24 травня 1919 року загони польської армії генерала Галл ера окупували західне Прикарпаття до верхньої половини Лоєви включно. Покуття та Гуцульщину зайняли румунські війська генерала Задека, що наступали через Яблуницю, Ворохту і Микуличин. Командування румунських окупаційнних військ признало окремою адміністративною одиницею Делятинський повіт і повітовим комісаром затвердило М.Козоріса, який в 1912-1914 роках працював адвокатським помічником у канцелярії М.Лагодинського.

Румунські війська погано забезпечувалось харчуванням, солдати були вкрай нужденно одітими і дуже виснаженими, тому часто приводили себе в належний вигляд за рахунок місцевого населення. Румунські коменданти не вмішувались у місцеве самоврядування, зате поляки, хоч до них край не належав, часто влаштовували походи по околицях регіону та самовільнно виловлювали вороже настроєних до них українців і розправлялись з ними.         $

18 серпня 1919 року румунські війська залишили регіон і цю територію зайняли поляки. Місцеве українське населення стало жертвою репресій та переслідувань, багато інтелігенції, що не зуміла втекти до Чехословаччини чи СРСР, поповнили польські тюрми. Не дивно також, що більшість жителів вороже поставилась до представників польської адміністрації. Місцеве населення вважало, що західно-українські землі польські військка окупували незаконно і

 

бойкотували всі заходи як військового командування, так і цивільної адміністрації. Органи місцевого самоврядування не діяли, так як не було кому їх вибирати, тому поляки були змушені назначати своїх урядових комісарів. У Делятині таким комісаром назначено, назагал, непоганого лікаря польської національності Богданського, а в Микуличині українця, що перейшов на бік поляків, - Парфановича.

Широкі кола місцевого населення неприхильно віднеслись до виборів в 1922 році, бойкотувавши їх. Щоб зтероризувати населення, перед та під час виборів польське командування вислало по селах військові загони, що вештались всюди і грабували майно і так зубожілого під час війни населення. За доносом кандидата на посла, микуличинського урядового комісара Парфановича по всьому регіону проведено арешти свідоміших селян та інтелігенції. Про ці факти було багато інформації з преси», що наводиться мовою оригіналу без виправлень:   *

ш Газета "Свобода" за 8.11.1922 року: "Масові арештування. Делятинщина. Арештовані о. декан Ганущевський парох в Дорі, о. Олекса Луців парох з Микуличина, учитель Струць, селяне з Микуличина: Мотрук, Онутчак, Лясоцький і лісничий Білинський. Як нас повідомлялось, всіх їх арештовано на донос Володимира Парфановича кандидата на посла до польського сейму", р Газета "Свобода" за 12.11.1922 року: "Дня 24.10 о год. З рано арештовано..., а з Микуличина Івана Кіселюка і Домашевського членів управи тамошньої кооперативи..."

- Газета "Свобода" за 6.12.1922 року: "Микуличин. Перед виборами арештовано 10 громадян, а саме священника, учителя, лісничого, управителя кооперативи, секретаря читальні "Просвіти", дяка, господарів... При виборах голосували з українців залізничні робітники, побережники разом 42 штуки..."      &

Важким було життя населення краю в перші післявоєнні роки. В багатьох місцевостях під час воєнних операцій були знищені житлові та господарські споруди. У долині Пруту були зруйновані всі залізничні та шосейні мости. Кількість населення за 1900-1921 роки майже не збільшилась, проте в багатьох родинах пропали під час війни сильні робочі руки батьків та дорослих синів. Тисячі людей залишились навічнно на полях боїв, а ще білльше повернулось додому каліками, які не лише не могли допомагати в господарстві, але й самі потребували догляду за собою. Відбудова запущеного у воєнних роках господарства здійснювалась вкрай повільно.

За офіційними матеріалами у Микуличині з присілками в 1921 році

У 1931 році у Микуличині проживало 4570 мешканців, з яких 2708 - українці, 1088 - поляки, 744 - євреї (ІФОДА, ф. 2, о. 1; ф. 2, о. 7). У цьому ж році у Микуличині нараховувався 31 присілок: Хижки, Чемериця, Ділок, Форещик, Голиця Мала, Голиця Велика, Копчин, Країще, Кичера, Левущик, Нересне, Паленина, Пантер, Підліснів, Поляниця, Погар, Пічнівська, Растовий, Рівня, Росіш, Стави, Свинянка, Тісний, Товсте, Вібчина, Заголиця, Заломисте, Закопчин, Запогар. Вирисовувалась справа з господарством селян? В 1934 році у руках польської держави та польських дідичів і шляхти знаходилось 65.6% земельної площі. У Микуличині нараховувалось 17123 га. всієї землі. На 1 родину, в середньому, припадало 5.5 га. всієї землі і лише 0.28 га .ріллі (Sprawozdanie..., 1935; ІФОДА, ф. 2, о. 9).

