Вівторок
18-11-13
09:16

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Про Гуцульщину та Гуцулів їхня історія.4ГУЦУЛЬСЬКИЙ ГОВІР ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ    і        В УКРАЇНС


ГУЦУЛЬСЬКИЙ ГОВІР ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ    і        В УКРАЇНСЬКІМ ПИСЬМЕНСТВІ


Гуцульський говір досить добре описано в діялектології. Про нього писали (якщо награти лише головніші праці) укра¬їнський мовознавець В. Кобилянськмй, польський мовознавець Я. Янув, його описували в загальних курсах української дія¬лектології. Особливо цінні праці Б. Кобилянського, що вивчав цей говір на протязі багатьох років і видав дві праці "Гуцуль¬ський говір і його відношення до говору Покуття" та "Діялект і літературна мова" J Пишучи в цій останній праці про її дже¬рела, Б. Кобилянський подав цікаві інформації про те, як він збирав матеріяли із живих уст гуцулів. Цс були його а) власні спостереження і записи (з 1905-1906 p.p.) окремих слів, зво¬ротів та закликів від гуцулів — мандрівних торгівців сільсько¬господарськими та домашньо-побутовими виробами в покут¬ських селах і містечках: б) записи розмов, казок і пісень у Східніх Карпатах під час Першої світової війни (1915 p.): на північних схилах — у місцевостях Ланчин, Делятин, Яремча, Ворохта, на південних — в околицях Ясіня і Рахова; в) мате¬ріяли, зібрані під час діялектологічних екскурсій та відряджень (1922-1924 p.p.) в селах Коломийщини, Косівщини, Печеніжин-щини, Яблунівщини, в Криворівні, Жабйому та їх присілках, а також у суміжних буковинських та- покутських селах." Він написав також, що "значну частину говіркового матеріялу за¬писано тоді з побутових розмов із зустрічними людьми, лісо¬рубами, робітниками на ремонті доріг, пастухами в полонинах .{Говерла, Шпиці, Кізли, над озером Шибеним, Бупкутом), а також     молільних звертань  'прошаків" на дорогах та під церквами,|з ділово-торгових переговорів з продавцями ягід, грибів£тощо, із розмов з майстрами мистецьких виробів до¬машнього промислу; частина оригінального лексичного й фра-Іллогічного матеріялу була записана на косівських ярмарках боргових прицінювань і суперечок між продавцями та покуп-
 
дями, що з'їздилися сюди з близьких і далеких гуцульських сіл та "осередків".1)
На підставі зібраного матеріялу Б. Кобилянський написав дисертаційну працю німецькою мовою (1924-1926 р.р.)» Щ° " в українському перекладі надруковано 1928 р. в "Українському діялектологічному збірнику", І (Київ, 1928 p.). Згадана вище його праця "Діялект і літературна мова" — це книжка на 275 сторінок, а її зміст автор визначив у підзаголовку як "східньо-карпатський і покутський діялекти, їх походження і відношення до української літературної мови".
Підсумковий опис особливостей гуцульського говору подавсучасний український діялектолог Ф. Жилко у своїх "Нарисахз діялектології української мови", виданої вперше 1955 p. RКиєві, вдруге (в переробленому вигляді)*1966 р. (видавництво"Радянська школа"). У Ф. Жилка гуцульський говір визначенок "східньокарпатські говірки",Из зазначенням у дужках "гу-цульські" (стор. 225). Згідно з його інформацією, поданою напідставі вже й найновіших дослідів (зокрема він покликаєтьсяка "Діялектологічний атлас українських народних говорів За-карпатської области" Й. Дзендзелівського, виданого в Ужгороді1958 і 1960 роками,*"поширені гуцульські говірки в населенихпунктах на східніх узбіччях Карпат, на Закарпатті — на східвід р. Шопурки". Далі він зазначає: "На північному заході ме-жа між гуцульськими! й fбойківськими говірками проходитьприблизно у сточищі р.^Лімниці.ІМіж гуцульськими й покут-ськими говірками межа дуже невиразна. Часто ці говірки взає-мовклинюються. Межа між ними починається від Надвірної(Івано-Франківської области), іде на Коломию і на Черемошміж Іспасом та Баниловом (на схід від Вижниці Чернівецькоїобласти), а потім на Берегомет і, перетинаючи кордон Румунії,І Сучавську область. Південну межу визначають долиною рі-чок Сучави — Бродина, долиною Молдовиці — Рус де Боул Молдави — Брязу — Золотої Бистриці і далі вздовж р. Черемошу."2) Ш-
Зlycixf українських говорів та говірок гуцульський говір своїми звуковими^граматичними та лексичними особливостями^ найсвоєрідніший, але він, без сумніву, належить до української мови, а якщо, наприклад, поляки за приналежности цієї тери-ІІгорії до Польщі намагалися зробити на цій підставі — на під¬
 
