Кажуть, що Тімур колись сказав: «Я підкорив весь світ для того, щоб звеличити Самарканд і Бухару». Справді, з кінця XVI ст., коли Самарканд стає столицею величезної держави Тімура, починається новий розквіт архітектури. Величезні цінності, що опинилися в руках володарів Самарканда внаслідок Тімурових грабіжницьких походів, а також розквіт торгівлі і ремесел сприяли спорудженню в місті великих будівель. Ще за Тімура прокладаються міські магістралі, зводяться ансамблі величезної мечеті Бібі-Ханим у північній його частині та мавзолею Гур-Емір, який домінує над південною частиною міста.

На початку XV ст. в основному складається ансамбль центральної площі Самарканда — Регістан. Це було вже за правління онука Тімура — Улуг-Бека, широко освіченої людини і відомого вченого-астронома. При ньому за Самаркандом будується велика астрономічна обсерваторія, а на площі Регістан — мусульманська школа — медресе, де також споруджуються будівлі караван-сараю, мечеті та ханаки (монастир дервішів), що чотирикутником оточували площу. Згодом, у XVII ст., ансамбль площі було перебудовано, і він набув остаточного вигляду. Тоді ж зодчий Абул-Джаббар споруджує замість розібраної ханаки медресе Шир-Дор (1635-1636 рр.), а через десять років замість караван-сараю — медресе Тілля-Карі (1646-1660 рр.). З південного боку було розібрано старі будівлі і площу відкрито на південь. В XVIII ст. поблизу площі, за медресе

Шир-Дор, споруджується дванадцятигранний критий ринок Чарсу. Так було створено один з найвизначніших ансамблів світу. Незважаючи на те, що споруди будувались у різний час, ансамбль зводився за єдиним, чітко розробленим планом і характеризується композиційною і стилістичною єдністю. За кілька століть ансамбль дуже зруйнувався: вивітрилася цегла, з якої збудовано всі споруди і керамічне їх облицювання, пообвалювалися бані і мінарети, пообсипалася чудова мозаїка. Завдяки багаторічній копіткій роботі реставраторів в останні роки ансамбль постав у первісній красі: виросли його споруди, рівень площі знизився, знято нашарування з кам'яної підлоги, засяяли відновлені мозаїчні панно на фасадах.

Ансамбль Регістана видно з усіх кінців Самарканда, він велично панує над низькою забудовою старого міста. З широкої центральної площі, уквітчаної кущами троянд, кам'яними сходами спускаємося на плити Регістана. З трьох сторін площу обступають могутні портали трьох медресе, а поряд урочисто стоять високі мінарети. Яскраво виблискує глазурована кераміка мозаїчних килимів, якими вкриті стіни — темно-сині, блакитні, зелені, білі, жовтогарячі, темно-коричневі, чорні — ціла симфонія фарб. Могутні об'єми споруд, яскраво освітлена гладінь укритих орнаментами площин і глибока тінь у порталах і під аркадами — усе це створює казкову і неповторну красу. Ліворуч — осяяний сонцем фасад медресе Улуг-Бека. Він складається з величезного порталу, з стрілчастою вгорі аркою, і двох мінаретів, що стоять поряд. Спокійно переливаються яскраві фарби орнаментів з квітів та рослин, якими прикрашено стіни споруди. В інкрустаціях, крім глазурованої кераміки,— вставки з мармуру. Фасад прикрашено зірчастим орнаментом, що символізує зоряне небо,— певно, данина захопленню Улуг-Бека астрономією. Через невисокі двері потрапляємо в двір квадратної форми. По центру — величний портал мечеті, навкруги — двоярусні аркади галерей, за якими розміщені навчальні приміщення медресе — худжри. Над склепінням мечеті височать шоломоподібні куполи на високих барабанах, що оповиті орнаментом і написами. Навпроти медресе Улуг-Бека — медресе Шир-Дор, дзеркальне відтворення попереднього. Його фасад яскраво освітлюється сонцем у другій половині дня. Над стрілчастою аркою порталу — великі мозаїчні зображення левів (чи барсів), що нападають на ланей, та зображення сонячних дисків, подібних до людських облич,— своєрідні символи Самарканда. Орнаментація фасаду ще багатша, ніж у медресе Улуг-Бека. Площу замикає медресе Тілля-Карі, остання за часом споруда ансамблю. Ліву частину Тілля-Карі займає соборна мечеть з видовженим колонним залом, що перекритий куполом. Серед інших куполів ансамблю найбільший — купол мечеті. У декорі Тілля-Карі широко застосовується розпис — кундаль, від якого походить назва мечеті — Позолочена. З площі відкривається широка панорама на південь, де височить бірюзовий купол мавзолею Гур-Емір. Велике враження справляє ансамбль увечері, коли дивишся на нього, стоячи біля ринку Чарсу, після заходу сонця. Тоді лілові громаддя порталів, куполів та мінаретів утворюють казковий силует на фоні західного неба. 1 не менше враження справляє він уночі, освітлений мерехтливим місячним сяйвом або променями прожекторів, коли мозаїчне вбрання споруд іскриться блиском дорогоцінних самоцвітів.

