У кожній релігії є міфи та легенди, які пов’язані з наявністю тієї чи іншої рослини. Не є винятком і християнство. Так, Біблії згадуються понад 100 різних рослин.

У круговерті подій ми часом не помічаємо присутності дерев і трав, які оточують нас. Віддати їм належне допомагає Біблія. Відкривши книгу Буття, у райському садку зустрічаємо Дерева Життя та Пізнання Добра і Зла. Вони створені дня шостого, після Людини — і, власне, задля неї. Згодом різні рослини з’являються на сторінках Святого Письма, хоч і не завжди залишаються в нашій пам’яті. Проте біблійні рослини заслуговують на особливу увагу як ровесники давніх епох і свідки неповторних історичних подій. Вони допомагають нам усвідомити сув’язь античної доби із сучасністю, зрозуміти моральні проблеми наших предків, відчути живий плин Історії.

Біблійні дуби й високі тополі часто асоціюються з місцями язичницьких обрядів: «І будете ви посоромлені за ті дуби, що їх пожадали, і застидаєтеся за садки, які вибрали ви. Бо станете ви, як той дуб, що листя всихає на ньому, і як сад, що не має води». Так промовляв пророк Ісая, осуджуючи відступників. Не звинувачуючи самих дерев, пророк гнівається на язичників, які їх обрали для своїх потреб. Водночас дерева вшановувались як свідки знаменних подій: дуб із урочища Мамре, у затінку якого Авраам приймав самого Господа, завжди вважався недоторканним; тривалий час його охороняли мешканці цієї заповітної місцини.

Шанобливе ставлення до рослин притаманне біблійній традиції. Але усвідомивши, що вона створена за образом Божим, людина перестала ототожнювати себе з рослинним і тваринним світом. Якщо в античних міфах перетворення в рослину відбувається безболісно — так, наприклад, німфа Дафна з легкістю стає лавровим деревом, рятуючись від любощів Аполлона — то в українській фольклорній традиції така метаморфоза завжди пов’язана з темними силами чаклунства і є трагедією людської особистості, як у баладі Тараса Шевченка «Тополя», написаній на основі народної пісні.

Рослини в Біблії вже не виступають захисниками роду або втіленням духу предків. Автори біблійних текстів приділяють увагу рослинам залежно від їх практичного або естетичного значення. Звичайно пшениця, ячмінь і олива є мірилами добробуту. Дерева і трави, їхні плоди стають символами різних чеснот, а життя культурної рослини — навіть взірцем для наслідування. За часів пророків пастушество відступало, люди вже були щільно пов’язані з колом аграрних культур, тому такі порівняння були їм близькі. Діяв принцип аналогії: скажімо, етапи духовного виховання повторюють послідовність польових робіт — сівбу, догляд за рослинами, жнива: «Чи кожного дня оре ратай на посів, ралить землю свою й боронує? Чи ж, як рівною зробить поверхню її, він не сіє чорнуху й не кидає кмин, не розсіває пшеницю та просо й ячмінь на означенім місці…» (Ісая, 28 : 24—25).

Тим часом троянда і лілея згадуються завдяки своїй красі; стрункість кипариса і величність кедра ліванського були метафоричними образами, зразками для поетичних порівнянь. Це свідчить про високу естетичну культуру творців Біблії, котрі цінували красу поряд з іншими реаліями життя. Такі спостереження допомагають нам сьогодні зрозуміти духовну атмосферу середньої і пізньої античності, зокрема доби пророків і раннього християнства.

За книгою Буття, у раю — садку Едемському — росли різні дерева, кожне з них «принадне на вигляд і на їжу смачне», а посеред раю — Дерево Життя та Древо Пізнання Добра і Зла. Назви інших райських дерев, крім фіги чи то смокви — невідомі. Певно, деякі з них дісталися Адамові, «щоб порати землю, з якої узятий він був» (Буття, 3 : 23). Та навіщо Адамовим дітям, одягненим у шкури первісних людей, бавовник або лимон? Ці культурні рослини люди одержать значно пізніше, коли виникне потреба. Мабуть, тому й нема згадки про них у Святому Письмі.

Найпершою з рослин у Біблії названа фіга, чиє листя правило Адамові з Євою за «одяг»; після неї згадані тернина й осот, тобто бур’яни, що заважатимуть людям здобувати свій гіркий хліб. Та не дивно, що земля й справді нерідко родить бур’яни замість хліба — це залежить від того, як її любимо та обробляємо. Дивуємося іншому: якщо походження бур’янів добре відоме, бо всі вони є звичайними рослинами і зустрічаються не тільки на полях, а й у дикій природі, то родовід багатьох головних культурних рослин залишається таємничим. Та, мабуть, уже час зрозуміти творчі можливості давніх цивілізацій і сприймати їх з належною шаною. Аналіз біблійних текстів підтверджує високий рівень природничих знань в античних країнах Середземномор’я, на Близькому Сході, в Індії. І це відповідає сучасним науковим уявленням про генетичні центри походження культурних рослин та про їхнє поширення у світі! При цьому питомою рисою біблеїстики є прагнення захистити заповітний малий космос Людини.

