Вівторок
18-09-18
15:17

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Міжнародний туризм як чинник міжцивілізаційної взаємодії і взаємозбагачення культур (В.Г. Антоненко)


Міжнародний туризм як чинник міжцивілізаційної взаємодії і взаємозбагачення культур (В.Г. Антоненко)

XX століття позначене надзвичайно швидким розвитком міжнародного туризму. З останні десятиліття він набрав масового характеру. Цьому сприяли як певні об'єктивні фактори (зокрема підвищення життєвого рівня багатьох країн), так і діяльність міжнародних, регіональних та національних туристських організацій, які домагаються від держав забезпечення більшого доступу до туризму для різних верств населення. За прогнозом ВТО (Всесвітньої туристської організації) кількість учасників міжнародного туризму у 2010 році перевищить 1 млрд чоловік.

Зрозуміло, що таке зростання контактів між людьми різних культур і уподобань не може істотно не позначитись на розвитку сучасного світового співтовариства, зокрема на розвитку його культури. Міжнародний туризм, безумовно, сприяє процесу взаємодії культур різних регіонів і народів світу, взаємозбагаченню культур, формуванню загальнолюдської культури. На жаль, саме такій ролі туризму приділяється дуже мало уваги.

Розгляд туризму в аспекті комунікації культур вимагає розгляду більш об'ємних і складних питань, а саме - особливості і перспектив розвитку людської культури і самого людства. Відомо, що навколо цих питань стикаються різні концепції та підходи їх вирішення. Серед них є і такі, які заперечують взаємодію і взаємовпливи культур, визнають неминучість постійних непримиренних конфліктів між ними і, виходячи з цього, пророкують невідворотність глобальних конфліктів на культурно-релігійній основі.

Різноманітність підходів учених до висвітлення питань розвитку культури і людства пояснюється складністю самого об'єкта наукового аналізу, складністю тих процесів, що відбуваються, зокрема, в сучасному суспільному житті. Людська історія - це історія багатьох народів і культур зі своїми специфічними рисами. Сучасне людство складається з численних спільнот, поділяється на понад 200 держав, воно розмовляє 2000 мовами, сповідує багато релігій. Розвивається сучасне суспільство вкрай суперечливо, інтеграційні процеси відбуваються паралельно з дезінтеграційними, в ньому відбувається багато іноді дуже гострих конфліктів, в тому числі і на культурно-релігійному грунті. Все це служило і служить поживою для різного роду теорій культурного та історичного розвитку людства, втому числі ідля вказаних вище. Зупинимось детальніше на цих останніх.

В кінці XIX, особливо у XX столітті виникають так звані цивілізаційні концепції культури (цивілізаційні концепції культурно-історичних типів, великих культур, локальних цивілізацій). їх представники (М.Я. Данилевський, О. Шпенглер, А.Д.Тойнбі та ін.) багато в чому доповнили теорії еволюційного та стадійного розвитку культури, значно розширили знання про розмаїття та специфічність культур у світі. Але з висновками, до яких доходять деякі представники цих концепцій, не можна погодитись, і з ними не погоджується переважна більшість дослідників культури. Це стосується заперечення ними наявності єдиного, загального історичного розвитку людства (з виділенням стадій стародавньої, середньовічної, новітньої та найновішої історії), невизнання ними спадкоємності і взаємовпливів у розвитку культури, наявності загальних рис у культурі різних народів, загальнолюдських цінностей. Так, російський публіцист і культуролог, ідеолог панславізму М. Данилевський (1822-1885) у праці "Росія і Європа" (1869) висунув теорію культурно-історичних типів (цивілізацій), які розвиваються подібно біологічним організмам. У класифікації культурно-історичних типів він виділяє такі цивілізації: єгипетську, китайську, ассірійсько-вавилонсько-фінікійську, халдейську, або древньосемітичну, індійську, іранську, римську, новосемітичну або аравійську, перуанську, германо-романську, або європейську. Росію М. Данилевський також вважав історичним типом. Він обстоював думку, що цивілізації одного історичного типу не передаються народам з іншим видом цивілізації.

