З найдавніших мистецьких виробів збереглися на Гуцуль-щині дві керамічні ікони із зображенням Пречистої Діви Марії і святого Миколая, які знайдено в селі Буковець і перенесено їх до фондів Державного музею етнографії і мистецького про¬мислу Академії наук України у Львові, де вони зберігаються й по нинішній день.
Ці ікони датовані 1811-им роком:і підписані майстром М. Ковальським. Вони найцікавіші тим, що після цілої низки по¬дібних творів XVIII століття (підсвічників, мисок) при виго¬товленні робилися тільки ріжком — це найпоширеніший спо¬сіб для стародавньої гуцульської мистецької кераміки. Дослідники вважають, що автором названого підсвічника мав бути майстер Петро Гаврищів, а якщо так, то його саме й треба вважати одним із найстарших гуцульських мистців-кераміків. його малюнки мають дуже стриману форму, відрізняються статичністю без будь-якої динаміки, що якраз і властиве ран¬ньому періодові гончарного мистецтва. Малюнки людей і тва¬рин у нього дещо ще нсвдоскоиалені, а фони малюнків дуже прості і майже невдекоровані, що і властиве тим початковим часам, бо вже пізніше гончарі-мистці дуже кохалися в удеко-руванпі своїх малюнків, кожний їхній малюнок щедро удеко-ровувався багатими гуцульським своєрідними орнаментами.
Розмальовані печі в Брустурові, Ворохті, де є підписи май¬стра Ямбора Іваницького, дуже близькі - подібні до малюнків М. Гаврищіва. Ці печі були розмальовані у 1840-му році, а на їхніх малюнках у відміну від малюнків Гаврищіва мається чи¬мало удекоровань головним чином рослинних, що е стверджен¬ням уже пізніших стилів.
Гуцульщина дуже багата на майстрів різних видів народно¬го мистецтва, а серед них в минулому столітті був видатний гуцул з Москалівки Петро Варанюк. Він народився в 1816 році, а помер в 1880-му.
Баранюк створив велику кількість мистецьких творів, які легко розпізнати через головну стилеву особливість мистця. бо його стиль був досить оригінальним, самобутнім, що від¬різняло його твори від інших майстрів гончарного виробниц¬тва. Його малюнки людських фігур відрізняються від інших тим, що зображення ці міцні з твердо посадженими і легко втягненими у плечі головами, великими носами, важкими під¬боріддями і живими округлими обрисами профілів. Мистсць не любить порожніх фонів між малюнками, а намагається всю¬ди заповнити їх чудовим рослинним світом: квітами, розкіш¬ними галуззями, які покривають людей і тварин, створюючи прекрасну, образну картину. •
Малюнки Баранюка особливо багаті на різноманітні кольо¬ри, його кольорит відрізняється світло-червопими ангобами цегляних відтінків у сполученні червоно-бронзових і зелених барв, що створює підвищене напруження ного малюнків. Бара-шокові властиве було глибоке відчуття кольориту, яке завжди підповідало йому місце і міру потрібних фарб. Він своїм ріж¬ком, наповненим фарбою, умів великими краплинами покрити чудові малюнки квітів, швидкою лінією пробігти по рогах оле¬ня, легенькими краплинами обсадити тулуп тварини, повільне пройтися ріжком по фігурі мисливця. Надзвичайно яскраві і жи¬ві малюнки Петра Баранюка ставлять його в ряд найдоскона¬ліших майстрів гончарного виробництва минулого століття.
керамічні праці Олекси Бахметюка (1820-1882), пін відомий лід исевдом Бахминського, бо так він підписував свої твори. Зщ своїм походженням Бахметюк син гончара. Він пефебвіш не ремесло від свого батька.^Замешкували Бахметюки у та|рому Косові. Мистецтву розмальовувати носуд молодий Бахметюк учився в Петра Баранюка, який мав свою - майстерню в Москалівці.
Мистецька творчість Бахметюка була надзвичайно плідною. Тепер ми можемо зустріти його праці по багатьох музеях України і поза її межами. Тут варто пригадати, що йому в творчості дуже багато допомагали його дочки Анна і Розалія. І до наших днів на одній печі зберігся малюнок, який виконано 1878-го року і під яким підписано, що його виконала "Розалія, дочка Олександра Бахмінського з Косова."
Мистець Бахметюк був відомий в минулому столітті не тільки на Гуцульщині, але й далеко за її межами. Він часто брав участь у мистецьких виставках у Львові і Відні. Відомий випадок, коли в 1880-му році на виставці в Коломиї сам цісар Франц Йосиф купив розмальовану Бахмстюком піч для своєї мистецької колекції.
