ГОНЧАРСТВО НА ГУЦУЛЬЩИНІ
Гуцули уперті і безкомпроміссві — вони докладно збері¬гають свою відрубну українську самобутню культуру, звичаї й традиції. Зокрема, в гончарському мистецтві, про що й буде мова в цьому розділі.
Тож варто й нині приглянутися до весняних ярмарків на Гуцульщині, як наприклад, у 'промисловому Косові, де поряд з іншими мистецькими виробами, притягають увагу спостерігача чудові керамічні -вироби і^$л?ьштшж майстрів. А тому біля возів з псшчарними-керамічкими виробами на гуцульських ярмарках і тепер завжди люди®* люди збираються великими гуртами, розглядаючи чудесне керамічне мистецтво умілих гуцульських рух.
Частина керамічних виробів на ярмарках Гудульщини спо¬кійно собі вилежується на возах, перекладена обережно сіном або соломою, але не бракує тих виробів і біля возів, де ціли¬ми шпалерами розставлені стрункі глечики. А біля цих струн¬ких лав глечиків, неначе їхні менші брати, стоять кухлики, та¬рілки, миски тощо. Не бракує серед цих прекрасних гончар¬ських виробів і найдрібніших коників, півників і цілі каваль¬кади кіннотників.
Все це надзвичайно тонко, майстерно і по-мистецькому ви¬конано, що так і приваблює, кличе до себе покупця. На гу¬цульські весняні ярмарки завжди приїжджають не лише з око¬личних сіл і міст, але й з дальших і ближчих сторін, щоб за¬купити цілі партії цього керамічного краму для роздрібненої торгівлі в державній торговельній мережі.
Серед маси гончарських або керамічних виробів на Гуцульщині розрізняємо звичайні глиняні вироби без малюнків, місце цих виробів по гуцульських хатах не на полицях, а на пічних припічках (приступках), або в сінях. А поряд з цими простими виробами Гуцульщина славиться й декоративно розмальованими керамічними виробами. Ці вироби приваблюють людське око багатством^ розмальованих барв і мистецької орнаментики.
Серед багатства гуцульського прикладного народного ми¬стецтва кераміка викликає найсильніші естетичні подразнення. Керамічне мистецтво гуцулів відрізняється від «ших народів своєю самобутністю. Воно навіть не тільки різниться від інших народів, але й від своїх же сусідів-українців, які замешкують по долинах, а не в горах.
Керамічний промисел на Гуцульщині відомий ще з дуже дав¬ніх часів. Тож, шукаючи за початками гончарського виробниц¬тва на Гуцульщині, треба звернути свій погляд на культуру стародавніх хліборобських племен, які населяли басейни Дніп¬ра і Дністра ще в ІІ-Ш століттях до народження Христа. Тоді паші предки ще не знали гончарської справи і різний посуд ліпили з глиняних смуг. Але хоч ці перші вироби й були ще дуже примітивні, одначе вони вже відрізнялися різноманітні¬стю орнаменту, а жіночі глиняні фігурки й сьогодні виклика¬ють великий інтерес своєю особливою виразністю і пластикою досконалості. А дещо вже пізніше в Київській Русі на примі¬тивному верстаті, який крутився ногами, виробляли різну по¬бутову кераміку, покриваючи її блискучою поверхнею. А в XI-XII століттях з'являються полив'яні плити для архітектурно-декоративних .призначень, які вироблялися в Києві, Корсуні, Чернігові й інших поближчих до Києва містах.
Щ Про керамічні початкові вироби в західноукраїнських об¬ластях довідуємося з документів пізніших часів, тобто XVI-XVIII віків, де зустрічаємо перші цехові виробництва по таких містах Прикарпаття, як Коломия та інші. А найновіші археоло¬гічні розкопки в районі Косова показують, що в тих часах (ХУІ-ХУИ століттях) гончарський промисел уже досить широ¬ко процвітав на Гуцульщині.
