Неділя
17-08-20
23:06

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Про Карпати.Про ВОРОХТА Відпочинок в Яремче, отдых в коттедже,отдых в Яремче


Відпочинок в м. Яремче, гостинний двір "Вечір в карпатах",
про Карпати...(Перейти - Головна, - карта сайта RU, UA)
___________________________________________________________________________________________
ВОРОХТА – історія та сучасність

ІСТОРІЯ - ЦЕ ВОСКРЕСІННЯ КУЛЬТУРИ

Як знаємо з наукових праць, заселення нинішньої Гуцульщини почалося ще в палеоліті, або. як ми називаємо, в кам'яному віці. Тут можемо послатись на твердження вченого-археолога з Делятина Михайла Клапчука. А от писемні згадки про поселення належать до Х-ХІП ст., за княжих часів. На цей час виникло сімнадцять населених пунктів, зокрема, Бабинопілля, Березів Нижній, Космач. Косів, Красногорка. Кути, Білі Ослави тощо. Дальшому проникненню у глиб Горган заважали праліси з непрохідними лісоповалами.

У 60-х роках XIV ст. дикі орди кочівників почали нападати на південно-східні степи України, Переяславщину, Поділля, південну Київщину, Волинь. Тож населення названих околиць, рятуючись, втікало в гори.

У XVI ст. вже існувало село Космач, і жив там Василь Янюк, котрий збирав у людей худобу на випас на полонину. В той час, як і сьогодні, таких господарів полонини називали депутатами.

У 1598 році на Янівському Груні в Дедерчука, Янюкового зятя, одруженого з старшою дочкою Явдокією, оселився Михайло Ворохта. Цей Ворохта дезертирував з польського війська, тому боявся повертатись додому в Закарпаття. Був він талановитим ткачем, слава про нього швидко розійшлася по окрузі. Своєї хати Ворохта не мав.

Михайло Ворохта познайомився з Янюком і взяв собі в помічники його доньку Марію. Він виготовив ще один ткацький верстат для неї і в такий спосіб розширив виробництво. Янюк був дуже задоволений таким станом справ і видав Марію за Ворохту. Шлюб брали у Березові, бо церкви тут ще не було.

Саме ткацька слава Ворохти спричинилась до слави нового поселення і дача йому назву - село Ворохта. Отже, можна з упевненістю сказати, що наше село отримало остаточну назву в 1598 році.

 

          

КОЛІЙНА ДОБА ВОРОХТИ

Вліті 1884 року до Ворохти, буквально крізь гори, пробився пер­ший потяг. Це стало великим дивом для горян. Вони бачили як будувався насип, укладались шини, знали, що в горах пробивали тунелі, мурували кам'яні мости, та і в самій Ворохті вже були побудовані чотири, чули розповіді про поїзд, але коли він все ж прибув, то збіглися з усіх кутків. Боялися спочатку навіть зайти у вагон.

Австрійський уряд вбачав у Карпатах першочергово курортну зону. Сюди прибували різноманітні комісії, обстежували довколишню місце­вість. Віддавали належне джерелам лікувальних вод безпосередньо у Ворохті, його близьких околицях і дальших—Верховинщини, Закарпаття. 

ПЕРШІ САНАТОРІЇ

Залізниця зі Львова до Ворохти і далі, на Закарпаття, зв'язала в єдиний ланцюжок курортну смугу від нафтусі Трускавця до мінеральних вод Закарпаття.

Перший санаторій у Ворохті для лікування хворих туберкульозом з'явився в 1906 році, він і носив таку назву: «Перша санаторія». За радянських часів його перейменували у «Гірське повітря». Біля цього санаторію є джерело, воду котрого назвали кам'янкою. Вона надзвичайно чиста, має добрий смак і є лікувальною.

У Ворохті виникло ще чимало будинків відпочинку, спортових притулків. Приїжджі, котрих у Ворохті ставало щораз більше в усі пори року, винаймали помешкання і на окраїнах. Приїжджали на лікування, відпочинок чи полювання не тільки з Польщі, але і з інших держав Європи.

За річкою Прут навпроти першого санаторію з'явилася ще одна будова: санаторій Каси хворих. Фінансувало її об'єднане Товариство каси хворих Станіслава і Дрогобича. Цей санаторій споруджений у 1921 році, був розрахований на 117 ліжок. Збудований був з дерева, але мав гарне архітектурне рішення. На превеликий жаль, ця будівля згоріла під час війни від прямого влучання артилерійського снаряда.

