для керівництва в поточній діяльності цієї інформації явно недостатньо.
Як вже говорилося, в умовах ринкової економіки незмірно зросла роль економічних чинників в управлінській діяльності. При всій важливості технічних і технологічних аспектів розвитку виробництва дуже часто все-таки не вони, а економічні міркування визначають вибір тих чи інших рішень, що обумовлює необхідність розробки систем управлінського обліку. Розгляду цього питання в економічній літературі приділено достатньо багато уваги. Це пов'язано в першу чергу з прикладним характером і величезною важливістю досліджень даної проблематики з точки зору управління комерційними організаціями. Не зупиняючись на огляді проблеми управлінського обліку, відзначимо лише, що він базується на істотно більш конкретною і детальної техніко-економічної інформації про підприємство та його структурних, функціональних і виробничих підрозділах, ніж дані, наведені у рамках фінансового обліку. Прийняті на основі цієї інформації рішення спрямовані на підвищення ефективності поточної діяльності підприємств.
Можна сказати, що при здійсненні управлінського обліку практики, менеджери і аналітики оперують даними, на порядок більш детальними, ніж зведена техніко-економічна інформація, яка надається в цілому по підприємству. Це випливає з того, що одна з цілей управлінського обліку полягає в рознесенні здійснюваних в процесі виробничої діяльності витрат за центрами відповідальності і центрами витрат, що є, як правило, окремими структурними підрозділами або ділянками діяльності підприємства. Такий розподіл витрат дозволяє пов'язати величину витрачаються ресурсів з результатами діяльності окремих виробничих підрозділів. При наявності тим або іншим чином визначених нормативів витрат ресурсів на одиницю продукції (робіт) управлінський облік дозволяє досить точно локалізувати ті етапи виробничого процесу, де спостерігаються невиправдано великі витрати матеріальних, трудових або інших ресурсів. Так само конкретно можуть бути розроблені на цій основі і заходи по зниженню витрати ресурсів і підвищення ефективності виробництва.
Природно, що для найбільш ефективного використання даних управлінського обліку розробляються спеціальні прийоми і методи економічного аналізу. Одним з таких методів, які мають дуже широке застосування в сучасній практиці управління комерційними організаціями, є аналіз рівня беззбиткової діяльності підприємства.
Зазначимо, що такий аналіз є одним із стандартних прийомів, застосовуваних у Бізнеспланування при обгрунтуванні ефективності інвестиційних проектів.
Розглянемо загальну схему аналізу беззбитковості турфірми. Рівень беззбитковості турфірми визначається Мінімальним обсягом продажів, необхідним для покриття всіх витрат. Розрахунок цього обсягу, або, як його ще називають, точки беззбитковості, здійснюється на основі трьох показників.
Цими показниками є:
- Рентабельність по маржинальної прибутку,
- Постійні витрати,
- Обсяг продажів або виручка.
Змінні витрати витрати, величина яких збільшується із зростанням обсягу продажів і знижується при їх зменшенні (для галузі туризму це можуть бути витрати, пов'язані з оформленням турів, забезпеченням візового обслуговування, транспортування, проживання, харчування одного туриста або їх групи, в залежності від того, що прийнято за одиницю розрахунків, оплата послуг супроводжуючих і гідів перекладачів, витрати по реалізації путівок або турів і т. п.).
Постійні витрати витрати, які залишаються незмінними незалежно від динаміки обсягів продажів (витрати на рекламу, адміністративно-управлінські витрати по центральному офісу, амортизаційні витрати, витрати на придбання та ведення інформаційних баз і т. п.).
Маржинальний прибуток різниця між виручкою від реалізації продукції та змінними витратами на її виробництво.
Рентабельність за маржинальної прибутку відношення величини маржинального прибутку до величини обсягу продажів, помножене на 100%, якщо рентабельність виражається у відсотках.
"Точка беззбитковості" продажів показник обсягу продажів або виручки, що забезпечує беззбиткову роботу. При цьому значенні обсягу продажу фірма працює і без прибутку, і без збитку. З плином часу рівень беззбитковості змінюється, тому необхідно постійно стежити за значеннями зазначеного показника.
Розрахунок беззбитковості продажів може проводитися для різних періодів (дня, тижня, місяця і т. д.).
Розрахунок рівня беззбитковості відбувається наступним чином:
- Середня ціна одного туру 500 руб.
- Змінні витрати на один тур 300 руб.
- Маржинальна прибуток 200 крб.
Рентабельність маржинальної прибутку визначається наступним чином:
Маржинальна
Рентабельність маржинальної прибутку одного туру
200/500X100% = 40%
прибуток одного туру
Ціна одного туру
Таким чином, частка маржинальної прибутку у виручці становить 40%. Ця інформація використовується при знаходженні точки беззбитковості. Вона визначається наступним чином. Припустимо, що постійні витрати турфірми за певний період рівні 1000 крб. У такому випадку виручка, що забезпечує беззбитковість виробництва, буде дорівнює наступного значенням:
1000x100% 40%
Точка беззбитковості = 2500руб.
