Туристсько-рекреаційний комплекс України, як свідчать дані останніх років щодо динаміки туристичних потоків, надходжень від туризму, поліпшення туристської інфраструктури тощо, має позитивні тенденції розвитку. Зростання туристського попиту потребує детальної інформації про складові туристичного потенціалу держави як від науковців, так і організаторів туризму. Останнім часом з’явилося багато публікацій (різного ґатунку), де увага акцентується на кількості та якості історико-культурних, бальнеологічних, кліматичних ресурсів, в той час як деякі високоатрактивні рекреаційні ресурси, на зразок ландшафтних, прісноводних або біотичних, залишаються поза увагою дослідників. Отже, маловивченість і невизначеність складу біотичних ресурсів можна окреслити як першу проблему їх використання.
Біота — історично сформована сукупність представників флори та фауни, об’єднаних спільною областю поширення. Звідси рекреаційні біотичні ресурси — це ресурси живої природи, сприятливі як для лікування та оздоровлення, так і задоволення духовних потреб людини та організації окремих видів туризму (мисливські тури, фіш-тури тощо). В якості таких ресурсів можна зазначити:
- рекреаційні ліси;
- складові природно-заповідного фонду (ботанічні, лісові, ентомологічні, іхтіологічні, орнітологічні, загальнозоологічні заказники; ботанічні та зоологічні пам’ятки природи; ботанічні сади та зоопарки);
- фауну мисливських господарств.
Ліс є не просто складовою біосфери, а «найскладнішим і найпотужнішим рослинним угрупуванням» [2, С.273], яке впливає на кліматичний та гідрологічний режим місцевості, продукування кисню, процес ґрунтоутворення та захист ґрунтів від ерозії, поширення представників флори та фауни тощо. Рекреаційні ліси як компонент природних рекреаційних ресурсів — це лише незначна (за площею) складова лісових екосистем, що забезпечує потреби населення у лікуванні, відпочинку та туризмі. Для означення ареалу їх поширення за основу береться як головна саме рекреаційна функція. Здійснення рекреаційної функції вимагає певного облаштування лісу: створення відповідної дорожньої та стежкової мережі, наявність малих архітектурних форм та спеціально обладнаних майданчиків. Американські фахівці прорахували, що ефективність рекреаційного використання лісу становить 49 доларів прибутку на 1 вкладений. Вищі прибутки можливі лише в нафтобізнесі та деяких високотехнологічних галузях господарства.
Важливою проблемою є правове регулювання використання біотичних рекреаційних ресурсів, визначення їх статусу. Рекреаційна діяльність в лісах може бути різноманітною за змістом, рівнем організації, тривалістю тощо. Вид рекреації та її тривалість є визначальними при благоустрої лісів (див. табл.1). Головною якісною ознакою рекреаційних лісів є переважання індивідуального відпочинку та максимальний комфорт.
Таблиця 1.
Форми організації відпочинку в лісі [ на основі 1].
До, власне, рекреаційних лісів належать зелені зони міст та приміських територій (головно сквери, сади, парки, лісопарки, дендропарки), ліси лікувально-оздоровчих закладів (т.з. курортні ліси). Рекреаційні функції також здійснюють спеціальні зони природоохоронних об’єктів, ліси вздовж туристських маршрутів, автомобільних шляхів, водоохоронні, ґрунтозахисні, експлуатаційні ліси державного лісфонду тощо.
Лісовий кодекс вважає зеленою зоною лише територію навколо міст. Саме цим можна пояснити, що площа рекреаційних лісів у більшості джерел оцінюється в 1,1 млн. га. [2, 8], за іншими — перевищує 10 млн. га. На території України передбачено створення 256 зелених зон [1], з них на Поліссі — 30 (11,4% від площі рекреаційних лісів зеленої зони), у лісостепу — 145 (54,2%), степу — 62 (7,7%), Карпатах — 28 (26,7%). У розрізі областей трійка лідерів така: Харківська — площа лісів 157,3 тис. га; АР Крим — 165,2 тис. га, Луганська — 155,8 тис. га. [8].
Важливою проблемою використання біотичних ресурсів є визначення їх цінності. Рекреаційна цінність виходить з лісистості, породного складу та бонітету деревостану; естетичності та частоти зміни пейзажів, ландшафтів; заболоченості території; наявності грибних та ягідних місць, водойм; доступності з точки зору рекреантів та рекреаційного господарства; географії нозоареалів та інших медико-географічних особливостей території.
Мацола В.І. об’єднує коефіцієнт горизонтального та вертикального поділу території, її лісистість, віковий та породний склад лісів поняттям естетичної цінності. Найбільшу естетичну цінність при цьому мають перестиглі-достигаючі змішані широколистяно-хвойні ліси на відносно відкритих погорбованих територіях з лісистістю в межах 25–50% (див. таб.2).
