На міжнародному ярмарку в болгарському місті Пловдиві (1953 р.), творчість майстра була представлена різьбленою та інкрустованою декоративною тарілкою.
Подібні тарелі демонструвалися у 1957-му році на виставці українського народного мистецтва в Ліллі (Франція) і на виставці декоративно-прикладного мистецтва в Москві, присвя¬ченій з'їздові мистців СРСР. Декоративний кубок (точіння, різьба та інкрустація) експонувалися на Всесвітній виставці у Брюсселі в 1958-му році. Багато працював М. Медвідчук нал творами, які він готував до Декади української літератури і мистецтва в Москві 1960-го року. Це був гуцульський топірець з металевим гравірованим обушком, лускогоріх (карбування і гравірування по кольоровому металеві) та інші предмети.
Багатогранне обдарування майстра проявилось і в техніці мистецького випалювання по дереву, яку він перейняв від сво¬їх річківських земляків — Юрія, Івана та Василя Грималюків. М. Медвідчук був співавтором оформлення мистецьким випа¬люванням інтер'єра в ресторані-павільйоні міста Яремчі.
Майстер працює також у техніці, що поєднує різьблені орнаментальні мотиви з поліхромною підмальовкою на тонова¬ному фоні...
Уже декілька років Медвідчук очолює філію фабрики художньо-промислових виробів "Гуцульщина" в селі Річка. Він член Спілки художників УРСР. Михайло Медвідчук у розквіті творчих сил. Можна сподіватися, що з-під його різця вийде немало мистецьких творів, які поповнять скарбницю українського декоративно-прикладного мистецтва.
Другим видатним різьбарем сучасности можна поставити рядом з М. Медвідчуком, М. Кіщука. Він є одним з перших організаторів мистецьких артілей-товариств. В Косові, почина¬ючи від 1939-го року, почали діяти дві великі мистецько-про¬мислові артілі, а тепер фабрика "Гуцульщина" ім. Т. Шевченка.
Нині тільки в Косівському районі діють чотири великі під¬приємства, де працюють понад 2.300 народних умільців. А в селах Річка, Брустури, Пістинь організовані філії художньо-промислових підприємств.
До 1939-го року Микола Кіщук & виконав чимало робіт, в яких помітне бажання зберегти кращі традиції народного ми¬стецтва. В роботах радянського періоду майстер вводить нові елементи у свою творчість. Він негайно переключається на ра¬дянську тематику. Виглядає так, що Микола Кіщук швидко зорієнтувався в нових умовах і щоб зберегти себе, а тим самим і свою творчість, хоть і пофальшовану, він підбирає тематику, якої потребує московський окупант, він створює речі в угоду новим московським господарям. Він поряд з орнаментальними традиційними мотивами вводить і нові елементи: п'ятикутну зірку, серп і'"молот, герби Радянського Союзу і союзних ре¬спублік, орден Перемоги, кремлівські вежі тощо.
Як бачимо з переліченої вгорі тематики, вона не має нічого спільного ані з національними мотивами, ані з українськими традиціями, а тематика виключно московська, бо прийшли на Гуцульщину такі часи: або пристосовуватимеш свій талант до обставин і вимог окупанта, або взагалі мусиш його закопати та й не тільки талант, але й себе мусиш закопати. Тож частина майстрів чи взагалі мистців обирає собі перший шлях. І поряд із замовленнями окупаційної влади створить щось і своє, ори¬гінальне, а іноді й патріотичне, національне. Микола Кіщук як* раз і став на цей шлях.
В його мистецьких працях трапляються й цікаві, нові деко¬ративні прийоми: в центральній частині орнаментальних ком¬позицій він поміщує тематичні зображення, інкрустовані різ¬ними матеріялами.
Першою працею, в якій майстер застосував сюжетно-тематичне зображення, була обкладинка книги "Визволення". Ця книга нині зберігається в Державному музеї українського об¬разотворчого мистецтва в Києві. На тій обкладинці зображено постать гуцула, який тримає в руках червоний прапор. Поруч зображення ордена Перемоги і кремлівських веж. Обкладинку виконано з грушевого дерева, оздобленого різьбою та інкру¬стацією.
