Іван Франко уважав, що в початках гуцульського руху 40-их років Кобилиця змагав за соціяльні права гуцулів. Що йо¬го рух зродився з чисто соціяльних мотивів та що аж після побуту в парляменті його світогляд ширшав, а у висліді його рух набирав вже політичну закраску, в нього зарисувався "якийсь більше або менше ясний ідеал гуцульської автономії^ свого власного порядку".38).
Совєтська історіографія (Ф. О. Ястребов), перебільшуючи акцію Кобилиці, твердить, що Кобилиця зорганізував узброе-ний кінний відділ, з яким пройшов по всій Буковині, виганяючи австрійських урядників і даючи народові доручення наставля¬ти своїх.30). Безперечно, що рух Кобилиці був революційним рухомі: який підхопили також сусідні з Гуцульщиною підгір-ські повіти, але сам Кобилиця особисто участи не брав і узброї єного кінного відділу не організував.
Гуцульські розрухи 40-их років XIX ст. були суспільним Щ національним рухом — рухом за ліси й пасовиська, проти чу¬жонаціональних зайшлих дідичів-панів. Це були найбільше вразливі питання, які зродили цей гуцульський бунт.
Д. Квітковський уважає, що^гуцульський бунт під прово¬дом Кобилиці "став початком творення там (на Буковині — І. Н.) української політичної думки й боротьби за її реаліза¬цію."40)^1 Ми вповні погоджуємося з цією думкою, бо це був народний рух за здійснення широких народних прав на своїй землі. Кобилиця одностайно з іншими українськими, буковин¬ськими й галицькими депутатами виступив у парляменті в обо¬роні українських національних прав шляхом об'єднання укра¬їнських етнографічних земель австрійської монархії в окремий автономний коронний край, а це була вже ясна українська на¬ціонально-політична ідея.
 

Військовою силою придушено гуцульський бунт, але боротьба за права гуцулів продовжувалася законним шляхом: скаргами до урядових і судових інстанцій. У судових процесагуцули вже не покликувалися на право власности до лісів і пасовиськ, а на сервітутські права гуцулів, цебто на право вільного користування лісами й полонинами. Знаємо, що справа сервітутських прав Довгопільського околу протягнулася аж до  1864 р. Одним з уповноважених гуцулів на цей процес був Ю. Федькович. Але цей процес закінчився на некористь гуцулів."). |        ^ А       Ж

і Буковинська Гуцульщина й українське національне відро¬дження на Буковині під

6. Буковинська Гуцульщина й українське національне відро¬дження на Буковині під проводом "Короля Гуцула".
Революційні рухи в Західній^Европі проти абсолютизму і його чорної реакції, а зокрема революції в Парижі, Берліні й Відні у 1848 р., приносять подув національної волі народів уярмлених імперіялістичними державами. Цей подих волі, ве¬сни народів, особливо відчувся в австрійській імперії, златаній із багатьох окремих народів".-—■ зокрема слов'янського похо¬дження, як: поляків, словаків, словінців, українців, хорватів, чехів. Зі всіх цих народів найбільше упослідженими були укра¬їнці, бо знаходилися під тиском мадярів — на Закарпатті, по¬ляків — у Галичині та румунів — на Буковині, без рідної мови І рідної школи, призначені на винародовлення: змадярщення, ополячення і зрумунщення.
Революційні рухи в Парижі в лютому 1848 р., у Берліні в березні того ж року, національні рухи чехів, хорватів, словін¬ців, мадярів та поляків, селянські розрухи під проводом Лу-кина Кобилиці на Буковинській Гуцульщині та врешті револю-дійна хвиля у Відні в березні того ж року примушують австрій¬ський уряд до уступок у формі конституційних прав і свобід та звільнення селян від панщини. Видана 25. 4. 1848 р. тимча-совщконституція гарантувала (§ 4) ненімецьким народам мо-архії недоторкальність їх національности й мови.        §
І в наступних конституціях з 4. 3. 1849 р. (§ 5), а після її припинення цісарським патентом з 31. 12. 1851 р., в новій кон-
Іуції з 21. 12. 1867 р. (§ 19) це право для всіх націй монар-|було забезпечене.
(Проголошені конституцією громадянські права дали мож-ІІстшстворити 2. 5. 1848 р.| першу українську політичну ор-

Щ Іукіянович: Федькович заступником і оборонцем громад ^овгопільського околу в сервітутському процесі 1864 р. "Писання О. В Федьковича", Т. 4, Львів, 1910, стор. 399.

