Типологічна характеристика сільських поселень та селянських садиб українців Карпат XIX - початку XX століть
В Українських Карпатах східнослов'янські поселення існували з давньоруських часів, про що свідчать літописи та і топонімічні дані. Населені пункти містилися у гірських долинах вздовж торгівельних шляхів та поблизу солеварень. У ХV-ХVШ ст. під впливом соціально-економічних та історичних умов проходив інтенсивний процес заселення цього краю. Сільські поселення в Карпатах, як і на території всієї України, розвивалися на базі малодвірних селищ.
У XIX - на початку XX ст. село було основним соціально-економічним типом поселення на досліджуваній території. У цей же час в Українських Карпатах масово виникають присілки, що зумовлено земельною тіснотою та особливостями господарських занять горян. Вказані типи сільських населених пунктів характерні для багатьох слов'янських народів.
Розвиток капіталізму призвів до змін у соціальній та економічній структурах села, викликаних дальшим обезземеленням і майновим розшаруванням селянства, появою промислових підприємств, залізниць, виділенням місцевих торгівельно-ремісничих центрів. Внаслідок цього ряд великих сіл набув рис, характерних для тогочасних містечок. Однак через економічну відсталість краю лише окремим сільським поселенням надано офіційного містечкового статусу. Багато еволюціонували у великі багатодвірні сільські поселення, а кілька перетворились у села. Паралельно відбувався і зворотний процес: деякі містечка, втративши внаслідок різних причин значення місцевих торгівельно-ремісничих центрів, деградували у села.
На основі польових етнографічних та архівних встановлено, що в Українських Карпатах у XIX - на XX ст. побутували різні форми сільських поселень: ні, рядові, ланцюгові, комбіновані та вуличні. Вони комплексом факторів: конкретними природи та соціально-економічними умовами, державним вом, а також східнослов'янськими та загальноукраїнськими етнічними традиціями.
Форми поселень на початковому етапі їх існування залежали значною мірою від напряму господарських занять населення та особливостей навколишнього середовища. У XIX - на початку XX ст. розвиток типів планування сільських населених пунктів визначали в основному соціально-економічні фактори.
На Гуцульщині в структурі господарських занять населення тваринництво. Тому садиби місцевих горян розташовувалися розсіяно в долинах та на схилах гір ближче до пасовищ і сінокосів. У землеробські частині Українських Карпат (Бойківщина, Лемківщина) поселення зосереджувалися, як правило, в глибині гірських долин з пологими терасованими І, вздовж берегів рік і потоків. Сільські поселення бой-та лемків відрізнялися від гуцульських більш за походженням І широко в українців Карпат є безсистемний тип планування населених пунктів. На Гуцульщині поселення безсистемної форми з розсіяним та розсіяно-гніздовим типами розселення над іншими. У бойків і лемків цей тип планування в широких гірських долинах та улоговинах і мав та загальноукраїнська традиції розташовувати поселення вздовж берегів водойм і орієнтація житла фасадом на сонячні румби прослідковуються у рядовому плануванні, поширеному на Бойківщині та Лемківщині. За типом населені пункти рядової форми у цих етнографічних районах здебільшого скупчено-гніздові. Залежно від конкретних місцевих умов вони розвивалися в одно і багаторядові, прирічкові та придорожні. На Гуцульщині даний тип рідкісний і, як правило, мав розсіяну чи розсіяно-гніздову забудову.
У землеробській частині Українських Карпат значного по-набули поселення ланцюгової форми з гніздовим ти-розселення. Генезис ланцюгового планування у цьому регіоні зумовлений вузькістю гірських долин, двопільною системою землеробства та східнослов'янською традицією прирічкового розташування селищ.
Поселення з комбінованим плануванням побутували на всій досліджуваній території. Вони складалися з фрагментів кількох форм, характерних для того чи іншого етнографічного району.
Вуличний тип планування сільських поселень в Українських Карпатах зустрічався спорадично. Незначна кількість їх на Закарпатті розвинулась із рядової форми під впливом державного законодавства. Вуличне планування мали здебільшого німецькі колонії.