Від видового стану та вікової структури лісів залежить їх вплив на процес лікування (оздоровлення) та ефективність виконання санітарно-гігієнічної функції. Лікувально-оздоровча функція значною мірою залежить від фітонцидності лісу, тобто його здатності здійснювати бактерицидну, фунгіцидну та протистоцидну дію. Ступінь фітонцидності досягає максимуму у весняно-літній період (цвітіння та активний ріст рослин) і знижується до осені та залежить від породи (див. табл.3).
Таблиця 2.
Оцінка естетичної цінності території [за Мацолою В.І.].
Важливим проявом фітонцидів є їх стерилізуюча дія на мікрофлору повітря. В 1 м3 міського повітря «живе» 30–40 тис. бактерій та інших мікроорганізмів, а в лісовому від 30 до 400. Фітонциди сосни звичайної, дуба червоного, ялиці білої, модрини європейської, крушини ламкої вбивають збудників туберкульозу, кишкової палички; ялиці — коклюшну паличку, збудників дизентерії та черевного тифу; берези і тополі — зменшують кількість мікробів золотистого стафілококу.
Таблиця 3.
Фітонцидність окремих порід дерев та кущів [за Генсіруком С.А.]
Іонізація повітря — одна з причин сприятливого впливу лісів на організм людини, зокрема на нервову систему (безсоння, перевтома тощо). Лікувальні властивості іонізованого повітря використовують при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, бронхіальній астмі, легеневому туберкульозі. Значним чином саме цим зумовлений територіальний розподіл відповідних курортів в Українських Карпатах, лісостеповій зоні та на Поліссі. Найбільший іонізуючий ефект властивий сосні звичайній, ялині звичайній та дубу.
Щодо пейзажного різноманіття, то найвищий вплив на емоційний стан мають лісові ландшафти Українських Карпат та Кримських гір (включно з Південним берегом Криму), окремі ділянки Волино-Подільської височини (Товтри, Медобори, Кременецькі гори), окремі регіони Донецького кряжу (так звана Українська Швейцарія в районі Слов’яногірська), Словечансько-Овруцький кряж на Житомирщині тощо. Оскільки емоційне світосприйняття є цілком індивідуальним, то і рівнинні частини степу та лісостепу, і заболоченні ділянки Полісся та Дунайських плавнів дають комусь не лише спокій, а й натхнення.
Із загальної площі зелених насаджень в населених пунктах 64% припадає на ліси [2]. У контексті використання рекреаційних лісів існує ще одна проблема: необлаштованість місць для відпочинку. Більш-менш упорядковані вони в міських парках, скверах та садах, частина яких водночас є складовою природно-заповідного фонду (ПЗФ) і взірцем організації міського середовища. В Україні до об’єктів ПЗФ віднесено 510 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, в т.ч. загальнодержавного значення — 88 [7]. Вони не лише задовольняють потребу людини у красі та відпочинку, а й виконують важливу екологічну функцію.
Серед найкращих парків-пам’яток садово-паркового мистецтва є: Немирівський (м. Немирів, Вінницька обл.), Трощанський (Чуднівський р-н, Житомирська обл.), Партизанської слави (смт. Делятин, Івано-Франківської обл.), Згурівський (Київська обл.). Хутір Надія та Онуфріївський (Кіровоградська обл.), Гостра могила (м. Луганськ), Стрийський (м. Львів), Кардамичівський (Одеська обл.), Хомутецький та Полтавський міський (Полтавська обл.), Гощанський (Рівненська обл.), Тростянецький (Сумська обл.), Більче-Золотецький та Скала-Подільський (Тернопільська обл.), Краснокутський, Наталіївський, Шарівський (Харківська обл.), Сатанівська перлина, Самчиківський, Полонський (Хмельницька обл.), Корсунь-Шевченківський, Тальнівський, Черкаський «Соснівка» (Черкаська обл.), Сокиринський (Чернігівська обл.), парки Південного берегу Криму (особливо Алупкінський., Лівадія, Масандрівський), Володимирська гірка, Маріїнський, Феофанія, Голосіївський ім. М.Рильського, Сирецький (м.Київ).
Оздоровчу і естетичну цінність мають паркові зони санаторіїв та будинків відпочинку. Зокрема, значно підвищується ефективність лікування та оздоровлення внаслідок іонізуючої, фітонцидної та мікрокліматичної дії чудових паркових зон у санаторіях «Карпати» (Чинадієве); «Сокіл», «Морський прибій», «Дюльбер», «Гірський», «Ай-Даніль» (ПБК); м. Саки; «Гопри» (Херсонська область); «Аркадія», «Ім. Чкалова» (Одеса); курортів Немирів, Шкло, Моршин, Трускавець, Великий Любінь та Роздол (Львівська область); Хмільник (Вінницька область), Пуща-Водиця (м. Київ) та ін., які також є складовими ПЗФ України.