А далі, говорячи про санаторно-відпочинкові об'єкти Ворохти, треба згадати про будинок відпочинку Товариства польських урядовців «Скарбівка» на 180 ліжок. Споруджений на горбочку навпроти польського костелу. Дерев'яний, покритий черепицею. Як вліті, так і взимі там завжди було повно панства, як говорили того часу. «Скарбівкою» управляв пан Маєвський, поляк, але був він не гоноровий і мав добрий характер. Чорнявий, високого зросту. У ті часи легкових машин тут не було, то пан мав маленького сивого коника і малий фіакр на дві особи. Пан сам собі фірманив і доглядав за тим коником. Упряж мав дуже гарну, вироблену косівськими спеціалістами. Взимі їздив маленькою залубнею, а на шиї коника був цілий пас шелестів (шелести - це дзвіночки закритої форми).
 

ДИТЯЧИЙ САНАТОРІЙ. Цей санаторій збудований на початку 30-х років. Будинок назвали «Дитяча колійова», який спорудила адміністрація колії для відпочинку та лікування дітей своїх службовців та робітників. У даний час тут лікуються діти, хворі на туберкульоз кісток.

ЖИДІВСЬКА САНАТОРІЙ. У 1930 році, вже за моєї пам'яті, на дільниці Німатівка жиди почали будівництво величезної, як на той час, цегляної споруди. Ворохтянці не відразу, але все ж довідалися, що тут буде чи то санаторій, чи то лікарня. Це справді виявився лікувальний комплекс.

Біля споруди звели котельню, всередині корпусу встановили великий круглий котел з водяною сорочкою — автоклав. Він був виготовлений з кольорового металу і привезений аж із Гданська /Польща/. Це все було пристосоване для виварювання ароматичних смол і приготування настоїв хвої шпилькових порід дерев, ялівцю разом з ягодами, навіть лелечію. Доставляли сировину з Говерли. Хом'яка - звідусіль, де можна було її заготовляти. Одержані екстракти використовували для лікувальних ванн від різних хворіб.

Спершу тут приймали ванни для лікування нервової системи та профілактики і лікування шкірних захворювань. Потім почали виготовляти мазі. Ось деякі з них.

 

 

ЗАСНУВАННЯ ХРИСТИЯНСТВА У ВОРОХТІ

До 1780 року Ворохта не мала своєї церкви. Лише на роздоріжжі, де дорога повертає до Вороненки. біля нинішнього Народного дому, в 1602 році була освячена богослужебна каплиця. Ця каплиця була знищена; потім, за часів Австро-Угорщини, відновлена у зменшеному вигляді, як пам'ятка, а вдруге її знищили за радянських часів у 1940 році.

У 1779 році онук сина засновника селища Михайла Ворохти Іван одружився з внучкою засновника Вороненки Івана Воронюка Євдокією, то останній дав вороненківську церкву внучці у віно. Цю церкву переве­зли у Ворохту. Так у Ворохті виникла перша церква.

Наприкінці 20-х років у Ворохті будували нову велику церкву. В 1930-му із старої перенесли в нову всі цінності, в тім числі і дзвіницю з трьома дзвонами. Стара церква опустіла. Під час Другої світової війни угорці зробили з неї конюшню. Коні все погризли всередині, зовнішні стіни також потрухлявіли, огорожа впала. Історична церква стала пусткою. Ключ від цієї церкви знаходився у голови сільради, бо йшла мова про перетворення її в музей атеїзму. Частина віруючих не раз зверталась до громади діючої церкви, до пароха Чернявського з пропозицією полагодити стару, замінити хоча б старовинний хрест, котрий похилився і ледь тримався, але її ніхто не підтримував.

Друга церква селища Ворохта має назву Петра і Павла.

Потреба у її побудові назріла, коли збільшилось населення в селищі.

Першим питанням стояло будівництво церкви і дому «Просвіти», бо для «Просвіти» була відведена тільки одна кімната при учительській оселі.

