Історія стародавньої Коломиї, особливо її долітописна доба, сягає у глибину тисячо­літь. Археологи виявили на околицях сучас­ного міста пам'ятки, які підтверджують, що майже 6 тисяч років тому у цій місцевості жи­ли племена, які залишили після себе відому трипільську культуру.

Археологічні знахідки разом з писемними джерелами засвідчують, що Коломия нале­жить до найдавніших галицьких міст. Пер­ша літописна згадка про неї йде від 1241 ро­ку, хоча на думку дослідників є всі підстави рахувати вік міста значно більшим. Коломия починалася саме як місто воїн, як військо­ва фортеця, що охороняла Попрутську обо­ронну лінію на південному заході Давньо­руської держави. На думку археологів форте­ця вже існувала в середині XII ст., коли кор­дони Галицької держави сягнули Нижнього Дунаю і основного сухопутного торгового шляху — Берладської дороги, що вела з Га­лича на Волощину й Дунай. Тоді на берегах Пруту стояли чотири головні військові форте­ці — у Коломиї, Олешкові, Снятині і Чер­нівцях.

   www.VechervKarpatah.at.ua 

Археологічні пам'ятки Коломиї належать до різних історичних епох. Коломия істо­рично прив'язана до Берладської дороги, її західна частина й донині зберегла в місті свій колишній напрям і з давніх пір відома серед коломиян під назвою Стара дорога. Обіч неї на високім пагорбі над річкою Чор­ний потік стояла військова фортеця — перший укріплений центр первісної Коломиї. І був навпроти фортеці, як і в кожному дав­ньоруському місті, торговий майдан,

а на півден­ний схід від укріплення на високому лівому березі річки розміщувалось велике міське поселення.

Археологи дійшли висновку, що майже всі давньоруські міста перестали існувати в сере­дині XIII ст. під час монголо-татарської нава­ли. І цілком можливо, що й Коломийська фортеця була спалена в 1259 р., коли монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі галицькі укріплення. Згодом, укріплений центр Коло­миї знаходився поблизу ратуші. Ця місцина в історичних джерелах мала назву Старий двір. В документах за 1411, 1448 та 1517 рр. мова вже йде про нього як про оборонний за­мок в Коломиї.

Та часи змінились на гірше, і в середині XIV ст. галицькі землі захопила Польща і вже з того часу чужинці не покидали коло­мийських вулиць. Чужинці стали господаря­ми замку. На їх замовлення добиралися ко­льори першого міського гербу, переважно їхні інтереси захищало надане місту в 1405 р. Магдебурзьке право.

Коломия росла і розвивалася. Осівши на протилежному правому березі річки Чорний потік, вона поступово дійшла на півдні до ста­рих берегів Пруту, розбудовуючись також на схід і захід.

Для економічного зміцнення містові було надано низку важливих привілеїв, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на влас­ну вагу. Магістрат одержав дозвіл відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл.

Покуття, а рівно Коломия, стояло на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини і по­стійно було ареною не тільки міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об'єктом меркантильних стосунків. В 1411 р. місто з усім Покуттям було продане на 25 ро­ків молдавському господареві Олександрові з умовою, що останній виступить на боці Польщі проти Угорщини. З тих міркувань згодом Коломийський замок декілька разів дарували молдавським воєводам на утри­мання.

В 1490 р. Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ва­тажка Івана Мухи.

Напади чужинців розпочались на початку XVI ст. та особливо почастішали в першій по­ловині XVII ст., що привело до великої руїни. В 1498 р. турки і волохи, зруйнувавши місто, пройшли аж на Польщу. Відтоді вони майже щороку, а то й по кілька разів на рік, палили покутську землю. В 1502 і 1505 роках Коло­мия була спалена, горіла вона і в 1513, 1520, 1531 і 1594 роках, але повністю, незважаючи на героїчний опір коломиян, місто було спа­лене в 1589 р., а населення було або забране в ясир, або знищене. Тоді ж був зруйнований і домініканський монастир, вибудований над самим Прутом на захід від теперішнього Сту­дентського парку, а всі його мешканці були вирізані або повішені на хрестах монастир­ського цвинтаря.

В 1612р. татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 р.— чотири рази, в 1621 та 1624 роках по два рази. Найбільше терпів Коломийський повіт, через який татари за цей час проходили 24 рази. Коломия тоді три­чі була спалена і зруйнована. Польська хро­ніка за 1621 р. засвідчує: «Місто татарами спалене і люди з нього вибрані», а за 1624 р. в запис, що татарами місто «з грунту знесе­не». Під час чергового нападу в 1626 р. в міс­ті вже нікому і нічим було чинити опір воро­гові.