Важливу пізнавальну і рекреаційну роль виконують заказники та пам’ятки природи, адже вони є місцем зосередження унікальних, в т.ч. ендемічних та реліктових, представників флори і фауни, атрактивних ландшафтів, досить часто пов’язані з життям видатних людей та овіяні народними легендами. За даними на 1.12.2002 р. в Україні було 292 заказників державного значення, з яких до біотичних можна віднести: загальнозоологічних — 19, ботанічних — 87, лісових — 30, орнітологічних — 22.
У загальній кількості заказників ботанічних — 726 (найбільше у Запорізькій, Чернігівській, Тернопільській обл.), лісових — 277 (Житомирська, Волинська, Чернігівська), загальнозоологічних — 164 (Тернопільська, Волинська, Житомирська та Луганська), ентомологічних — 160 (Харківська — 59, Запорізька, Рівненська), орнітологічних — 115 (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька), іхтіологічних — 30 (Чернівецька, Закарпатська, Луганська, Тернопільська).
Поряд із природними та біосферними заповідниками заказники покликані зберігати видове різноманіття, охороняти рідкісні та зникаючі види флори і фауни, в першу чергу, занесені до Червоної книги України. Нині вона включає 382 види тваринного та 541 вид рослинного світів.
Серед занесених до Червоної книги України рідкісних та зникаючих представників флори і фауни багато ендемічних та реліктових видів, хоч вони і не всі занесені до книги.
Найбільше ендемічних видів рослин та тварин у Кримських горах, Українських Карпатах та Подільській височині. Зокрема лісові ендеміки рослинного світу розподілені по регіонах України таким чином: Крим — 10 видів, Карпати та Поділля — по 8, Західне Полісся — 6, Причорномор’я — 5, Київське та Промислове Подніпров’я — по 2, Лівобережне Придніпров’я та Донбас — по 1 [4]. У рослинному світі найбільше ендеміків зустрічається серед судинних рослин (родини ясноткових, розових, гвоздикових, айстрових, бобових, злаків), лишайників та мохоподібних, тваринному — комах, молюсків, земноводних, риб та ссавців. В цілому серед лісових ендеміків тваринного світу 6 видів збереглося у Криму та 2 в Українських Карпатах.
До Червоної книги України занесено 199 реліктів тваринного та рослинного світу. Лісових реліктів найбільше в Українських Карпатах — 39 видів флори та 8 видів фауни, Криму — відповідно 38 та 9, багато їх на Поліссі та Поділлі.
Ендеміки та релікти є цікавим об’єктом пізнавальної рекреації, однак варто пам’ятати, що рекреаційне навантаження є однією з найбільших антропогенних загроз зникнення представників флори та фауни. Саме рекреація є чинником зникання 48 видів лісових рослин та 21 виду тварин України. Для порівняння: в результаті суцільного вирубування лісів під загрозою зникнення є 96 видів рослин та 60 видів тварин [4]. Звідси ще одна проблема: розробка методики залучення до рекреаційного господарства біотичних ресурсів, які є складовими ПЗФ, їх збереження і відновлення біорізноманіття.
Саме в цьому полягає головна мета дендропарків — збереження, вивчення і збагачення у спеціально створених умовах різних видів дерев і чагарників. Відповідно до цього вони проводять інтродукцію та акліматизацію рослин, їх селекцію, приділяючи особливу увагу збереженню рідкісних та зникаючих видів. Все це поєднується з високими вимогами до ландшафтної архітектури. Більшість дендропарків є також важливим об’єктом екскурсій та туризму, місцем відпочинку головно в експозиційній зоні. В Україні функціонує 35 дендропарків загальною площею 1466.9 га, з них 20 — державного значення, з яких залучені до рекреації 5–6 (Софіївка, Олександрія, Тростянецький, Оброшинський, Асканія-Нова), а решта, які беззаперечно є також шедеврами садово-паркової архітектури, мають унікальні колекції екзотичних дерев і чагарників, залишаються осторонь туристичних маршрутів, значною мірою через відсутність популярно-пізнавальної інформації та реклами.
Вагомим біотичним ресурсом можуть виступати ботанічні сади. В Україні функціонує нині 16 ботанічних садів державного значення в різних ландшафтно-кліматичних зонах. Більшість з них підпорядкована вищим навчальним закладам (див. табл.5).
Таблиця 5.
Ботанічні сади України [на основі 2,7,10]
Примітка: 1 — з філіалом 350,5 га.
