Розказує Кіф'як Михайло Федорович (1923 р. н.) із присілку Кранці. У листопаді 1945 року до нашої хати прийшли декілька повстанців боївки "Шугая" і повідомили, що мені з братами Василем (1921 р.н.) і Дмитром (1922 р.н.) треба взяти з собою харчі і на другий день прибути до хати Леся Російського на Погарях. Таке ж повідомлення дістали інші хлопці присілку. Зустрів нас провідник боївки "Шугай" і сказав, що ми мобілізовані в сотню УПА. Щоб не викликати небезпеки для рідних, які жили в селі, кожному з нас присвоїв за нашим вибором псевдо і записав у список. З того часу ми мали звертатись один до одного словом "друг" або по псевдо. Видали нам зброю. Мені, малому, вручили короткий мадярський карабін - канонерський "гиблик".

Незнайомий боєць повів нас в урочище Бурсук, що над Білими Ославами, у табір сотні "Вихора". Мене призначили у рій "Залізняка". Кожна із трьох чот сотні розміщалась в окремій колибі. Посередині колиби вночі розводили вогонь в металевій бочці. Спали попри стіни на нарах. Готовили їжу в похідній мадярській кухні, але жили ми впроголодь. Харчів не вистачало, щодня, по цілій днині проводили навчання. Готували нас до присяги вояка У ПА: бунчужний навчав володіти зброєю і тактиці бою, а політник розказував про завдання і поведінку вояка УПА.

У наш рій входило 11 стрільців на чолі з ройовим. Рій був озброєний одним ручним кулеметом, двома автоматами, решта - рушниці. Наш рій входив у чоту "Іскри". Кожна чота складалася з трьох роїв. Три чоти складали сотню. Нею командував сотенний. В його почет входив політвиховник, бунчужний, санітар, розвідники, рій важких станкових кулеметів, яких разом зі скриньками набоїв носили коні. В сотні було 160 вояків, зброя, амуніція, одяг, медикаменти були здобуті в основному при роззброєнні мадярського війська. Сусідня сотня "Мороза"* розміщалась в Березові.        

Незабаром в сотні сталася прикра подія. Вистроїли всю сотню і сотенний зачитав наказ, що за пограбування продуктів у біло-ославських господарів карається стрілець "Кармелюк" 50-ма ударами буковими прутами. Після покарання "Кармелюк" відлежався і із сотні втік. Пізніше ми дізналися, що його ім'я Микола. Він став зрадником, бо незабаром, в грудні 1945 року провів нашій сотні в спину, через Микуличин - гору Рокиту батальйон (коло 300 чоловік) війська НКВС. А саме тоді (неділя) дві чоти пішли в свої села за продуктами. Рій, що був на стежі своєчасно спостеріг ворогів і почав стріляти. На стрілянину із табору висипалась лавою чота добре озброєних і вишколених стрільців. Завдяки їм ми з боєм відійшли в напрямку Товстий-Маковиця. Москалі табір спалили. Зимувати тут було неможливо. Тому чоти розділили до інших сотень, зокрема, до "Мороза". Але настала ще й інша біда. Від недоїдання і холоду косив нас тиф. Мій брат захворів і через декілька днів помер. Мене і брата Дмитра, хворих відвели додому. Там мати врятувала нас, заставляючи пити багато води, молока **. ^Шугай" переказав нам, щоб ми в сотні вже не вертались, а влаштувались на роботу, тримаючи в таємниці те, що були мобілізовані в сотню УПА. Пізніше я дізнався, що "Кармелюк", якого в Микуличині називали "ославський Микола", появився в нашому селі під виглядом ^бандерівця", видно за завданням НКВД. Він зібрав, а може до нього НКВД долучило групу місцевих "махновців" (від слова "махнути*Щ| забрати) і, представляючись населенню "сотенним", грабував разом з ними людей під виглядом "бандерів". Було тоді дивно, що 2 гарнізони

військ НКВС, які стояли в Микуличині на станції і на бараках, ніколи не робили на них облаву. В 1947 році "Кармелюк" захворів на тиф і аж тоді гарнізонники його стягнули зі Свинянки вмирати в Яремчі. Так закінчив свій спомин Кіф'як Михайло. До його слів можна додати, що "Кармелюк" дане йому завдання виконав: вкорінив у пограбованих микуличинців переконання, що "бандери - це грабівники". Ще в 80-х роках, пограбованих ним людей заставляли функціонери КДБ розказувати на спеціально зібраних сходах селян, як грабували народ "бандери". Так виконувалося завдання Москви: зганьбити весь національний рух УПА, обізвати його героїв "бандитами". Сіялосьбезпам'ятство: народ мав бути переконаний, що нема у ньогодостойників, а тоді його легше переконати зректися всього рідного: своєї мови, історії, культури.

* Згідно довідника П.Содоля "Українська повстанча армія; 1942-49" (1994) сотенний" Мороз" (Негрич Дмитро) підпорядковувався курінному "Скубі" (Гах Дмитро), а той підлягав командиру тактичного відділу - "Хмарі" (Мельник Петро). В свою чергу відділ входив у склад Карпатської військової округи - 4 групи "Говерли", якою в 1944-49 роках командував "Грім" (Твердохліб Микола). Сотня (рота) була основною бойовою одиницею УПА. Сотні об'єднувались в курені (батальйони). Всі сотні, які стояли в одній військовій окрузі, творили 'Трупу". Організаційна група дорівнювала дивізії в регулярних арміях. Карпатська військова округа - 4 входила в склад Головної військової округи під назвою УПА-Захід, що діяла на території Галичини, і, в тому числі, Закарпаття. УПА-Захід разом з УПА-Північ і УПА-Південь підпорядковувались головній команді УПА і головному військовому штабу (ГВШ). Головним командиром УПА був Роман Шухевич - "Тарас Чупринка", шефом ГВШ - Дмитро Грицай - "Перебийніс". Командиром УПА-Захід був полковник Сидор - "Шелест"..щНайактивніші бойові дії УПА вела в 1945-46 роках. Сталін і маршал Жуков кинув проти неї частини Червоної армії, які поверталися з фронту та війська НКВС. В "зимовій блокаді" 1946 року їхнім завданням було "прочистити" всі ліси. Відділи УПА були змушені постійно міняти місце постою при дуже великих морозах та вести бої під час перемаршу - без даху, криївок чи харчування. В цей період УПА зазнала великих втрат. В бою впав легендарний командир тактичного відтинку "Чорний Ліс" - полковник Андрусяк - "Різун".

Втрати сягнули 40 відсотків. Тому Українська Головна Визвольна Рада та Головний Військовий Штаб УПА рішили в червні демобілізувати поступово всі відділи УПА. Деякі її частини пройшли бойовим рейдомчерез Чехословаччину у Західну Німеччину Інші поповнили теренову сітку збройного підпілля, тобто з військових ставали цивільними ззавданням вести боротьбу іншою тактикою: зривати заходи більшовиків по селах, організувати бойкот так званих "виборів", вести акції проти колективізації та інше.       *         *

** Страшну епідемію висипного тифу штучно викликали чекісти для боротьби з ОУН-УПА^Вона забрала життя тисяч повстанців та цивільних людей (М.Томащук, 1997, ст. 125).