В Україні значну частину природного потенціалу складають рекреаційні ландшафти, оздоровчі ресурси, природно-заповідні об’єкти та території історико-культурного призначення. Це унікальні ресурси для перспективного розвитку зон рекреації і туризму. За своїм рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Порівняно з іншими галузями народного господарства в туристично-рекреаційній галузі незаперечною перевагою є те, що вона не завдає непоправної шкоди навколишньому середовищу, забезпечуючи при цьому швидкий обіг вкладеного капіталу і гарантовані прибутки.

Інтеграція різних видів внутрішнього туризму — особливість нинішнього етапу його розвитку. Поєднання різноманітних напрямів туристичної діяльності, що включають активний відпочинок, розваги і пізнавальні моменти, передбачають зміну вражень і тісне спілкування з природним оточенням, робить туризм привабливим і одним з найефективніших видів рекреаційно-оздоровчої діяльності.

За часів Радянського Союзу туристична галузь поділялась на санаторно-курортну сферу й екскурсійну діяльність. Безумовно, вони були взаємозв’язаними і разом представляли повний комплекс туристичного обслуговування. Сьогодні існує велика кількість спеціалізованих видів туризму, в кожному з яких обов’язково присутня пізнавальна функція як доповнення до різноманітних видів відпочинку, оздоровлення та лікування.

Можливості комбінування природної та гносеологічної рекреації засобами туризму обумовлені наявністю в Україні значних об’єктів пізнавального туризму як природного, так і історичного походження. Саме такий вид відпочинку найбільше відповідає рекреаційним потребам людей, що мешкають в умовах урбанізованого середовища, складної екологічної ситуації, що призводить до гіподинамії і продукує постійне нервове напруження. Тенденцію погіршення здоров’я в групах працездатного населення спеціалісти пов’язують з незадовільними екологічними умовами в більшості населених пунктів України, зміною способу життя людей в мегаполісах, технократичним мисленням, що витісняє із системи цінностей людини потребу постійного спілкування з природою, перетворюючи цю воістину лікувальну взаємодію в нетривалі епізодичні контакти. Ослаблення або втрата ціннісних орієнтирів особистості, спрямованих на збереження і розвиток здоров’я з опорою на природні фактори, призводить до надмірних перевантажень, що проявляється в хронічній втомі, прогресуючому зниженні працездатності.

У зв’язку з цими негативними тенденціями зростає роль активного відпочинку як ефективного лікувального засобу, спрямованого на працездатне населення різних вікових груп. Виникає об’єктивна необхідність створення умов як для відновлення фізичних і духовних сил людини, так і для зняття стресових і психічних впливів середовища. В населення пробуджується бажання проводити вільний час у спокійному оточенні, що сприяє фізичній і психічній регенерації. Одним з прийомів лікування, профілактики, зняття втоми є зміна основного виду діяльності. Реалізації цього задуму сприяє туризм, який, поєднуючи в собі традиційні оздоровчі функції в рекреаційній діяльності, є ефективним засобом як фізичного оздоровлення, так і духовного.

Популярність туристських видів відпочинку підтверджується все зростаючою кількістю людей, що беруть участь у цьому процесі в усіх регіонах світу.

Порівняно новим напрямом екскурсійної діяльності в сучасній Україні є релігієзнавчі екскурсії, безпосередньо пов’язані з духовним та фізичним оздоровленням нації. Лікувальні можливості віри важко пояснити з наукової точки зору, вони не піддаються теоретичному обґрунтуванню, однак споконвічно цілющими вважаються мощі святих угодників, чудодійні ікони, святі джерела.

Пояснення цього явища можна звести до практики психотерапії, що і намагаються зробити деякі дослідники. Так, В.А.  Лекторський у статті «О некоторых вариантах соединения религии и научного сознания» (Разум и экзистенция. — СПб, 1999. — С.210) висловлює думку, що цікавим явищем в російській психологічній науці стала публікація книги «Начала христианской психологии» (1995), де автори виходять з того, що «історія наукової психології — це історія втрат, першою і головною з яких була втрата душі». Вони звертають увагу на те, що способи релігійного пізнання духовного світу людини проявили себе як правильніші і об’єктивніші, ніж наукові.