СІГРЕМ-БІЛДІНГ У НЬЮ-ЙОРКУ

Одним з видатних архітекторів XX ст. був німецький зодчий Людвіг, Міс ван дер Рое (1886-1969). Уже в 1920-х рр. він стає провідним зодчим Німеччини. У 1926 р. архітектор споруджує в Берліні прекрасний пам'ятник Карлу Лібкнехту і Розі Люксембург, сповнений суворої і пристрасної динаміки. З 1930 р. він керує відомою архітектурною школою Баухауз, з приходом до влади гітлерівців емігрує до Америки. У післявоєнні рої американські монополії, що нажилися на війні, займаються будівництво адміністративних споруд. В одному Нью-Йорку за короткий час було збудовано в центрі міста безліч нових хмарочосів. У американській архітектурі процвітають ідеї створення «наднаціонального», космополітичного стилю. Міс ван дер Рое давно працював над проблемою створення нових, співзвучних сучасності форм. Він писав: «Архітектура — це воля часу, перенесена в простір... вона залежить від свого часу... Безнадійно використовувати форми минулого в нашій архітектурі». На думку Міс ван дер Рое, лаконізм форм, простота і максимальний вияв структури споруди — це головне. Проте, якою б простою не була форма, вона мусить бути красивою. Він писав: «Мову можна використати для повсякденних потреб як прозу, але коли ви вмієте дуже добре розмовляти — яка чудова проза».

Скло і метал, на думку Міс ван дер Рое, якнайбільше відповідають характеру нового часу. І він споруджує хмарочоси у вигляді величезних паралелепіпедів з металевими каркасами і суцільно заскленими фасадами. Однією з найкращих споруд Міс ван дер Рое є сорокаповерховий хмарочос фірми Сігрем на П'ятій авеню в Нью-Йорку. Це величезний паралелепіпед, що легко стоїть на тонких опорах. Дрібні горизонтальні й вертикальні членування металевих рам ніби розчиняються в гігантських площинах стін, і вся споруда нагадує фантастичний сяючий кристал кольору морської води, що спокійно і владно домінує над нагромадженням навколишніх будівель. Щоб підкреслити панівне становище споруди в забудові П'ятої авеню, перед Сігрем-білдінг створено невелику площу, звідки можна в стрімкому ракурсі роздивитися площину фасаду, що здіймається в неосяжну височінь. Споруда відзначається високою якістю будівництва та інженерного устаткування, а також так званим гнучким плануванням внутрішніх приміщень, що дає змогу робити їх будь-якими за формою та розмірами. «Наднаціональний» стиль численних повторень Сігрем-білдінг — блискучих рафінованих призм — певний час був модою на Заході і пропагувався як найвище досягнення архітектури капіталістичного світу.