Німецький філософ і культуролог О. Шпенглер (1880-1937) у своїй знаменитій праці "Занепад Європи" обґрунтовує теорію тотальної роз'єднаності культур, їх непроникності одна в одну. їх замкненість всередині себе робить непізнаними чужі культурні феномени, культури "не чують одна одну". Кожна культура, пише він, "має власну форму..., власну ідею, власні пристрасті, власне життя, власну смерть", "у кожної культури є свої можливості вираження, які з'являються, дозрівають, в'януть і ніколи не повторюються" [1,151]. Вони виростають окремо одна від одної, стикаються, витискують, придушують одна одну. Кожній з великих культур "притаманна таємна мова світовідчуття, цілком зрозуміла лише тому, чия душа належить цій культурі" [1, 342]. Поняття історії людства як єдиного цілого, на його думку, "порожній звук".

Аналогічні ідеї розвиває сучасний американський політолог, президент Американської асоціації політичних наук С Хантінгтон у своїх працях "Політичний порядок у суспільствах, що змінюються" (1968), "Криза демократії" (1975), "Зіткнення цивілізацій?" (1993).

Досліджуючи культурно-цивілізаційний процес, С. Хантінгтон пропонує нову парадигму для аналізу і прогнозування світового порядку на рубежі XX і XXI століть. Він стверджує, що поділ світу за економічними чи політичними ознаками для нашого часу вже неприйнятний. На його думку, треба розрізняти держави з культурно-цивілізаційними ознаками, оскільки саме цивілізація як найвище культурне утворення об'єднує людей і забезпечує їм певний ступінь культурної самобутності. Ознаками цивілізації, за С Хантінгтоном, є мова, історія, релігія, звичаї, спільні інтереси та самоідентифікація людей. Цивілізаційні відмінності більш глибокі та істотні, ніж політичні, ідеологічні або якісь інші, стверджує він. У майбутньому цивілізаційна ідентифікація буде відігравати все більш важливу роль, і світ формуватиметься переважно під впливом взаємодії семи-восьми цивілізацій: західної, конфуціанської, японської, ісламської, слов'яно-православної, латиноамериканської і, можливо, африканської. Між ними неминучі конфлікти, які прийдуть на зміну конфліктам на ідеологічному ґрунті, властивим XX століттю (між комунізмом, нацизмом і ліберальною демократією).

Найгостріші конфлікти, за С Хантінгтоном, відбуватимуться на кордонах, що розділяють цивілізації. Ці конфлікти можуть бути жорстокими, кривавими, про що свідчать події в Югославії, гострі сутички між євреями та палестинцями в Ізраїлі та ін. Хантінгтон відкидає як помилкову думку, що сучасна модернізація і економічний розвиток сприяють становленню однорідності, породжують загальнолюдську культуру. Він прогнозує, що у майбутньому зіткнення цивілізацій зростатиме, оскільки спостерігається посилення релігійних почуттів, тенденція повернення до витоків національного буття народів незахідних країн: "азіатизація" у Японії, "індуїзація" у Індії, "реісламізація" на Середньому Сході після розпаду СРСР. Тому саме конфлікт між цивілізаціями стає переважною формою глобального конфлікту. В найближчий час, як вважає С. Хантінгтон, вогнищем конфліктів будуть взаємовідносини між Заходом і рядом ісламсько-конфуціанських країн. Щоправда, при цьому він зауважує, що треба шукати шляхів співіснування цивілізацій, виявлення загальних елементів у західній та інших цивілізацях. Але це зауваження суперечить основним ідеям американського теоретика культури.

Концепціям М. Данилевського, О. Шпенглера, С. Хантінгтона та їхніх прибічників протистоять концепції, згідно з якими людство складається як єдине ціле, коли дедалі більше посилюються зв'язки між культурами та їх взаємопроникнення, на основі чого формується світова, загальнолюдська культура, загальнолюдські цінності, мають місце все більш помітні інтеграційні процеси. Навіть А. Д. Тойнбі, який поділяє циклічну теорію локальних цивілізацій, визнає, що між цивілізаціями існують широкі культурні контакти, різнобічні взаємини, взаємовпливи. Він навіть формулює "закон культурної радіації", який нібито виявляє себе у цих взаєминах. В останній період своєї діяльності А. Тойнбі підкреслював, що тенденція єднання різних цивілізацій переважає ізоляціоністську.