Стосовно намагань поєднати християнську релігійну онтологію з науковими методами дослідження можуть бути різні думки, але незаперечним залишається той факт, що церква як інституція громадянського суспільства шляхом морально-етичного впливу суттєво сприяє вирішенню проблем оздоровлення населення. Серед вчених існує думка, що віра приносить користь здоров’ю, а молитва має терапевтичне значення. Можна погодитись з лікарем А. Загуменним (газета «День» від 20.03.04), який вважає, що віруючим людям притаманна особлива сила відновлення свого організму. Пояснюється це тим, що храми будуються за межами патогенних зон, їх архітектура з позолотою куполів сприяє концентрації космічної енергії всередині помешкання. Церковні атрибути, особливо ікони великих майстрів, є носіями позитивного (лікувального) біополя і підсилюють благотворну енергетику храму.

В цьому випадку має значення і людський фактор. Біополе віруючої людини саме по собі невелике. Але навколо віруючих прихожан створюється колективне біополе, завдячуючи якому хвора людина «заряджається» вселенською енергією і природно, відновлює свій організм завдяки біоінформативному і психологічному впливу.

Релігієзнавчі екскурсії мають і важливу освітню функцію, оскільки сприяють осмисленню місця і ролі релігії в контексті духовних реалій, що є необхідною передумовою гуманітарної освіченості кожного громадянина. Гуманістична роль, культурологічна, просвітницька, інформативна та виховна функції екскурсійної діяльності, пов’язаної з релігієзнавчою тематикою, набувають у наш час суттєвого значення і ставлять її на рівень суспільно-важливих складових ідеології державотворення, національного відродження.

Мета релігієзнавчих екскурсій — допомогти кожному, хто бажає пізнати роль релігії в історії та культурі нашої держави, сприяти формуванню толерантності та вихованню громадян у дусі терпимості до будь-якої людини іншого віросповідання, в тому числі через особисту причетність та відповідальність за створення міжконфесійної злагоди в суспільстві.

Головним у цій роботі має бути високий науковий рівень та зміст екскурсійних матеріалів, що висвітлюють питання релігієзнавства, історії, філософії, психології, соціології, етнографії тощо.

Екскурсії з архітектурної, мистецтвознавчої тематики при огляді культових споруд сприяють формуванню естетичної культури, розкривають художню своєрідність майстрів монументального та станкового живопису, виховують бережливе ставлення до використання вітчизняних пам’яток історії та культури.

Релігієзнавчий туризм виконує науково-пізнавальні та виховні функції. Пам’ятки культового мистецтва — це неперевершений «золотий запас» народу. В них закладено коріння нації, вони є невичерпним джерелом духовності, на них виховується справжній патріотизм, відроджується національна свідомість. Культові об’єкти є безцінною скарбницею збереження історичного досвіду багатьох поколінь, всього того найкращого, що витримало випробування часом у сфері матеріальної та духовної культури, своєрідним містком, що з’єднує покоління минулі з сучасними та прийдешніми.

На жаль, в цілому тематика релігієзнавчих екскурсій в регіонах має обмежений характер, якщо порівняти з кількістю наявних в Україні духовних святинь і культових пам’яток. Тому одним із завдань туристичних фірм має бути розробка якісних внутрішніх турів, для чого необхідна плідна співпраця з місцевими органами влади та фінансова допомога держави у створенні сучасної інфраструктури в регіонах.

Отже, туризм є важливою складовою освіти, самовдосконалення людини та виховання цивілізованого ставлення до природного середовища та культурно-історичної спадщини. Сфера туризму — широке поле для формування культури людей, адже саме у вільний час, у процесі рекреаційної діяльності ефективніше здійснюється засвоєння нових понять, фактів, відомостей. Окрім цього будь-який туристичний маршрут є багатоцільовим заходом, тому до пріоритетних завдань для організаторів поїздок повинно входити валеологічне проектування маршрутів, що мають на меті оптимізувати актуальні показники здоров’я туристів, прогнозувати стійкість досягнутих оптимальних результатів або їх покращання в найближчій або віддаленій перспективі, сприяти зміні ціннісних орієнтацій туристів стосовно оздоровлення шляхом взаємодії з природними чинниками.