Від поезії часів древньої Русі (України), коломийка перей¬няла такі поетичні прийоми, як звернення до природи, мов до живої істоти ("ой коби ти, сонце, знало, як мені тяженько", "полонино, зелеииио. чому-с неоднака", "зелена ліщинонько, чому не вродила"), образ життєдайної сили води як виражен¬ня зовнішности чи настрою людини ("тиха вода—гарна врода*, "бистра річка — дівчина, як чічка", вода каламутна — дівка смутна"). Про багатовікову!історію походження коломийки свідчить, нарешті, й те, що вона зберегла ознаки синкретизму — поєднання танцю, музики й слова. Ознаки стародавнього походження зберегли й короткі пісенні жанри південно-та * західньо-слов'янського фолкльору:
сербське "коло", болгарське "хоро", чеське "до колечка", словацькі "карічка", (що означає "коло", "круг") і "колайка" — всі вони поєднують елемент співу й танцю в колі. Саме у цін загальнослов'янській спорідненості, очевидно, й слід шукати найвірогіднішого пояснення назви "коломийка", хоч поряд із цим припущенням, вперше висловленим ще в 1840-му році, існують і інші пояснення. Назву пісні й танцю "коломийка" зв'язують, наприклад, з назвою міста Коломия, де ці пісеньки й танці здавна були й залишаються дуже популярними. Назвж міста, у свою чергу виводять від імени угорського князя Ко ломана (Коломана), який, за переказами, заснував Коломию у ХІІ-ХІУ ст. Є й така думка, що коломийки вперше виникли в етнічній групі коломийців, які оселилися на березі річки Коломиї
Не зважаючи на те, що коломийка викликала велике заці¬кавлення збирачів та дослідників, в ученому світі ще довго її не визнавали самостійним жанром. Завдяки великій подібності, а часто й прямим збігам текстів і віршового розміру коломи¬йок та ліричних пісень, деякі фолкльористи, починаючи з О. Бодянського (Про народну поезію слов'янських племен, М, 1837, в російській мові), схильні були вважати коломийки не окремим пісенним жанром, а уламками забутих довгих пісень, їх уривкам, що виступають у нових поєднаннях.
"Електрична коломийка бере з народної поезії все краще, окремими частинами, уривками, уламками і, будучи сама дуже невеликою за розміром, вдало зберігає й передає дорогоцінні елементи народної поезії" — писав видатний український уче¬ний М. Сумцов (Коломийка, К., 1886, стр. 10-11).
Якщо О. Волинський брався точно вказати, від якої старо¬давньої пісні "відломилася" та чи інша коломийка, то М. Сум¬цов не міг не рахуватися з появою в період розвитку капіта¬лізму великої маси нових коломийок. Учений висловив цілком слушне сподівання, що вони стануть міцним і здоровим на¬ростком для подальшого розвитку поезії, коли джерело народ¬ного духу виявиться наскільки свіжим і сильним, що з нього поллється "пісня вільна, дзвінка і чиста". Хоч він, мабуть, по¬милявся щодо причин часу й середовища виникнення коло Акна Мнроняк з Мнкулнчнна, член Гуцульського Т-ва "Чор-ногора" в Чікаго.
мийок, назвавши їх продуктом застою в народній поезії, наслідком деградації давніх видів пісенности — дум, колядок, щедрівок, веснянок, весільних пісень.
Проти такої трактовки походження коломийок рішуче ви¬ступив В. Гнатюк. Він показав хибність уявлення вченого про фолкльорний процес і оголосив коломийку такою формою поезії, в якій проявляється (бодай за XIX ст.) відгуки народ¬ного життя так само, як у інших формах народної поезії. Ко¬ломийки належить, отже, вважати зовсім самостійним витвором народного генія, паралельним до інших самостійних родів народної поезії.
Подібність коломийки до ліричної пісні свідчить про їх ті¬сну спорідненість, але далеко не завжди — про походження однієї від другої. Коломийка так само, як будь-який фолкльор-ний жанр, не виникла на порожньому місці, а виросла на осно¬ві стародавніх поетичних традицій, адже складовою частиною, кожного акту творчости е переданий естафетою віків художній досвід народу. Співець, беручи з давнішої поезії якісь елемен¬ти, комбінує їх, розчиняє у новостворених, зігріває своїм жи¬вим почуттям, освітлює своєю ідеєю і віддає нащадкам для дальшого опрацювання.
