(С о ко л і в к а)

А я піду в полонинку По зелене сіно,     |г Полонинку не перейду, Бо сонечко сіло. А сонечко засвітило, Коса си вломила, Відей моя файна любка Сінце не вробилаї Але она уробила Зелене, зелене,

 

 

 

Але прийшли два гайдучки,

Узєли без мене.

А я прийшов до домочку,

Зачів жінку бити,

А на шо ти, жінко, дала

Тото сіно взети?   і

Але я ще не давала, *.

Они сами взяли,

Ище мене молоденьку

З собов підкликали.

 

 

(Яворів)

 

Ой та два вас, легїники, Та два вас, та два вас, . Та-не ходіт попід хату, Та не робіт галас. Та не ходіт попід хату, Та не галасуйте,        «, Озміт собі по дівчині Та й господаруйте. Озміт собі по дівчині

Та по Катерині:

Одна сидит при горбочку

Друга при долині.

А у сеї при горбочку

Корови та вівці,

А у сеї при долині,

Самі сороківці.

Але ціса при горбочку

Мурежит сорочку,    

А он ціса при долині

Прибігає д' мині.

 

 

(Річка)

 

Ксбис знала, моя мамко, Шо то люба може, Тогди-бис ми усказала: Помагай ти, Боже! Кобис знала, моя мамко, Шо може Михайло,      оі Тогди-бис мене вбирала, Щонеділі файно.

 

(Розтоки)

Молодичко молоденька,

Не май мні за дурні,  

Бо буду ті пласувати,

По битому бити,

Шоби ти си варувала

Другого любити.

Два леґіники держєли,

А чотири били,

Ой чотири топірочки

По ній поломили.

 

(Голови)

 

Сидит потьи на вороті, Та й ківає фостом, Прийди, прийди, Василечку, Калиновим мостом.^       *:-Мої мости калинові, Хати на помості, Прийшов, прийшов Василечок Ба й до мене в гості. кШо би тобі, що би тобі

За цеє поклін дати?

На! хусточку шовковеньку

Личко утирати.

(Бру стури)

Вітер віє студененькій, Вербою колише;  | Сидить панчік у крісельцях, По бранчиків пише.       Щ А в суботу написали, В неділю роздали, В понедівник до схід сонці В Станіславі стали. ;,

 

(Космач)

Коло млина два явори,

Була би сорівка,

А випила кварту меду,

Богачева дівка.

Ой випила кварту меду,

А другу і орівки;

Боже, мене оборони,

Від такої дівки.

 

 

 

 

Кліпати — моргати на когось. Файно — вигідно, добре. Кришило — крутило. В'єлило — завіяло, перевіяло. Сріб¬ний лев — мова тут про австрійські гроші. Люб'єт — люб¬лять. Бутин — вируб лісу. Плова — буря снігова з дощем. Биля — огудиння. Ізнидіти — змарніти, зсохнути, висохнути. Леґінь — парубок, молодик. Буришечка — рід птаха. Данцювати — танцювати. Ледіник — парубок. Пласувати — бити. Варувати — остерігатися. Потьи — пташка.    Фост— хвіст (у птаха).

 

 

КОЛОМИЙКИ

 

^Коломийки віддавна були одним з найпопулярніших пісен-

них жанрів. Повнокровним життям живуть вони й сьогодні. До

численних здавна відомих зразків долучаються все нові, ство-

рюючи, за висловом І. Франка, величезну панораму народного

життя з безліччю живих картин.    ^

Коломийки — це коротка,!* найчастіше § дворядкова пісня, кожний рядок якої складається з 14 складів, з цезурою пісня восьмого складу, з жіночою римою. Виконується вона на ме¬лодію усталеного типу. Може виступати як приспівка до танку, або існувати незалежно від нього. Часто коломийки об'єдну¬ються у в'язанки, які, однак, не мають сталого змісту, а зале¬жать від настрою, майстерности, багатства запасів виконавця, а також від обставин і призначення співу.

Стабільність і ляконізм коломийкової форми полегшує спів¬цеві творче завдання, бо дає змогу поетично показати лише один якийсь штрчх чи тс у психологічному стані окремої осо¬би, чи дати оцінку будь-якій події в житті народу.