дями, що з'їздилися сюди з близьких і далеких гуцульських сіл та "осередків".')
На підставі зібраного матеріялу Б. Кобилянський написав дисертаційну працю німецькою мовою (1924-1926 p.p.), що її в українському перекладі надруковано 1928 р. в "Українському діялектологічному збірнику", ЇЙ (Київ, 1928 p.). Згадана вище його праця "Діялект і літературна мова" — це книжка на 275 сторінок, а її зміст автор визначив у підзаголовку як "східньо-карпатський і покутський діялекти, їх походження і відношення до української літературної мови".
Підсумковий опис особливостей гуцульського говору подав сучасний український діялектолог Ф. Жилко у своїх "Нарисах з діялектології української мови", виданої вперше 1955 p. R Києві, вдруге (в переробленому вигляді) 1966 р. (видавництво "Радянська школа"). У Ф. Жилка гуцульський говір визначено як "східньокарпатські говірки", із зазначенням у дужках "гу¬цульські" (стор. 225). Згідно з його інформацією, поданою на підставі вже й найновіших дослідів (зокрема він покликається <ка "Діялектологічний атлас українських народних говорів За¬карпатської области" й. Дзендзелівського, виданого в Ужгороді 1958 і 1960 роками, "поширені гуцульські говірки в населених пунктах на східніх узбіччях Карпат, на Закарпатті — на схід від р. Шопурки". Далі він зазначає: "На північному заході ме¬жа між гуцульськими й бойківськими говірками ^проходить приблизно у сточищі р. Лімниці. Між гуцульськими й покут¬ськими говірками межа дуже невиразна. Часто ці говірки взає-мовклинюються. Межа між ними ■* починається від Надвірної (Івано-Франківської области), іде на Коломию і на Черемош між Іспасом та Баниловом (на схід від Вижниці Чернівецької области), а потім на Берегомет і, перетинаючи кордон Румунії, І Сучавську область. Південну межу визначають долиною рі¬чок Сучави — Бродина, долиною Молдовиці — Рус де Боул — Молдави — Брязу — Золотої Бистриці і далі вздовж р. Чере¬мошу."2)
З усіх українських говорів та говірок гуцульський говір своїми звуковими, граматичними та лексичними особливостями найсвоєрідніший, але він, без сумніву, належить до української рлови, а якщо, наприклад, поляки за приналежности цієї тери-Іторії до Польщі намагалися зробити на цій підставі — на під-.^
ставі говорових відмінностей зробити з гуцулів окремий на¬родець, то це були ворожі заходи, скеровані на зменшення на¬ціонального потенціялу українського народу.
Описуючи звукові особливості гуцульського говору, я не вживатиму тут складних мовознавчих позначень і через те не
відзначатиму незначних говіркових відмінностей деяких звуків.
Відповідно до українського літературного звука "а" (право¬писного "я") в гуцульській вимові після м'яких приголосних під наголосом звучить "е" ("дек" — дяк, "памнєть" — пам'ять, в східиьоукраїнській народній вимові "памнять", "порєдок" — порядок), а без наголосу — "і" (правописне "ї"): "їкей" — який, "їчьмінь" — ячмінь. Відповідно до літературного "е" в гуцульській вимові ЗВУЧИТЬ різні відтінки, близькі до звука се¬реднього між "є" та "а" ("клан" — клен, "пан" — пен). Від¬повідно до літературного "п" в гуцульській вимові є такий же звук, але лише із деяких говірках і тільки відповідно до давнього "о" в нових закритих складах ("бик" — бік), а пе¬реважно в таких складах звучить лябіялізоване "и" ("вюс" -віз), крім того, в деяких говірках чується днозвук ("пліит" -пліт, ліса). У говірках Сучави є ще звук "ы" ("выв — віл).
У частині покутських говірок звук "р" вимовляється пом'як¬шено: "косарь", "морьква
Чи не найбільша особливість гуцульських говірок — ви¬мова м'яких "т" і "д" пеоед "і" та 'V' як "к" та "ґ". Ця особ¬ливість є в багатьох півдеино-західніх говорах української мови, ба, зрідка трапляється і в південно-східніх говорах на¬шої мови (я сам у дитинстві, як і всі в нашому селі на Січе-славщині вимовляли, та й тепер, нгпевно, вимовляють: "кісто" — тісто, "кісно" — тісно, "це не ґля тебе" — це не для тебе), але в гуцульському говорі ця особливість найбільше поширена: "ґівка" — дівка, "кіло" — тіло, "кєшко" — тяжко тощо.
Звук "ц" звичайно твердий наприкінці слів ("хлопец"), пе-ред закінченням -"а" ("пшеница"), у наростках "-цк-" ("гівоц-кей"). Проте в цьому останньому наростку можливі й випадкиз м'якістю "ц" ("громацькей"). Так само звуки "с" й "з" на-прикінці слова вимовляютьсятвердо ("цес", "дес", "шос"Кіз". $ І   І        ї
Шелесні "ж", "ш", а також африката "ч" в різних позиціях вимовляються м'яко ("жьовчь", "душе", "чєс"). Дзвінкі при¬голосні перед глухими знеголоснюються: "кєшко"   І тяжко.
і Згадані звукові особливості позначилися й на особливостях відмінкових закінчень^3"ніхтє" (ніхтя), "ніхтєм" (иіхтям), "ніх-И|* (ніхтях). Після основ на м'який приголосний закінчення -"ам", -"ах" у дав. й місц. відмінках у зв'язку із звуковими особливостями звучать як -"им", -"их" ("коньми", "на коньих').
 