 
ганізацію — Головну Руську Раду у Львові для оборони Ац ституційних прав українського народу в Австрії. Появляється
15. 5. 1848 р. перша газета українською народною мовою "Зоря Галицька", де була поміщена Відозва Головної Руської Ради в дусі політичної соборности й незалежности всього, по¬діленого чужими державними кордонами, ^ українського наро¬ду. Починається боротьба Головної Руської Ради за здійснен¬ня конституційних паціонально-політичних, суспільно-культур¬них та економічних прав українського народу. У першому ав¬стрійському парлямснті галицькі й буковинські депутати спіль¬но вимагають відокремлення українських етнографічних земелі монархії в окремий автономний коронний край. Але ^ цієї ви¬моги не пощастило здійснити через спротив, зокрема поляків і румунів.г
Створення конституційного правопорядку в Австрії, а по¬тім наділення Буковині провінційно-автономного статусу, ма¬ли особливі наслідки для суспільно-культурного розвитку бу¬ковинських українців. Великі перешкоди цьому розвиткові ста¬вили румунське верховодство та москвофільський рух. Румуни мали в усіх ділянках публічно-правного і церковного життя Буковини: в крайовій адміністрації і православній єпархії пов¬не верховодство. Вони старалися гальмувати українське націо¬нальне освідомлення, щоб затримати цілість Буковини як ру¬мунську домену, мріючи про її злуку у прийдешньому в її істо¬ричних кордонах, з усамостійненим королівством Румунії.
Але спинити українського відродження на Буковині вже не було сили.
Боротьбу проти москвофільства на Буковині очолює гуцул з буковинської |Верховини Осип Юрій Федькович та Сидір Воробкевич, які виступають, майже рівночасно, на літературне поле з творами, писаними українською народною мовою, і цим відкривають шлях українському національному відродженню.
Федькович народився у серці буковинської Гуцульщини, у Сторонці-Путилові (1834-1888), зріс, зжився і полюбив гуцу¬лів до тієї міри, що й сардак гуцульський надів і не скидав його аж до своєї смерти. Гуцули любили Федьковича, обирали двірником (війтом) громади та уповноваженим Путилівського околу для заступництва інтересів цієї округи й для ведення судових справ у сервітутських процесах Гуцульщини проти ді-дичів-землевласників.   На   посаді інспектора народних шкіл Вижницького повіту (1869-1872)   Федькович ревно дбав про освіту селян, зокрема його любих гуцулів. Завдяки Федькови* чеві поширюється освіта на Гуцульщині, а разом з цим підно¬ситься українська національна свідомість широких народних мас Гуцульщини.
 
Після виступу Федьковича й Воробкевича в народовецько-
му таборі проти москвофільства народовецький фронт на Бу¬ковині значно скріпився. З приходом до Чернівців — тоді ще студента — Степана Смаль-Стоцького й завдяки його праці та енергії, у студентському товаристві "Союз" вже у 1878 р. про¬чищено москвофілів з проводу цього товариства. За цим така сама чистка відбулася в товаристві "Руська Бесіда" в 1884 р., і від того часу українське національне відродження скорим темпом поширюється у всі закутини Буковини. На Гуцульщи-ні росте сітка народних шкіл, до них приходять нові вчителі-ентузіясти, вихованці генерації, яка сама прочищувала атмо¬сферу від москвофільства на чернівецькому терені. 1 К На одному з перших засідань нової управи "Руської Бесі¬ди", на якій брав участь і Федькович, було рішено видавати першу газету на Буковині українською народною мовою. Пер¬ше число цієї газети "Буковина" появилося 1. 1. 1885 р. Пер¬шим її редактором був О. КХ Федькович, Ця газета відограла велику ролю у формуванні, поширюванні й поглиблюванні на¬ціональної свідомости буковинських українців, а зокрема Бу¬ковинської Гуцульщини.
Народовецький табір скоро опанував українське культурно-громадське життя столиці й повітових осередків Буковини, про¬никаючи все дальше в народні гущі українських сіл. Із зростом національної свідомости зростає число послів з Буковини в австрійському парляменті й буковинському соймі, скріплюєть¬ся український голос у справах   поліпшення   мережі україн¬ського шкільництва та оборони рівноправности українців на Буковині.   Але боротьба проти   румунського верховодства в буковинському соймі продовжується і завершується повною перемогою аж з приходом до парляменту й сойму нових сві¬домих українських сил, а між ними улюбленця гуцулів — ба рона Миколи Василька, який у 1898 р. гуцульськими голосами Вижницького повіту стає послом до буковинського сойму.
Рід Васильків походить від старого роду Олександра Іль-ського, якого дочка вийшла заміж за Василя Лукавецького, якого хресне ім'я стало опісля родовим ім'ям Васильків.42). Барон Микола Василько — один далекий нащадок роду Лука-вецьких — це одна з найбільше барвистих постатей Буковини взагалі, а Буковинської Гуцульщини зокрема. Микола Василь¬ко народився у селі Лукавець над Серетом у 1868 р., а помер у Берліні в 1924 р. Вихований у Відніщв школі для шляхетських
 