Після такої руїни Коломию потрібно було відбудовувати заново. Враховуючи незахи­щеність міста перед нападами чужинців, а також близькість будинків до Пруту, що по­стійно своїми водами завдавав шкоди коломиянам, місто було перенесене далі на північ, на територію теперішнього центру. Новий коломийський замок був вибудований на па­горбі, на якому пізніше розмістилось подвір'я міської гімназії. Підступи до нього з півден­но-східного боку заступав великий став, за­лишки якого ще й сьогодні знаходяться в ра­йоні вулиці В. Винниченка (колишня вулиця Мокра). Навколо замку був земляний вал з частоколом та двома баштами, а також, гли­бокий рів з водою. В'їзди в місто з боку Снятина на Обертина перекривали звідні мости.

На новому місці було відбудовано доміні­канський монастир. Основні його споруди знаходились там, де сьогодні стоїть церква святого Михайла. На схід від нього був мо­настирський цвинтар. Згодом, після ліквіда­ції 1788 р. ордену домініканців, монастир за­крили, а його приміщення передали магістра­ту. В 1855 р. на місці монастиря збудували церкву святого Михайла.

Середньовічна Ринкова площа в Коломиї суттєво відрізнялася від теперішньої. За пи­семними свідченнями це була велика незабудована прямокутна площа з ратушею по­середині. В 1865 р. пожежа знищила давню ратушу (з усім магістратським архівом) і ве­лику частину навколишніх будинків. Тому в 1877 р. на розі площі звели нову ратушу, а посеред ринку «місто збудувало блок домів для погорільців». З того часу в Коломиї поча­ли з'являтися муровані кам'яниці, поступо­во витісняючи старі дерев'яні будівлі.

Найважливішим заняттям коломийських міщан з найдавніших часів було добування солі з соляних «вікон» в передгірних селах поблизу Коломиї. У 1565 р. в місті було 50 зваричів солі. Особливе місце займала торгів­ля сіллю.

Коломия стояла на основному торговому шляху з Польщі, Німеччини через Галич на Волощину і Дунай. Через місто йшов шлях на Київ, Угорщину і Чехію. Таким чином розви­ток Коломиї в першу чергу залежав від торго­вого транзиту. Це особливо замітно, скажімо, на кількості пекарів. Якщо взяти до уваги, що торговельні валки, які проїжджали через місто, могли мати й до триста возів, то стає зрозумілим, чому наприклад у Коломиї в 1565 р. було 150 пекарів, тоді як в Белзі — тільки 34, Холмі— 52, Львові— 53, Кам'янці— 63. На той час в місті було 8 різницьких яток, де забивали худобу (в Снятині було 6), 2 соло­довні, 2 бровари, 2 млини. В Коломиї добре дбали і про бджолярство — місто мало 57 пнів, тоді як в Снятині було 20, а в Галичі — 21.

Велике значення надавалося торгівлі. Мі­сто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Крім того, купцям категорично забороняли обминати, Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користу­вання на ярмарку тільки коломийською ва­гою.

Будівництво нового замку, оборонних спо­руд міста лягало на плечі коломиян важким тягарем. Перша половина XVII ст. пішла на відбудову міста та заліковування ран.

І хоч татарські орди рідше з'являлись під стінами міського замку, а загроза турецької навали була меншою, коломийські міщани постійно відчували тягар податків, несправедливостей з боку старости і війта, польської шляхти і магнатів, різних орендарів і лихва­рів. Особливо обурювали збройні наскоки сусідніх магнатів, які захоплювали худобу, грабували господарство, калічили людей. Це викликало стихійні протести і навіть зброй­ні виступи.

Після побудови нового оборонного замку Коломия вже могла захищатися від татар­ських нападів. В 1648 р., коли повстанські за­гони Семена Височана діяли на Прикарпатті, якраз за стінами Коломийського замку зна­йшла притулок польська шляхта з навко­лишніх містечок.

В другій половині XVII ст. у селах Коло­мийського повіту, особливо в його гірській частині посилився опришківський рух. Особ­ливого страху наганяв на польську шляхту Олекса Довбуш. Місто не раз ставало свід­ком суду та прилюдної розправи над оприш­ками.

