Апогеєм розвитку російського класицизму було спорудження ансамблю Двірцевої площі, яка за своєю архітектурою е найкращою в світі. Ансамбль почав створюватись тоді, коли Растреллі збудував у 1754-1764 рр. Зимовий палац, перед яким мав бути широкий партер. Територія перед палацом почала забудовуватися з 1779 р., коли архітектор Ю. М. Фельтен намітив півколо, щоб обмежувати площу напроти палацу.

Перемога у Вітчизняній війні 1812 р. збудила почуття громадянської гідності і національної самосвідомості, стимулювала будівництво нових споруд. Відбудовувалася після пожежі Москва, завершувалося будівництво ансамблів Петербурга. Перед архітекторами відкрилася можливість втілити ідеї патріотизму в спорудах, що зводилися на честь вікопомної перемоги. Чи не найбільше це вдалося великому чарівнику архітектури К. І. Россі (1775-1849), що збудував всесвітньовідомі ансамблі Ленінграда — палац на Єлагіному острові, Олександрійський театр, вулицю Россі, площу Мистецтв, площу Декабристів і Двірцеву. Архітектура Россі відзначається високим пафосом громадянськості, тонким і задумливим ліризмом, урочистістю і м'якою декоративністю форм, безупинною зміною картин, що проходять перед глядачами наче в театральній дії. Син артистів петербурзького балету, Россі виріс у театрі, і це певною мірою позначилося на театралізації архітектурних образів в його творчості.

Россі споруджує на площі напроти Зимового палацу два корпуси Генерального штабу і урядових установ і об'єднує їх великою (17 м завширшки і 27 м заввишки) тріумфальною аркою, що була задумана як своєрідний пам'ятник перемоги у Вітчизняній війні 1812 р. Видатні скульптори тих часів С. С. Пименов і В. І. Демут-Малиновський виконали скульптурні оздоби, у тому числі велику (10 м заввишки) скульптурну групу «Перемога», що увінчує арку. Бокові корпуси мають спокійні, величні форми, їх прості фасади у центрі ускладнюються колонадами. Всю споруду Россі розташував дугою, що близька за формою до параболи, переключивши таким чином основний акцент з царського палацу на монумент, присвячений перемозі російського народу. Посередині площі в 1834 р. за проектом О. Монферрана було поставлено Олександрійську колону — знову-таки на честь перемоги російського народу у війні 1812 р. Колона заввишки 47,5 м стала домінантою площі. Зроблено її було з моноліту фінляндського граніту вагою 600 т. Тепер Зимовий палац стає лише фоном для архітектурних споруд, присвячених вікопомній події 1812 р. Ансамбль остаточно завершив А. П. Брюллов, збудувавши в 1837-1843 рр. між Зимовим палацом і Генеральним штабом будинок штабу гвардійських військ також у класицистичних формах. Розміри площі великі (дуга Генерального штабу витягнулась на 580 м), проте вона здається ще більшою від гармонійного поєднання її частин. Особливо гарною вона буває надвечір, коли на фасад Зимового палацу і під арку Генерального штабу лягають глибокі тіні, а яскраво освітлена ліва частина дуги штабу контрастує з фіалковими сутінками площі.

БААЛЬБЕК

Вважають, що Баальбек — це найвеличніший ансамбль античності. В усякому разі — це одна з найдивовижніших споруд, що дійшли до наших днів. У муруванні підвалин Великого храму є кам'яні блоки завдовжки 19 м, а вагою понад 500 т. Недарма ще з давніх часів складають легенди про надприродне походження цієї споруди. Насправді ніяких таємниць тут немає. Усе з'ясовано дослідниками. Ансамбль Баальбеку — це досягнення римських архітекторів, які використали елліністичні, фінікійські та єгипетські технічні засоби.

Баальбек

Близький Схід у політиці Римської держави завжди відігравав важливу роль. Тут сходилися головні торговельні шляхи світу, тут знаходилися ключові позиції Середземномор'я. У містах Близького Сходу були нагромаджені величезні цінності, що їх жадібно прагнув прибрати до своїх рук Рим. Римська влада не шкодувала ні сил, ні коштів для спорудження у завойованих країнах фортець і міст, святилищ і храмів.

