Нашу подорож ми почнемо з афінського Акрополя - знаменитого пам'ятника великої давньогрець­кої культури, музею під відкритим небом. Тут, на 156-метровому скельному пагорбі з плоскою вер­шиною, за кілька тисячоліть до н.е. оселилися перші мешканці Аттики. Протягом сотень сторіч не місце було серцем Давньої Греції, її святинею та гордістю. Ще за півтора тисячоліття до н.е. на Акрополі будували храми, зводили палаци. Час, війни й стихія руйнували їх, а люди відбудовували знову. Тільки мовчазні камені, які давно поховано під пізнішими забудовами, е свідками тих подій.

Для Греції у V сторіччі до н.е. настав період тривалих війн із персами. Перша перемога греків при Марафоні (490 р. до н.е.) підняла їхній бойовий дух, вселила віру та надію. На честь її геніальний скульптор Фідій відлив із за­хоплених у персів трофеїв ве­личну бронзову статую Афіни Промахос, що засяяла блиском свого списа та шолома з вер­шини пагорба. Окрилені пере­могою греки заклали основу майбутнього храму Афіни -мармурового, замість давнього з вапняку. Але попереду на них ще чекали численні поразки від персів, які нападали знову й знову, кілька разів захоплюва­ли та грабували Афіни. Перси залишили Акрополь у руїнах, зруйнувавши всі його будівлі. І тоді греки урочисто присягнулися: відновити Акрополь лише тоді, коли загарбників удасться подолати та вигнати з Еллади, а до тих пір - нехай видовище руїн завжди нагадує їм про беззаконня варварів.

Нарешті, у 70-х роках до н. е., прийшла довгоочікувана пере­мога, було укладено мир, і з війни Греція вийшла сильною морською державою, де запанували добробут і процвітання. У середині V сторіччя до н.е. вождем афінської демократії (стратегом) був обраний Перикл - неперевершений оратор, обдарований та мудрий правитель. Він зібрав в Афінах представників усіх грецьких народів, щоб обговорити будів­ництво нових споруд Акрополя, які б стали достойними богині Афіни та великої перемоги греків. На щастя, саме у цей час поблизу Афін було відкрито багате родовище мармуру, який раніше при­возили у невеличкій кількості з островів. Будівництво очолив Перикл (став, кажучи сучасною мовою, керівником проекту), а допомагав йому (тобто робив усе інше - виконував обов'язки головного архі­тектора, головного інженера та головного художника) скульптор Фідій, друг Перикла, який до того часу вже створив багато прекрасних скульптур та храмів. Протягом фантастично короткого часу (адже не було тоді ні кранів, ні самоскидів!) греки побудували ансамбль Акрополю: парадний вхід Пропілеї (437- 432 pp. до н.е., архітектор Мнесікл), храм Ніке Аптерос (449 - 420 pp. до н.е., архітектор Каллікрат), головний храм Акрополя та Афін - Парфенон (447- 438 pp. до н.е., архітектори Іктін та Каллікрат), храм Ерехтейон (421- 406 pp. до н.е., архітектор невідомий).

Акрополь здіймався над усіма Афінами, силует Парфенону у давні часи можна було бачити з будь-якого кінця Аттики й навіть з островів. У дні свят на Акрополь прямували урочисті процесії афінян. Перед входом їх зустрічав маленький і витончений храм Ніке Аптерос - храм Безкрилої перемоги. Найчастіше грецька богиня перемоги зображувалася з крилами. Цього ж разу її зробили безкрилою - щоб вона ніколи не змогла більш покинути Афіни і залишилася тут назавжди. Процесія минала величні Пропілеї - складну колонаду з п'ятьма проходами. Збоку, відокремлена стіною, знаходилася невеличка кімната, яку називають пінакотекою. Тут зберігалися картини, подаровані богині Афіні, Про їхній зміст ми знаємо з давньогрецьких описів: це були міфологічні сюжети, що прославляли подвиги героїв та богів. Словом пінакотека, що буквально означає «сховище дощок» (адже картини тоді малювали фарбами на дошках), стали згодом називати картинну галерею. До речі, у Давній Греції було прийнято присвячувати й дарувати богам твори мистецтва, і безліч скульптур стояли вздовж дороги, а також на сходинках храмів.

Отже, пройшовши Пропілеї, процесія вступала на священну територію. Тут височіла бронзова ста­туя Афіни Промахос (Войовниці) - та сама, відлита Фідієм із перських трофеїв. До наших часів вона не збереглася - від неї залишився лише фрагмент п'єдесталу. За Войовницею було видно Ерехтейон - храм Афіни і Посейдона, побудований на місці суперечки цих богів за володіння Аттикою. Храм не зовсім звичний для греків - асиметричний: усі три його портики розташовані на різних рівнях. В одному з них замість колон - фігури каріатид (жриць Артеміди). У цьому храмі знаходилася священна для греків дерев'яна статуя Афіни - Палладіум, яка, за легендою, сама звалилася з неба, У дворі Ерехтейона росла священна олива, подарована місту Афіною, а зі скелі било солоне джерело, що висік своїм тризубцем Посейдон.

