Гостюючи в кревних, вони придивлялись не тільки до те¬слювання і різьблення, а й вивчали техніку виточування, яка невід'ємна від мистецтва обробки дерева. У цьому відношенні

Різьблена коновка —- роботи С. І. Корпанюка.

вироби Юрія Шкрібляка були неперевершеними зразками гуцульського декору.

Незвичайні враження глибоко западали в душі хлопців. По- вертаючись додому, вони брались за виготовлення власного різьбарського інструменту, наносили на дерево найпростіші орнаментальні узори. Старший брат навчав меншого, що теж мав неабиякий нахил до різьбарства. їхній батько спершу не вбачав у захопленні хлопців нічого доброго, бо родина жила на рахунок невеличкогоіклаїїтика гірського напівкам'янистого грунтуй Розуміючи це, Юрій і Семен намагались скорше оволодіти|улюбленим ремеслом, щоб допомогти батькові у той важкий час. Але навіть вуйки, боячись конкуренції і втрати шматка нужденного хліба, не поспішали відкривати своїм небожам таємниці свого фаху, які здобули колись самотужки.^. Минали роки. Уже в 1912-му році мистецькі вироби Юрія Корпанюка*-— дві скриньки, портретна^рамка, дерев'яні пляшки!, тарілка, виконані в техніці площинної різьби, — складали перший іспит перед відвідувачами "Виставки домашнього промислу" в Коломиї.

Твори молодого мистця привернули увагу цінителів ми¬стецтва. Тож за високу художню майстерність Ю. Корпанюко-ві було присуджено диплом виставки. У цей же час столик і крісло його брата експонувались у Відні.!

Вироби Корпанюків   було   показано на виставці   "Торги Східні" у Львові (1927 р.) і на "Повшехній виставці Крайовій* -у Познані (1929 р.). Твори мистців було Відзначено грамотами.

У 1930-му році ня в'/.ставку у Ворохті брати подали кілька робіт (портретні рамки, портсигари, рахви, скриньки), декоро¬вані різьбою та інкрустовані*рогом, перламутром, бісером і кольоровими металами.

'•Щ За мистецькими виробами Корпанюків, як і інших мистців, уже полювали спритні ділки-комерсанти, які, удаючи з себе шанувальників народного мистецтва, скуповували твори і пе¬репродували їх за високі ціни навіть за кордон.

Організовані у 30-их роках виставки виробів народних май¬стрів у Ворохті та інших містах колишньої Станиславівщини, мали на меті передусім комерційний зиск, і нерідко майстри, зв'язані кабальними умовами перекупників, змушені були від¬давати перевагу міщанським смакам перед справжнім мистец¬твом. Хибують на це навіть провідні різьбарі. Тим і поясню¬ється така нерівна творчість Корпанюків у цей період.

Одне з видавництв, що існувало під опікою Ради повітової в Косові, в 1932-му році випустило у Кракові книжечку "Гуцул ьщик а" польською мовою, в якій поряд з коротким описом природи, туристичних маршрутів, географічних даних в кількох рядках, згадується народне мистецтво колишнього Косівського повіту. Тут була дана об'єктивна оцінка робіт Корпанюків і підкреслювалося, що їхня творчість стоїть нарівні творчости славних попередників — Шкрібляків.

Восени 1939-го року, коли большевицькі війська, згідно з умовою з гітлерівською Німеччиною, окупували західні укра¬їнські землі, що вони назвали "возз'єднанням" з Радянською Україною, почалася нова сторінка в житті народних мистців.

Серед перших різьбарів Західньої України, чиї праці експо¬нувались на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Мо¬скві 1940-го року, були і яворівські мистці Юрій і Семен Кор-панюки. Юрій Корпанюк послав туди декоративний кубок, на якому різьба та інкрустація відтворили чудовий гуцульський орнамент. Творчість Семена Корпанюка була зарепрезентована декоративною різьбленою тарілкою. Тепло сприйняли численні відвідувачі виставки мистецтво гуцулів. Для багатьох із них стало воно дивовижним відкриттям.

1р Дле в скорім часі, тобто в 1941-му році, на Гуцульщину прийшов новий окупант в особі гітлерівців, які, звичайно, не дбали ні про яке мистецтво. Прийшли чорні військові дні, а з ними й чергові злидні для гуцулів. Однако німецька окупація тривала не довго, бо в 1944-му році повернулися на Гуцуль-щину большевицькі окупанти, які, звичайно, також принесли чергові злидні, неймовірний терор і придушення всякої навіть

уявної свободи.