Дуже багато було роботи на розкопуванні площадки під будову, бо місцина хоч гарна, але була тоді нерівна. За цю роботу взялась переважно молодь і до зими все було зроблено. Зібрали знову нараду із згаданих вище керівників, церковні браття запросили на неї будівничих майстрів, котрі в основному спеціалізувались на будівництві церков На цій нараді затвердили проект церкви і погодилися на оплаті за роботу. Будівництво почалося в 1928 році і тривало два роки.

Церква вибудувалась велика, покрита бляхою шаховим порядком, з чотирма куполами /банями/ по краях і великою банею посередині. Поставили дзвіницю з трьома дзвонами. Коли всі роботи було закінчено, а це 193 0 рік. церковні браття звернулись до Єпископа Одинарія Станіславської греко-католицької Єпархії Григорія Хомишина. щоб приїхав подивитися церкву і призначив посвяту Під час оглядин владика Хомишин не погодився з громадою, бо церква має п'ять куполів, атака архітектура властива православній Церкві і поставив умову зняти два куполи. Інакше він відмовлявся висвячувати. Громада Ворохти запротестувала проти вимог владики Хомишина і звернулася до Львівської Митрополії з поясненнями. Львів прислав Правата, котрий посвятив церкву літньої пори 1930 року.

 

ЗАРОДЖЕННЯ ОСВІТИ

З прокладенням залізниці горяни Ворохти та навколишніх сіл потягнулися до освіти. У Ворохті в 1906 році Львівський народний інститут побудував учительську оселю, директором якої став пан Івантишин. При оселі діяли кімнати відпочинку на 50 ліжок, одна кімната “Просвіти” і однокласна школа.

Потім, за часів другої окупації Польщею Західної України у 20-30-х роках, вже існувала школа повшехна. Це була польська школа, де вчилися польські і жидівські діти, 6-класова школа, а в руській, як тоді називали - чотири класи. Ще була платна рідна школа, також чотирикласна. Якщо хтось хотів одержати середню освіту, то треба було закінчити чотири класи руської школи, перейти до польської закінчувати п'ятий і шостий класи, а вже тоді можна було переходити до рідної платної і закінчувати ще чотири класи. Це вдавалося не багатьом.

ХЛІБОРОБСЬКИЙ ВИШКІЛ МОЛОДІ

З 1937 по 1939 роки у Ворохті існував хліборобський вишкіл молоді. Навчання відбувалося у вівторок та суботу ввечері. Навчання вели так шані «передовики».

Програма навчання була така: перша година - агротехніка вирощування буряків, капусти та різної ярини; друга година - садоводство га пасічництво; третя година - політзаняття. Були і зміни в годинах навчання: співи, танці.  Гуртків було багато в читальні “Просвіти”: співу, танцю, драматичний, гурток відродження і спорту, так що Ворохта пішла на великий розвиток, про що будемо продовжувати далі.

Ще хочу повернутися до освіти 1900 року. Як вже згадував, у 1906 році була побудована Учительська оселя, де був директором пан Івантишин, але директор мав свої заняття, котрі стосувалися оселі. Він не був педагогом, а директором будинку відпочинку для наших українських учителів, одним словом це можна назвати згромадженням, що знаходилося в одному будинку. В кінці 1908 року директор Львівського педінституту направив до Ворохти до помочі директору молодого народного учителя. Він став першим учителем нашої Ворохти. Лев Швак, гак називали його, народний учитель.

Лев Швак народився 3 березня 1883 року в Долині. Цей юнак був дуже прихильний не лише до дітвори, але взагалі і до народу. На превеликий жаль, не довелось йому довго вчителювати.

 

СПОРТ

За австрійських часів спорт не дуже розвивався, бо великі кошти вкладали в курорти. Почав розвиватися з 1925 року, за часів Польщі. Цього року у Ворохті побудували будинок Товариства «Приятелі Гуцульщини» (він згорів під час війни, тепер на цьому місці

інша будівля). У це Товариство входили наші гуцули і польські гуралі з польських Татрів, «нарцяжи» (по-українському лищетарі. або лижники) з польської столиці лижного спорту Закопане. У Ворохті вони побудували таку ж скочню (трамплін), як і в Закопаному. У 1930 році були готові вже дві. велика і дитяча. Вони набули міжнародного значення. Проводились лижні гонки, так звані бригадні, по 5 чоловік у бригаді. Дистанція - 150 км, з 10-кілограмовим заплечником і карабіном. Наша бригада виступала під номером 29. Найкращими гонщиками були Хомин Федір, Семанюк Лукин, Никорак Іван, Дуцько Хомин.