Російський вчений-емігрант, який певний час очолював Американську соціологічну асоціацію, П. Сорокін (1889-1968) теж відкидає концепцію локального розвитку культур. Він доводить, що культура одного народу пов'язана з культурою інших народів, контакти між культурами були завжди і в наш час стають більш інтенсивними.

Саме такого роду "інтегративні" концепції поділяє більшість дослідників культури. Вони, за нашим переконанням, адекватніше відображають особливості розвитку культури. Дослідження свідчать, що з давніх-давен, в умовах нерозвинутих комунікацій культури різних народів тяжіли до контактів, спілкування між собою. Вони не були "глухі" одна до одної, "чули" одна одну. Стародавні цивілізації виникали, як правило, на перехресті торговельних шляхів і потужних культурних потоків. Досягнення окремих культур розносились по всьому світу завдяки торгівлі, масовим міграціям, військовим походам (як при Олександрі Македонському), паломництву, мандрівництву, тобто засобами туризму.

Історія свідчить, що найбільш життєвою і багатою була культура того народу або регіону світу, які у своєму розвитку спирались не лише на власне культурне надбання, а й на спадщину і досягнення культур інших народів. Досягнення давньогрецької культури великою мірою пояснюються творчим використанням греками здобутків культур країн Сходу - Вавилону, Персії, Єгипту, Фінікії.

Промислово-технічний і духовний розвиток Європи та її роль у світі як провідного центру культури пояснюється не в останню чергу багатством культурних впливів: традицій стародавніх Греції і Риму, здобутків цивілізацій Ближнього та Далекого Сходу. "Культура тим більше культура, як правильно зауважив В. С Біблер-чим у більшої кількості діалогів вона бере участь" [2]. Можна припустити, що у ході історичного розвитку провідним центром світової культури стане якийсь інший регіон світу, який найбільш ефективно поєднає свої культурні досягнення з використанням і творчим розвитком кращих здобутків, культурних надбань інших народів світу. А. Тойнбі у своїх працях гостро критикує сучасну західну цивілізацію за втрату духовності, розвиток меркантильних інтересів та споживацької психології. За його прогнозами, у ХХШ столітті виникне загальнолюдська цивілізація, в якій лідерство належатиме азіатському Сходу.

Культурні контакти, взаємовпливи різних культур, як свідчить історичний досвід, також важливі для їхнього розвитку, як і спадкоємність. Між культурами не існує непрохідної стіни.

Багато дослідників історії людства відзначали, що незважаючи на істотні відмінності між культурами різних народів, вони виростають з одного і того ж коріння, подібні за своєю суттю і призначенням, як способи людської діяльності, засоби регулювання, збереження, відтворення і розвитку суспільного життя. Філософи-культурологи висловлювали думку про єдність людського роду, виявляли певні спільні риси в культурах різних народів, спільні закономірності в їх розвитку. Свого часу Гегель у "філософії історії" висунув і обгрунтував ідею єдності людської історії. Він вказував на спадкоємність у розвитку культур різних країн та епох, зробив спробу виявити загальнолюдське в його конкретно-історичному розвитку. Такі думки обґрунтовували, спираючись на конкретний етнографічний матеріал, Г. Спенсер, Ю.Ліпперт, Е. Б.Тайлор, Д. Д. Фрезер та ін.

В наш час для висновків про єдність людського роду, про активну взаємодію культур, їх "діалог", про формування світової культури, загальнолюдських цінностей підстав набагато більше, ніж у попередніх століттях. У XX столітті відбулись докорінні глобальні змінну світі. До цих змін належить небачене прискорення економічного і технічного розвитку, зростання всебічних зв'язків і взаємозалежності між народами і континентами, формування єдиного взаємозалежного світу, в якому, за словами К. Ясперса, ніде не може відбутися нічого, щоб воно не зачіпало інших. До цього слід додати наявність таких засобів зв'язку та інформації, як радіо, телебачення, комп'ютерні системи, за допомогою яких видатні наукові досягнення, та художні твори, нові форми соціального та політичного життя дуже швидко стають надбанням усього цивілізованого світу. Як ніколи активно культури взаємопроникають одна в одну. П'єр Тейяр де Шарден, говорячи про "планетизацію" людства, зазначав, що в суспільстві дедалі більше дивергенція поступається конвергенції, "за якої раси, народи і нації консолідуються і вдосконалюються шляхом взаємозапліднення" [2,193], що "народи і цивілізації досягли такого ступеня периферійного контакту, чи економічної взаємозалежності, чи психічної спільності, що далі вони можуть зростати лише взаємопроникаючи одне в одного" [2,200].