Правда, хоч гуцульська кераміка й має свої самобутні риси, але її не можна розглядати окремо, відірвано від загальноукра¬їнської кераміки і загальноукраїнського народного прикладно¬го мистецтва взагалі. Різні дослідники гуцульського гончар¬ського мистецтва пов'язують його з народним мистецьким ре¬меслом Подільщини й Галичини, а особливо пов'язують з гон¬чарством гуцульського міста Коломиї.
Справа в тому, що географічне положення Коломиї в тих давніших часах надзвичайно сприяло розвитку гончарства, бо Коломия лежала на дуже рухливому торговельному шляху між Львовом і молдаво-чорноморськими ринками. Тож, завдяки такому вигідному торговельному розміщенню,; Коломия і її ближчі сусіди в силу тих географічних умов стали виробника¬ми і постачальниками керамічних виробів для молдаво-чорно-морських і галицьких ринків.
На кінець XVIII століття особливо пожвавлюється гончар¬ство на Гуцульщині в селі Пістинь і інших підгірних селах, а на початку XIX століття передове місце в гончарстві завойовує Косів. Розвитку цього виробництва в Косові сприяло проведен¬ня шляху, який пов'язував між собою гірські гуцульські села.
Гончарське виробництво вважається і особливо в ті часи вважалося за надзвичайно складне. Воно потребує міцного черепка, що досягалося тривалою практикою гончарів. Від гончара вимагалося великої майстерности, треба було призвичаїтися умінню випалювати так, щоб кожна частина виробу рівномірно охоплювалася полум'ям, треба було навчитися точно регулювати вогонь в печі, де випалювалися ці вироби, бо найменше порушення правильности обпалювального режиму призводило до псуття^ цілої партії виробів.
Гончарське виробництво починалося із формування. Звичайний посуд, як миски, тарілки, кухлі, глечики, робилися ізодної заготівки. Ця заготівка називалася мишівкою синього кольору. Цей процес, як правило, виконувався двома особами. Один майстер заготовляє на гончарському колі клубуки-кільця для задньої румпи (стінки), а другий на дошці-шабльоні формує пластинку і до неї приточує кільце, розтягаючи його уподовж країв."
Після формування наступає дальший процес виробництва — цей процес розмалювання двократним обпаленням має ряд характерних для гуцульської кераміки прийомів. Так, до пер¬шого обпалення малюнок виконується кольоровими глинами-ангобами. Спершу сиру посудину покривають білим ангобом, а по ньому шилом гравіюють малюнок на таку глибину, щоб темний шар глини проступав. Цей процес називається ряту¬ванням. Потім окремі частини контурного узору зафарбовують червенню — червоно-бронзовими ангобами, і потім піддають першому обпалюванню. Після цього малюнок продовжують керамічними фарбами — зеленою, іноді синьою, обливають глазур'ю (поливкою) і вдруге обпалюють.
Крім цього способу виконування узору, практикується ще й другий спосіб з допомогою "ріжка" із волового рогу. В кінець цього ріжка прикріплюють перо або соломинку. У відміну від гравірування цей спосіб має той привілей, що дає соковиту лінію, яка утворюється струмочком фарби, що міститься в ріжку. Цей спосіб називається ріжкуванням або фляндруванням.
Спосіб фляндрування дуже поширений і тепер, його вжи¬вають при розмальовуванні головним чином, мисок. Тож коли на білий фон нанести ріжком краплину червені, червінь це лі-монітова глина, змішана з половою (червінь беруть з лісу коло Косова, її мелять на жорнах на муку, розпускають у воді і нею малюють), а потім по цій краплині потягти кінцем голки, то фарба роз'єднається надвоє, і коли її далі тягнути голкою, то вона лишає тоненьку лінію-гілочку. Таким способом найчасті¬ше виконуються "колоски" — орнамент, яким удекоровують різний посуд: темним ангобом наносять по периметрові кахля густу драбинку поперечних рисок, які потім протинають гол¬кою. Відводячи від краплин червоної лінії фарби, можна одер¬жати зображення листя, квіточних пелюстків, а потім з них можна виконати й складніші рослинні мотиви.