Тарас Шевченко поетичним зором сягав сутності світової природної рівноваги. Захищаючи свій «тихий рай» — малий космос, він гнівився на всякі втручання у злагоду Людини з прекрасним Божим світом. Для нього Дніпро, Канівські гори з гаями, чисті ставки й потоки були тією основою, без якої життя земне втрачає сенс. Зрозуміло, до чого призведе загибель природного довкілля: частка не існуватиме без цілого. Ці думки Шевченка на диво співзвучні сучасним екологічним поглядам. До речі, оспівуючи дерева і трави, автор «Кобзаря» підкреслено дотримувався біблійної традиції і навіть згадував рослини у послідовності, навіяній Святим Письмом!

Надихаючи митців, Книга книг підносить їхню творчість на всесвітній рівень. Нас дивують фрески Сікстинської капели та скульптура Мойсея, створені геніальним Мікеланджело. Враження посилюється тим, що постаті людей, які говорили з Богом, близькі й співзвучні нам своєю земною природністю. А впізнаючи знайомі рослини, краще розуміємо Біблію. Тому Іван Франко у поемі «Мойсей» залучив до громади біблійних рослин — кедра, пальму, троянду та дуба — ще й не згадану у Святому Письмі слов’янську березу. І, нарешті, добре відомого, оспіваного в українських піснях дикого терна.

Серед біблійних рослин деяким деревам і травам належить визначне місце. Їх сім. Це число у біблійній традиції вважається богоугодним, а відтак сприятливим для доброго зачинання і завершення, символом достатку, розквіту і миру. Воно вказує на повноту кращих якостей, і якщо йдеться про тварин або рослини, означає необхідне різноманіття. Водночас це мінімальний набір порід або культур, які забезпечують добробут. Саме сім стародавніх культурних рослин згадуються як найважливіші в радощах і бідах. У книзі пророка Йоіла читаємо: «Опустошене поле, упала в жалобу земля, бо спустошене збіжжя, вино молоде пересохло, зів’яла оливка. Засоромилися рільники, голосили були виноградарі за пшеницю й ячмінь, бо вигинуло жниво поля. Усох виноград, а фіга зів’яла, гранатове дерево й пальма…» Віддамо ж належне чудовій сімці біблійних рослин.

Безневинна ягода винна

Широке, виїмчасте листя смокви, або фігового дерева, вражає різноманітністю. На одній гілці воно може бути п’ятилопатевим, на іншій галузці того ж дерева — трилопатевим або навіть цільним, іноді з півметра завбільшки. Ця культурна рослина не випадково згадується в Біблії першою після Дерева Життя та Дерева Пізнання Добра і Зла, бо відома з прадавніх часів. І була оспівана великим Гомером! У «Одіссеї» бачимо смокву в казковому саду Алкіноя. А щоб рідний батько впізнав Одіссея після повернення додому, герою довелося нагадати татові про його подарунки — сорок смоков та інші плодові дерева, кожне з яких мало власне ім’я («Одіссея», 7 та 24 пісні).

Так Гомер засвідчив, що у Х—ХІІ століттях до Р. Х. смоква була вже звичайною рослиною на теплих берегах Егейського та Іонічного морів. Понад три тисячі років тому її привезли до Європи з Єгипту або Аравії. Античний ботанік Теофраст у ІV ст. до Р. Х. підтвердив, що греки шанували фігові дерева і кращим із них навіть давали імена… Неплідні ж рослини стародавні садівники вилучали. Завдяки цілеспрямованому відбору виведено багато різноманітних сортів смоков, які родять від початку літа аж до зими.

Густий затінок цього дерева, як і затінок платанів, на Сході дуже цінують; говорячи, що хтось сидить під фіговницею, мають на увазі його душевний спокій, миролюбний стан. Побачивши Натанаїла під фіговим деревом, Христос покликав його згодом до себе в науку, і той став одним з апостолів.

Кажемо: неплідна смоква, неплідне фігове дерево. Цього не знаходимо безпосередньо у Біблії; поширена алегорія виникла на основі оповіді євангеліста Марка (11 : 13—21). Та досить влучно! Адже невибаглива смоква родить щороку; її соковиті, схожі на груші плоди виростають у пазухах листків без будь-якої ознаки квітування. Цей феномен здавна дивував, увівши в оману навіть великого вченого, знавця рослин, автора класичного твору «Система природи» Карла Ліннея, аж поки ботаніки у ХІХ ст. не знайшли йому пояснення. Річ у тому, що запилення й утворення насіння в смокви відбувається приховано, а сам плід може вирости й без цього. Отже, могло бути неплідним лише нікчемне фігове дерево, яке не виконувало свого призначення.