вибранців, Терезіянум, а тому тішився великими впливами на віденському ґрунті, наприклад, його шкільним товаришем і приятелем був і-раф Чернїн, дипломат /і міністер закордонних справ Австрії у 1918 р. Діставшись до парляменту ц геайму, як второпний політик, з великою товариською вигладою, він проявив особливо корисну діяльність для добра українського народу. 
Народившись серед української народної стихії у., безпосе¬редньому сусідстві з Гуцульщиною, він щиро полюбив своїх односельчан і Гуцульщииу, а народ його. Його обирають двірником (війтом) с. Лукавець, а в 1898 р. послом від Вин¬ницького повіту.
Якщо Федьковича можна уважати передовим, борцем на Буковині на культурному полі проти москвофільства, то Ва¬силько, який любив гуцулів ("тирольців сходу") і своїми ве¬ликими впливами на віденському терен! багато для них зробив, був передовим борцем за політичні й виховно-освітні права буковинських українців і їх рівноправність з румунами. І вза¬галі цей великий український патріот багато зробив для загаль¬но-української справи, як посол до австрійського парляменту і як дипломат ЗУНР і УНР. Неоцінсну услугу зробив Василько українській мировій делегації у Бересті, поінформувавши -її. довірочно про положення у столицях Центральних держав та дораджуючи делегації бути безкомпромісовими у своїх вимо¬гах.43).
Доба Василька —- це доба,   коли українські народні маси на Буковині віднаходили себе й твердо відстоювали своє пра¬во на Буковині. Василько виходить на сцену українського по¬літичного життя у час найбільше напруженого змагу буковин¬ських українців за своє елементарне людське право на цій зем¬лі, заперечуване їм румунами, які мали верховодство в буко¬винському соймі. адміністрації, Церкві й шкільництві. Дістав¬шись до сойму, Василько вступає в боротьбу   проти   румун¬ських верховодів, великих землевласників, в обороні україн¬ських селян. І скоро, завдяки його енергії і політичній зруч¬ності, українці здобувають у буковинському соймі велику пе¬ремогу над румунським верховодством, здобуваючи рівноправ¬ність з румунами на полі політичному і культурно-освітньому.
Перемога над румунським верховодством у буковинському соймі і здобута рівноправність — це заслуга Василька,! вели¬кого громадського й політичного діяча Буковини, знаменита го політика й гладкого дипломата. "Це була людина з щиро-

 
їсим діловим! дрсвідом^з елястичною, вихованою у парляментар-них та дворових умовах, вдачею» сполучував він невичерпану безодню енергії та інціятиви".44):
Завдяки заходам і старанням Миколи Василька, засновано у Вижниці в 1908 р. першу чисто українську державну гімна¬зію, яка мала обслуговувати Гуцульщину й Підгір'я обох бере¬гів Черемоша, цебто буковинської і галицької частин. Ство¬рення цієї школи мало велике виховне і національно-освідом-лююче значення, бо тут могли отримувати освіту також сини
 
Дараби, яаладовані до відпливу, на річці Чорна Тнса (1928 р.).

бідніших батьків. Ця школа була українською національнокультурною фортецею в цій закутині української землі. Вона давала не тільки науку, приписану урядовою програмою, але й українську національну й політичну свідомість. Таке світло вона несла і в глиб Гуцульщини. Багато абсольвентів цієї гімназії та опісля високих шкіл верталися на Гуцульщину, зокрема священики й учителі, щоб нести туди світло Божої і людської правди.
Під час Першої світової війни заходами Миколи Василька був створений#Туцульсько-буковинський легіонV5). Але ця