Постановка проблеми.  Нині в Україні значна увага при­діляється розвитку сфери туриз­му. Її все частіше розглядають як сферу економічної діяльності, здатної давати  прибутки, впли­вати на економічний стан міст, областей, регіонів.  На фоні активного розвитку ту­ризму як сфери бізнесу неспра­ведливо позбавлені уваги не менш важливі інші його грані. Знизилася увага до туризму як сфери педагогічної, виховної ді­яльності, патріотичного вихован­ня молоді, активного відпочинку, корисного проведення дозвілля громадян України. Необхідність розвитку спортивно-оздоровчо­го туризму вимагає нового відношення до цього питання.

Дослідження виконано згідно з планом науково-дослідницьких робіт Запорізького державного університету.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема розвитку туристсько-краєзнавчої діяльності  у вищих навчальних  установах є однієї з основних. У Положенні ”Про організацію туристської, краєзнавчої і екскурсійної роботи” ,  затвердженому ще наказом Міносвіти  СРСР надається  перелік, що складається з 18 форм такої роботи, у який всі екскурсії, прогулянки, походи, багатоденні подорожі і експедиції, гуртки, секції, клуби, вікторини, конкурси,  змагання   з використанням краєзнавчих матеріалів  на заняттях фізичної культури. Цей перелік можна  поповнити ще і такими формами, як туристський табір,  учбово-тренувальний збір, семінари, консультації,  огляди готовності. Але і тепер його не можна вважати повним і остаточним: можливі і ще якісь форми, поки не  напрацьовані  практикою, але які народяться в майбутньому.

Різноманітні форми діяльності забезпечують комплексний характер туристично-краєзнавчої  діяльності у навчанні, вихованні й оздоровленні студентів, в  ній закладені широкі можливості для творчої  самодіяльності - спортивної, науковий, художньої, технічної, соціальної і педагогічної [1].

Але не всі частини цілого ( що складають у вищому навчальному закладі   туристично-краєзнавчу  діяльності)  рівнозначні  між собою, є більш важливі, основні, а є менш важливі , неспецифічні. Як найбільш важливі ми виділяємо групу із шести елементів: походи, прогулянки, екскурсії, експедиції, зльоти, змагання [1,2]. Саме цей ряд складає основне ядро змісту туристично-краєзнавчої  діяльності у вищих навчальних закладах.

     Сутністю туристської діяльності, тієї самою суттєвою формою її,  тим  зерном, без якого немає туризму, є похід. Взагалі усякі походи у всій їхній власній різманітності: ближні і дальні,  одноденні і багатоденні, категорійні. Дійсно, без походів туризму немає і бути не може.  Існуюче в деяких педагогів думка, що замість походів можна проводити екскурсії,  які цілком замінять походи  і приведуть до  такого ж результату помилково [2,3].  Тільки похід, будучи самою комплексною формою туристсько-краєзнавчою  діяльністю, що обов'язково містить у собі і краєзнавство, екскурсії в тому числі (без екскурсій, спостережень похід і немислимий),  дозволяє одночасно досягати всіх цілей, які взагалі ставляться перед  туристсько-краєзнавчою  діяльністю.

 Якщо в вищих навчальних закладах проводиться багато екскурсій, поїздок, реалізується краєзнавчий принцип викладання основ наук, влаштовуються в виставки і навіть створений  свій студентський  клуб, -  усе це не робить туризм  в вищому навчальному закладі  фактом, а  навчальний заклад - туристським. Турклуб,  і  підготовка  розрядників, інструкторів по туризму, і проведення зльотів, змагань, конкурсів - усе це довільне від походів.

        Найчастіше в вищих навчальних закладах проводяться походи і туристські змагання але немає краєзнавчої роботи - екскурсій, експедицій виставок  музею. Чи навпаки - ведеться робота з краєзнавчої теми,  створюється музей, проводяться конференції, але майже немає походів, або  вони не пов’язані  з  краєзнавством, з пошуковою тематикою.      

На жаль,  відрив крає ведення від туризму, така однобока туристсько-краєзнавча діяльність - дуже розповсюджене явище в вищих навчальних закладах [2,4].

 Формування цілей статті. Мета нашої роботи полягає у вивчені стану розвитку туристично-краєзнавчої  діяльності   у вищих навчальних закладах та розробити шляхи  поліпшення її.