Пісні — довгі і короткі — не лежать нерухомим капіталом у сховищах народної пам'яти. Існує живий процес, при якому окремі частини старовинних пісень вкраплюються в нові. О. Бодянський та М. Сумцов мали певну рацію, коли говорили про утворення коломийок від довгих пісень. Цей шлях можливий, але він не єдиний. У такий спосіб міг нанизатися один із зраз¬ків того багатого намиста, яким, за словами І. Франка, є вся сукупність коломийок. Як за часів О. Бодянського і давніше, так і тепер, одночасно з відокремленням строф із довгих пі¬сень творились і творяться пісні короткі, а серед них чи не най¬більше — коломийки.
Існує безліч текстів, які на Лівобережній Україні співаються як розлогі пісні, а в Галичині, на Буковині й Закарпатті — як в'язанки коломийок. Так, І. Франко записав у Нагуєвичах ко¬ломийку "Лугом іду, коня веду, розвивайся луже", перші дві строфи, якої тотожні з відомою українською піснею, а Жегота Паулі опублікував коломийку "Тече річка невеличка з вишне¬вого саду", широко відому на Наддніпрянщині як "довга пі¬сня", йому ж належить запис 30-х років XIX ст. коломийки, співаної в Золочівському повіті: "Вилий, мамо, тую воду, тцо-м ті наносила, прийми, мамо, того зятя, що-м го полюбила". Ва¬ріант цієї коломийки був зафіксований 1965-го року в глибині Карпат у с. Буштино. Отже, саме як коломийка вона прожила принаймні півтораста літ. Разом з тим відомо, що ці слова є приспівом до пісні "Туман яром".
В Іноді пісенний рядок розгортається у цілу серію однотем-них (що мають одну тему) коломийок. Наприклад, довга пісня знає лише такий початок: "Чи ти чула, дівчинонько, як я тебе кликав, через твоє подвір'ячко сивим конем їхав", а коломий¬ка змінює другий рядок: "як я тобі за ворота обарінки сипав\ "як я тобі колопеньки поза хату микав", "як для тебе за ру-тоньку будячка намикав", "як я твою цілу хату калинов обти¬кав", "як я твоє подвір'ячко барвінком обсипав".
Прикладів аналогії і текстових збігів коломийок та довгих пісень можна навести дуже багато. Але, якщо ті самі або близь¬кі тексти виконуються на різні мельодії, серед них і на коло¬мийкові, то, очевидно, нема відстав твердити про залежне походження коломийкових варіянтів. Справа тут у пісенних традиціях та в уподобаннях.
Поряд з утворенням окремих коломийок за рахунок відгалуження з довгої пісні відбувається процес зрощення окремих коломийок у таку органічну єдність, що вони стають самостійними піснями. Так, П. Руснак зафіксував наприкінці XIX ст. у Заставкицькому повіті на Буковині пісню "Ой згоріла стирта сіна на жовтім пісочку". Тісного змислового зв'язку у ній між строфами немає.", Крім того, в давніших записках, зокрема Я. Головацького, ці строфи виступають як окремі коломийки. Так само утворилася й пісня "Тече вода з-за города" (див. ф. 14-3, од. зб. 70, стр. 10). Однотемні коломийкові строфи злютувалися у сталу в'язанку, її почали виконувати на знайому пісенну або новоподібну мелодію і виникла нова пісня.
До ліричної пісні коломийка почала тяжіти, відірвавшись від своєї танцювальної основи і ввібравши в себе різнобарвну гаму настроїв, почуттів, психологічних і моральних понять, а пізніше переконань і поглядів громадсько-політичного характеру, вдосконаливши і словесний малюнокі і музичну орнаментацію.
Крім ліричної пісні, коломийка має багато "родичів" серед творів, що належать до малих форм української пісенности. Найближчі до неї — частушки, козачки, *краков'яки, вівати, чабарашки. їх споріднює короткий розмір, сфера побутування і "призначення. Всі вони мають танцювальну основу, можуть виконуватися на гулянках як жартівливі перепалки між молод¬дю, бути, нарешті, елементом обряду, найчастіше весільного, веснянкового та жнивного. У давніх фолкльорних публікаціях (П. Гнєдича, П. Куліша, Б. Грінченка В. Милорадовича) і в найновіших, зокрема в серії "Українська народна творчість", зафіксовано чимало коротких пісеньок, які від коломийок мож¬на відрізнити, тільки знаючи їх мелодію. Популярність цього роду пісеньок засвідчив і такий чудовий знавець українського фолкльору, як І. Нечуй-Левицький, вклавши в уста однієї ге¬роїні "Кайдашевої сім'ї" пісеньку:
А у батька свого горе — в свекра погуляти, А у свекра — гірше пекла, світа не видати.