Посилення взаємовпливів, взаємопроникнення культур, формування загальнолюдських культурних цінностей, втім, не означає, що відбувається уніфікація культурних норм, способів світосприйняття, нівелювання національних культур, прийняття всіма народами загальної єдиної системи цінностей. Загальнолюдська культура, загальнолюдські цінності - це найкращі форми, зразки культури, створені різними поколіннями певного народу, нації, які стають надбанням всього цивілізованого людства. Вони сприймаються не механічно, не за рахунок ущемлення національної специфіки культури, а засвоюються відповідно до особливостей світогляду, традицій, способу життя певного народу чи нації.

Більше того, в сучасному світі значимість національних культур зростає, адже чим більше розвинута та чи інша національна культура, тим більше вона здатна поповнити скарбницю загальнолюдської культури. Ауспішний розвиток національної культури залежить від того, наскільки активно вона черпає і творчо засвоює прийнятні для неї цінності культури інших народів, 'їхньої культурної спадщини.

Спадщина, на яку спираються культури різних народів, дедалі більше інтернаціоналізується. Враховуючи постійну взаємодію культур, російський філософ і культуролог М.М. Бахтін, саме на противагу ідеї О. М. Шпенглера, висунув з позицій культурологічної герменевтики поняття "діалогу" культур. З його точки зору своєрідність культур не є перешкодою для їх спілкування, взаємозв'язків. Якщо культури є своєрідними "особистостями", то між ними повинен існувати "діалог", що триває віки. Цей "діалог" відбувається не тільки між сучасними культурами, а й між ними і культурами минулих віків.

Розкриваючи своє розуміння культурних традицій, він співвідносить їх з категорією "великого часу". "Великий час" "воскрешає" і при цьому безперервно перетворює забуті, "померлі" і поховані в авторській епосі, у "малому часі" культурні цінності. "Великий час" культур - це час "діалогу культур", коли "обличчя культур" дивляться одне на одне. Кращі досягнення минулих віків багатьох народів Заходу і Сходу стають надбанням усіх народів сучасності. Конфуцій, Лао-Цзи, Платон, Аристотель, Епі-кур, Сенека, Есхіл, Софокл, Шекспір, Фідій, Рембрант, Ван-Гог, Пікассота інші не зникають з культурного процесу, продовжують жити у "великому часі" культури і є нашими сучасниками.

Подібні думки розвиває російський культуролог B.C. Біблер. Він пише: "у XX столітті типологічні відмінності "культури" (цілісні кристали творів мистецтва, релігії, моральності) втягуються у єдиний часовий духовний "простір", дивно і болісно сполучаються одна зодною... , "доповнюють", тобто виключають і передбачають одна одну.

Культури Європи, Азії і Америки "юрмляться" в одній і тій же свідомості, їх ніяк не вдається розмістити по "висхідній" лінії (вище, нижче, краще-гірше)". Одночасність різних культур б'є в очі, і ро-' зум виявляється реальним феноменом повсякденного буття сучасної людини" [4,221].

У наш час вимагає істотного перегляду традиційне протиставлення Заходу і Сходу, яким нібито "не зійтись". Виявляє свою обмеженість і європоцентристська концепція культури, за якою європейська культура є головною, базисною стосовно всіх інших регіональних і національних культур. Досвід свідчить, що деякі східні країни не тільки ефективно засвоїли багато надбань західної культури, зокрема в сфері технічних наук, передової технології, в освіті, ай лідирують у розвитку науково-технічного прогресу, освіті, не втрачаючи при цьому специфіки своєї національної культури (Японія, Китай).

