П’ятниця
18-09-21
19:41

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Про Гуцульщину та Гуцулів їхня історія.9І Історія Буковинської Гуцульщини.


І Історія Буковинської Гуцульщини.

Гуцульські Карпати були своєрідною ^фортецею, захистом волі гуцулів проти національного й соціяльного гніту. Карпати
ЩШ, прибіжищем» душ народних оборонців і месників за нанесені народові крюда. ^р"
Перші поселення гір засновувалися в долинах більших річок, догідних для людського поселення. Гуцульщина, живучи в ві¬докремленні,, була немов своєрідною республікою, куди чужа влада вступала дуже повільно, непевна і сконсолідувалася але і 17-18 ст. І власне до нас дійшли джерела про Гуцульщину в зв'язку із намаганням консолідації тут чужої влади і реакції гуцулів проти порушення їх свобід.
Маємо* історичні вістки про гуцулів у буковинських Карпатах з 1490 p.* коли то молдавський господар подарував село Селєтин манастереві Путна. У цьому ж році вибухло повстання проти Польщі, зорганізоване на Буковині під проводом Мухи— повстання, яке охопило було майже всю Гуцульщииу. Гуцульські поселення на Буковині згадуються в документах: Ростоки і Сторонець-Путилів у 1501 p., Довгополе в 1607 p., а інші села в 18 ст. і пізніше. і
Історія Буковинської Гуцульщини — з суспільно-правної точки зору — в українській публіцистиці ще недостатньо на-світлева. Номінально Буковинська Гуцульщина разом з усією Галичиною і Буковиною входила до складу Київської Русі, по¬тім Галицько-Волинської держави, але фактично державна вла¬да не мала сили й змоги опанувати гірських просторів. Від 1241 р. Гуцульщина вважалася під монгольською зверхністю, але знову ж тільки номінально. Є обґрунтовані здогади, що верховинські поселення зросли головно під час монгольської навали, коли населення сусідніх просторів рятувалося втечею у менше доступні гірські сторони. Та й пізніше гори ставали пристановищем для тих, що втікали від гніту.
Від половини 14 ст. Буковина знайшлася у складі новоство-реної Молдавської держави, але Буковинська Гуцульщина по¬падає під цю суверенність — знову ж більше номінально — аж на основі договору між Польщею і Молдавією з 1499 р. Від цього часу історично-правний процес Буковинської Гуцульщи¬ни відбувається в економічно-правному відношенні у нових обставинах Молдавської держави. Тільки повільно вступає і консолідується на цій Гуцульщині державна влада. Адміністра¬тивно важко було охопити й мати контролю над гірськими про сторами, з розкиданими по кілька гуцульських хиж на віддале¬них місцях. Тому гуцули продовжували користуватися тут дав¬нішою волею.        f4
У Молдавській державі, скоро по її заснуванні, вся земля — разом з населенням на ній — була роздарована господарем, у вічне^володіння своїм довіреним прислужникам-боярам, які помагали господареві   керувати державою, а також єпископ¬
 