Відповідно до літературного закінчення в іменниках жіи. р. однини -''ею", ~"ою" в гуцульських говірках, як і в покутських, маємо -"ев" ("кашєв"), -"ов" ("жінков"). Відповідно до літе¬ратурного закінчення в дав. в. множини -"ам" у гуцульському говорі вимовляється "гітєм" (дітям), в місц. в. множини за¬мість -"ах (-ях)", "на ґітєх" (на дітях).
Відповідно до приростка "най" у найвищому ступні по¬рівняння прикметників гуцули вживають приростка "май" (Жил¬ко називає його "часткою" і пише окремо): "май більшєй" (найбільший).
Дієслівні форми 1-ої особи однини і 3-ої особи множини теперішнього часу, як і простого майбутнього часу не мають звука "л" перед закінченням: "робйу" (роблю), "кулйу" (куп¬лю), "робйе" (роблять). У 3-ій особі теперішнього часу II діє¬відміни немає закінчення "-т": "вони носе" (носять), "ходе" (ходять). У 3-ій особі однини І дієвідміни дієслова мають 'стягнене" закінчення: "вона знат" ("знає", а "знат" "стягнено" із "знаєт").Умовний спосіб дієслів утворюється за допомогою частки
"бих" ("бех") відповідно до літературного би:й"ніз бех" (нісби). Але в "носеле бе сме"  (носили б) звука "х" в частцінемає. і Щ
Є деякі особливості у наголошуванні слів, зокрема помітна тенденція наголошувати пешпий склад слова: "телє" (теля), "комар" (комар).
Чимало із згаданих вище явищ виходять за межі власти¬вих гуцульських говірок, а це їх в'яже з покутськими, бойків¬ськими говірками, ба й ширше.
У гуцульському говорі чимало своєрідних слів, які, проте, часто виходять і за межі цього говору. Ллє в дотеперішньому українському мовознавстві був поширений хибний погляд, що всі ці слова є занозиками обо з румунської, або з угорської, або навіть із тюрських мов. Звичайно, окремі запозичення мо¬жуть бути, але цё можна казати лише про пізні запозики, як от румунське "ботей" (отара), може, "дойма" (пісня), угор¬ське "надраги" (штани), а не про всі ті, що збігаються із румунськими та угорськими, такими, як от "грунь", "кулеша \ . "ватра", "ґазда" тощо. Масовому згпозиченню суперечить той факт, що гуцули в Карпатах живуть з непам'ятних часів, і, як усякі горяни, жили ввесь час ізольовано, тим часом як румуни — це пізніші римські колоністи, а угорці прийшли до Панно* нії аж у IX сторіччі, тим то можна скорше думати про те, що ці народи позасвоювали багато слів ще в давнину від місцевої людности, зокрема від циків, які жили в Трансільванії, а "ци¬хи І як це я доказав спочатку в статті "Походження назов "гу¬цул*!