Наведені дані показують, що протягом 1900-1934 років загальна площа селянських земель з різних причин зменшилась на понад 5.5 тисяч гектарів. Відповідно, площа землі на одну родину зменшилась з 11.1 до 5.5 гектарів, тобто наполовину. Завдяки інтенсивному розорюванню новини дещо збільшилась площа ріллі (відповідно, 0.21 та 0.28). В загальному переважали площі під вівсом та картоплею. У 1934 році тут на одного жителя Микуличина вирощувалось 0.004 центнери зернових та 5.3 центнера картоплі (Sprawozdanie..., 1935; ІФОДА, ф. 2, о. 9). Такої незначної кількості зерна та картоплі могло вистачити на харчування лише незначної кількості населення.

Порівнюючи з початком століття, чисельність поголів'я худоби значно зменшилась (ІФОДА, ф. 2, о. 7, 9). Нестача ріллі, низькі врожаї зернових та картоплі і незначна кількість худоби примушували селян шукати заробіток на промислових підприємствах, в першу чергу, на вирубці державних лісів та на тартаках.      4        *

В 1919-1939 роках у Микуличині було одне надлісництво. Канцелярія розташовувалась, де тепер сільський клуб. Надлісничим був Дуффек (секретарями - Нізіньські та Шротман), а пізніше, - Щепан. Надлісництву підпорядковувалось чотири лісництва:

 

Щ Микуличинське з лісничим Грабовінським, пізніше, - Новаком; І Левущицьке з лісничим Древотою, пізніше, - Візеполем; І Копчинське з лісничим з 1930 року Мушинським; І Поляницьке з лісничим Стрільбицьким.

У 1923 році у Миуличині діяло надлісництво з загальною площею 9543 га, в т.ч. 9246 - лісова з лісництвами - Микуличин 1, Микуличин 2, Поляниця 1, Поляниця 2, Левущик. На цій території було 17 км. вузькоколійки, на якій діяли 1 паровоз та ЗО вагонів (Sprawozdanie..., 1927). І       1        S     Т І     f|p: Принагідно буде згадати, що у 1941 -1942 роках Микуличинським надлісничим був чоловік відомої української письменниці Ірини Вільде Е.Полотнюк, що був розстріляний німцями, а надлісничим став чех Єлінек.        і

У 1924 році у Ділку працювала каменоломня інженера Крауша, де заготовлялось 5 тисяч м3. каменю (ІФОДА, ф. 2, о. 10, спр. 73).

В Ksiega adresowa Polski na rok 1926/1927 вказано, що у ті часи в Микуличині був 1 парикмахер, 1 колодій, 3 ковалі, 2 мельники, 2 мулярі, 2 різники, 2 столярі, 2 шевці, 1 годинникар, 1 пекар. 5 мешканців торгували деревом, 19 - різними товарами, 8 - тютюновими виробами, 4 - горілкою.

У цьому ж році у Микуличині було 309 вуликів, які дали 850 кг.

меду та 41 кг. воску.   

І У 1928 році від Микуличина від'єднали Ворохту і Татарів, а Яремче і Ворохта одержали статус курортів (Gasiorowski, 1933).    щ Історія тартаків Делятинщини з часів польської окупації багата цікавими фактами. В 1920-1930-х роках на території Микуличина функціонувало 3 тартаки (табл. 5) (ІФОДА, ф. 2, о. 6,9,10; ф. 262, о. 1). В     і     і   Таблиця 5.

Характеристика тартаків Делятинщини (1929 р.).

деревини. В 1933-1934 роках тартак Собелів винаймали М .Зільберберг і К.Штернберг, а відтак - Х.Зайнфельд і Л.Вайнберг. Влітку 1933 року на тартаці працювало 3 зміни (по 8 годин кожна) по 23 робітники та на складах (перша зміна) - 24 робітники. В 1934 році тартак згорів.

Інший тартак у Микуличині називався «Паровий тартак «Микуличин». Заведення для деревного промислу. С.А.». Він був побудований в 1922-1925 роках у присілку Ділок. Належав дирекції державних лісів, лише в 1930-1933 роках винаймався приватними

підприємцями. Тричі (1926, 1933, 1936) тартак горів, проте відразу відбудовувався. В 1932 році тут були мурований машинний зал, кузня, механічний та шліфувальний цехи, цех з виготовлення коробок, сортувальня, після останньої пожежі на тартаці побудували електрівню, купальню та підземний склад пального.