Але найвидовищнішими були змагання на скочні. Сюди приїжджали знані польські спортсмени Лянкуш і Марусаж, з наших ворохтян відзначалися Дедерчук Макар /Цьвиків/, Бойчук Микола /Подирейської/, Лупаца Мілько.

Товариство «Приятелі Гуцульщини» організувало змагання щорічно, запрошувало спортсменів з Норвегії, Німеччини, Чехословаччини, Фін­ляндії та інших країн, так що Ворохта була наповнена гостями цілу зиму.

За радянських часів побудували спортбазу з лижного спорту «Україна», а на трампліні «Авангард» - будинок відпочинку для спортсменів.

ТУРИЗМ у Карпатах - заняття унікальне. Особливо, коли за відправну точку обрати Ворохту. Вийдеш на гірку Ясень, що на дільниці Шимшорів   (вул. Шевченка), поглянеш довкола - і вибирай маршрут. Звідси видно гори Кичеру, Кукул, Костричу. Ріжу, Ребровач. Лисину; на півночі - Магуру, Кітилівку, Сліпо-куру, Говерлу, Форесок; на північному заході - Хом'як, Синяк. Горган та чимало інших живописних вершин.

Біля підніжжя Говерли на полонині Заросляк діє однойменна туристична база.

ПЕРШІ ПРОМИСЛОВІ ОБ'ЄКТИ ВОРОХТИ

Австрія доклала багато зусиль і коштів для побудови у складних гірських умовах залізниці, дбаючи першочергово про облаштування курортної зони у Ворохті. Але мала на меті і лісорозробку, враховуючи потужні неторкані лісові запаси Ворохти і околиць. Адже Прикарпаття було багате на різні деревні породи: граб, дуб, явір, ясен, береза, не кажучи про смерекові, ялицеві та букові праліси. Досить сказати, що окремі дерева давали до ЗО кубометрів ділової деревини.

У 1910 році австрійський уряд побудував у Ворохті невеликий розпиловочний цех на дві пилорами. Спочатку ліс підвозили кіньми взимі, бо рубка тривала чотири місяці: листопад, грудень, січень, лютий. Згодом побудували вузькоколійку на сім кілометрів. Два маленькі паровози, котрі працювали на букових дровах, тягали спеціальні візочки /льори/ для перевезення лісу. На одну льору вміщалося до десяти кубів. Завантажували деревину на сьомому кілометрі, на Аргелуші, так що з Аргелуші сім кілометрів до пилорами візки котилися згори самокотом, лише на гальмах стояв бринзарь. Вантажили ліс вручну, спершу на миглу /естакаду/, до котрої возили його кіньми, а вже з мигли перевантажували на льори, теж вручну. Ця колійка мала і пасажирські вагончики, які називали сальонками. Ними їздили робітники та туристи.

Тепер повернемося до пилорам. Ці дві пилорами були під накриттям, під рамою була яма для збору пилиння (тирси), котру звідти вибирали у великі ящики і носили, як тоді говорили, до гайцу (котельні), котра гнала парову машину у вигляді паровоза без коліс з електричним генератором. Генератор давав струм на цілий фірес (тартак). Цей тартак був державний. Ще один тартак на одну пилораму розміщувався недалеко від державного, за дорогою над річкою Прут. Власником цього тартака був жид Ара. Світло на нього він брав з державного.

Отже, з'явилася робота. Але місцевим гуцулам гордість за свій край не дозволяла іти на роботу під чужоземний примус. Тих, хто ішов на роботу на тартак, зневажливо називали бараба фірисовий. Тому на робот}' в Ворохту наїхало багато чужих людей.

Місцевий люд займався традиційним промислом: ткацтвом, кушнірством, вишиванням кептарів, кожухів, петек, виготовляв драниці Для покриття хат (одно- і двометрові), ґонту. На цім промислі славились майстри з Яблуниці Петро та Микола Капітанчуки. З'явилися власні будівничі майстри, столяри, різьбярі, токарі. А в розпилюванні лісу дотримувалися давніх трацьких традицій.

