Особливо в часі різдвяних свят мусить мати вважати, щоб не втратити поживи, бо до дев'яти днів по Різдві Христовім бісиця псує груди християнським матерям, щоб їх діти не жи| вилися груддю матері, а тоді таким матерям легше підкинути підкидеша (бісиня). Для того мати протягом дев'яти днів по святі перед сходом сонця миє свої груди свяченою водою, а дитину весь той час дуже пильнує: не кладе п в колиску, а кладе її біля себе та ще й прив'язує до себе. Декуди кличуть малу дитину не її хресним іменем, але якимсь інакшим, щоб иона не попалася на голос відьми, що її кличе хресним ім'ям. Такі забобони, мабуть, постали внаслідок того, що під час різдвяних свят матері багато їдять, п'ють, а від цього діти хворіють і часто вночі мають гарячку.

У більшости гуцули годують немовлят овечим або коров'я¬чим молоком через воловий ріг, до якого припасовують своє¬рідну дійку із шмати або шкіри. Такий ріжок також не утри¬мують у відповідній чистоті, як і дитячу постіль, а тому на Гуцульщині діти часто хворіють і є великий відсоток смертно¬сти, а це приписують різним чарам.

^На Гуцульщині поширені були дуже різні забобони, зокре¬ма, коли дитина не спить, то на це були також відповідні баб¬ські рецепти, як наприклад, мати повинна в суботу до схід сон¬ця піти до дев'яти криничок і звідти з кожної набрати ложкою або горнятком води по дев'ять разів, а при цьому має примов¬ляти: "Не раз і не два, не три!" Таку воду приносить до хати, розводить ватру і кладе в ту воду до дев'яти разів по чотири вуглики, примовляючи так, як при тому, коли черпала воду з криничок. Потім збирає ті вуглики, струшує їх до приладженої купелі, а скупавши дитину в такій купелі, відносить ту воду на таке місце, де сходяться три дороги, там виливши її, швидко втікає, не оглядаючись.

На сороковий день по породах мати йде до виводу і вже від того часу стає чистою, їй потім вільно ходити будь-де, лише бісиця ходить усе нечиста, бо вона невиводжена.

Калачний

По виводі ґазди готуються до калачин. Що ж являють со-бою калачини на Гуцульщині? Це теж дуже важливий момент, який на Гуцульщині належно відзначають. Будь-коли по виводі ґазда купує у місті калачів, пива, юрілки, а ґаздиня наварить, наготує всякої страви.;'Потім вони йдуть до кумів і запро¬шують їх, а також інших гостей на калачини.

Коли вже гості посходяться і посідають за стіл, ґаздиня кладе перед кожним горщик з нодою або з солодким молоком, а на горщик кладе обарінок, притуляє до горщика засвічену свічку та, перепрошуючи, примовляє: "Пай Бог прийме передь

душі**. А гість відповідає: "Простибіг".          

Випивши воду чи молоко, гості підводяться, моляться Богу і вінчують так: "Най Бог прийме перед неї душі, що ви даєте. Боже, поможи упросити, ублагати, щоб Господь ласкав це приймити, молитву благословити, а вам щєстє, здорове подати, щоб Бог вінчєти в благо літах, у щєстю. здоровю!" По вінчу-ванні сідають знову, зачинає музика грати, а гості баюють (бавляться) — п'ють, їдять. Ґазда ставить перед першою ку¬мою, а ґаздиня перед першим кумом 8-12 калачів, примовляю¬чи: "Просимо кумів, калачі — від Бога великі, від нас малі!"

Кум і кума беруть по два калачі і крають їх на кусні для всіх на закуску по горілці, яка йде тепер навколо столу, а бабі дають від себе по одному калачеві, в який тичуть по шустці або дві. Музика грає, а гості п'ють, їдять, танцюють, одним словом, бавляться (баюють). Такі калачини, як правило, три¬вають до ранку, а іноді, коли добре приймають, то й довше.

Калачини відбуваються і в тому разі, коли б дитина по¬мерла. Але тоді без музики, без танців і без гомілки, а калачів не кладуть на стіл, а па землю. А з землі ґазда й ґаздиня по¬дають їх кумам за душу померлої дитини. Ґаздиня змиває руки бабі над землею, бере воду з землі і дає крижмо також із землі. Коли є дома скрипка, то заграють сумної у тугу, під чес чого жінки плачуть, а чоловіки моляться. Потім іноді п'ють по шклянці пива.

Обдаровування (фіровщина)

Під час калачин куми та кревні дають дитині "фіровщину", тобто якийсь поважний дарунок: вівцю, корову, коня, теля, со¬рочку, а бідний — курку. Дають дарунки, які хто зможе. А ча¬сом тут же на калачинах не дають, а лише заповідають, а да¬ють пізніше, не раз це буває аж на весіллі, але кожний мусить щось подарувати.

Через місяць по народженні дитину стрижуть. Цей процес відбувається в такий спосіб: мати бере дитину і кладе на руку, кладе обтяте волосся у кут хати і примовляє: "Дивися, це я кладу волосся, абис на тім сьвіті знало, відки єго взяти." Це робиться для того, що за переданням, людина мусить взяти з собою на той світ усе — кожний кусник свого тіла принести.

А щоб у дівчини волосся росло гарно, треба острижений волос класти у розсоху верби.         

Розвитком та вихованням дитини на Туцульщині батьки зовсім не займаються, хіба що дають дитині їсти та учать і перестерігають,?перед Арідником. Правда, багато приділяють уваги поучуванню дітей різних повір і забобонів. Так, наприклад, учать дитину, щоб вона не плювала на вогонь, бо буде від того вогник, або, щоб не їла перед Спасом яблук, бо від того в череві заведуться жаби, щоб дівчина не ходила задки, бо від цього буде довго дівувати, щоб нігтів не викидала, а обгризши, ховала їх за пазуху, бо воли а рідни ко ві, і він прийде за ними. У церкві гуцульських дітей ніколи не побачите.

Фізичним розвитком своїх дітей гуцули також не журяться: літом і зимою їхні діти бігають по дворі або сидять на печі в одній сорочині. Батьки тільки займаються дітьми тоді, коли за якусь найменшу дрШншщш вживають проти них гарапника

або будь-чого, що ео?шдетьш ос під руку.

Дівчину на Гупульшит заплітають першим раз, коли їй шь не п'ять років.. Для цього запрошують сохтівку (таку спещжшь-ну жінку), яка має заплести дівчині вершин раз косу. Вона за¬плітає косу в такий спосіб: бере спереду, з потилиці, від пра¬вого вуха і від лівого і, зв'язуючи те волосся насерєдині, при¬мовляє: *Як я звєзую усе волосе на тобі, аби сі тримало з усіх штирох боків, так аби сі до тебе вєзали з усіх боків парубки, одівці, дідицькі та й котре має старші парубки у краї, котрий тебе уздрит, так аби за тобов умлівав, як риба за водов.*

Від того часу родичі вже дбають трохи ліпше за дитину, щоб дівчина та й хлопець у тім віці мали на собі, крім сорочки, ще й щось інше з одягу.

Але сьогодні багато забобонів відійшло в минуле. Із зро¬стом письменности багато забобонів безслідно зникли. З роз¬витком науки-шкільництва на Гуцульщині піднеслася свідомість, а значить і в парі з цим змінилися погляди на різні колишні уявлення про звичаї і обичаї. Ш Одначе, беручи до уваги вроджений консерватизм гуцулів, чимало з минулого залишилося й тепер, гуцульська родина в основному залишається консервативною.