Однією з країн Близького Сходу, що особливо привертала увагу Риму, була Фінікія з її стародавніми торговельними містами — Тіром, Сідоном, Біблосом. Тут, у долині між двома гірськими пасмами, де розкинулося невелике ліванське містечко Баальбек, римляни збудували місто Геліополіс. На місці стародавнього фінікійського святилища виникає ансамбль храмів, які мали закріпити ідею римського панування.

Дорога в Баальбек спускається з ліванського пасма в долину. Шумлять гірські струмки, щедро напуваючи родючу землю. Навколо — сади, плантації, селища. Баальбек — типове арабське містечко: стародавня мечеть з високим мінаретом, крамниці, вузенькі вулиці з обмазаними глиною будинками. Здалеку видно могутні стіни іншої цивілізації — це баальбекське святилище.

Будівництво ансамблю розпочалося за часів імператора Нерона, десь у 60 р. н. е. Саме тоді було створено платформу 9 м заввишки та споруджено на ній храм Юпітера Геліополітанського, якого ототожнили з фінікійським богом грому, дощу та сонця — Гададом. Згодом, близько 150 р. н. е., поряд з храмом Юпітера був збудований храм Вакха. У 244-249 рр. н. е., за імператора Філіппа Аравітянина, перед святилищем Юпітера будується шестикутної форми у плані двір, а наприкінці III ст. н. е. споруджується урочистий вхід до ансамблю — пропілеї. Незважаючи на те, що ансамбль будувався майже два з половиною століття, його цілісність не була порушена: усі споруди є невід'ємною частиною єдиного архітектурно-художнього задуму. До пропілен колись вели 42 сходини завширшки 50 м. Над сходами стояли двадцять колон корінфського ордера. З обох боків колонади — могутні пілони, що збереглися до наших днів. Через головний вхід глядач потрапляє в перший, шестикутної форми у плані двір. Навколо — залишки колонад, що колись його оточували. У безладді розкидані чудової краси величезні корінфські капітелі, майстерно прикрашені різьбою уламки карнизів та інші архітектурні фрагменти. Деякі з них незакінчені: можливо їх не встигли обробити. З першого двору прохід веде до головного двору. Його розміри 88×100 м. Галереї, що його оточували, не збереглися, але уціліли чотири ескедри — великі напівкруглі в плані ніші. Колони з темно-рожевого асуанського граніту, що стоять поряд, добре гармонують із стінами, які складені з місцевого жовто-зеленого вапняку. Вражає багатство різьблених оздоб, які щедро прикрашають стіни споруд. Посередині двору — величезний вівтар. З обох боків — залишки басейнів. З двору три марші широких сходів ведуть до храму Юпітера, що стоїть на великій платформі — події. Саме тут лежать велетенські блоки, так звані трилітони. Сам храм мав розміри 49×90 м. Його оточували 58 колон корінфського ордера. Висота кожної колони близько 20 м, діаметр — до 2 м. Колони в плані було поставлено за 3 м одна від одної, на значній відстані від стін храму. З колонади храму вціліло лише шість колон північного фасаду з частиною антаблементу — блоками каменю, що лежать на колонах. Люди, що стоять біля підніжжя цих колон, здаються надто малими. З двору храму Юпітера відкривається чудовий вид на осяяний сонцем храм Вакха, який Знаходиться за 40 м на південь від храму Юпітера і також побудований на події, але меншої висоти. Розміри храму 34×66 м, тобто майже такі самі, як і в Парфенона. Споруда прекрасно збереглася до наших днів. Нещодавно храм Вакха реставровано. Поряд з храмом Юпітера він виглядає значно меншим, хоча завдяки щільно поставленим корінфським колонам здається вищим і більшим за Парфенон. Проте храм Вакха дуже відрізняється від Парфенона. Там усе гармонює з розмірами людини, а тут усе зроблено так, щоб підкреслити надлюдську силу, велич, багатство.

На схід від храму Вакха, серед руїн стародавніх споруд, стоїть третій храм баальбекського комплексу — його іноді називають храмом Венери. Це кругла в плані, з виступаючими вперед колонами невелика споруда. Діаметр цели цього храму дорівнює 8,9 м. Купол, що перекривав целу, завалився, великі тріщини розколюють фасад. У вибагливих формах споруди, пишних корінфських капітелях та архітектурних окрасах один і той самий стиль архітектури Римської імперії, що досягла апогею в усьому — і у своїй безмежній владі над поневоленими народами, і в багатстві художніх форм, і в надзвичайних для тих часів можливостях будівельної техніки.