В історії світової архітектури палац і парк у Версалі займають визначне місце. І не тільки тому, що це був найбільший і найбагатший з усіх садово-паркових ансамблів тих часів. Тут у Версалі остаточно сформувалися риси класицистичної архітектури і паркобудівництва. У той час не було на світі палацу і парку, що справляли б таке велике враження. Навіть Петро І, побачивши Версаль, був вражений красою ансамблю і сказав, що в нього також буде парк, «не гірший, ніж у французького короля».

На початку XVII ст. там, де нині розкинулось місто Версаль, була заболочена місцевість, куди їздили на полювання французькі королі і де в 1624 р. було побудовано для них мисливський будинок. Згодом на вимогу Людовіка XIII архітектор Жак Лемерсье спорудив тут невеликий палац. У 1661 р. архітектору Луї Лево було доручено перебудувати палац: він прибудував бокові флігелі. За правління Людовіка XIV французький абсолютизм досяг апогею. Щоб підкреслити самовладдя, Людовік XIV вирішив збудувати найвеличнішу в світі резиденцію подалі від бурхливого Парижа. Архітектура палацу мала прославити особу короля, що порівнював себе з римськими цезарями. Найбільше відображав ідеї французького абсолютизму класицизм з його спокійними й величними формами.

У 1669 р. архітектор Лево почав перебудовувати палац, а видатний французький паркобудівник Анре Ленотр (1613-1700), що розробив принципи планування французьких так званих регулярних парків, розпочав будівництво парку. Після смерті Лево спорудженням версальського палацу з 1676 р. протягом майже тридцяти років керував талановитий французький архітектор Жюль Ардуен-Мансар (1646-1708). Його помічником був архітектор Робер де Котт, а живописні роботи виконував видатний художник Шарль Лебрен (1619-1690). Мансар будує нові частини палацу, у тому числі два величезні крила, після чого довжина палацу досягла півкілометра, перебудовує парковий фасад, у парку споруджує палац Великий Трианон. Крім того, він створює ансамбль площі Зброї (Плясдарм), куди сходяться три дороги — «три промені». На спорудженні версальської резиденції працювало від 22 до 36 тис. чоловік. Обійшлася вона французькій казні в 74 млн. крб. золотом.

Дорога від Парижа до Версаля йде на захід по вкритій гаями горбистій місцевості. Ось промайнуло маленьке містечко Севр, що вславилося на весь світ виробництвом севрської порцеляни, і уже видно невисоку забудову міста Версаль. Площу перед палацом оточили півколом корпуси колишніх королівських стаєнь. Попереду шлях перегороджують високі ковані грати з позолоченими вістрями списів. Через ажурні ворота, прикрашені королівським гербом, проходимо на широкий передній двір, з обох боків якого стоять корпуси, а в центрі двора — кінний монумент Людовіка XIV, до якого сходяться «три промені». За ним видно ще два двори, утворені боковими частинами палацу: Королівський і найменший, куди виходить фасад центральної частини,— Мармуровий. Це найдавніша частина ансамблю, побудована ще Лемерсьє. Триповерховий фасад цієї частини зазнав впливу французької архітектури першої половини XVII ст.— високі дахи, мансарди, ліпні окраси. Вхід до палацу — з правого корпусу. Він веде на так звані Сходи послів. Це — північна частина палацу, де на другому поверсі розташовані апартаменти короля. Південну частину займали апартаменти королеви. Від Сходів послів розпочинається амфілада парадних залів — Венери, Діани, Марса, Меркурія, Аполлона, зал Війни і, нарешті, величезна Дзеркальна галерея завдовжки 73 м. Кожний зал оформлено мармуровими панелями, різьбленими та ліпними окрасами, барельєфами та картинами на міфологічні й історичні теми, і скрізь — зображення Людовика XIV в античному вбранні, який займається різними видами діяльності.

З Дзеркальної галереї через передпокої потрапляємо в головне приміщення палацу. Це — спальня короля з великим ліжком під балдахіном. Вона відокремлена балюстрадою від проходу, по якому минаючи анфіладу численних залів, проходили придворні чини та представники аристократичної верхівки, що їх милостиво допускали вітати короля під час церемонії його одягання.