ствам і манастирям. Так була роздарована переважна частина державної території, включно з Буковинською Гуцульщиною.
Тільки незначна частина землі лишалася державною-воєводеькою|| ї
Селяни, які жили на роздарованих землях, ставали в еконо-мічно-правному відношенні залежними від обдарованого зем¬лею власника-боярина і мусіли за користування землею вико¬нувати на його користь певні повинності.
Спочатку бояри вдоволялися певною грошевою рентою від селян за користування землею. З бігом часу їх претенсії до се¬лян зростали, вони почали домагатися, крім ренти в грошах, десятини від урожаїв та від певних інших продуктів, ще й ро-ботизни на їх користь. Використовуючи важке положення се¬лян, власники-бояри складали з селянами письмові умови на вимагані ними повинності в підвищеному розмірі."
Вже сама гірська обстановка відрізняла господарство гуцу¬ла від господарств "на долах". Гуцульські села розкидані на більших просторах, а господарства розтикані окремо, часто в малодоступних місцях, або окремими групами хиж, господар¬ства з невеличкими городами біля хат. Адміністративно важко було їх охопити під державну контролю, зокрема, стягати з них різні повинності.
У горах орної землі було дуже мало, отже, про хлібороб¬ський спосіб господарювання тут не було мови. Зате були зна¬мениті умови для скотарства. Але для цього необхідно було викорчовувати ліс, прочитувати терен під пасовища й сіножа¬ті, або й побільшувати городи біля хиж. Так у важкій бороть¬бі за існування, але серед чудової гірської природи, на вільній ьолі формувався характер, прикмети душі волелюбного гуцула.
У Молдавській державі в середньовіччі карпатські ліси не мали економічної вартости, бо тоді лісів на дерево не експлуа¬товано. Але державний земельний фонд на рівнинах був скоро вичерпаний шляхом даровизни, а тому прийшла черга на землі І Карпатах, на Гуцульщині. Та обдаровані бояри не жили в го¬рах через непевність, а тому й не могли мати в горах організо¬ваної постійної контролі над селянами, замешкалими на даро¬ваних їм гірських землях. І фактично вся Верховина була в во лодінні гуцулів, які користувалися деревом і полонинами без жодного обмеження. Гуцули — ради спокою і "з доброї волі4 відносили землевласникам-боярам у формі "подарків" те, що могли й хотіли. За молдавських часів у горах не було ніякої панщини.
Такий був фактичний стан гуцульської залежности від зем¬левласників у перших сторіччях молдавської доби на Буковин¬ській Гуцульщині. Коли площа очищеної від лісу землі під па* сотий І сіножаті, та навіть під городи,   «біль шил ас» пани
рилсвласннни почади постійно А більше організовано {шпага¬ти від гуцулів-селян регулярної плати ректи, десятини плодів від прочищеної землі за П користування, ба навіть проганяти гуцулів з прочищеної ними землі. Це мусіло приводити до кон¬фліктів і розрух гуцулів проти панів, бо гуцули уважали ліси їх І власністю. Знаємо, що такий конфлікт розглядав господар Ва¬силь Лупул, який у 1643 р. визнав за панами право власності на розчищену від лісу землю і зобов'язував селян виконувати повинності за користування цією землею. На Довгопільського двірника (війта), як місцеву владу, накладувано обов'язок сте¬жити за виконанням цієї постанови. Двірник мав право карати порушників згаданої постанови.16).
Але гуцули були невдоволеними цією постановою, і — якце видно з грамоти господаря Лупула з 20. 5.-1647 р. — окреиа
делегація гуцулів Довгопільського околу,(Руського Кімполунгу), складена із 40 осіб, добилася із скаргою на панів до самого господаря. З приводу цих скарг було проведено розслідування на місці й виявлено, що лани мали на гори дарчі грамоти, а тому уважалися власниками всієї землі. Але селяни уважали себе власниками розчищеної ними від лісу землі і відмовлялися давати повинності за цю землю.17). Тому конфлікт продовжувався. І в цій справі ми стрічаємо згодом новий хризов (грамоту, закон) господаря Костянтина Дуки з 28. 9. 1693 р., який стосувався виключно до Довгопільського околу і який зобов'язував селян до повинностей за користування землею, признавав за селянами право посідання на викорчувані власними руками ділянки, але забороняв ці ділянки продавати. З цієї гра- } моти довідуємося, що повинності селян були вже раніше збіль- І
шені, бо селяни, крім плати й десятини, давали панові: багаті по 10, середні по 6, а бідні по 3 курки на рік, а від сажня зіб-1 раного (в копицях) сіна платили по дві бані. Хризов Дуки визначував грошевий чинш на користь пана — в залежності від заможности — у розмірах 3, 1 Уг і 1 лей, а від зібраного сіна — 1 три бані від сажня, десятину від інших урожаїв, а також від рибальства і мисливства.   Хризов Дуки передбачав плятонічну гарантію для селян,   "щоб пани не кривдили підлеглих їв селян"*18). І       ]
Державні податки були зовсім окремою справою. З інших [ документів довідуємося, що на скаргу гуцулів Довгоиільсько* го околу господар зменшив державний податок цього околу

до 2400 леїв, а це була на той час велетенська сума.19). До цього приходили ще податки від овець, пасік та інші більше пливкі податки, які в різні часи приходили й відмінялися.
Щодо становища місцевости Вижниця, — сьогодні культур¬ного і торговельного центру Гуцульщини, — то з грамоти мол¬давського господаря з 1767 р. довідуємося, що цією грамотою надано Вижниці право торгового містечка.20). До того часу вона мала статус звичайного населеного пункту-місцевости. У 1776 р., у час прилучення Буковини до Австрії, Вижниця на¬лежала дідичам И. Кантакузіно, І. Стурдзі та М. Джурджува-нові — по % частині. У час селянського бунту під проводом Кобилиці Вижниця належала двом братам Айвасам і Г. Джур-лжувану. На основі угоди з 1808 р., селяни Вижниці відбували 10 днів панщини, доставляли до двору по 4 вози дров, давали одну курку і 15 яєць, відбували роботи при направі млина, корчми й ґуральні.21).*
При кінці 18 ст., зокрема за стабільної австрійської влади, дідичі почали експлуатацію лісів-дерева, тоді почала зростати торгівля у Вижниці. Від 1855 р. Вижниця стає повітовим цен¬тром.
Повинності гуцулів на користь панів-дідичів з бігом часу постійно росли, збільшувалися, головно шляхом умови між панами й селянами, а ці збільшення шляхом повторювання впродовж довшого часу перетворювались у звичай і так ста¬вали "законними".^
Коли в 1774 р. Буковина перейшла під австрійську суве¬ренність, всі ці повинності отримали тверду основу. Австрій¬ський уряд у договорі з Туреччиною про відступлення Буко¬вини зобов'язувався затримати на Буковині правний "статус кво". Австрія спочатку дотримувалася цієї постанови. Але зго¬дом почала заводити свої власні порядки.
За австрійської влади, після упорядковання державної і крайової адміністрації на Буковині, а зокрема на Гуцульщині, землевласники-пани почали систематично й координовано при¬тягати селян Гуцульщини до виконання їх повинностей, збіль¬шуючи ці повинності, а від непокірних відбирали полонини — пасовища й сіножаті, ба навіть прочищені ними від лісу орні ділянки. Це приводило до нових конфліктів і скарг.