У текстах Біблії смоква часто стоїть поруч із виноградом, бо обидві ці рослини входили до «великої сімки», що забезпечувала добробут, розквіт і мир. Тому знищення фігових дерев було одним із найбільших Божих покарань: «Зберу їх дощенту, говорить Господь: не буде ягід у них на винограді, і не буде на фіговім дереві фіг, а їхнє листя пов’яне» (Єремія, 8 : 13). Плоди смокви, за біблійним узвичаєнням, сусідують саме з виноградом. У сповіді про щасливе минуле в поемі Тараса Шевченка «Великий льох» згадуються ті ж таки біблійні плоди: «А гетьманша, було, вийде… І фіг, і родзинок — всього мені понадає і на руках носить…»

Мають вони і цілющі властивості. Це теж відображено у Біблії: пророк Ісая наказав прикласти до хворого місця пов’язку з фіг — і вилікував царя Єзекію… А нині одержуємо сенсаційні повідомлення про ефективну протипухлинну дію біблійних фруктів — звичайних фіг.

Якщо потрапите весною на теплі береги Криму або Кавказу, не забудьте привезти звідти молоду гілочку смокви. Посадіть її до простого керамічного горщика з доброю землею і щодня поливайте. Гілка неодмінно пустить коріння і за два літа виросте на підвіконні у чудове деревце. А біля кожного листка, без ніякого квіту, з’являтимуться оті загадкові зеленкуваті фіги. Якщо першого літа плоди не вродять, все одно можете почуватися Адамом або Євою в Едемському садку, адже фігових листків у вас буде доволі!

До «чудової сімки» належить і гранат. Круглі плоди на кінчиках пружних пагонів, повні соковитого гранчастого насіння, а також червоні, наче кров, квіти гранатника здавна були взірцем для образних порівнянь. «Твої губки — немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатового яблука — скроня твоя за серпанком твоїм!» (Пісня над піснями, 4 : 3). Серед прикрас Господнього храму, збудованого Соломоном, привертає увагу мідяне литво плодів гранатника. І сьогодні гранат залишається своєрідним мірилом краси, його обсипані цвітом кущі символізують вічне життя. Довершені уявою художника форми плодів і дзвіночків-квітів зустрічаємо в оздобі інтер’єрів та на декоративних тканинах. «Барва граната» — так назвав Сергій Параджанов один із кращих своїх фільмів.

Плоди гранатника, що їх принесли розвідники Мойсея, мали переконати ізраїльтян у багатстві краю Ханаанського; отже, вони цінували ці фрукти нарівні з виноградом. Хоча гранатник не був однією з головних харчових культур, як фігове дерево або фінікова пальма, проте він вважався показником добробуту разом з іншими рослинами «великої сімки». Незчисленні ягідки під яскравою шкуринкою шанувалися як символ родючості.

Ніжні гранати далеко не завезеш волами, ба навіть кіньми. Тому в Україні ще в середині ХІХ століття були вони рідкісними й дорогими гостинцями. За фольклорною традицією, це яблука з рай-дерева, що росте в далекому ірію заморському, куди на цілу зиму відлітають гуси-лебеді. Така слава граната відбилася в наївних «мальовках» — розписах та вишивках, героїнею яких є птиця Жар. Схожий на павича птах, сидячи на дивовижному золотому дереві, ласує отими казковими яблуками — як у вірші Ігоря Калинця: «Навпроти райські яблука на дереві райськім клювати внадилася рай-птиця віддавна...»

З настанням епохи залізниць і пароплавів «райські яблука» почали у достатку з’являтися на ринках Східної Європи. Та, власне, культура гранатника в Україні ніколи далі Криму не просувалася, за винятком кімнатного граната, дуже схожого на звичайний, але з маленькими листочками, квіточками й плодами. Це карликове деревце останнім часом розповсюдилося по наших містах, збагативши колекції хатніх рослин. Але, можливо, швидке потепління клімату, що настає, спонукає й великі «райські яблука» переселитися на береги Дніпра?..

В описі голоду й спустошень своєї країни пророк Йоіла називає разом усі сім найважливіших стародавніх культур. Між ними вино згадане одразу по збіжжю, власне ж виноград — третім після пшениці та ячменю. Таким і було його справжнє місце у «великій сімці» античності; хліб і вино поруч фігурують у біблійних текстах як основа життя. Цар Салимський Мелхиседек виніс хліб і вино назустріч Аврааму, що повернувся з відбитими у чотирьох східних царів полоненими; саме виноград зачав був садити після потопу муж землі Ной.

Дуже багато змін сталося у світі відтоді, як написана книга Буття, але не змінилося значення рослин. Як і тисячі років тому, вони годують і одягають нас, живлять повітря і прикрашають землю. Відроджуючись духовно, ми сьогодні ніби йдемо шляхом перших читачів Святого Письма. Як виявилося, більшість культурних рослин, згаданих у Біблії, росте в Україні! Це наводить на думку, що Книга книг і відображені в ній події ближчі до кожного з нас, ніж можна уявити. Усвідомлення цього дива допомагає зрозуміти Вищий сенс різноманіття царства рослин, доглядати їх у поті свого лиця, знаходити в душі зерно любові до них… Можливо, ця любов допоможе світові вистояти на пронизливих вітрах нашої техногенної доби.