Хочу зупинитися на самому процесі ручного розпилювання лісу. У землю закопували два стовпи висотою два метри з інтервалом чотири. На верху стовпів кріпили сволок і дві пільги, по яких викочували кругляк до самого сволока. Знизу на сволок підкладали два клини, щоб кругляк лягав строго горизонтально. Відбивали шнуром мітку. Трацькі пили були різної довжини: 130,150 і 200 см.

Ліс після рубки відразу керували, а вже потім зганяли донизу, до ракаша. Коли заженуть ліс до ракаша, там проходить рихта, це коли четверо людей цапінами та гріфами закладають цуги (з коней чи волів) і везуть на призначене місце.

Коней підковували на гострі підкови. Волам теж прибивали підкови у формі півмісяця на чотири цвяхи по краях на крайні паперки. Передній край підкови підгинали вгору, до паперка, а задній - вниз, до землі. Ковані чотирирічні воли могли тягнути десять кубів лісу зараз.

Ворохта - гірське селище міського типу з 1960 року, розташоване на висоті 850 метрів над рівнем моря, вздовж ріки Прут, однієї з найвисотніших рік Карпат. Населення Ворохти складає понад 5 тисяч жителів. Через селище проходить залізниця Івано-Франківськ - Рахів.

Клімат Ворохти середньогірський, з помірно холодною зимою та прохолодним літом. Знижений атмосферний тиск, насиченістю ультрафіолетовим промінням при достатній кількості озону в повітрі, насиченість фітоцидами сприяють лікуванню туберкульозних захворювань. Селище стало відомою здравницею.

Гостинний двір ""Вечір в Карпатах", відпочинок в м. Яремче, Карпати, Котедж... Перейти?     

ВОРОХТА

Серпанково-промениста,

Наче дівчина пречиста,

В зелен-гори зодягнена,

В парі з Прутом заручена.

З Татарова в Кривополе

Простяглась ти, наша доле,

Кичера дрімотно-ясна,

А там Лисина прекрасна,

Магура і П'ятихатки –

То чарівні є придатки,

То придатки-крутогори,

Із них видно Чорногору,

А між ними і Говерлу,

Найціннішу нашу перлу.

Заводські тут видно труби,

І гуцульські красні зруби,

І сучасні велет-хати

Звідси можна споглядати.

Тут видніються повсюдно

І завжди в них шумно, людно

Світлі здравниці чудові,

І спортбази гонорові.

У придаток діорами

Є прекрасні два тут храми,

Це громада молить Бога,

Це луна пересторога,

Щоб любились всі як браття -

Це додасть усім завзяття.

Щоби чесно працювати,

Незалежність закріпляти.

І освітній є тут храм,

Це на радість всім батькам

Пізнають ази науки їхні діти і онуки.

А який тут дитсадок -

Просто чудо-теремок.

Дітки бігають довкола

Біля плоту-частокола,

І танцюють, і співають,

Україну величають,

Бо ростуть в прекрасний час

І є зміною для нас.

Будуть жити для Вкраїни,

Що підноситься з руїни,

Будуватимуть життя –

Наше славне майбуття.

А повітря, а природа –

Це фантастика казкова,

Хтось таким лиш може снити.

Нам же Бог звелів тут жити.

Сонцесяйна, зеленобрана,

Наче дівчина кохана,

В парі з Прутом лине, охка

Дорога всім нам Ворохта.

 

ГУЦУЛЬСЬКЕ   ВЕСІЛЛЯ

На Гуцульщині є різні звичаї, багато в чім подібні, але мають і деякі відмінності. Беремо нашу Ворохту.

Спершу наречений бере своїх родичів, а як не має родичів, то бере близьких йому приятелів, йдуть до нареченої по її згоду. Коли домовляться, тоді наречені йдуть до лікаря, лікар видає їм довідку про стан здоров'я. Родичі і наречені з цією довідкою йдуть до священика отримати на оповіді. Священик дає завдання нареченим, які молитви мають вивчити і що з катехизму до шлюбної сповіді. Священик протягом трьох неділь повинен виголосити три оповіді. Чому так довго? Щоб наречені мали час вивчити завдання, котре їм задав священик. На превеликий жаль, декотрі священики не знають як треба вінчати за греко-католицьким обрядом. Тому знайомлю з ним.

Вінки шиють у нареченого і нареченої. Після пошиття молодий бере собі одного або двох дружбів, а молода бере собі одну або двох дружок, убираються в вінки і йдуть до родини, знайомих, просять на весілля. Напередодні вдень, коли шиють вінки, то молодята йдуть до святої сповіді та святого причастя.