^ "бойко", "лемко" та споріднених із ними слів",1) а пізні¬ше підтвердив це і в статті про походження назви "гуцул", надрукованій у цьому збірнику, — це синонім назви "гуцули"р Тим то самого факту, шо якесь там гуцульське слово е й у ру¬мунській чи угорській мовах, не досить для того, щоб ува¬жати гуцульське слово за позикою з румунсько-молдавської чи з угорської мов, — потрібні ще глибші історичні та етимоло¬гічні дослідження цих слів. От довго дослідники уважали, що слово "гуцул" запозичене з румунської мови, що в ній воно означає "розбійник", а я цс спростував у друкованій у цьому збірнику статті. Для деяких слів потрібна звичайна поінфор¬мованість, щоб було ясно, що вони не могли бути запозикою з румунської чи угорської мови. Наприклад, як може бути за¬позикою з цих мов слово "гачі" (штани), коли воно є у мові дінських козаків? Або шс: як можна вважати слово "грунь" (верхів'я гори) запозикою з румунської мови (по-румунському "£гиіп"), як є назви річок на Наддніпрянщині — "Грунь", пра¬ва притока Псла, "Грунь-Ташань", ліва притока Псла, Трунь-Черкес", ліва притока Грунь-Ташані? Але це останнє слово --"грунь", що виступає в семантично відмінних значеннях — вер¬хів'я гори і назва річки-тсчії, потребує вже наукової етимоло¬гізації. Щодо семантичної "суперечности" — гора і річка, то це вже у світлі моїх етимологій легко з'ясовується: як гора "спадає" вниз, так вода в річці також "спадає" (тече) вниз. Крім того, гора й річка — це опуклість і заглибина, а між ними є зв'язок. Тут можна згадати, що в італійській мові слово ^Ир" значить "високий" (тобто "гора"), а на Україні є назва річки|* Альта" — права притока р. Трубежа у сточищі Дніпра. А як утворилося слово "грунь", це можна з'ясувати за допо¬могою даних із адигейських мов. В сучасних адигейських мо¬вах І слово "гъуэ" (чит. "гэ". бо "гьу" позначає один звук "г"), що значить "нора", а нора як заглибина — це, з одного боку те, в чому може текти вода (в західньоукраїнських говорах це й іВачить "джерело"), а з другого Ж  за семантичною антоніміч-істю (протилежністю) з цієї семантики можна вивести й зна¬чення "горба", "гори". Ба більше: з оцього "гъуэ" постало й (Слов'янське слово "гора", тільки до нього додалося ще слово 'УР"і1ц0 в адигейських мовах значить "довбня", дерев'яний мо-зоток. З фонетичного боку з "э" та "уы" ("^ы" з двозвука "у") утворився звук "о" внаслідок випаду "ы" та асиміляції півго¬
 