Основними факторами, які впливали на розвиток форм поселень у XIX - на початку XX ст., виступали
власність на землю, роздрібнення та земельна тіснота. Еволюція типів планування про-у кількох напрямах: ущільнення забудови, вздовж невеликих приток рік, трансформації поселень у комбіновані.
До складу української садиби в Карпатах періоду входили двір і город. Сади, на відміну від низинних районів України, не набули в горах значного поширення, що пояснюється несприятливими природнокліматичними Місцезнаходження садиби серед комплексу угідь господарства та відносно дороги диктувалось господарською специфікою. У горян-землеробів вона була розташована, як правило, на дні долини біля ріки (дороги) та посередині земельного наділу, який традиційно мав форму довгої смуги, що перерізала долину впоперек. Внаслідок роздрібнення земельна частина горян володіла наділами лише по одну сторону і. Садиба, таким чином, опинялася на краю земельних На Гуцульщині її розташовували у будь-якому зручному поблизу пасовищ, сінокосів та джерела води, земельні наділи мали звичайно безсистемну конфігурацію, виборі місця для хати, а, отже, й усього двору, наявність І відсутність шляхової комунікації не приймалася до уваги. Встановлено, що в українців Карпат у XIX - на початку XX ст. риті двори з трьома типами забудови: вільним, і зімкнутим. Вони сформувалися на основі східнослов’янських традицій. Суттєвий вплив мали також природно-умови та характер господарських занять. Варіанти забудови (безсистемний, однорядовий, дворядовий па-Г-подібний, П-подібний) залежали від конкретних умов, майнового розшарування селянства та процесу роздрібнення земельних наділів.
Найбільшого поширення в даному регіоні набув у період вільний тип забудови двору, відомий ще, нам і характерний для всієї території Замкнута забудова побутувала на Гуцульщині, на Лемківщині. Етнографічні та лінгвістичні стверджувати, що її генезис не має нічого спільного з іноетнічними запозиченнями. Виникнення замкнутого двору пов'язане з пристосуванням житла та господарських будівель суворих природнокліматичних умов гірського краю, а також з необхідністю захисту людей та свійських тварин від дикого звіра в умовах розсіяного типу розселення. Планування житла в "ґраждах" та народна термінологія будівель переконливо свідчать про їхнє східнослов'янське та загальноукраїнське походження. Подібні житла побутували в усіх гуцульських та деяких неслов'янських народів в районах зі природно-кліматичними умовами.
Зімкнутий тип забудови двору характерний для землеробської зони Українських Карпат (Бойківщина, Лемківщина). Він пристосований до умов оточуючого зим, низьких температур, значної кількості І господарських потреб горян-землеробів. Етнографічні, археологічні та мовознавчі матеріали доводять давнє східнослов'янське походження цього типу забудови.
Основні типологічні характеристики житла українських горян і дані народної термінології свідчать про етнокультурну єдність бойків, лемків та гуцулів з українцями низинних ]
Господарські будівлі у дворах українців Карпат ся функціональною та конструктивною різноманітністю. більшості з них характерні загальноукраїнські і східнослов’янські риси. Разом з тим, у господарських будівлях прослідковуюються загальнокарпатські особливості (блокування господарських приміщень з житлом, побутування найпростіших примітивних будівель для худоби) і специфічні для Українських Карпат в цілому та кожної етнографічної групи зокрема ("боїска, "Притули", "дахи", "сінарні" тощо).
Таким чином, дослідження основних типологічних характеристик сільських поселень та селянських садиб українців Карпат XIX - початку XX ет. свідчить про їхню автохтонність та глибоке східнослов'янське та загальноукраїнське генетичне коріння. Результати вивчення даних компонентів матеріальної культури підтверджують етнокультурну єдність трьох українських етнографічних груп Карпат - гуцулів, бойків і лемків. Локальні особливості форм їхніх поселень і забудови дворів спричинені місцевими природнокліматичними та господарськими умовами