  Актуальність та безсумнівна практична значимість відзначеної проблеми послужили передумовами для проведення нашого дослідження.

   www.VechervKarpatah.at.ua   

  Результати дослідження. Яка ж кількість туризму потрібна вищому навчальному закладу?  Проста загальна кількість проведених за навчальний рік туристських походів ще не визначає цілком рівень розвитку студентського туризму у вищому навчальному закладі.  Якщо, наприклад, у вищому навчальному закладі   багато походів, але усі вони одно-дводенні, немає категорійних, то говорити про високий рівень туризму в цьому закладі не приходиться, це точна ознака відсутності в ньому гурткової форми туристської роботи. Тут студенти позбавлені перспективи, вони з року в рік  ходять тільки в невеликі походи, їхня майстерність, їхній туристський досвід не росте, їхній краєзнавчий обрій не розширюється, їхні туристські інтереси урізані. У такому вищому навчальному закладі немає динаміки в розвитку туристсько-краєзнавчою  діяльності.

Часто спостерігається і інша картина, коли в вищому навчальному закладі проводяться  різні по складності походи і їх досить багато, але і ця картина не розкриває цілком рівень розвитку туризму в вищих навчальних закладах. У таких показниках «замаскована» звичайна ситуація: один-два молодих викладача  інтенсивно ходять у походи зі своїми групами  ледве не щонеділі, а більше в походи ніхто не ходить. Фактично в такому вищому навчальному закладі в туристську діяльність задіяні  лише 30-40 студентів. Отут зрозуміло, що в вищому навчальному закладі  розвинута гурткова форма туристської роботи і майже відсутня масова.

Головне у визначенні кількісної сторони справи: потрібний комплекс - кількість, різноманітність  і охоплення студентів походами (таблиця 1). Чим більше охоплення походами, тим вище рівень системи туристично-краєзнавчої  діяльності. Туризм потрібний кожній молодій людині але в різному ступені, в різній нормі. У цьому виявляється зміст розподілу студентського туризму на дві частини, що однаково потрібні вищому навчальному закладу: «малий, масовий туризм» - для великої кількості молоді, «великий, гуртковий туризм» - для малого числа студентів. Ці частини взаємозалежні, доповнюють один одного. Вищому навчальному закладу потрібний баланс масового і гурткового туризму [3,4].

Щоб визначити, скільки треба в вищому навчальному закладі туризму, треба йти від молоді, від їхніх інтересів, захоплень, схильностей. А вони в них дуже різні: у одних футбол, у інших марки, у когось техніка. Треба розібратися, яке відношення реальних студентів до туризму, чи усім він подобається і якою мірою.   

Виходячи з багаторічної практики можна виділити чотири групи відносин (табл. 1).

Практика показує, що з підвищенням рівня  туристично-краєзнавчої  діяльності  у студентів зростає і потреба в туризмі. Інтереси студентів не стоять на місці, вони бурхливо розвиваються: комусь усе ще мало, а комусь уже досить. Межу насичення потреб у  туризмі треба уміти визначати вчасно  і планувати роботу адекватно рівню сьогоднішніх інтересів студентів, ледве перевершуючи його.  Необхідно чітко розмежувати рубежі - загальний для усіх (масовий) туризм   і туризм аматорський (секційний). Це бажаність походів і екскурсій у кожній групі  й обов'язковість походів двох кружків у вищому навчальному закладі для студентів, що виявили підвищений інтерес до туризму. Якщо це не врахувати,  незабаром у вищому навчальному закладі може з'явитися неконтрольований самовільний туризм студентів.

  Таблиця 1 

Відношення студентів вищого навчального закладу до активного туризму

    Гостинний двір "Вечір в Карпатах", відпочинок в м. Яремче, Карпати, Котедж... Перейти? 

Для системи туристсько-краєзнавчої діяльності важливо її постійний розвиток, якісне і кількісне удосконалювання, це не щось раз і назавжди задане, одномірне, цей рух уперед, постійне відновлення.

Для збереження і розвитку  туристко-краєзнавчої діяльності в вищому навчальному закладі необхідно вирішити багато задач, у тому числі:

1. Віддати пріоритет розвитку самодіяльного спортивного туризму. Зараз дуже велика небезпека крену в пасивний плановий екскурсійний туризм. Далекі освітньо-розважальні екскурсійні поїздки по містах і «святим місцям» - це дуже заразне захоплення. На основі екскурсійного туризму система туристично-краєзнавчої  діяльності  повноцінно розвиватися не буде. Справа  не тільки в тім, багато в вищому навчальному закладі туризму чи його мало, важливо ще і те, який він по своїх педагогічним якостям.  А плановий і самодіяльний туризм по своїх педагогічних властивостях разюче відрізняються.