На тартаку знаходились: парові машини силою 300 та 200 НР (1927-1929), 300 та 125 (1932), 250 НР (1937); котли з поверхнею нагрівання 44 та 54 (1927-1932), 240 (1937); електричні двигуни з силою - 8 шт.силою 12 НР (1927-1929), 29 шт. силою 49 НР (1932) та 29 шт. силою 184

 

На цих механізмах працювало 429 чоловік у 1927 році, 840 - у 1929, 265 - у 1930,128-у 1932,240 - у 1937, 321 - у 1938 році. На тартаці в 1927 році було перепилено 54262 м3. деревини, в 1928 - 66000, а в

1930-35000.

На тартаках працювало, в середньому, по одній особі з 15-20% родин. Умови праці в лісах та на тартаках були дуже важкими. Хоча формально в 1920-1930-х роках діяв закон про восьмигодинний робочий день, робітники мусіли працювати по 12-13 годин в добу^

В перші роки польської адміністрації, коли польські марки мали дуже низьку вартість і сильно прогресувала інфляція, робітники

■йрацювали практично задаром. Не випадково, що часто вони

влаштовували страйки.Дії В 1921 році у селі діяла споживчо-торгова спілка, в 1930 заснований ©оперативний Гуцульський банк, а в 1932 - Господарсько-торговельна ілка "Чорногора" (8рів вроісігіеіпі..., 1935).

Частина населення долини верхнього Пруту до Саджавки заробляла на проживання, обслуговуючи відпочиваючих, кількість яких з кожним роком збільшувалась: в 1923 році - 1000, в 1924 - 1850, в 1925 - 1300 §а в 1926 - 2000 чоловік|§    Щ

Інтелігенцію з високою освітою на цій значній території представляли лікарі, аптекарі, поліційні урядовці. В 1920-1930 роках у Микуличині працювали лікарі Кароль Дем'ян Райснер, Зауціг, Я.Йоссе (ІФОДА, ф. 2, о. 1) та одна акушерка. В аптеці Леопольда Шерфа працювала С.Віжбіцька-Скерська. І         ф

В 1927 році сільським поліціянтом був Лесь Орфенюк, в 1931 році -старший сержант Д.Горфенюк, в 1935 році в селі діяло 5 жандармів

(іфода, ф. 2, о. і, спр. 1819).

У 1925 році в Микуличині діяла трьохкласна (площею 60 м2), де вчителювали чотири вчителі та було 124 учні та двохкласна (площею 40.6 м2) з трьома вчителями та 89 учнями.

З приватних джерел отримано інформацію про те, що влітку 1936 року Станіславську гімназію з українською мовою навчання закінчив Микола Ьундяк, що народився у Микуличині 20 квітня 1915 року. ш Культурно-освітнє життя українського населення в 1920-1930-х |юках зосереджувалось по читальнях, що знаходились під впливом, Дамперед, радикалів. Членом повітової філії товариства "Просвіта" Ьлятині бів голова Споживчої спілки з Микуличина Іван Киселюк. вже в 1923 році членами материнського товариства було З Щяичинці, а 33 членами читалень (ЦДІА, ф. 348, о. 1). В 1924 році ркуличині до "Просвіти" належало 53 члени, які мали в своєму Впорядженні 24 книги та поставили 4 вистави, голова читальні о. Тшів провів 3 засідання виділу. В 1928 році в регіоні нараховувалось Іриталень, з яких одна в Микуличині, нараховувалось 73 члени (ЦДІА, 8, о. В Будинок-читальня мала у своємурозпорядженні 230 книг Вписувала 3 газети.

У селі в тих часах працювали три бібліотеки: "імені доктора Леона |&",при надлісництві, та Товариства польської бібліотеки і читальні Цсудичині над Прутом. рВО році у Микуличині було проведено курси з в'язання светрів, міжвоєнних роках у селі діяло багато польських організацій та

товариств: "Організація військова лісників", "Відділ зв'язку стрілецького", "Відділ зв'язку резервістів", "страж пожарна"(ІФОДА, ф. Щ о. 1).

Щ Часто цю територію відвідували відомі в міжвоєнних роках театральні трупи та хорові ансамблі, а також окремі співаки, піаністи, які залучали микуличинців до культурного життя Галичини. Тоді виступав аматорський гурток і хор під керівництвом Я.Бернаса. З початком січня 1927 року є дані про Делятинський осередок "Рідної школи", який став повітовою філією й йому поставлено завдання в найкоротшому часі відкрити кружки в селах Делятинщини (ЦДІА, фонд

206, опис 1).