Близькі до коломийок жанри знаходимо у фолкльорі ін¬ших слов'янських народів. Це словацькі польки, каламайки, карічки й галикачки, польські краков'яки, мазури й польки, чеські травниці, пісеньки до колечка і до вигравання, сербське коло, болгарські хоро та припявки. Певні аналогії можна про¬вести між коломийками й малими пісенними жанрами народів світу: молдавськими та румунськими танцювальними приспіва¬ми типу "арделеана", угорськими піснями свинопаса і військо¬вими піснями до танцю, німецькими (кравецькими підскоками), вуличними пісеньками; французькими (веселими куплетами)', італійськими (ритурнелями), грецькими (короткими піснями), татарськими, туркменськими, дворядковими піснями типу по¬шук, гошок, чи гошма, індонезійськими пантунами.
Але змістовне багатство, широкий настроєвий діяпазон, оригінальність мелодійної орнаментації — усе це виділило коломийку з-поміж інших видів слов'янської пісенности малих форм, засвідчуючи "велич того відламу нашої людової поезії, яким, мабуть, у такій численності, різнобічності та свіжості мотивів не може повеличатися ні один інший народ" — писав І. Франко у своїй рецензії на збірник коломийок, упорядкований В. Гнатюком. — ЛНВ, т. 26, 1906, стр. 505)
Коломийка стала взірцем для творчости багатьох україн¬ських поетів, яких полонила смислова ємність при граничному ляконізмі, зворушливий ліризм і яскрава життєлюбність, а та¬кож чітка, відточена форма, в яку чудово вкладається метрич¬но-інтонаційний лад народної мови.
"Незвичайне багатство і різнородність мови, висловів, образів, порівнянь, римів, короткий і ядерний стиль — це ті прикмети, яких не можна ігнорувати. Хто хоче писати гарно, хто хоче навчитись вислову, з якого не можна ні слова випустити і до якого не треба ні слова додати, той мусить учитися коломийок напам'ять", — писав В. Гнатюкові у "Передньому слові" до свого видання коломийок (ЕЗ. т. 17, 1905, стр. XXXIII). І. Франко. Тож невипадково коломийковий розмір ліг у ритмічну основу творів Т. Шевченка, В. Забіли, С. Руданського, М. Шашкевича, Ю. Федьковича. Широко ним користувалися й наступні покоління поетів.
Коломийки увійшли в літературні твори як ілюстрований матеріял. Особливо органічно вони звучать в устах героїв опо¬відань Івана Франка "Вугляр", "Вівчар", "Лесишина челядь" та інші.|Коломийками проткане поетичне тло повісті М. Коцю¬бинського "Тіні забутих предків". Крім прямого цитування ко¬ломийок для глибшого розкриття характеристики героїв, Ко¬цюбинський використовує їх образність і в авторській мові: "Коломийка така легенька..., що од неї за плечима виростають крильця". Порівняй: "ой легонька коломийка, легонька, легонь-ка, через тую коломийку болить головонька". Або: "Марічка співанками косичила їхнє розставання". Цей образ, навіяний коломийкою про вівчарів, що закосичуються знайденими у траві співанками — "коли будуть вівчарики білі вівці пасти, будуть мої співаночки за крисаню класти".
Своє захоплення коломийками М. Коцюбинський висловив у листі до В. Гнатюка. "Просто подивляєш багатство народної творчости, багатство, колоритність мови". "Буду крастипевно скаже кожен письменник, читаючи сю книжку", (йдеться про тритомне видання коломийок, здійснене В. Гнатюком).
У радянські часи коломийкову форму й образність талано¬вито використали І. Кулик у циклі віршів "Мої коломийки", В. Бобинський у "Політичних коломийках", Д. Загул у триптиху "Коломийки".
Зв'язок української літератури з фолкльором — органіч¬ний і взаємний. Беручи за синівським правом з народної поезії кращі її набутки, письменники вертають їй те, що гідне висо¬кого слова "народне". У цьому життєдайному кругообігу пов¬нокровним ритмом пульсує коломийка. Дійшовши до нас з либини віків, вона не постаріла, тим більше не пішла у небут¬тя, а набирає дедалі більшої сили, оновлюється, молодіє, живе Щкитиме серед багатьох поколінь наших нащадків.