І, нарешті, сам Парфенон - головний храм Акрополя. Парфенон, присвячений Афіні Парфенос, Афіні Цілительці, вражає ідеальною красою. Недарма будівництво його вважалося чудом - і через те, що вдалося завершити його так швидко, й через те, що велич та краса його сприймалися як наслі­док втручання богині. Будівля Парфенону за зовнішнім контуром оточена дорійською колонадою. Колони трохи звужені зверху, мають ледь помітно потовщену середню частину, й тому здаються лег­кими та пружними. Фронтон, карнизи, колони - з мармуру, а покрівля - з дерева. Фронтон та кар­низи прикрашали численні статуї; вгорі, на висоті 12 метрів уздовж зовнішніх стін тягнувся іонічний фриз. Вражає майстерність його творців: протягом усієї довжини фризу - а це близько 160 м - нема жодного повторення, й зображені там не тільки боги та герої, а й реальні афінські громадяни. Хто зі скульпторів працював над фризом, точно невідомо, але у його сюжетах, майстерності виконання відчувається вплив Фідія, який, очевидно, керував цією роботою. У храмі стояла ще одна статуя Афі­ни роботи Фідія. Кістяк 12-метрової фігури був із дерева, руки, ноги та обличчя - з підфарбованої слонової кістки, а одяг - із зо­лота різних відтінків (такі ста­туї, виконані зі слонової кістки та золота, називають хризоелефантінними). З цієї статуї було зроблено багато зменшених копій, і тільки завдяки їм ми можемо уявити її сьогодні, бо в V сторіччі н.е. Парфенон став церквою Богоматері, а статуя Афіни Парфенос роботи Фідія була перевезена у Константи­нополь, де й загубилася.

У наш час руїни Парфенону - символ людської культури й творчого генія. А також - сим­вол руйнівного наступу цивілі­зації.

Після завоювання Греції турками у XV ст. храм перетворили на мечеть, до якої добудували мінарети, а потім використовували ще й як пороховий склад. Ерехтейон став гаремом турецького паші, храм Ніке Аптерос був розібраний, а з його каміння склали стіну бастіону. У 1687 р. у Парфенон поцілило ядро з венеціанського корабля. До того ж, коли венеціанці спробували зняти кілька скульптур Пар­фенону, то більшість розбили. На початку XIX ст. англієць лорд Елджин виламав великі фрагменти фризу, зняв майже всі скульптури, що залишалися ще у Парфеноні, каріатиду з Ерехтейона, й вивіз ці шедеври з Греції. Тільки наприкінці XIX ст. після проголошення незалежності Греції розграбова­ний Акрополь почали реставрувати. Як змогли, відновили його первинний вигляд, заново встанови­ли храм Ніке Аптерос. Рельєфи та скульптури з храмів Акрополя зараз знаходяться у Британському музеї, в Луарі та Музеї Акрополя (Афіни). Ті скульптури, що залишалися під відкритим небом, за­мінили копіями.

Архітектура грецьких храмів - взірець для архітекторів усіх часів, символ високого мистецтва. Не­дарма у багатьох країнах світу при проектуванні будівель для художніх музеїв обирали саме цю форму - форму античного храму. Так, наприклад, Музей мистецтв їм. О.Пушкіна в Москві повторює форму Ерехтейону, фасади античних храмів мають Британський музей у Лондоні, безліч музеїв, те­атрів, концертних залів по всьому світу.

Трагічною стає доля художника, який потрапив у жорна політич­них інтриг, під приціл людської заздрості и злості. Так сталося з великим античним  скульптором Фідіем. Він був другом Перикла, й поки Перикл був у силі, Фідій користався повагою й пошаною. Од­нак у Перикла була безліч ворогів -олігархій, котрі мріяли усунути його від влади. Вони довго чекали приводу для цього, і от, нарешті, привід знайшовся. Будівництво на Акрополі велося на гроші, зібрані з громадян, і тому демос міг зажа­дати звіту про витрати. Хтось на ім'я Менон, один із підлеглих Фідія, підкуплений ворогами Пе­рикла, привселюдно обвинуватив Фідія в крадіжці золота при спо­рудженні статуї Афіни (тієї, що стояла в храмі).

Ясно, що це обвинувачення було спрямовано і проти Перикла. Од­нак Перикл передбачав такий по­ворот подій і заздалегідь порадив своєму другові не закріплювати на статуї золотий одяг, щоб його можна було легко зняти й зважити. жити. Так і було зроблено. Зважування показало, що все Богото на місці, але тоді проти Фідія висунули нове обвинувачення, вже набагато серйозніше, як сказали б тепер, - політичне: на щиті Афіни у вигляді Дедала й Тесея Фідій зобразив себе і Перикла. На щиті був зображений бій з амазонками, і лисий старий з каменем у піднятих руках дійсно мав обличчя Фідія, а чудовий красень, що бореться з амазонкою, мав дуже помітну подібність із Периклом, хоча спис закривав частину його обличчя. Саме того року позиції Перикла похитнулися: його не обрали стратегом, судили й оштрафували за святотатство. Фідія за вироком суду ув’язнили, а там згодом і отруїли, та ще й намагалися звинуватити у цьому Перикла.   Сам же Перикл у наступному році відновив свій вплив на громадян, був знову обраний  стратегом, проте того ж poкy помер від чуми, страшна епіде­мія якої вибухнули в Греції. А що ж статуя, навколо якої кипіли такі пристрасті? Вона втрачена назавжди, Богиня-войовниця, богиня-цілителька безвісти зник­ла, заблукавши в лихих закрутах людської історії.