Самодіяльний (спортивний, і пізнавальний) туризм потрібний вищому навчальному закладу, тому що в його основі лежать самостійні дії студентів, а вони і є та база, той фундамент, на якому успішно йде процес навчання і виховання. Впустивши в вищий навчальний заклад плановий туризм, залишивши  молодь діяти самим, ми обкрадаємо педагогіку. Це помилка - будувати виховання на результатах чужої праці.  Туристсько-краєзнавчу діяльність у вищих навчальних закладах треба розуміти як спільну роботу викладачів й студентів, і чим більше частка праці самих студентів в організації і проведенні туристських походів і екскурсій, тим краще для справи.

2.Викладач-організатор - головна діюча особа й основне джерело ініціативи  в туристсько-краєзнавчій роботі. Принаймні він повинний таким бути. Тому необхідно постійно й енергійно пілкуватися про ідеологічну, фізичну і технічну туристську підготовку викладачів-організаторів.

3. Не можна впроваджувати в вищі навчальні заклади туризм адміністративно-командними, насильницькими методами. Також не слід нав'язувати учасникам походів і екскурсій непосильні для них поки фізичні і розумові навантаження. Завжди треба виходити із сьогоднішнього рівня розвитку туристських інтересів і здібностей.  «Що сьогодні хочуть і можуть студенти?» - це питання повинне бути керівним показником у всіх туристських справах. І вирішувати його треба завжди разом з студентами. Якщо ж вони хочуть неможливого, треба показати їм варіанти, як зробити виконання бажань можливим у майбутньому. Однак треба не тільки враховувати інтереси студентів, але і формувати їх. Не можна насильно нав'язувати такі мети походу, до яких сьогодні студенти ще не доросли, тому що такий туризм вони не приймуть. Нехай поки їхні інтереси примітивні - необхідно прийняти їхній де-факто і йти в похід з цими зрозумілими і бажаними для них цілями, а в поході поволі формувати нові, більш складні інтереси.

 Особливу турботу організатори туристко-краєзнавчої діяльності  у вищих навчальних закладах повинні виявити до тих студентів, яких ми віднесли до четвертої  групи відносин. Треба організовувати для них  секції, у яких будуть рости майбутні розрядники,  інструктори, організатори і пропагандисти туризму. Система туристської роботи не буде успішно розвиватися  без міцного активу студентів-туристів. Актив (секційна частина туристко-краєзнавчої діяльності) повинний якісно рости з випередженням розвитку масового туризму. Обидві ці частини тісно взаємозв'язані: масові одноденні походи, прогулянки  і екскурсії стимулюють гурткову роботу, а вихованці секцій - кваліфікований актив  мандрівників і краєзнавців, які дуже потрібні для розвитку і зміцнення масової туристської роботи.

Але помилкою буде, якщо обмежитися тільки  розвитком мережі секцій для любителів туризму і  не займатися туризмом у групах. Адже мінімум туризму потрібний усім студентам.

4.Усіляко треба розвивати зовнішні зв'язки студентського туризму з іншими вищими навчальними закладами й організаціями: з  станцією юних туристів, з музеями, різними товариствами, редакціями газет, туристськими клубами, секціями туризму підприємств і лісництвами, відділами культури, санепідемстанціями,  досвідченими краєзнавцями і т.п.

 5. У суспільстві вважається, що туризм - це відпочинок, але для вищих навчальних закладів він  - частина  навчально-виховного процесу.  Є професії, що забезпечують відпочинок іншим людям, їхнє навчання і виховання на туристичній стежці. Самі студенти, що вже одержали фундаментальну, майже професійну інструкторську  підготовку з  туризму можуть прийняти в цьому участь.

 У процесі туристсько-краєзнавчої  діяльності є реальна можливість використовувати студентів - досвідчених туристів у реальній справі - у виробництві туризму для  свого факультету, закладу. Захоплення студентів туризмом  поступово переростає в їх різноманітну діяльність, але не тільки для особистої користі, для своєї  групи, а й  на загальне благо свого закладу. Праця з організації туристко-краєзнавчої діяльності нітрохи не менш значима, ніж, виробнича практика,  ремонт аудіторій і т. п. Робота в студентських  органах турклубах - це школа виховання організаторів, пропагандистів, керівників. Останнє потребує подальших досліджень.