У своїх подальших працях Микола Кіщук продовжував удо¬сконалювати прийоми оздоблення, вводячи техніку барельєф¬ної різьби по дереву. Особливо помітно це в двох декоратив¬них тарелях, на однім з яких в центрі зображено профіль В. Леніна. Композиційне розміщення декоративних мотивів на цих тарелях однакове. В основі його лежить принцип, характерний для більшости традиційних композицій гуцульських майстрів, — тобто семетричність, ритмічність окремих геометричних еле¬ментів, які розміщуються на колових площах тарелів у два яруси. Велику увагу майстер приділив виготовленню меблів, з його ініціятиви група найдосвідченіших майстрів виготовила в 1947-му році велики-ф гарнітур, що зберігається нині в Музеї революції в Москві і про який уже була згадка у зв'язку з ми¬стецькими працями М. Медвідчука
*) О. Г. Соломченко —* "Народні Таланти Прикарпаття", Київ, 1969.
Річківські різьбарі наполегливо працюють. їхня творчість відображає насамперед радянську дійсність на Прикарпатті та вимоги соціялістичного реалізму в мистецтві, який компартія накидає насильно радянським мистцям. Але це ще зовсім не значить, що нинішні гуцулььскі мистці-різьбарі натворять ні¬чого позитивного. Звичайно, поряд з виконанням партійних замовлень вони створюють і інші загально-національні шедеври українського мистецтва, чим збагачують українську культуру.
БРУСТУРСЬКА ШКОЛА
Назва школи походить від назви гірського села Брустури на Гуцульщині, яке розташоване в мальовничій місцевості не¬далеко від Косова. Різьбарство стало тут, як і в селі Річка, традиційним фахом багатьох родин. За найновішими даними, в Брустурах працюють тепер понад 120 майстрів-різьбарів. Де¬які з них — члени Спілки художників України.
Серед тутешніх умільців є багато таких, що однаково вправно володіють різьбою по дереву і мосяжництвом, тобто .мистецькою обробкою металів.
У Брустурах, як і всюди на Гуульщині, народне мистецтво розвинулось на протязі XIX і XX сторіч. Тут також перевага * умільців віддавалася різьбі по дереву, випалюванню та інкру¬стації.
Перша різьбарська майстерня у Брустурах була відкрита в 1920-му році, коли її організатор Федір Дручків повернувся після навчання у Вижницькій школі деревного промислу і ме¬талевої орнаментики в рідне село. Науку різьблення і мистець¬кої обробки металів він вивчав під керівництвом відомих май¬стрів.
Опанувавши техніку різьбарства і вивчивши кращі зразки виробів видатних майстрів, Дручків почав працювати над вла¬сними творами і одночасно навчав ремесла своїх синів і земляків.
Таким чином, у брустурській майстерні здобували собі фах сини Дручкова—Микола й Василь, брат майстра Кирило Друч¬ків, Андрій та Ілько Габораки, Федір Чернявський, річківці Яків та Микола Тонюки та інші.
Крім мистецького різьблення, вони вивчали художнє точення, теслярство та інкрустацію перлямутром, кольоровим металем і деревом.
У Брустурах на протязі XIX і XX століть жили і працювали кілька поколінь різьбарів. До старшого покоління належали: Йосип Полїйчук, Лукин Петращук, Юрій Ванжурак, Роман Петрів, Дмитро Пітеляк, Степан Вазарук, Федір Боринський, Петро Габорак, Ілько Габорак, Андрій Габорак та інші.
Трохи пізніше почали працювати Пилип Дручків, Володимир Дручків, Кирило Дручків, Федір Ванжурак, Олексій Ванжурак, Василь Бойчук, Василь Грепиняк, Василь Кіщук, ПетроТкачук, Олекса Мартищук, Василь Гасюк, Павло Петращук, Петро Мартищук.
Різьбарством у Брустурах займалися й жінки. Саме в їхніх працях помітне високе мистецтво чуття декоративносте, виток» чености в мистецькому оформленні виробів. Серед брустур-ськнх жінок-майстринь, мистецтво яких заслужено займає по¬чесне місце в розвитку різьбарства на Гуцульщині, широко ві¬домі імена Катерини Гасюк, Марії Петрів, Євдокії Петрів, Ган¬ни Грипеняк, Оксани Габорак, Параски Ігнатюк.
Останніми часами до лав народних умільців прийшла тала¬новита молодь. Узагальнюючи багатовіковий творчий досвід майстрів минулого, прагнучи до створення нових мистецьких форм, співзвучних сучасності, молоді мистці домоглися сер¬йозних успіхів, заслужили похвалу від широких кіл любителів мистецтва.