За цих умов потрібна особлива толерантність у ставленні Заходу до Сходу, неприпустимі претензії провідних держав Заходу, насамперед США, на роль керівників світу, єдиних носіїв "справжніх" культурних цінностей для всіх народів. А прояви, тенденції такого роду є, вони містять потенційну можливість конфліктів, якщо не цивілізацій як таких, то великомасштабних міждержавних конфліктів. С. Хантінгтон у праці "Зіткнення цивілізацій?" пише, що "Захід використовує міжнародні організації, військову могутність і фінансові ресурси для того, щоб правити світом, утверджувати свою вищість, захищаючи західні інтереси і утверджуючи західні політичні і економічні цінності. Так принаймні бачать сьогоднішній світ незахідні країни" [3,43]. В інтересах людства не протиставляти Захід і Схід, їхні культури, а ще більше посилювати взає-мокорисне спілкування між ними, що стимулюватиме розвиток світової культури, збагачення скарбниці загальнолюдських цінностей, сприятиме стабільності у світі.

У налагодженні культурних контактів між народами істотну роль відіграє туризм, який являє собою безпосереднє широкомасштабне спілкування між звичайними громадянами різних країн, а також між діячами науки, представниками культури. Особливо це стосується культурного і наукового туризму. Спілкування як соціальне явище виконує багато функцій, зокрема воно є важливим фактором суспільної інтеграції. Міжнародний туризм, в якому беруть участь мільйони людей різних народів і націй, сприяє взаємопізнанню і взаєморозумінню, утвердженню довіри народів між собою. Адовіра є необхідною запорукою різнобічних, взаємокорисних зв'язків, в тому числі і в сфері культури. А. Швейцер відзначив, що "довіра в будь-якій справі є тим першочергової цінності обіговим капіталом, без якого не може обійтись жодна справа. Вона здатна забезпечити умови для процвітання в усіх сферах" [5, 439].

Слід зазначити, що найважливіші документи з туризму, прийняті ВТО або за її участю, орієнтують туристів на такі контакти, які б сприяли справжньому спілкуванню, заснованому на взаєморозумінні і взаємодовірі. Це стосується Манільської декларації зі світового туризму (1980), документа Акапулько (1982), Хартії туризму і Кодексу туриста (1985), Гаазької декларації з питань туризму (1989), Монреальськоїдекларації(1996), Глобального етичного кодексу з туризму (1999) та ін. В цих документах підкреслюється необхідність толерантних форм спілкування з населенням країн перебування і населення з прибулими туристами. Важливим завданням туризму вважається досягнення більш високого рівня поваги і довіри між усіма народами. Зокрема в документі Акапулько відзначається, що туризм повинен сприяти духу справедливості, гармонії і поваги між народами і пізнанню світу.

У Хартії туризму державам рекомендується сприяти зростанню туристської свідомості і контактам відвідувачів з місцевим населенням з метою поліпшення взаєморозуміння і взаємного збагачення, сприяти інформуванню туристів з метою створення умов для розуміння звичаїв місцевого населення в місцях туризму і тимчасового перебування. Разом з тим, як зазначено в документі, приймаючи туристів, країни та їх населення мають право чекати від туристів розуміння і поваги до їхніх звичаїв, релігій і інших сторін їхньої культури. У Кодексі туриста підкреслюється, що турист повинен бути сприйнятливим до культури місцевого населення, утримуватись від підкреслювання економічних, соціальних і культурних відмінностей, існуючих міжтуристами і місцевим населенням.

Загальними принципами, якими керується міжнародний туризм, є наступні: визнання рівних прав народів у визначенні своєї долі, визначення самобутності культур і повага до моральних цінностей народів, право людини на повагу до її гідності та індивідуальності.

Вказані принципи і вимоги, утверджувані у практиці міжнародного туризму, просякнуті духом справжнього гуманізму і демократизму, вони є основою для налагодження "діалогу" культур, під час безпосереднього спілкування туристів з населенням.