В 1772 р. після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні по­треби. За новим адміністративним поділом 1781 р. Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої колиш­ні функції повітового центру. До чотирьохсот­літньої полонізації краю додався новий, австро-німецький вплив, і на околицях міста, як гриби після дощу, стали виникати в Коло­миї німецькі колонії. Протягом XIX ст. уряд будує в Коломиї 6 військових казарм, та 3 по­рохові склади. В місті концентрується вели­ка кількість війська, створюється до 70 кар­них загонів для боротьби з опришками. В 1811 р. створюється Коломийська округа, межі якої і колишнього повіту практично спів­падали.

Економіка міста на той час була нерозвиненою, природні ресурси майже не використо­вувались. Основними галузями були млинар­ство, ґуральництво, винокурство, а також гон­чарство. В другій половині XIX ст. з розвит­ком нових економічних відносин в Коломиї відкриваються приватні майстерні, цехи, ма­лі підприємства, заохочується вкладання коштів у спільні акціонерні заклади, крамни­ці, склади, магазини. Згодом це дало можли­вість місту вийти з кризового стану.

Новий етап у розвитку Коломиї почався після вступу в дію у 1866 р. залізниці Львів— Чернівці, а в 1876 р. Львів — Бухарест. В Сло­боді Рунгурській знайшли нафту, а в Мишині, Стовпчатові і Джурові — буре вугілля. У 1885 р. в напрямку Печеніжина, Слободи та Шепарівців проклали залізничну вітку. З по­будовою залізничних шляхів у Коломиї та навколишніх селах побільшало дрібних під­приємств, цехів, майстерень, зросло лісопиль­не та цегельне виробництво, нових висот до­сягла торгівля.

В тридцятих роках XIX ст. серед прогре­сивної частини коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальну по­требу відродження української мови, народ­них традицій, звичаїв, культури. Цьому особ­ливо сприяли погляди М. Шашкевича, Я. Головацького та І. Вагилевича, творців виданої у 1837 р. збірки «Русалка Дністровая», ідеї якої знаходили в Коломиї найпалкіших при­хильників і однодумців. Той період заклав основи культурно-мистецьких традицій в Ко­ломиї, започаткував зародження театру і чи­талень. Тоді ж вперше на засіданні окруж­ної Руської ради Микола Верещинський го­ворив про необхідність відкрити гімназію.

В 1860 р. в місті була відкрита друкарня М. Білоуса, в 1865 р. стала виходити перша газета «Голос народний», а в 1867 р. започат­коване книговидання. Після довгого домаган­ня в 1861 р. відкрили гімназію, в 1876 р. — гончарну школу, а в 1892 р.— школу дерев­ного промислу та низку загальних початкових шкіл. В 1877 р. було засноване товариство «Просвіта», а в 1895 р. — «Коломийський Боян». Місто пустило у світ поверх сотню поетів, письменників, публіцистів, понад 70 художників, майже ЗО артистів, композиторів, співаків. Вони і вивели згодом Коломию на рівень визначного культурно-освітнього та мистецького центру Галичини.

Початок XX століття знаменував вагомий поштовх до національного відродження. В місті будують Народний Дім, з 1902 р. про­водяться Січові свята, створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, в травні 1914 р. відкривають пам'ятник Т. Шевченкові. Але починається перша світо­ва війна і місто направляє сотні своїх добро­вольців до лав січових стрільців.

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили ро­сійські війська. На околицях міста точилися бої, і воно тричі переходило з рук в руки про­тивників, чим ще більше ускладнювалось життя коломиян. Під час перебування цар­ських військ був зруйнований пам'ятник Т. Шевченкові, заборонено видання україн­ських газет, журналів, книг, закрито україн­ські книгарні, бібліотеки, припинено діяль­ність товариства «Просвіта», навчання укра­їнською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква...

1 листопада 1918 р. у Львові було проголо­шено Західно-Українську Народну Республі­ку. В ніч на 1 листопада військовий комітет перебрав владу і в Коломиї.

Але польські війська розпочали проти мо­лодої республіки війну. 15 грудня 1918 р. мі­сто урочисто провело на фронт 3-й Коломий­ський курінь. Сотні коломиян пішли добро­вольцями в Українську Галицьку армію. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвались румуни, а 16 липня Українська Галицька армія змушена була перейти річку Збруч. Над Галичиною знову на 20 років навис тягар окупації. Коло­мию заполонили іноземці, їм належав весь економічний потенціал, вся адміністративна та судова влада, а також більшість житлового фонду в центрі міста. Українське населення змушене було тулитись на околицях.