лосного "у" з попереднім редукованим "з".4) У слові "грунь"до "гьуз" приєднався складник "р" (а не "урм, як у слові "го-ра"), що в сучасних адигейських мовах є лише закінченнямназивного відмінка означених іменників, через те редукованийзвук "з", як ненаголошений, випав. Але в слові "грунь" є щескладник -"унь", і його теж треба пояснити. Він утворився іздієприкметника "инз", твореного від дієслова "инзн", що те-пер в адигейських мовах значить "застряти", а звідси походитьсемантика: гора, верхів'я гори — "те, що стирчить", річка —заглибина,--що має дно, внутрішня обсяжність, в якій тече,зібрана з дощу та джерел вода. Звук "и" на початку "инз" —двозвук "іьі", а його варіянтом може бути двозвук "у" (фо-нетично "уьі"), як це маємо в адигейському слові "унз", щозначить "дім", і з цього "у" міг виникнути звук "у" в слові"грунь". *
Я не маю змоги етимологізувати у цій статті багато слів,бо це складна справа і забирає багато місця, але я ще раз мо-жу запитати: якщо "ґазда" є в гуцульському говорі, в румун-ській мові та й в угорській, то чому саме найдавніші насель-ники цього району мали б запозичати це слово від пізнішихприхідьків? А якщо румуни — асимільовані траки, то тоді цеслово могло б бути спільною спадщиною І румунів і в гуцуліввід давніших спільних предків, бо траки — це західня частинадавніших кімерів, предків адигейців, як я це думаю. Або ще:що слова "кулеша", "куліш" і "гуляш" етимологічно спорід-нені, це, либонь, усякому ясно, алеж слово "куліш" відоме навсій етнографічній українській території, воно є навіть у біло-руській та в південноросійській мовах, — то чому "кулеша"в гуцульськім говорі мала б бути запозикою з румунської чиугорської мов, дарма що в угорській мові просо називається"коїе-я"? | * £ іу
Гуцульський говір — єдиний з українських говорів, що на нього звернули увагу українські письменники, які або й цілком писали по-гуцульському, або тільки частково використали йо¬го для надання творам місцевого кольориту.
Б. Кобилянський у своїй книжці "Діялект і літературна мо¬ва" написав: "Твори українських письменників про Гуцульщину І Покуття за мовною характеристикою поділяються на три різ¬новиди: а) твори, писані гуцульським або покутським діялек-том з елементами літературної мови (твори М. Черемшини, В. Стефаника); б) твори, писані в основному літературною мовою з більшою або меншою кількістю стихійно вжитих гуцульських та покутських діялектизмів (твори Ю. Федьковича, М. Устия-новича, К. Климковича, С. Воробкевича); в) твори, писані за¬гальноукраїнською мовою з використанням діялектів як мовно¬стилістичного засобу ("Тіні забутих предків" М. Коцюбин¬ського)."
Як бачимо, Кобилянський не згадав тут творчости Г. Хот-кевича, зокрема його знаменитої повісті "Камінна душа". Про-те в цій же праці Кобилянського ми знаходимо й відповідь начому він так зробив. Подавши оту клясифікацію пись-менників на стор. 85, він у примітці на стор. 87 назвав Г. Хот-кевича "буржуазним естетом і декадентом", уживши цьогоостаннього вислову як лайки, бо це він (Б. Кобилянський) пи-тоді, як на Україні Хоткевич ще був заборонений, і пронормально не можна було писати. Але 1966 р. Г. Хоткевичбув "реабілітований", і в Києві вийшло два томи його творів,а серед них, у другому томі, вміщено й повість "Камінна ду-ша" (на жаль, через вилучення з української абетки літери "ґ"гуцульська вимова в діялогах великою мірою в цьому виданні
попсована). .г
Серед згаданих у Б. Кобилянського українських письменни¬ків немає й Ольги Кобиляиської та І. Франка, як також і де¬яких інших, що писали з гуцульського життя: ці письменники писали загальноукраїнською літературною мовою.
Як відомо, про гуцулів писали не тільки українські письмен-ники, а ще польські (з них особливо помітний твір "На висо-кій полонині" С. Вінценза), писав про закарпатських гуцулівчеський письменник Ян Ольбрахт, а також німецький К. Фран-цоз. $
Але в тему цієї моєї статті не входить розгляд з подроби¬цями того, як згадані письменники використали у своїх творах гуцульський говір. Це окрема велика тема.



[09-10-14][All for the tourists of]
Bukovel'? (0)

[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Чилі: національна кухня (0)
[09-09-18][Яремче]
Сіновал на склоні г. Маковиця (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Це треба бачити. Куба (0)