Першим заходом у цьому напрямі була організація коляди на "Рідну школу". Виділ написав до воєводи прохання дозволити таку коляду. Дозвіл прийшов, але лише 5 січня, й листи на коляду розіслано на села з запізненням. Тим не менше, селяни заколядували на "Рідну школу" не малі суми. Так, наприклад, у Микуличині ця сума виносила 350 золотих.

Але, треба підкреслити, не завжди заколядовані гроші передавали за призначенням. Так у Микуличині майже всю суму з коляди передано місцевій кооперативі, якою керував В.Домашевський. Коли виділ "Рідної школи" з Делятина написав йому з-за цього відповідного листа, вказуючи вже не на 350, а на 150 неправильно забраних золотих, то отримав жалюгідну відповідь. її писала свідома особа, що в 1922 році за політичні переконання на донос наказного війта В.Парфановича, потапила в тюрму. Дослівно ця відповідь В.Домашевського звучить так: "Микуличин, 1 лютого. До кружка УПТ в Делятині... Гроші в квоті 14 зл. Вислав я чеком до Головної Управи у Львові. Що до тих 150 золотих, про котрі пишете, то звідки Ви знаєте, що они призначені на РШ? Ви видко вмієте добре рахувати, Ви дуже добре надавалибися на генералів, але коби хто Вам військо згорганізував, але Ви самі організувати не хочете. Вже Польща у нас 8 літ, а я Вас ні разу не видів в Микуличині, а приказувати вмієте, але навіть не вмієте, і то не вмієте, бо листи ми дістали по святах у неділю, почта для Вас «еіснує, Ви мусите передавати і листи прийшли по свєтах і колядуй. Ви навіть приказувати не вмієте. Там того річна коляда і сего річна пішла ціла на церкву, а як будете з нами добре справуватися, тоді половину дамо на РІД... А хочете, щоби всякі збірки удавалися в нас і Ви були вожаками, просимо приходити до нас що друга неділя і за рік щось такой зробите і для Вас буде лучше, бо провітритеся та той приряд задний не відпаде Вам від сидження. В.Домашевський" (ЦДІА, ф. 206, о. 1). Щоби

 

«кінчити з цим микуличинським анархістом, додамо, що в 1928 р. він теж провів коляду, але всі гроші, замість на "Рідну школу" взяв до кооперативи. На цьому і закінчено стосунки повітової філії "Рідної

ШКОЛИ" 3 МикуЛИЧИНОМ.

В газеті "Новий час" від 21 липня 1930 року довідуємось (наводиться з оригіналу без виправлень), що "..."Українська Христіянська Організація" перемінилася в "Українську Католицьку Організацію" (УКО) є це тільки формальна зміна назви, згідне більше з цілями і діяльністю цеї організації. Ця зміна наступила на конференції в Микуличині, на якій були присутні: єпископи: Хомишин, Коциловський, Лятишевський і Лакота (з Перемишля і Станиславова) о. Тит Галущинський та др. Томашівський і др. Назарук...".

В 1934 році зафіксовано, що війтом обрано Василя Домашевського та ще радних - 5 українців, 5 поляків та 1 єврея. На 1920-1930-і роки припадає значне поширення ідей соціалізму і комунізму серед населення краю та виникнення низки ланок КПЗУ і її легальних прибудівок як у Делятині та навколишніх селах. У Делятині комірку КПЗУ в 1922-1923 роках організував О.Колодій, до якої належали В.Пасічний, А.Вацик, Й.Андрійчук. З коміркою О.Колодія мали зв'язки Турчиняк з Дори, Григораш з Яремча, І.Бойко з Микуличина.       І

Велику протидержавну політику комуністи проводили перед виборами до польського парламенту в 1928 році. Через товариство "Сельроб" (у Микуличині створено в 1927 році) вони виставили своїх кандидатів на послів (Букатчука, Колодія, Бойка) та вели між населенням роз'яснювальну роботу. Серед членів професійної спілки робітників деревної промисловості було 50% симпатиків комуністичних ідей. У виборах 1928 року на листі "Сельробу" голосувало 10% виборців. У 1928 році найменшим осередком "Сельробу" був микуличинський, що мав 20 членів. До складу активу входили І.Бойко, Ю.Росінський та М.Шафранський (ІФОДА, ф. 2, о. 1).