Цісарським декретом з 24. 2. 1787 р. виділено землі, «сі бу¬ли в 1786 р у користуванні селян і створено з них т. зв. ру«
стикальні землі, з окремим для них правним режимом. Інші землі отримали назву панських або домініяльних, чи Доміні¬ка льни х. Землевласники не мали права (за деякими винятка¬ми) відбирати від селян рустикальні землі, але селяни мусіли за їх користування виконувати договірні, або передбачені хри-зовом повинності.    *
Головою домінії був землевласник, але без судових компе-тенцій. Головою села був двірник (війт) з його радними (при¬сяжними), обираними мешканцями села. Двірник мав адміні¬стративні й дрібні судові компетенції.
Рівночасно з поділом землі на рустикальну і домініяльну. заведено на Буковині (за галицьким зразком) т. зв. домініяль-ні суди, один на кілька панських доміній (сіл)Л Суддями в цих Судах були т. зв. мандатори або юстиціярії, які отримували це становище на основі попереднього іспиту перед Апеляційним судом у Львові. Мандатора оплачували домінії, цебто земле¬власники, а судив мандатор залежних від доміній селян, на основі чинних законів, за легші провини, маючи право ув'яз-нювати й карати буками. Окрім судових, мандатори мали ще певні адміністративні функції.
У. 1832 р. Довгопільський окол адміністративно-юрисдик-цінно поділено на три домінії: Путилівську, Довгопільську і Ростіцьку. До кожної домінії належало одно або більше сіл. Наприклад, до Ростіцької домінії належали села: Мариничі, Петраші, Підзахарич, Межиброди й Ростоки.
Як правило, умови між папами й залежними селянами ви¬значували розмір повинностей селян. Тільки там, де не було таких умов, стосувалися постанови хризову щодо розміру по¬винностей. Звичайно, договірні повинності були вищі від тих, що їх передбачував хризов. А тому пани старалися й мали змогу як економічно сильніша сторона зв'язувати селян умо¬вами. Тому, що в австрійському періоді державна влада була сконсолідована, дідичі могли легко контролювати і вимагати виконання селянами їх повинностей.
З домовлення селян села Путилова в 1803 р. із землевла¬сниками Флондорами довідуємося, що повинності селян були виміряні в грошах, а селяни поділені на 5 груп, відповідно до їх маєткового стану, і платили землевласникам річно по: 9, б, 4, 2 або один флорин. Плата за полонини відбувалася брин-дзою, відповідно до розміру полонини. Ті, що мали коні, ма¬ли доставляти терхами до корчми горілку та працювати при направі корчм і млинів. Отже, повинності грішми, роботою і і натурі.
 
римське право взагалі не знало кріпацтва, хоч поло¬ження залежних селян деколи мало відрізнялося від кріпацтва. Але на Буковинській Гуцульщині за молдавського періоду історії не було й панщини, бо на Гуцульщині не було панських маєтків та інших господарських споруд, ані панської орної землі, на якій відроблялося б панщину.
Гуцул з Буковини.
В австрійській добі землевласники почали й на Верховині закладати господарські споруди, як корчми, млини тощо і притягати до цієї роботи підлеглих їм селян, а це могло від-
 

буватися тільки на основі договорів, бо хризов Дуки не пе¬редбачував роботизни-панщини. Так повільно заходила на Буковинську Гуцульщину панщина. Гуцули скаржилися на панські утиски до різних урядових інстанцій, висилаючи деле¬гації навіть до Відня, а коли й там не могли отримати задо Вільної розв'язки їх наболілої справи, у 40-их рр. 19 ст. вони виступили з відвертим бунтом проти утисків під проводом гу¬цула Лукина Кобилиці. Центром розрух була Буковинська Гу-цульщина, але вони поширилися скоро й на сусідні з Гуцуль-шиною райони.



[11-01-16][Все для туристів]
Ковальський букет (0)

[09-09-18][Яремче]
Карпати-Яремче Рафтінг (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Японія: свято Кагамі-біраки (0)
[09-08-20][Відпочинок і поради]
Бангкок: як отримати справжню тайську насолоду (0)