Крім зазначених у таблиці ботанічні сади місцевого значення є у Кривому Розі, Львові, Сумах, Почаєві, Тернополі та Києві.
Як засвідчує досвід, значну роботу із збереження генофонду рідкісних та зникаючих видів тварин здійснюють не лише заповідники та заказники, а й зоопарки, акваріуми та океанарії. Саме це робить їх цікавими об’єктами відпочинкової та пізнавальної рекреації. Кількість зоопарків в Україні, як і їх видовий склад, постійно розширюється. Нині функціонує 12 зоопарків, в т. ч. 7 державного значення: у Миколаєві, Одесі, Рівному, Харкові, Черкасах, Києві та Мені (Чернігівська область). У 2-й половині 90-х років ХХ ст. було створено зоопарки у Новомиколаївському районі Запорізької області (зоопарк «Таврія» є найбільшим на сьогодні за площею зоопарком України — 290.0 га), Пустомитівському районі Львівської області, Підмихайлівський у Рогатинському районі Івано-Франківської області, Лановецький зооботсад у Тернопільській області та Кам’янці-Подільському.
В якості рекреаційного ресурсу виступають заповідно-мисливські угіддя, особливо у світлі зростання популярності мисливських та фіш-турів. Площа мисливських угідь лісомисливських господарств Держкомлісгоспу становить 1,1 млн. га. Крім того, значні площі мисливських угідь є у віданні Українського товариства мисливців та рибалок, Товариства військових мисливців та рибалок тощо. Зокрема поблизу Києва функціонує два заповідних лісомисливських господарства: Дніпровсько-Тетерівське (Вишгородський та Поліський райони) і Заліське (Броварський район Київської та Козелецький Чернігівської областей). У Карпатах функціонує чотири державні лісомисливські господарства: «Майдан» у Львівській, «Осмолода» та «Карпати» в Закарпатській і «Буковинське» в Чернівецькій областях. Щільність мисливських видів у 2–5 разів вища ніж на сусідніх територіях [5, С.64].
В цілому мисливська фауна України є досить різноманітною. Найпоширенішими серед мисливських видів ссавців є: бобер; бабак; заєць сірий; білка звичайна; тхір світлий; лисиця звичайна; вовк; козуля; кабан та ін.
Значну частину мисливської фауни становлять птахи: понад 50 видів. У великій кількості ще зустрічаються крижень, чирок-тріскунок, чирок-свистунок, чернь червоноголова, шилохвіст, курочка водяна, бекас, куріпка сіра, гуси, кулики та ін.
Через неконтрольований відстріл ареали основних видів тварин значно скоротилися. Здобування мисливських тварин зменшилося за останні 30 років утричі [3]. Зокрема таких цінних, як олень благородний, косуля європейська, лось благородний, ведмідь, куниці лісова та кам’яна. Деякі з видів занесено до Червоної книги і полювання на них заборонено (борсук, видра річкова, норка європейська, тхір степовий, рись, горностай, глухар, тетерук, рябчик, дрохва, кроншнеп великий, огар тощо). Поряд з тим проводиться успішна акліматизація єнотовидної собаки, ондатри, білки-телеутки, дикого кроля, зубра, оленя плямистого, косулі сибірської, кабана середньоазіатського тощо, яких можна віднести до перспективних мисливських видів [6]. Звірогосподарства розводять норку американську, песця, сріблясто-чорну лисицю, нутрію.
У внутрішніх та прибережних водах України нараховується близько 270 видів риби. Знову ж таки, значною проблемою залишається різке скорочення продуктивності українських водойм: за останні 20 років вилов риби скоротився у 2,5 рази [3].
Таким чином, серед біотичних рекреаційних ресурсів найбільше навантаження припадає на зелені зони міст, дендропарки, ботанічні та зоологічні сади, в той час, як унікальні об’єкти українських заказників та пам’яток природи, які можуть бути основою пізнавально-наукової рекреації та екскурсійної справи, залишаються осторонь поза увагою організаторів туризму в Україні.
На жаль, взаємодія природи та людини здійснюється за принципом негативного зворотного зв’язку, що призводить до деградації лісових насаджень. Підвищення стійкості та ефективності охорони, збереження і раціональне використання біотичних рекреаційних ресурсів неможливі без проведення відповідних лісівничих господарських, організаційно-технічних та профілактично-запобіжних заходів. Розрахунок рекреаційної ємності біотичних рекреаційних ресурсів — це ще одна важлива проблема їх раціонального використання. У цьому контексті необхідно віддавати перевагу контрольованій рекреації, любительським видам промислу та посилити охорону рідкісних, ендемічних, реліктових видів флори та фауни.