Звичайно, малюнки на гончарських Івиробах надають їм привабливої естетичности. Але не тільки вироби з малюнками такі привабливі, бо поряд з ними й вироби без малюнків, як горшки, цідильники, макітри для протирання маку та різні та¬ці для випікання хліба — всі вони досить оригінальні щодо форми, так і до естетичних досконалень, яких їм не бракує.
. Дуже оригінальні виробляють гуцули | ринки-сковороди на трьох ніжках, або каганці, які забуті і ніхто тепер їх не вжи¬ває в часи електрифікації й модернізації життя, одначе вони
Вгашаються для історії як цінні скарби минулої культури нашо¬го народу.
Одначе, як не цінні всі ці прості гончарні вироби, але ви¬роби з малюнками все ж таки залишаються серед гончарного виробництва на Гуцульщині на першому місці. Серед цих розмальованих виробів особливий інтерес являють найрізноманіт¬ніші за призначенням і розміром предмети, починаючи від пе¬чей складної конфігурації і кінчаючи мініятюрними дитячими іграшками та забавками.
Серед розмальованого посуду найпоширенішими е миски.
Коли ви заглянете в хату гуцула, то вам зразу впадає в око, що на потемнілих від давности стінах і полицях виділяються яскраві медальони, на яких розквітає чудесний світ природних узорів. Чудовими узорами розмальовані великі миски для короваю і тарілки найрізноманітніших розмірів і призначень. 4 Дуже поширені в гуцульському побуті розмальовані глечики: гладунці з широким горлом, що використовуються для збирання сметани, а також вузькогорлі баняки, в яких тримають рослинну олію Дуже майстерно і красиво виглядають невеликі посуди для вина, які теж виготовляють спритні гуцульські руки, її
Гуцули чимало приділяли уваги виробам церковної утварі. Зокрема, славилися на Гуцульщині керамічні вироби трубча¬стих підсвічників. Невеликі підсвічники гуцули виробляли для хатнього вжитку і тому в кожній гуцульській хаті можна було зустріти такі майстерно виконані підсвічники. А більшого роз¬міру підсвічники виробляли для церкви. Тож кожний гуцул вважав великою честю подарувати і подібний трубчастий під¬свічник для церкви, де їх накопичувалося дуже багато і то найт різноманітніших виробів. У небагатьох церквах, які ще зали¬шилися на Гуцульщині, можна й тепер зустріти чимало різних керамічних гуцульських виробів.
Характерно для гуцульських керамічних виробів поєднання утилітарного з мистецьким у самій формі виробів. Як наприк¬лад, вазонки для квітів гуцульські майстри виробляють у фор¬мі барана, який несе на спині квітниковий горщок, а скарбоня — у формі свинки. При чому окремі частини таких виробів значною мірою обумовлюються тим, що вони виготовляються на гончарному колі і повинні бути тілами, що рухаються. Тому то у свинки циліндричний корпус закінчується конусною голо¬вою з маленькими вухами. А в барана до такого самого тулу-ла приєднана пустотіла шия і голова із спирально закрученими рогами. Хвіст тварини, як правило, виконує ролю ручки. А ма¬люнки, виконані рослинними мотивами, створюють захоплю¬юче вражіння від такого керамічного виробу.
Коли розмальовують якусь посудину, зокрема миску, то стараються цим малюнком підкреслити красу пропорції. Так, наприклад, коли розмальовують миску, то в коло її дна вма* льовують зображення рослини, тварини, а її вінчик покривають орнаментом з кутів або підковоподібних рисок, звернених в середину, які замикають композицію. З чіткою ясністю узорчастим обвідком відзначають дотик виготовлених окремо дисків і подібними ж кільцями виділяють шийку. Тож, в залежности від форми предмету, малюнок допомагає виявленню його структури.