Серед величезної кількості кімнат привертають увагу багатством оформлення апартаменти королеви та висока палацова капела, оточена всередині колонадою. За палацом — незвичайної краси партер — широка площа з двома басейнами в гранітному обрамленні, численними скульптурами, які символізують французькі річки, та підстриженими кущами (так званими боскетами), що утворюють великі орнаментальні фігури. Основна тема палацу — горизонталь, основний мотив — великий ордер. Фасад має триярусну ордерну структуру: нижній поверх є ніби п'єдесталом, другий — ордер і третій — аттик. Усе урівноважене, величне, у дусі найвищого класицизму. За партером широкі сходи ведуть до великого фонтана Латони, далі — зелена смуга Королівської алеї, за нею — басейн Аполлона, а ще далі, уже майже на горизонталі, видно водяну гладінь Великого каналу. На території парку численні алеї віялами розходяться від майданчиків з альтанками, статуями, фонтанами. Зона парку на захід переходить у лісопарк. У парку побудовано ще кілька палацових будівель — Великий трианон, де розміщувались житлові приміщення короля, та Малий трианон — дивної краси споруда, зведена в 1762—1768 рр. архітектором Ж. А. Габріелем. На далеких алеях Версальського парку тихо й малолюдно, десь здалеку ледве чути гомін великого міста.

ДНІПРОГЕС ІМЕНІ В. І. ЛЕНІНА

Про те, що промислова споруда може бути шедевром світової архітектури, свідчить оспіваний у піснях і поемах Дніпрогес імені В. І. Леніна.

Споконвіку шлях до моря перегороджували кам'яні брили порогів, через які з шаленою силою проривалася річка. Звільнити шлях до моря, приборкати водяну стихію мріяли цілі покоління, але здійснити цю мрію зуміли лише радянські люди.

Із спорудженням греблі, що на 50 м підвищила рівень води в Дніпрі, відкривався водний шлях для суден. Дніпрогес на той час давав промисловості Донбасу та Кривбасу півмільйона кіловат електроенергії. Все це здійснювалося за Ленінським планом ГОЕЛРО.

Дніпрогес почали будувати в 1927 р. Керував будівництвом відомий радянський учений академік О. В. Вінтер. Проект комплексу споруд розробили архітектори В. О. Веснін, М. Д. Коллі, Г. М. Орлов та С. Г. Андрієвський. Комплекс складався з греблі, завдовжки 700 м, шлюзу з баштами управління, силової та знижувальної станцій, моста та інших будівель. Гребля пружинистою кривою вигинається назустріч водяному напору, її могутні стояки утворюють чіткий метричний лад. Потоки води бурхливо спадають з водостічних отворів, підсилюючи враження напруги й динаміки.

Об'єм силової підстанції з машинним залом завдовжки 200 м і заввишки 20 м спокійний і урівноважений. Він гармонійно контрастує з динамічним образом греблі і ніби виражає могутню силу людей, що подолали стихію.

У 1932 р. Дніпрогес, найвизначніша споруда першої п'ятирічки, дав країні перший струм. Споруди Дніпрогесу в єднанні з природою створюють видатний архітектурний комплекс. Усі його елементи — гребля, електростанція, шлюз, мости і навіть такі інженерні споруди, як крани і щогли електропередач,— органічно вплітаються в єдиний ансамбль великої художньої виразності.

Поряд з Дніпрогесом, там, де колись стояли будинки невеликого міста Александровська, виросли квартали соціалістичного Запоріжжя, одного з найкращих обласних міст нашої республіки.

Дніпрогес зруйнували німецько-фашистські загарбники, але героїчною працею радянських людей його було відбудовано в перші повоєнні роки.

На мальовничій площі на лівому березі Дніпра, поряд з греблею у 1964 р. було побудовано величний пам'ятник В. І. Леніну (скульптори М. Г. Лисенко, М.М. Суходолов, архітектори Б. І. Приймак, В. Є. Ладний). Пам'ятник органічно доповнив ансамбль і став його ідейно-композиційним центром. Споруда Дніпрогесу з великою художньою силою відображує велич безсмертних ленінських ідей. Про це образно і проникливе сказав товариш Л. І. Брежнєв у своїй книжці «Відродження»: «Дніпрогес — це не просто одна з сотень електростанцій, збудованих за роки Радянської влади. 6 сьогодні і потужніші, досконаліші... Дніпрогес на нашій землі — це як Пушкін у літературі, як Чайковський у музиці. Хоч би які велетні з'являлись на Волзі, Ангарі, Єнісеї, їм не затьмарити величі патріарха радянської енергетики».