Високу фахову зрілість Корпанюків видно в умінні органіч¬но поєднати декоративні прикраси з формою предметів та їх¬нім вжитковим призначенням» бо краса орнаментальних мотивів в розумінні майстрів є складовою частиною художнього втілення доцільности.
Однією з характерних рис творчости Корпанюків, як і ба¬гатьох інших майстрів гуцульського мистецтва різних видів і жанрів, є схильність до щедрого використання орнаменту. 0-собливості деревини (її відносна твердість) та характер інстру* ментів закономірно впливали і на вироблення відповідних тех* нічних прийомів мистецького різьблення. Це значною мірою позначилося і на мистецько-стильових ознаках.
Кушка —- роботи Василя Шхрібляка.
Серед мистецьких творів із дерева ми зустрічаємо вироби, конструкція яких близька до геометричних форм. Наприклад, тарілка — це круг, скринька — прямокутник або квадрат. Цу¬кернички, кушки, рахви, бочівки, вазочки і таке інше поєдну-ють сферичні об'єми, кулеподібні й циліндричні форми. Роз* міщення декору на площинах вгаданих предметів за допомогою циркуля та інших інструментів вимагає певного геометричного членування поверхні. Це, в свою чергу, впливає на весь харак¬тер побудови мотивів орнаментальних прикрас, які виникають
із таких елементів, як коло, квадрат, трикутник, ромб. *
Корпанюки внесли багато нового як у мистецькі прийоме побудови орнаменту, так і в техніку їхнього виконання. Це ста¬ло цінним надбанням не тільки яворівської школи, до якої як¬раз належать Корпанюки, а й усіх різьбарів цілої Гуцульщини.
Твори Юрія і Семена Корпанюків експонуються в багатьох музеях Радянського Союзу. Зокрема, в експозиції Львівського музею етнографії і художнього промислу АН УРСР, в Ленін¬градському музеї етнографії народів СРСР, в Державному му¬зеї українського народного декоративного мистецтва УРСР, в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульшини, в Іва¬но-Франківському обласному краєзнавчому музеї, в музеї Ко-сівського училища прикладного мистецтва та інших. Праці Корпанюків зберігаються також у багатьох приватних колек¬ціях Львова, Києва, Ленінграду, Москви, Івано-Франківська, Коломиї, Косова й цілій Гуцульїцині.
Яворівська школа різьбарства — одна з найдавніших на Гу¬цульїцині. Самобутня творчість славних майстрів прокладала шляхи розвитку гуцульської різьби по дереву, утвердила її ха¬рактерні мистецькі стильові ознаки, що пізніше були унасліду-вані і розвинуті різьбарами сіл Річки, Брустур, Вижниці та Ко¬сова. Творчість яворівськнх майстрів мала великий вплив на становлення різьбарства на Закарпатті і Буковині.
РІЧКІВСЬКА РІЗЬБАРСЬКА ШКОЛА
Назва школи походить від назви села Річка, що розташо-не в горах на Косівщині. Воно є стародавнім центром народ¬но мистецтва Гуцульщини. Серед різноманітних видів народ-творчости, мистецького ткацтва,^ килимарства, вишивки, санкарства, мистецької обробки металів, вироблення шкіря¬них предметів, виготовлення дитячих іграшок із сиру, мистец¬тво обробки дерева, особливо мистецька різьба, займає тут найголовніше місце.
Традиції яворівської школи різьбарства, і насамперед твор¬чість Шкрібляків, мали величезний вплив на характер форму¬вання стильових особливостей річківських різьбарів і знайшли тут численних послідовників.
В історію мистецької обробки дерева річківські різьбарі вписали не одну славну сторінку. Серед них найбільше відомі імена Марка Мегединюка (1842-1912), Петра Мегединюка (кі¬нець XIX, початок XX ст.), Миколи Медвідчука (1880-1946), Василя Якіб'юка (XIX ст.), Федора Якіб'юка (1877-1959), Лукииа Якіб'кжа (кінець XIX, перша половина XX ст.), Бориса Якіб'ю¬ка (перша половина XX ст.), Якова Тонюка (1903-1957) і його сина Василя (1928), Миколи Тонюка (1905-1937), Василя Біла-
ка, Миколи Білака, братів Кіщуків — Олекси, Івана і Миколи, Василя і Миколи Федоровичів, Юрія Грималюка (1860-1945) і його синів — Івана і Василя та багатьох інших.
Окреме місце займають різьбарі-жінки, творчість яких стала відомою вже пізніше, тобто після 1939-го року, після окупації Гуцульщини московськими большевиками. А це тому, що большевики дуже багато кричать про "емансипацію жінки". Але це теж лише для пропаганди, бо хоч жінка за радянської влади й користується однаковими правами з чоловіками, але вона працює на надзвичайно тяжких роботах. Радянська жінка зрівняна з чоловіками не лише у правному відношенні, але і в праці. Совєтська жінка працює на будівництві, таскає телефо¬нічні стовпи на плечах при прокладці нових ліній,*прокладає шпали на залізницях, у шахтах і будь-де. Хоч, правда, в радян¬ській системі чимало жінок працює й на високих кваліфікова¬них посадах: лікарями, інженерами, професорами тощо.
Серед жінок-різьбарів стали відомими Катерина Кіщук (нар. 914), Марія Тонюк (нар. 1906 р.), Параска Петрів (нар. 1914 .), Настя Тонюк (нар. 1916 р.), Ганна Словак (нар* 1921 р.), атерина Тонюк (нар. 1933 р.).