Одним з видатних сучасних представників творчої молоді є Микола Грепиняк (нар. 1933 р.). І Це змалку хлопець виявив непересічні здібності. Перші навички з мистецької різьби Ми¬кола дістав від свого батька Івана Грепиняка, який крім те¬слярства досконало володів токарною справою, ковальством, слюсарством та бондарством. Тяжка праця підірвала сили стар¬шого Грепиняка, і він зайнявся різьбарством, мистецьким ви¬палюванням по дереву, мосяжництвом.
Малий Микола спостерігав, як під батьковими руками на¬роджується барвиста казка орнаментального розпису і які чу¬дові візерунки з'являються на писанках під вправним пензли¬ком матері. Минали роки.
Микола мав велике бажання вчитися у Косівському училищі прикладного мистецтва, але на перешкоді стало слабе здоров'я. Проте дирекція училища і викладачі фахових дисциплін допомогли йому оволодіти основами образотворчої грамоти, консультували праці, які він приносив в училище. Багато уваги приділив здібному учневі ентузіяст і великий знавець народного мистецтва Євген Сагайдачний. Юнак часто відвідував Коломийський державний музей народного мистецтва, глибоко вивчав мистецьку спадщину минулого і нові твори радянських мистців.
Уже в перших своїх працях М. Грепиняк прагне поєднати традиційні мотиви гуцульського орнаменту із сюжетними ком¬позиціями, що виконується технікою різьби і інкрустації, Ви-вчаючи давні традиції і технічні прийоми круглої різьби по де¬реву, яка колись на Гуцульщині застосовувалась переважно у виготовленні творів культового призначення, молодий майстер сміливо використовує цю техніку для виконання скульптурних композицій на сучасні теми. Це скульптура малих форм, при¬свячена героям літературних творів клясиків української й ро¬сійської дожовтневої і пожовтневої літератури.
Як і кожний мистець, Микола Грепиняк пройшов довгий шлях шукань, сміливих експериментів, удач і розчарувань, доки досяг вершин цього виду мистецтва. Він у своїх пошуках крок за кроком відкривав усе нові й нові таємниці майстерносте. Якщо техніка орнаментальної плоскорізьби та інкрустації засвоювались порівняно легко, то складання тематичних композицій і, особливо відтворення їх у певному матеріялі, вимагало значних спеціяльних знань. Зроблені раніше орнаментально-декоративні композиції постійно піддавались вимогливому критичному розглядові та аналізі.
ІР Продуктивними у творчому відношенні були для різьбаря п'ятдесяті роки. У цей час він робить серйозні кроки вперед в оволодінні композиційною майстерністю.
Великим творчим успіхом М. Грепиняка стала композиція "Каменяр" (1956 р.). Кайма цієї декоративної тарілки прикра-ена традиційним гуцульським геометричним орнаментом. У ентральній частині тарілки зображено портрет Івана Франка у профіль. Орнамент і силуетне зображення інкрустовані тоно¬ваним декором. У цій праці авторові пощастило досягнути зла-годжености цілої композиції, і Чимало творів М. Грепинякаекспонується в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини. Твори ці відзначаються невимушеністю композиції, простотою, ЛАКОНІЧНІСТЮ сюжет¬них рішень.
З нагоди 800-річчя заснування м. Снятина він виготовив де-» коративний таріль "Дитинство Марка Черемшини", який тепер зберігається в літературно-меморіяльному музеї Марка Черем¬шини у Снятині. Ч Крім того, Микола Грепиняк виготовив не одну чисто пропаґандивну большевицьку річ, віддаючи належ¬ну данину окупантові. Серед таких творів, що виготовлені без¬перечно на замовлення партії, треба назвати шкатулку до 40-річчя комсомолу, в якій в обрамленні гуцульського орнаменту зображено орден Леніна. Івано-Франківський обком комсомолу подарував цей твір новгородським комсомольцям на "знак віч¬ної дружби між молоддю братніх народів".
До своїх мистецьких задумів М. Грепиняк дуже сумлінно готується. Перше чим виконати свій творчий задум, він уваж¬но перечитує літературу про цю подію чи особу, яку задумує зобразити, подорожує по тих місцевостях, що пов'язані із зображуваною особою чи подією, розмовляє з живими свід» ками. А тільки тоді, зібравши достатньо матеріял, береться до втілення на дереві в мистецькій формі свого творчого задуму.