У взаємодії, взаємовпливі і взаємозбагаченні культур істотну роль відіграють міжнародні туристські організації, які сприяють безпосереднім контактам представників культури різних країн світу. До таких організацій, зокрема, належать Міжнародна академія туризму, Міжнародна асоціація наукових експертів у галузі туризму, Міжнародна федерація журналістів і письменників з туризму.

Так, Міжнародна академія туризму (заснована ще в 1951 році) має своєю метою пропаганду і захист культурних цінностей міжнародного туризму, збереження і розвиток його гуманістичної спрямованості і тенденцій. Академія готує інформаційні матеріали,

здійснює дослідження, видає журнал, де друкуються статті з питань світової культури і туризму. Вона проводить конкурси на кращі статті, присвячені духовним цінностям. її дійсні члени та члени-кореспонденти представляють багато країн. їхні безпосередні контакти, обговорення проблем розвитку культури, збереження культурних цінностей світового значення, безперечно, сприяють взаємодії, взаємовпливу і взаємозбагаченню культур.

У цьому ж напрямі діє і Міжнародна асоціація наукових експертів у галузі туризму (заснована теж у 1951 році). її мета полягає у розвитку наукових зв'язків, обміні досвідом, підтримці наукових інститутів, співробітництві в організації і проведенні міжнародних конгресів, зустрічей науковців і засідань, присвячених науковим розробкам у галузі туризму, в яких чільне місце посідають проблеми світової культури та її розвитку. В її складі - викладачі університетів та інших навчальних закладів, які займаються науковими розробками і зробили певний внесок у дослідження проблем туризму. Членами Асоціації є 47 країн Заходу і Сходу, у тому числі Австралія, Австрія, Великобританія, Єгипет, Індія, Гондурас, Венесуела та інші країни світу. Вказані організації стимулюють діловий і науковий туризм, які передбачають знайомство з науково-культурними досягненнями країн відвідування, проведення конференцій та симпозіумів.

Велике значення для налагодження культурних контактів між народами світу має тісний зв'язок ВТО й інших туристських організацій всесвітнього характеру - з ООН, особливо з ЮНЕСКО (Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури). ЮНЕСКО, членами якої є понад 120 держав, співробітничає у справі розвитку взаємного пізнання і розуміння між народами, використовуючи для цього всі засоби спілкування, сприяє справі народної освіти, поширенню знання, встановленню співробітництва між діячами культури, організує міжнародні конференції вчених і засновує міжнародні організації науковців, допомагає у розповсюдженні і популяризації науки, в тому числі такій комплексній науці, яктуризмознавство.

За допомогою ЮНЕСКО міжнародні туристські організації провели ряд міжнародних конференцій з різних питань розвитку суспільства і культури.

Отже, безпосереднє спілкування представників різних країн і культур під час туристських взаємообмінів, діяльність міжнародних туристських організацій, спрямована на посилення взаємокорисних культурних зв'язків між народами, - все це сприяє не лише взаємозбагаченню культур, ай зближенню народів, запобіганню конфліктів на культурно-релігійному грунті, утвердженню миру.

В умовах наявності глобальних проблем, загроз самому існуванню людства немає іншого шляху для самозбереження людства, крім шляху порозуміння, вироблення спільних гуманістичних ціннісних орієнтацій.

Головна проблема сучасності, за словами А. Печчеї, полягає у тому, "якжити, не гублячи самого себе, як жити, щоб зберегти минуле (традиції і культуру), як жити, щоб не вступати у конфлікт з іншими спільнотами людей" [6]. Розв'занню цієї проблеми значною мірою сприяє туризм, видатний культурний феномен нашого часу.
Література

1. Шпенглер О. Закат Европы. - М., 1993.
2. Библер B.C. На гранях логики и культуры. Книга избранных очерков. Русское феноменологическое общество. - М., 1997.
3. С. Хантингтон. Столкновение цивилизации? // Полис. - № 1. 1994.
4. Де Шарден П. Т. Феномен человека. - М., 1987.
5. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. - М., 1992.
6. Печчеи Л. Человеческие качества. - М., 1990.

Зміст


[10-03-04][Все для туристів]
Гуцульський Говір (0)

[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Чилі: визначні пам'ятки (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Шведський стіл» де і як (0)
[09-09-18][Яремче]
Яремче р. Прут Водоспад (0)