«Одначе не зьЛЖЗЮчи на матеріяльні злидні і терор, щодо розвитку культури, то московський окупант, який там пану* й нині, виявляв і виявляє вирозуміння. Хоч та совєтська культу¬ра і приневолена служити виключно інтересам комуністичної партії, де придушено всяку вільну творчу думку і ініціятиву, там творчість розгортається лише по лінії жорстокого дикта¬ту компартії, а всякі ухили від генеральної лінії партії в ми¬стецтві, як і в усій культурі чи політиці, суворо переслідують¬ся і караються засланням до концтаборів на повільну смерть. Одначе та жорстока, людоненависницька компартія все ж такн дбає про поширення сітки навчальних закладів, а в тому числі й мистецьких шкіл, щоб готувати слухняні Москві кадри для

"побудови комунізму".

Тож при повторній окупації Гуцульщини в 1944-му році від¬новила свою діяльність і Косівська артіль художніх виробів ТуцульщинаА брати Корпанюки почали виготовляти висо¬комистецькі вироби, звичайно, в комуністичному дусі і напрям¬ку, для експериментальної майстерні артілі та для музею Ко-сівського училища прикладного мистецтва. В той же час ішла праця на замовлення багатьох музеїв Радянського Союзу.

У п'ятдесятих роках мистецькі вироби відомих яворівських майстрів з великим успіхом експонувалися на багатьох всесо¬юзних і закордонних виставках.

У 1958-му році Ю. Корпанюк виготовив для виставки укра¬їнського народного мистецтва в Софії (Болгарія) кілька гу¬цульських топірців і палиць, оздоблених орнаментальною різь¬бою та інкрустацією деревом і кольоровим металом.

Подібні праці він надіслав і на виставку народного мистец¬тва, що відбувалася у 1959-му році у Улан-Баторі (Монголія). Серед майстрів Гуцульщини, які брали активну участь у виго¬товленні творів до обласних, республіканських і всесоюзних виставок, присвячених 300-річчю "возз'єднання України з Ро¬сією", Корпанюки Юрій і Семен посіли почесні місця. Звичай¬но, ми далекі від того, щоб закидати нашим нинішнім гуцуль¬ським майстрам чи звинувачувати їх у співпраці з окупантом, навпаки, ми тішимося, що гуцульське мистецтво розвивається, хоч разом з тим і сумуємо, що воно не може розвиватися вільно, а лише під диктатом компартії, а нашими вужчими зем-ляками-мистцями, що нині репрезентують гуцульське мистец¬тво, ми пишаємося і горді з них, бо віримо, що прийде час, коли вони зможуть свої знання і непересічні таланти цілком віддати на службу своєму українському народові.

Похилий вік не став перешкодою яворівським мистцям і для участи в* мистецьких виставках, присвячених Декаді укра¬їнсько;! літератури і мистецтва в Москві 1960-го року. Такі ім¬прези совєти періодично влаштовують, щоб показати, що, ні¬би, вони дбають і стимулюють розвиток національних культур, але все це робиться лише з пропаґандивною ціллю, щоб, як кажуть, "показати перед людьми", а насправді вони зовсім не зацікавлені в розвитку національних культур, а навпаки, вони переводять асиміляцію всіх підбитих народів на повну пару та насаджують всюди російську мову і культуру.

За великі творчі заслуги у зв'язку з Декадою української літератури і мистецтва маріонетковий уряд України присвоїв Юрію Корпанюкові звання заслуженого майстра України, а чоІ| тирма роками пізніше таке саме високе звання дістав і його брат Семен Корпанюк, їх обох також прийняли до членів Спілки художників України, що безперечно було для братів Корпа-нюків великою подією в їхньому житті.

Цінність творчости талановитих майстрів полягає в тому, що під їхніми руками народилось безліч нових композицій, які, не втративши своєї традиційної основи, заговорили само¬бутньою мовою, співзвучною сучасності. А це треба розуміти так, що вони цілком стали на шлях так званого СОЦІАЛІСТИЧНО¬ГО реалізму, який є в СРСР панівним стилем, ба навіть обо¬в'язковим для кожного мистця, незалежно в якій галузі він пра¬цює. А суть соціялістичного реалізму полягає в тому, щоб по-

Таріль, праці різьбаря М. Бур дяка, члена Гуцульського Т-ва "Чорно-

гора" в Чікаго.

давати дійсність в такому вигляді через мистецьку творчість, якого вимагає компартія. Цей стиль не має нічого спільного з реалізмом, бо він до невпізнання фальшує дійсність, але все це робиться в угоду вимогам компартії. Звичайно, совєтські підручники з теорії літератури інакше визначають суть соція¬лістичного реалізму, вони доводять, що це є стиль реалістич¬ного відображення дійсности, але це лише в теорії, як і все у большевиків, а практика зовсім щось інше.