ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ І ПРИРОДА ІНДІЇ. Індія розташо­вана на півдні Азії, на півострові Індостан. На півночі Індії зна­ходиться найвищий у світі гірський хребет — гори Гімалаї. Вони відділя­ють Індію від інших країн світу і за­хищають її від холодних північних вітрів. На півдні півострів Індостан омивають хвилі теплого Індійського океану. В Індії течуть дві великі річки — Інд і Ганг зі своїми прито­ками. Долини цих річок дуже ро­дючі. В давнину долина Гангу була вкрита болотами та джунглями — непрохідними тропічними лісами. У джунглях водилося багато звірів і птахів: слонів, мавп, тигрів, папуг, у болотах жили отруйні змії, укус яких смертельний для людини.

Природа Індії багата й різно­манітна. Зелені долини річок зміню­ються степами та пустелями, а снігові гори — тропічними лісами.

НАЙДАВНІШІ МІСТА ІНДІЇ. В до­лині річки Інд археологи розкопали залишки двох найдавніших міст Індії. Це міста Мохенджо-Даро та Хараппа, які існували п'ять тисяч років тому. В центрі кожного міста на пагорбі височіла добре укріплена цитадель, оточена стінами з вежами. Місто перетинали широкі вулиці. Заможні люди жили в дво- або триповерхових будинках з вели­кою кількістю кімнат, бідняки — в маленьких будиночках.

Кожний будинок мав внутрішній дворик, куди виходили вікна з кімнат. Покрівля будинків була плеската. Увечері, коли спадала спека, на покрівлю піднімалась уся родина відпочити і подихати свіжим повітрям. У багатьох будинках були ванні кімнати. Вико­ристана вода по глиняних трубах збігала у міську каналізацію. Та­кого не було ні в містах Єгипту, ні в містах Месопотамії.

ЗАНЯТТЯ СТАРОДАВНІХ ІНДІЙЦІВ. Стародавні індійці були землеробами.   На  своїх  полях   вони   вирощували   пшеницю, ячмінь, горох, бавовну і рис. Розводили корів, буйволів, ослів, кіз, овець, верблюдів.

У містах Мохенджо-Даро і Хараппі жили ремісники. Вони робили гарний посуд з візе­рунками, ткали тонкі тканини, виплавляли з міді і бронзи знаряддя праці та прикраси. На руїнах будинків археологи знайшли зернотертки, ступки, сокири, ножі, зброю, зроблену з міді та бронзи. Заліза стародавні індійці ще не знали.

Міста вели жваву торгівлю. Про це свідчать великі й малі бронзові гирі, знайдені під час розкопок.

ЗАСЕЛЕННЯ ІНДІЇ ПЛЕМЕНАМИ АРІЇВ. Чо­тири тисячі років тому до Індії прийшли пле­мена кочівників та скотарів аріїв. Згадка про ці події збереглася в священній книзі індійців «Рігведі». Там розповідається, що за один день боги зруйнували 99 міст дасью (місцевих жи­телів). Дасью були темношкірі; вони не знали ні законів, ні богів. Завойовники були високі на   зріст,   мали   білу   шкіру,   називали   себе аріями, що означало «шляхетні, благородні люди»; цією назвою вони протиставляли себе темношкірому населенню, яке понево­лили.

Раніше арії жили на півдні Східної Європи, тобто в степах України, і аж до Каспійського моря. Вони випасали табуни ко­ней, розводили овець, У пошуках кращих пасовиськ частина аріїв перейшла через гірський хребет Гіндукуш і спустилася до Індії. Інша група аріїв пішла на Іранське нагір'я. Від них похо­дять перси. Деякі арії пішли ще далі — на Кавказ та в Європу.

Слово «арії» збереглося в сучасній назві країни Іран. Вчені вважають, що арії були родичами багатьох сучас­них народів — індійців, персів, німців, англійців, ук­раїнців, литовців та ін. Про це свідчать однокореневі слова в їхніх мовах, що означають одні і ті самі предме­ти (табл. 4). Вони збереглися з найдавнішої мови, якою розмовляли арії,— санскриту. Ці мови прийнято нази­вати індоєвропейськими мовами.