Але, хоч як був відомий мистець-гончар Бахметюк, одначе життя його не було приємним, як і всіх гончарів у тодішній Австро-Угорщині, його праці продавалися по низьких цінах, бо тоді між ремісниками панувала велика конкуренція. Видатні майстри жили і творили відокремлено, не мали бажання навчити молодих майстрів, які могли б їх замінити. Тож вони не лишали по собі гідних учнів і послідовників, а забирали свій талант у могилу. Так було і з Бахметюком: він номер, не лишивши по собі спадкоємців, хоч і мав добрих майстрів в особах двох дочок, але вони не лишили по собі ніякої пам'яти.
Сам Бахметюк у своїх творах був дуже багатим на різноманітні сюжети, а особливо на сюжети із ^трудового гуцульського життя. Його твори присвячені, головним чином, хліборобській праці гуцулів, вівчарам, ткачам і гоичарам. Його сюжети наповнені життєрадістністю, в них відображено глибокий оптимізм гуцулів. Ця життєрадість часто переходить в гумор і відрізняється гостротою характерів.
|На відміну свого вчителя П. Баранюка^твори якого були зрівноважено-статичними, твори Бахметюка незвичайно живі і динамічні. Коли він зображує коней, то вони несуться бадьоро, захоплено грають музиканти з великою експресією, мисливці поцільно стріляють у звірів, а вояки бадьоро маршують у лавах.
Загалом же твори Бахметюка чітко відрізнялися від інших майстрів своєю багатою орнаментикою, яка щедро удекоровує фон, гармонічно пов'язуючи з іншими формами у співучий арабеск. В людей широко розставлені ноги, розмашисті рухи рук, великі й розкішні роги у тварин із рослинними закрутами. Все створює для нього барочний стиль його малюнків.
Знамениті мистецькі керамічні ащшзоби косівських майстрів продовжували Баранюки Михайло і Йосиф і ще інші майстри відомі також під прізвищем Барановських. Можливо, що це були якоюсь ріднею між собою, але це не підтверджено ще ніким із дослідників. Найбільш відомим з них був Михайло Баранюк, що помер на початку нашого століття, тобто 1908-го року.
Про цього видатного гончара-мистця зберіглося чимало відомостей, але, на жаль, багато з них дуже протирічні, що тяж¬ко схопити правильне уявлення про цього видатного гуцула. Одначе його вважають автором надзвичайно багатьох мистець-
ких керамічних творів. Він особливо любив розмальовувати «пі¬ски. Він у багатьох випадках поширив сюжети своїх малюнків. Так, наприклад, він любив малювати паню із парасолькою, яка виїжджає верхом на коні на прогулянку, корову з телям, яке ссе матір, риби тощо.
Праці Баранюка за своїм стилем дуже подібні до його стар¬шого побратима Петра Баранюка, але разом з тим мали й бага¬то оригінального, властивого йому одному, його рослинний світ зображувався особливо уважно із збереженням усіх дета-лів, орнаменти далеко дооконаліші-геометричніші, ніж у його попередника.
Наймолодшим, і він же був останнім мистцем із Баранюків — це йосиф Баранюк, що народився 1863-го року і яюмер 1942-го. Він залишив по собі досить багату мистецьку спадщи¬ну, яку підписував власним прізвищем. Його твори показують деякий спад сюжетних малюнків, уступаючи місце орнамен¬тальним розмальовуванням.
^ Поряд з йосифом Баранюком потрібно згадати й Гната Ко-щука, який особливо активно діяв у 1880-их роках.
Всі ці майстри, що ми їх назвали повище, являють собою в керамічному мистецтві так звану косівську школу, що діяла під проводом Бахметюка і який вважається її основником. Праці майстрів косівської школи відрізняються глибокою сю¬жетністю та графічною чіткістю в збереженні малюнків.
Керамічні малюнки косівських майстрів можна порівняти з працями майстрів із сусіднього Пістиня, що міститься в яких п'ять кілометрах від Косова і там уже творилися окремі пістин-ські стилі й сюжети. У Пістині творили іншої форми посудні на¬кладали їх іншими малюнками. У косівських майстрів форма значно більшої умсвности, дуже далекі від звичайних уявлень шро предметний світ. Косівський майстер, як правило, правдиво і захоплюючо розповідає про ту чи іншу подію, тобто йому ре¬альна дійсність служить за об'єкт зображення, а для піст'ин-ського майстра реальна дійсність не є об'єктом зображення, а скорше лише причиною для створення певних декоративних композицій. £
Коли говорити про иістинську мистецьку кераміку і її роз¬виток, то серед їхніх майстрів на перше місце виступає особа Дмитра Зінтюка, який творив і діяв у 40-60-их роках минулого століття. Його головні мистецькі гончарні твори -^це миски, глечики, картини, на яких зображені кіннотники, картини з ре¬лігійного життя, портрети святих, мисливців, тварин тощо.