Важливою якістю коломийки, завдяки якій вона здобула всенародні симпатії, є синтетичне поєднання пісенно- поетич-иого начала з началом мімічним і хореографічним. Це надає їй особливої жвавости, своєрідної театральности, динамічности й енергії в самому процесі відтворення.

Тематика і настроєвий діапазон коломийок всеосяжні. Во¬ни прості, безхитрісні і мудрі водночас. У них палахкотять іскрометні веселощі співця, коли гучно видзвонюють цимбали, і розливається тихий жаль услід за журливим голосом скрипки.

Творці коломийок самі відзначили здатність їх висловлюва¬ти радість чи горе:

Ой Матію та Матію, відколи тя прошу Зроби мені коновочки, най співанки ношу. Зроби одну, зроби одну, та зроби ще й другу; Одна буде про веселість, а друга про тугу.

До коломийки, неодмінної супутниці буднів і свят, звика¬ють, як до живої істоти, і звертаються до неї, як до живої:

Коломийко, чорнобривко, коломийко наша, Будем тебе споминати замість "отченаша".

Персоніфікований образ коломийки владно увійшов у пі¬сню. Коломийка ходить по горі, спускається в долини, п'є во¬ду, її, як зерно, засівають у полі,   вівчарі прикрашують нею, мов чічкою, крисаню. Знати і вміти співати коломийки вважа¬ється почесною і похвальною справою. Це — гордість і багат¬ство молоді, особливо дівчат. В запасі кожної дівчини стільки коломийок, що було б "на віно", "на мажу", "на мливо", стіль¬ки, що "не списав би їх миленький на воловій шкірі", що "тре¬ба би цілий тиждень їх переписати". Як дорогоцінність дарує їх відданиця найближчій товаришці, любкові чи молодій се¬стрі. У цих вихваляннях немає будь-якої гіперболізації. Коло¬мийкові традиції на Гуцульщині такі сильні, що молодь навіть листується за допомогою коломийок. Звертання до них в цьоЦ му разі цілком закономірне, адже в листах діляться найзапо-вітнішнм, розповідають про настрої і переживання, а тут уже потрібна висока мова поезії.

 

"Мені завжди здається, що коли можна побачити вдачу народу, то це скоріше в ліричних піснях в "коломийках" (не знаю, як іще зветься такий рід поезії народної), ніж в баля-дах та піснях історичних", писала Леся Українка. (Л. Українка, Твори в п'яти томах, т. У* К. 1956, стор. 73).

Про щоб не розповідала коломийка,! вона завжди звору¬шує щирістю й безпосередністю. її творцям властиве конкрет¬не образне мислення, вони говорять про речі їм завжди близь¬кі й зрозумілі

Синіюче громаддя гір, повитих у далині молочно-сизим серпанком, білі отари овець на полонинах і переливчастий го¬лос вівчарської сопілки, солов'їний щебет і перегук зозуль у зелених гаях, дзвінкі потоки й відбите в них блакитне небо — всі ці картини, сповнені буянням яскравих барв і звуків, переда-ють любов до рідного краю. Незрадною синівською відданістю дихають рядки:

Гей, нема на світі краще, як в руській (українській)

Щ-     Щ- країні

Так миленько і красненько в нашій полонині. Та .я свою Гуцульщину повік не забуду, Хоть прийшло би умирати — все співати буду.

Поетичне бачення навколишнього світу, вміння тонко оціни¬ти його красу ніколи не переходить у манірне замилування ним, бо співака, який складав свої пісеньки в умовах визиску і неволі, постійно вражав контраст між розкошами природи і убогістю його життя. Вірні життєвій правді, коломийки реалі¬стично фіксували красномовні деталі сільського побуту.

Ой, не буду я гуляти, бо я заморений, Ой, бо я їв через літо борщик несолений.

Коломийка, глибоко зображуючи побут, не цурається най¬буденніших випадків з життя трудівника. її змістом може бу¬ти висловлення жалю з приводу розбитої люльки, нарікання на вівцю, що заблукала, роздуми про вбрання сусідської дів¬чини. Точність і багатство деталів у змалюванні процесів го¬сподарювання, одягу, їжі, розваг молоді — цілий скарб для етнографа.