ІНДІЙСЬКІ ВЕДИ. Священні книги аріїв, написані сан­скритом, називаються «Веди», що означає «знання». Та­ких книг чотири. Веди — це збірки пісень і заклинань, звернених до богів. Слово «веди» має спільний корінь зі старовинним слов'янським словом «вєдаті», тобто «зна­ти», а також з українськими словами «віщий», «віщун» — той, хто передбачає, віщує майбутнє.

Від «веди» утворено слово «деви» — «боги». Звідси наші слова «дівчина», «діва», а також «дєва» російською мовою. Старо­слов'янський бог називався Див. У феків їхній верховний бог Зевс мав ще одне ім'я — Дій. У римлян бог називався Деус.

РЕЛІГІЯ ТА ЗВИЧАЇ В ІНДІЇ

РЕЛІГІЯ ТА ЗВИЧАЇ В ІНДІЇ. Арії, як і інші народи, обожнюва­ли сили природи. Головним богом у них був могутній Індра — бог грози і блискавок. До нього зверталися воїни в бою, благаючи пе­ремоги над ворогом. Коли фимів грім і лютувала буря, вважали, що то сердиться на небі бог Рудра. Це слово, однокореневе з ук­раїнським прикметником «рудий» та іменником «руда» («залізна руда» та «руда» в значенні «кров»), у перекладі означає «черво­ний».                              

Богом неба був Варуна. Щоранку на колісниці, запряженій зо­лотистими кіньми, виїжджав на небо бог сонця Сур'я. Царем над мертвими був похмурий бог Яма. Але найбільше поважали арії бога вогню Агні. Це ім’я близьке до російського слова «огонь» та українського “вогонь”.

Жерці висікали священний вогонь і розпалювали вогнище. Вогню приноси­ли жертви: лили на вогнище олію, мо­локо, спалювали м'ясо тварин, співаю­чи при цьому молитви і заклинання.

Пізніше релігія в індійців переміни­лася, на зміну старим богам прийшли нові. Тепер головними богами стали Брахма, Шіва і Вішну. їх зображували з багатьма руками і обличчями. Земним втіленням бога Вішну вважався Крішна у подобі людській. Богиня краси і ко­хання звалася Лакшмі.

Індійці вважали священними бага­тьох тварин — корів, мавп, слонів. Во­ни їх не вбивали і не їли.

Річка Ганг вважалася в індійців священною, вони вірили, що її вода змиває всі гріхи. Мертвих спалювали на вогнищі, а попіл висипали у Ганг. Коли помирав чоловік, його дружина мусила добровільно зійти на вогнище і згоріти.

ВАРНИ В ІНДІЇ. Увесь індійський народ ділився на чотири групи — варни, або касти. За легендою, на варни розділив людей бог Брахма, і він же визначив заняття, права та обов'язки кожної варни. Із своїх губ Брахма створив жерців-брахманів. Тому тільки брахмани можуть говорити від імені бога, їхній обов'язок — ви­вчати священні книги та приносити жертви богам.

Із своїх рук Брахма створив воїнів-кшатріїв. їхній обов'язок — захищати  людей  від  ворогів  та управляти  державою.   Найго­ловніший воїн — цар.

Зі своїх стегон Брахма створив вайшья — селян, купців і ремісників.

Ці три варни називалися «варни двічі народжених», бо лише вони справляли особливий обряд у день повноліття, який вважався другим народженням людини.

Четверта варна — це шудри (слу­ги), яких Брахма створив зі своїх ніг. Вони мусили прислужувати людям із трьох вищих варн. Шудрами були поневолені арійцями темношкірі мешканці Індії.