У суботу вранці господар виносить стіл на подвір'я, староста накриває спершу для музик та весільних гостей. Приходять музики і починають грати на подвір'ї. Це називають «на добрий день». Виходить господар або староста, гостять музикантів, запрошують до хати і слідкують за прибуттям гостей, бо всіх гостей музики мусять пригравати, господар або староста гостити і запрошувати до хати.

Запрошують гостей за стіл. Погостилися, всі встають. Виходять з-за стола тато з мамою, а в кого нема рідних, то є хресні батьки або близькі знайомі, сідають обличчям до людей. На середині стола староста бере в ліву руку весільне деревце, як його називають, а правою рукою бере за руку молодого або молоду і обводить за сонцем поза стіл. Коли доходять до сидячих родичів, молода вклякає, а староста просить так званої прощі. Молодий б'є поклін, а староста дякує родичам за виховання, за турботу та за віно.

«Простіть йому і благословіть на шлюбну допомогу та будуче шлюбне життя».

Родичі: «Най його Бог благословить».

Коли три рази обійшли навкруг стола, тоді родичі встають, а молодий сідає на те місце, родичі кладуть вінок на голову. Цей процес проходить окремо у молодого і в молодої, аж коло церкви стрічаються.

Музики і гості прийшли до церкви з весільною радістю, всі заходять до церкви, а священик, як звичайно, даного обряду веде шлюб. Після шлюбу знову йдуть собі по домах, музики грають, продовжується весілля. Коли вже недалеко хати, то закликають маму до зустрічі, а мати готує пшеницю, пахучі квіти, дрібненькі цукерки. Але пшениця обов'язково мусить бути.

Мати посипає пшеницею, а тато частує гостей, староста попереду. Заходять до хати і сідають за столи. Столи, як звичайно, застелені, на столах по краях розкладають різаного кусками хліба та ріпу (картоплю), приносять ложки дерев'яні миски великі глиняні, але дуже гарно вироблені. В ту велику миску наливає сербавку (суп) кухарка, а господар наливає собі трошки горілки і п'є до гостей. Одним або двома килішками обходить всіх, їдять по 5-6 осіб з одної миски. Пізніше нарізають м'ясо, голубці, пироги (вареники) з капустою, або сиром, бриндзю, сир з сметаною, бануш, а наостанку кашу.

Коли вже погостилися, вставали із-за столів і танцювали. Танці були різні: гуцулка, голубка, колесо та аркан (це танець ватаги Довбуша), але на превеликий жаль, мелодію Аркана сильно покалічили радянські композитори та зробили з нього дурний танець.

Коли вже потанцювали, тоді господар просить другий раз за столи. При другій частині староста вперше запрошує на дари. Дарують хто що може: ліжники, перепивають худобу, вулики. Свахи дальше виконують свій обов'язок і починають латкати, але це латкання вже має свою мелодію.

Ой кувала зозулечка на згари,

Цякую Вам, Татку й Мамко, за дари.

Так само латкають братові, сестрі та іншим. Цей весільний час називають повниця, бо після другої частини гості йдуть на відпочинок.

Другого дня приходить молода до молодого зі своїми гостями, або молодий по молоду. Там вже проходить цілий концерт та різні прибаги. Якщо йде молода, то перебирають якогось діда, зроблять йому вуса, горб. Він зустрічає жінку, лізе цілуватися... Закладають ворота, бо без горілки не впускають. Після цих весільних жартів заходять до хати, сідають за стіл, гостяться, а по гостиш йдуть до молодої. Там також гостяться, а по гостині витанцьовують кружок. За столом стають свахи на лавку, дружок ховають поза себе, а дружби відгадують де схована дружка. Як відгадав, то цілує дружку і йде з нею танцювати. І так на цьому закінчується весілля.

Ще хочу нагадати, що у нас на Гуцульщині не було тої моди, щоб брали шлюб у вельоні. На мою думку, це не мудра для нашого мода, та і взагалі для України.

   www.VechervKarpatah.at.ua 



[10-10-17][Все для туристів]
бриндуші (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Великі визначні пам'ятки маленької Куби (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Лувр (0)
[09-09-19][Відпочинок і поради]
Охота в Клубі Велес (0)