Постійні витрати х 100%
Рентабельність за маржинальної прибутку одного туру
Як видно з наведеного прикладу, схема розрахунку рівня беззбиткової діяльності порівняно проста. Проте практична реалізація її потребує досить великого досвіду та високої кваліфікації експертів аналітиків. Головною проблемою при розрахунку рівня беззбитковості, як і в багатьох прикладних економічних дослідженнях, є класифікація витрат з поділом їх на постійні та змінні, формулювання розумних припущень і припущень про їх поведінку і кількісної визначеності та визначення інтервалу обсягу виробництва (робіт, послуг), у межах якого можна вважати доречними зроблені про витрати припущення.
Змінними є витрати, пов'язані зі збутом готової продукції. Однак, для того щоб правильно врахувати багато видів витрат, що утворюють комерційні витрати, потрібні додаткові дослідження їх характеру в технологічному процесі виробництва і реалізації продукції.
До постійних витрат відносяться амортизація основних засобів (при лінійному способі обчислення), а також багато видів витрат з управління підприємством. Для з'ясування характеру зміни управлінських витрат цехового рівня при збільшенні масштабів діяльності також потрібні спеціальні дослідження. Досить складно віднести витрати на ремонт основних засобів до того чи іншого виду витрат. Якщо витрати, пов'язані з витратою матеріальних ресурсів, при виконанні поточних ремонтів мають лінійний характер залежності від обсягів виробництва, то оплата праці ремонтних робітників в залежності від прийнятої системи винагороди за працю може ставитися як до змінних, так і до постійних витрат.
Умовність віднесення витрат до постійних і змінним добре ілюструється на прикладі амортизаційних відрахувань. Відповідно до введеного з початку 1999 р. Положенням ведення бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності в Російській Федерації амортизаційні відрахування можуть разом з лінійним способом, при якому амортизаційні витрати безумовно відносяться до постійних, нараховувати і пропорційно обсягу виконаних робіт, тобто амортизація в цьому випадку буде ставитися до змінних витрат. Як видно з цього прикладу, і саме співвідношення змінних і постійних витрат, і точка самоокупності визначаються не тільки технологічними особливостями конкретного виробництва, але і прийнятої політикою обліку витрат.
Вище було показано розрахунок точки самоокупності для досить-таки рідкісного в реальній економіці випадку, коли підприємство випускає один вид продукції. Якщо ж підприємство виробляє два і більше різних видів продукції, то при визначенні рівня самоокупності необхідно приймати додаткові припущення. Наприклад, можна знайти точку самоокупності, тобто обсяги випуску кожного виду продукції, при яких отримана виручка дозволяє покрити всі витрати, при заданому співвідношенні окремих видів продукції.
Розрахунок точки самоокупності має велике значення при обгрунтуванні ефективності різних інвестиційних проектів. Проект вважається гарним, якщо плановані обсяги виробництва, забезпечені платоспроможним попитом споживачів, істотно перевершують рівень самоокупності.
Проте поділ витрат на постійні та змінні і їх періодичний перерахунок мають і самостійне значення. На основі їх аналізу можуть прийматися дуже важливі з точки зору ефективності поточного виробництва управлінські рішення.
В умовах постійно мінливої кон'юнктури ринку і рівня цін на виробничі ресурси, особливо для багатономенклатурного підприємства, важливий вибір виробничої програми, що забезпечує високу ефективність його (підприємства) діяльності. Щоб визначити найбільш бажаних в даних умовах номенклатуру продукції, по кожному її виду розраховуються питомі (тобто на одиницю продукції) змінні витрати і маржинальний прибуток (у даному випадку різниця між ціною за одиницю продукції і питомими перемінними витратами).
Рентабельність кожного виду продукції визначається діленням маржинальної прибутку на його ціну. Природно, що в умовах обмеженості виробничих можливостей при досить високому попиті при формуванні виробничої програми перевагу слід віддавати виготовленню найбільш рентабельної продукції. З іншого боку, в умовах несприятливої кон'юнктури ціна продукції виступає в якості верхньої межі питомих змінних витрат. Якщо продукт дає не нульову маржинальної прибуток, випуск кожної додаткової одиниці генерує надходження додаткових фінансових коштів для окупності постійних витрат і зниження величини можливих збитків. Прийняття ж рішення про продовження випуску продукції, змінні витрати на виробництво якої перевищують її ціну, економічно невигідно і може бути виправдано необхідністю збереження ринку, надією на зниження надалі змінних витрат і т. п.
На відміну від промислово розвинутих країн, де визначення рівня вже давно стало невід'ємною частиною техніко розрахунків при обгрунтуванні і формуванні краткоі середньострокових планів розвитку підприємств, в Росії подібні розрахунки проводяться лише епізодично. Навіть далеко не у всіх бізнеспланів містяться відповідні розділи з такими розрахунками. Однак можна припустити, що в міру посилення при виборі стратегії розвитку дії ринкових факторів визначення точки самоокупності і у нас стане такою ж рутинної аналітичної процедурою.
Зміст