В коломийках мигтять барвисті ґердани, машлики, Тибетові хустки, пуслики, реклики, гуні, шапки-мармазинки, капці з во-лічками, вишиванки, крисані з червоною китайкою, чіжми, бо* кончі, клебані, тобівки, дзьобенк% тайстри, дротові запаски, пацьорки, коралі.

Скрізь, де збирається молодь, — на танцях, вечорницях, на толоці — звучать жартівливі коломийки. Хлопці дівчат, а дів¬чата хлопців засилають задиристими, а часом і дошкульними дотепами. Найчастіше піддаються осудові такі вади поведінки, як зарозумілість, пиха, лінощі, намагання справити враження зовнішнім виглядом. Особливо ущипливо висміюють гонорові дочки багатіїв:

Котра дівка напереді стоїть гарно вбрана — Не беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана!

Неменше дістається й парубкам, які "шукають за польом' і "брали би по три морги, хоч би й за сліпою".

Часто натрапляємо на своєрідне кокетування, коли гострі на язик дівчата чи дотепні легіні іронізують самі над собою:

Як музика файно грає, я слухати люблю, А як будять до роботи — яв кулаки трублю.

Серед коломийок родинно-побутового характеру найбільшу кількість становлять пісні про кохання, в яких передають¬ся усі перипетії відносин двох: і перше несміливе почуття, що боїться виказати себе поглядом, і горде, відкрите перед усім світом утвердження щастя любови і бути любленим, і перші сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе покинутих. ™ Глибоке й сильне почуття підказує звичайній селянській дівчині слова повної хвилюючої поезії. Виспівуючи свою лю¬бов, дівчина добирає зворушливих у своїй простоті й правди¬вості порівнянь.

При зустрічі з любкою у неї "серце б'ється, ,як горошок рясний", "здригається, мов тоненький дротик", любкове слово її серце, "як рослиця студеная >в полю зеленому".

Найпоетичніші образи постають в уяві юнака, коли він ду¬має і співає про свою милу: "як пишна калина", "як зіренька ясна", навіть краща, бо "перед нею світла зірка трохи не по¬гасла". Але все-таки йому здається, що нема порівнянь.і барв, гідних її краси:

Хоть бис писав, малярику, усіма барвами, Не списав би мою рибку з її рум'янцями.

Частково й щирістю дихає звертання парубка до коханої:

Ци-с мі, мила, дання дала, ци-с мі що навчила, Що мі твої сліди пахнуть, куди ти ходила!

Юнацьке почуття таке сильне, готовість слухати милій така велика, що він ставить їх вище навіть за обов'язок перед цісарем: 

Ой викупи мні, дівчинонько, із войська додому, Бо я тобі вірно служу, а більше нікому.    Я Коломийки про кохання зображують сферу людських вза¬ємин, на перший погляд, незалежних від суспільних проблем, але й у них чути відгомін СОЦІАЛЬНОЇ непевности. Хоч основним мотивом давніших, дорадянських коломийок є нарікання на долю, безталання, злидні, але поняття про ща¬стя в них ніколи не асоціюєтьс з багатством. Бідна дівчина рі¬шуче відкидає залицяння сина багатого батька, бо в "багача нова хата, високі пороги, та він буде вимовляти воли та коро¬ви". А людська гідність — над усе:" не стояла і не буду бага¬чеві в ласку". Заради хліба насушного дівчина не поступиться гордістю. Народна мораль схвалює рішення дівчини йти "за того любочка, аби в нього нич не було, лиш одна сорочка".

Велика група коломийок відображає життя в родинному колі. В них оспівується сімейна злагода, радість материнства, взаємини між батьками й дітьми, взаємини із сусідами, кумами, побратимами, звучать тихі дитячі колисанки й голосні приспіви до чарки, коли збирається близька й далека рідня, щоб відзначити якесь свято. Переважна ж більшість коломийок цього розділу складена жінками, нещасливими в родині. Серед пісень "зустрічаємо дуже багато таких сумовитих, так жалібно болючих, розкриваючих нам таку многоту недолі, що, вдумавшись в ті пісні і в те життя, яке їх викликало, ми не можемо не вжахнутись, не можемо не спитати самих себе: невже це правда? — "писав І. Франко. (І. Франко, Вибрані статті про народну творчість, К. 1955, стр. 107), досліджуючи зображення жіночої неволі в українських піснях.