Вивчаючи творчість різьбарів-річківців, можна помітити не лише спільність стильових ознак, що об'єднують їх з майстра» ми яворівської школи, але й ту специфічну своєрідність, яка властива тільки річківцям. Асортимент виробів тут майже та¬кий, як і в яворшських різьбарів. Це переважно речі домаш¬нього вжитку, настінні прикраси. Спосіб декорування виробів дещо ускладнюється. Удосконалюється техніка точіння, як один із способів мистецької обробки дерева. У мистецькому оздоб¬ленні предметів частіше вживається інкрустація перлямутром, кольоровим металом, бісером, різними породами дерева. Піз¬ніше для цієї ж мети почали застосовувати різноколірний кав-чук і фарбоване дерево. Помітно ускладнюється рисунок орна¬ментальних мотивів і цілих композицій.
Часом перенасичення орнаментальним декором призводило до втрати природної фактури деревини. Орнаментальні моти¬ви, що виконуються інкрустацією, нерідко своїм зовнішнім блиском і мерехтінням відвертають увагу від прекрасно вико¬наних мотивів чистої різьби. Потягом до надмірної декоратив-ности тяжіли іноді навіть визначні річківські майстри. Зокре¬ма, це помітно у виробах визначного майстра Марка Мегединю-ка, чия творчість мала вирішальний вплив на формування стильових особливостей усієї' річківської школи. До речі, із бага¬тої спадщини цього майстра до нас дійшло тільки кілька ви¬робів. Це скринька і барильце, виконані в 1904-му році, оздоб¬лені орнаментом, бісером та кольоровим металем з елементами Гравірування та карбування. Ці праці зберігаються в музеї Косівського училища прикладного мистецтва. Крім того^у Львів¬ському музеї етнографії і художнього промислу знаходяться гуцульські цимбали М. Мегединюка. Відомо також, що ми¬стецькі вироби майстра експонувались у свій час у Відні, Пра¬ві. Букарешті (1906), Чернівцях (1908), Одесі (1912) та були відзначені золотими і срібними медалями.
Провідними різьбарями радянського періоду річківської школи є Михайло Медвідчук і Микола Кіщук Вони якраз най! більше причинилися до розвитку різьбарства в наші дні, вони й сьогодні займають передові позиції в цьому виді гуцуль¬ського високого мистецтва.
Михайло Медвідчук народився 1912-го року в сім'ї відомо¬го яворівського різьбаря і мосяжника Миколи Медвідчука. Уже з ранніх літ хлопець допомагає батькові в його ремеслі. В селі Річка було немало добрих теслярів, токарів, мосяжни-ків. Але коли треба було комусь замовити річ, для виготов¬лення якої потрібна висока, справді мистецька майстерність, то односельчани знали, що найкращими в селі різьбарями, то¬карями, теслярами, карбувальниками, фахівцями кування і лит¬ва, навіть творцями музичних інструментів були Медвідчуки.
Михайло Медвідчук спеціялізувався на різьбарстві ще з 1923 року. Крім батька, на творче зростання майстра вплинули також твори річківських майстрів-різьбарів і насамперед М. Ме* гединюка. Сумлінно вивчав Медвідчук творчість різьбарів минулого, спадщина яких принесла заслужену славу народному мистецтву Гуцульщини. У раннійІперіод творчости він виготовляв настільні рамки для портретів, касетки, різноформні точені пудрениці, декоративні тарелі, топірці, доводилося виконувати і предмети культового призначення.
Ш Техніка профільного точіння дерев'яних виробів займала в творчості майстра особливе місце. Він дуже любив виготовля ти предмети, які мали безпосереднє практичне застосування в побуті гуцулів (барильця, дерев'яний посуд, ракви, куфелі та інше).
Від 1939-го року Михайло Медвідчук — один з перших ор¬ганізаторів художньо-промислових підприємств у Косові, в рід¬ному селі Річка.
Уже в 1940-му році народний майстер став учасником Все¬союзної сільськогосподарської виставки в Москві, на якій екс¬понувались макет гуцульської хати і деякі різьблені мистецькі і вироби. Подібний макет він виготовив і для колишньої Акаде¬мії архітектури УРСР у 1945-му році. У згаданій моделі автор відтворив у зменшеному виді всі розміри і співвідношення конструкцій гуцульської хати, а також прикрасив різьбою її інтер'єри! і
Високе мистецьке обдарування майстра проявилося у ко¬лективній праці, що виконувалась групово найдосвідченішими гуцульськими різьбарями. Це був гарнітур мистецьких меблів для московського Кремля. Робота над ним була закінчена в 1947-му році (тепер зберігається в Музеї революції в Москві).
М. Медвідчук добре знав і любовно вивчав побут гуцулів. Це дало йому змогу створити багато предметів хатнього вжитку, серед яких особливо вирізнюються оригінальністю кон¬струкції та декоративним оформленням мисники. Один із них був представлений на Республіканській виставці народного мистецтва та художньої промисловости в Києві в 1949-му році. Тут же експонувались і цимбали, в роботі над якими автор
Мосяжні люльки.
У 1952-му році праці М. Медвідчука дістали незвичайно похвальну оцінку на світовому ярмарку в Ляйпціґу, де були ви¬ставлені його декоративні тарелі з різьбою та інкрустацією.