Була ще п'ята група індійців — «недоторкані», які не належали до жодної з варн. Це були найнещасніші і знедолені люди в усій Індії. Недоторкані не мали права жити в селищах. Одяг вони носи­ли тільки після померлих, а прикраси — ли­ше залізні, їжу їм давали в розбитому посуді. Вони виконували найбруднішу і неприємну роботу:   наприклад,   прибирали   нечистоти, обдирали шкури з убитих тварин. Індійці з вищих варн боялися навіть доторкнутися до цих людей, щоб не осквернити себе.

Усе життя людина належала до тієї варни, в якій вона народилася. Перейти з однієї варни до іншої було неможливо.

ВІРА   В   ПЕРЕСЕЛЕННЯ   ДУШІ.   Старо­давні індійці вірили, що після смерті люди­ни її душа переселяється в інше тіло. Якщо людина виконувала встановлені правила та закони:   не  вбивала,   не  крала,  шанувала батьків,—   то   її   душа   відродиться   після смерті в тілі жерця-брахмана або потрапить у рай. Але якщо лю­дина грішила, то після смерті її душа переселиться у тіло недо­торканого або якоїсь тварини чи стане травою при дорозі,   яку  всі  топчуть.   Таким   чином,   своєю   по­ведінкою за життя людина сама собі готувала май­бутню, після смерті, долю.

ІНДІЙСЬКІ   ЙОГИ.    В   усьому   світі   відомі індійські йоги. Йогами ставали вже немолоді брахмани. Вони йшли до лісу й оселялися на самоті, далеко від людей. Там вони молили­ся, їли корінці та плоди дерев, пили дже­рельну воду, виконували фізичні вправи, корисні для здоров'я. Люди вважали йогів чарівниками і шанували їх.

PITA - УНІВЕРСАЛЬНИЙ ЗАКОН ВСЕСВІТУ. Стародавні індійці вважали, що життя людей, природи, всесвіту підкоряється одному спільному для всіх закону. Цей закон вони називали Рітою. У священній книзі «Рігведа» ска­зано: «Весь всесвіт засновано на Ріті, він рухається згідно з Рітою. Ріта — це закон, якому мусять підкорятись усі — боги і люди».

Індійці вважали, що Ріта виникла од­ночасно зі створенням самого всесвіту. Сонце для них було оком Ріти, а охо­ронцями Ріти — 12 сонячних братів-місяців, кожен з яких відповідав певно­му знаку зодіаку (колу з 12 сузір'їв).

Отже, індійська Ріта — це рух Сонця колом зодіаку протягом одного року та його вплив на все живе на Землі.

Стародавні індійці зображували Ріту як сонячне колесо бога Вішну з 12 спицями. Кожна спиця — це місяць. Рік називався колісни­цею Ріти з 12 спицями.

БУДДИЗМ. У п'ятому столітті до н. е. в Індії поширилася нова релігія — буддизм, названа так за ім'ям її засновника Будди.

Будда був сином одного індійського царя. Батько дуже лю­бив свого сина і хотів зробити його життя легким і приємним. Він забо­ронив слугам навіть згадувати про сумні речі — бідність, хвороби, старість, смерть. Та якось царевич зустрів згорбленого хворого дідуся, а іншим разом побачив, як несли на кладовище мерця. Це так врази­ло Будду, що він покинув свій па­лац, усі скарби, свою дружину і пішов до лісу молитися. На самоті Будда багато думав, як по­збутися зла, і склав заповіді, як треба правильно жити на світі. Не можна вбивати нічого живого — ні великого, ні малого. Не можна красти, брехати, пити вино й горілку. Треба любити лю­дей, тварин, рослини.

Згодом до Будди прийшли учні, і він став їх навчати. Учні та послідовники Будди, яких в Індії і зараз дуже багато, дотриму­ються заповідей свого вчителя. Будда навчав, що однаково по­гано жити у великих розкошах і в бідності. Правильно живе та людина, яка обмежує свої бажання, живе скромно, чесно, спокійно, прагне пізнати істину.