Різьбарі Косова останнім часом успішно працюють над ство¬ренням художніх сувенірів, використовуючи природну текстуру різнопорідної деревини. Ніякі штучні барвники, а іноді й .фан¬тазія мистця не можуть зрівнятися із справжнім чудом природ¬ного багатства кольорів, що криється в різних породах дерева.

В асортименті мистецьких виробів народного та декоративного мистецтва Гуцульщини з'явились різні за формою жіночі й чоловічі прикраси з традиційнми орнаментами та тематичними зображеннями. Все краще з цього було відзначено на республіканських мистецьких конкурсах, рекомендовано для масового виробництва.   

Творчою удачею випускників Косівського училища можна вважати прикраси й сувеніри, виготовлені з дерева. Над ними працювали О. Гнатюк, А. Павленко, Я. Полатайко, В. Кучеров. Ц Кучерова-Бежук, а також В. Піпан, В. Кучер, В. Каспрук, і Цюпа та інші.    

Колектив учнів та фахівців Косівського училища переводить велику експериментальну працю по створенню нових сучасних конструкцій меблів, нових зразків дитячих дерев'яних іграшок.

Треба згадати і про групу досвідчених різьбарів не гуцулів, які живуть в Івано-Франківську та в навколишніх селах.  Над скульптурною різьбою по дереву працюють майстри з села Болехова, Йосип Чміль та його син Володимир. їхні вироби прикрашують барельєфною та ажурною різьбою, які користу¬ються заслуженим успіхом у любителів мистецтва.

^Особливими рисами відрізняється творчість народних ми-

стців Івано-Франківська — І. Кудлака (нар. 1915 р.) і В. Дем'я-

нова (нар. 1914 р.).       *

Іван Кудлак — майстер площинної та круглої різьби — ви¬конує її елементи на поверхні дерева, пофарбованій в чорний чи темно-бронзовий колір. Нижчі шари фарби майстер навми¬сно робить світлішими. Перекриту кількома шарами фарби по¬верхню Кудлак прорізує різцем і добивається оригінального кількакольорового декоративного зображення.

В такий спосіб Кудлак прикрашує різноманітні за конструк¬цією меблі — радіостолики, тумбочки, шахові гарнітури тощо. Нерідко майстер використовує цю техніку для різьби пейза¬жів, тематичних композицій,

Твори І. Кудлака відомі багатьом цінителям народного ми¬стецтва в Радянському Союзі. Зокрема, у Львівському музеї І. Франка зберігаються декоративний таріль з барельєфним зобра¬женням портрета І. Франка, шкатулки з зображенням казково¬го сюжету "Лис Микита", панно із зображенням Богдана Хмельницького, виконане до 300-річчя возз'єднання України з Росією.

Цікава також творчість Володимира Дем'янова — майстра з Івано-Франківська, його фах — зображення меблів круглою і площинною різьбою. Довгий час Дем'янів працює майстром у Івано-Франківському профтехнічному училищі, де передає свій творчий досвід учнівській молоді, яка спеціялізується на різьбі по дереву й на виготовленні мистецьких меблів.

В. Дем'янів виявив себе і як досвідчений майстер гравірування по тонованій поверхні дерева. У такий спосіб він виготовив тематичне панно "Мені тринадцятий минало" за однойменним твором Т. Г. Шевченка, а також композицію "Хата Т. Г. Шевченка". Обидва твори експонувались на виставці в ІваноФранківську (1956 р.).  *

Серед народних мистців-різьбарів Івано-Франківська є бага¬то здібних, досвідчених майстрів. Це і найстарший різьбар Терпеляк і М. Шеремет —автор декоративно-тсматичних та¬релів з гербами УРСР і СРСР*). *) О. Г. Соломченко — "Народні Таланти Прикарпаття", Київ, 1969. Михайло Бурдяк — це представник різьбарів молодшого покоління, які діють поза межами України, цебто поділяють долю емігрантів.

Народився він 1-го липня 1917-го року в місті Косові на Гуцульщині. Син Миколи й Олени (з дому Радиш з Рожнова). Михайло по закінченні народної школи в Косові вступає до Косівської різьбарської школи, яку провадив знаний різьбар того часу Давидюк. Була це трирічна школа, де учні практи¬кували на матеріялі, що їм достачав Давидюк, який так само відкривав їм таємницю техніки точення, різьблення та викла¬дання кольоровим металом чи деревом (інкрустації).

Михайло Бурдяк вступив до цієї різьбарської школи в 1931-му році, де зустрів заавансованих уже старших учнів шкоф ли, а пізніших різьбарів таких, як: П. Баранюка, М. Тимкова, В. Кефурака, сина Давидюка, Миколу, який був у тому часі вже головним інструктором, виручаючи в великій мірі свого старого вже батька — майстра Давидюка.