Після 1939 р. в житті західних українців відбулись докорінні соціальні зміни. Однак позначився і сталінський тоталітаризм: ареш­ти, конфіскація майна, заборона культурно-мистецьких та господарських товариств, творчих спілок. Під час фашистської окупації місто знемагало від постійних облав та роз­стрілів, єврейське населення було знищене, спалена третина Коломиї. 28 березня 1944 р. радянські війська визволили Коломию.

Місто піднімалося з руїни, поверталося до життя. З висоти сьогоднішніх років добре видно не лише значне зростання економічно-культурного потенціалу Коломиї у повоєнні часи. Далися взнаки також недоліки власти­ві адміністративно-командній системі. Значну частину місцевої інтелігенції арештували, а сім'ї вивезли в Сибір. Розформували приватні і громадські бібліотеки. На паперовій фабри­ці щоденно перемелювали найцінніші книги, документи, історичні фотографії, архівні збір­ки. Потерпіли римо-католицькі священики. Були зруйновані і перебудовані храми.

З історії міста, як і з історії краю, були викреслені цілі сторінки, сотні прізвищ ви­датних діячів культури Коломиї були згань­блені, а їхні твори піддані забуттю.

Економічна структура міста будувалась за єдиною системою повної і всебічної залеж­ності від центру та сотень підприємствсу-міжників. Це накладало певний відбиток на господарський розвиток. Коломия поступово змінювала своє колишнє обличчя. Поряд з легковою, харчовою й деревообробною про­мисловістю в місті з'явилися такі провідні галузі як машинобудівна, металообробна та будівельна.

На базі колишніх дрібних майстерень ви­росли нові підприємства, продукція яких ста­ла відомою за межами країни. Це навантажу­вачі заводу «Коломиясільмаш», обладнання для шкільних лабораторій деревообробного заводу, кабельні вироби металозаводу. Замітно зросли можливості і колишніх цеголень, докорінно модифікованих та об'єднаних в єдине Заводоуправління будматеріалів. З'явилися корпуси нових заводів і фабрик, зросли потужності будівельних і транспор­тних організацій. Далеко за межами міста ві­дома продукція гардинної, щетиннощіткової та паперової фабрик.

Тепер у місті і районі працює понад 60 промислових, будівельних, транспортних та торговельних підприємств, на яких трудить­ся майже 30 тисяч робітників і службовців. З недавнього часу в місті розпочали свою діяльність Понад 70 кооперативів і малих під­приємств.

У Коломийському районі працює 23 кол­госпи і 2 радгоспи, низка промислових та сільськогосподарських підприємств, серед них агрофірми «Прут», «Карпати», «Тиса».

Сьогоднішня Коломия значно виросла і розширилась. З'явились нові вулиці, забуду­вались колишні пустирі. Великі житлові маси­ви багатоповерхових будов з'явилися на ву­лицях Леонтовича, Лисенка, Гетьмана Мазе­пи, Богуна, Костомарова.

У Коломиї функціонує 10 медичних ліку­вальних закладів, близько 40 фельдшерських пунктів, де працює понад 470 лікарів і 1120 середніх медпрацівників.

У місті відновлена гуманітарна гімназія, працює 11 середніх і восьмирічних шкіл, тех­нічний ліцей, 2 профтехучилища, а також З середніх спеціальних учбових заклади. Для маленьких коломиян відкрито понад 20 до­шкільних закладів, а також художня школа, дві музичні та дві спортивні школи.

В 1990 р.— через 27 років — знову від­новлено професійний театр. Місту повернено Народний дім (колишню Касу шадничу). В місті працюють Музей народного мистецтва Гуцульщини, 7 бібліотек, 3 кінотеатри, готу­ються до відкриття картинна галерея і музей писанки, йде кропітка робота над створен­ням музею історії Коломиї. Великою попу­лярністю користуються лауреат міжнародних конкурсів танцювальний колектив «Покуття», хорові колективи медичних працівників, ви­кладачів педучилища та «Боян».

В останні роки у місті виникли нові гро­мадські формування. Першим було створено в липні 1988 р. товариство «Поступ». Після нього в травні 1989 р.— Товариство україн­ської мови ім. Т. Шевченка, а в жовтні 1989 р.— Народний Рух. Об'єднавшись на спільній платформі боротьби за незалежну суверенну Україну, демократичні сили на виборах до міської Ради 4 березня 1990 р. здо­були перемогу.