Давидюк дотримувався строго твердження, щоб заховувати чистоту української традиційної спадщини, а головно для ін¬крустації треба було лише уживати природного кольору де¬рева, ніколи не допускав уживання фарбованого дерева, яким інші різьбарі часто послуговувалися й послуговуються тепер. Тож природні кольори дерева є: слива (вишнево-бронзовий колір), явір (біле дерево), гебан (чорний), магаґоні, яке спро¬ваджували з Америки, що уважалося дуже дорогим. Ця остан¬ня порода дерева була ясно-вишневого кольору. Повищі роди дерева уживано для інкрустації (викладання) взорів, які кож¬ний різьбар придумує самостійно.

Але для виготовлення даного предмету (наприклад, касет-ки) уживано дерева з груші, яке було податне для точення, пізніше для різьблення, інкрустації. | Воно одночасно дуже тверде й не колется.

Для інкрустований також побіч різних пород дерева (натурального його кольору) вживано бляху, масу перлову та пацьооки. 

По закінченні різьбарської школи майстра Давидюка в 1934-му році Михайло Бурдяк заклав свій власний різьбарський варстат у своїй хаті. Хоч, правда, Михайло міг уживати при¬міщення у своїй родинній хаті лише через зиму, бо літом кім-нати винаймано літникам (людям, які приїжджали в гори на вакаціЗДТож під час літнього сезону молодий різьбар змуше¬ний був "переселюватисяф до обширної стодоли.   

Родина Бурдяків була зарадна, тож й добре їм жилося. Мали гарне забудовання. Батько працював у Косові перевозовим (пеоевозив меблі, розвозив товари з магазинів по крамницях міста), мати провадила господарку, старша сестра Михайла Катерина ткала чудові гуцульські килими, які опісля продавала. Щрц кінці 1940-го року вона померла внаслідок поопераційних

комплікацій

Михайло, заклавши різьбарський варстат,   брав на науку одночасно по 4-6 молодих гуцулів, яким платив за кожну ви¬готовлену ними річ. Тут Михайло сам рисував для своїх учнів взір, який сам наперед придумував. Старався він не допуска¬тися повторень у придуманих ним взорах для інкрустації. Тож предмети його продукції пишаються кожний іншим взором. Михайло й його учні виготовляли: касетки, обкладинки на альбоми, тарілки, футляри на сигарети, бюрові прилади (руч¬ки до писання, ножі до розтинання коверт, чорнильниці, ліній¬ки та подібне), касетки на листи, карти тощо.    

Вирізьблені ним речі (під час довгої зими) Михайло їх

продавав, мандруючи літом по різних курортних місцевостях:

Закопане,. Трускавець (Польща), Криниця, Іванець Здрій (Лемківщина), Заліщики. Мандрував він переважно потягами по цих околицях. Часто продирався в дільниці міст, де було заборонено провадити торги, але йому там найбільше щастило в продажі різьблених речей. До того ще й гуцульський пишний стрій притягав увагу покупців у цих далеких літниськових околицях.        

За большевицької окупації Михайло Бурдяк працював у різьбарській артілі Туцулыцина" в Косові, де впроваджено т. зв. соцзмагання (змагання) поміж різьбарями. Переможець отримував якесь відзначення.       

У воєнній хуртовині Михайло Бурдяк опинився в німецьких таборах. Після закінчення ІІ-ої світової війни він почав там знову різьбити. Його речі, різьблені і інкрустовані, виставляли¬ся на виставках в німецьких містах (Кемптен, Мюнхен, Альз-бург), де вигравали завжди перші місця. Розкуповувалися німцями, а часто й американцями.

Михайло Бурдяк переїхав до Америки в 1948-му році, де перше поселився на фармі в стейті Айва. Вкоротці він пере¬їхав до Чікаґо, де замешкує він й до сьогодні. Тут одружуєть¬ся він з Антоніною (з дому Стахів). Має двоє дітей: Орисю і Ореста. Дочка Орися засвоїла дещо із ремесла свого батька Михайла — техніку різьблення показувала на Інтернаціональній виставці в 1972-му році в Неві Пір у Чікаґо. Цю виставку відвідав і посадник міста Ричард Дейлі.

В хаті різьбаря Михайла Бурдяка пишаються різьблені чи інкрустовані різнородні речі, як різьблені столики, лямпи, квітники, а з інкрустованих річей — рами на образи, тарілки, касетки тощо.     

Цей еміграційний різьбар-гуцул Михайло Бурдяк є членом гуцульського товариства "Чорногора" в Чікаґо. ш* Закінчуючи розділ славного гуцульського мистецтва різьби, треба сказати, що ця галузь безперечно значно пішла вперед

особливо за останні роки, тобто за роки окупації Гуцульщини московськими большевиками. Правда, хоч ця творчість дуже скована партійними приписами, не дає можливости повного творчого вияву українських талантів, бо все твориться під пар¬тійний диктат, нав'язуючи мистцям пропаґандивно-комуністич-ну тематику, тематику прославлювання "старшого брата", по¬пуляризацію тем "возз'єднання"   та   "приєднання" до "брат¬ського московського народу".   Але поряд з тим українським майстрам-мистцям пощастило створити досить і чисто українських національних шедеврів, як образи   Каменяра,   Богдана Хмельницького,   Тараса Шевченка, Олекси Довбуша та іншу сюжетно-композиційну  тематику  з  українських творів і за українськими авторами.