Діловий туризм. За оцінками експертів ВТО цей вид туризму є одним з найбільш економічно ефективних видів туризму в світі. Так, приблизно 50 % доходів авіакомпаній, приблизно 60 % доходів готелей і більше як 70 % доходів автопрокатних компаній створюються за рахунок обслуговування саме цієї категорії туристів. Міжнародний діловий туризм охоплює досить широке коло поїздок:

·                   ділові поїздки співробітників корпорацій з метою переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутової діяльності тощо;

·                   поїздки на сімпозіуми, конгреси, конференції, семінари, виставки, ярмарки, біржі тощо;

·                   заохочувальні поїздки, що організовуються компаніями і організаціями для своїх співробітників у вигляді безкоштовної туристичної поїздки;

·                   поїздки на спортивні змагання команд, гастролі артистів;

·                   поїздки офіційних делегацій.

Оздоровчий туризм. Ринок оздоровчого туризму досить широкий і тісно пов’язаний з використанням рекреаційний ресурсів. Програми таких турів дуже різноманітні, але існують загальні специфічні вимоги до їх організації. Головною ознакою побудови таких турів є урахування того, що приблизно половину масиву часу необхідно витрачати на лікувально-оздоровчі процедури або заняття, а всі інші заходи мають додатковий або супутній характер.

Хобі-туризм-дає можливість зайнятися улюбленою справою в колі однодумців або під час відпочинку або подорожі (автолюбителі, філателісти, вболівальники спортивних змагань, гурмани тощо).При формуванні таких програм необхідно дотримуватись головного правила-формування групи за однорідністю інтересів та тематичної спрямованістю.

Пригодницький туризм-забезпечує перебування туристів у привабливій для них місцевості і зайняття незвичайною справою (полювання на верблюдах в Африці, ловля форелі в Карпатах, сходження на кратер вулкану та інше).Пригодницькі тури поділяють на 3 види:

1.                 похідні експедиції;

2.                 сафарі-тури (мисливство, рибальство, фотомисливство та інше);

3.                 навколосвітнє плавання.

Навчальні тури в основному це мовні тури, а також тури з навчанням спортивним іграм, менеджменту або тури з підвищення кваліфікації. Всі програми навчальних турів включають в себе по 2-4 години занять у день, у першій половині дня, решта часу-відпочинок, спорт, розваги. Бувають тури з інтенсивною програмою навчання (20-30 годин на тиждень),тоді серйозні вимоги пред’являються до викладачів.

Релігійний туризм-це найдавніший вид туризму. У туризмі з релігійними цілями можна окреслити такі види поїздок:

·                   паломництво-відвідування святих місць з метою поклоніння церковним реліквіям, святиням і з ціллю відправлення релігійних обрядів;

·                   пізнавальні поїздки з ціллю знайомства з релігійними пам’ятками, історією релігії і релігійною культурою;

·                   наукові поїздки-поїздки науковців, які займаються питаннями релігії

Дуже важливим у релігійному туризмі є питання підготовки кадрів, які могли б не тільки показати архітектурні та історичні пам’ятки, а розкрити туристам духовність релігійних цінностей.

Розважальні тури-вони не довготривалі (2-4 дні) і можуть біти періодичними і регулярними. В Європі дуже популярними є різдвяні тури. Програми таких турів-це відвідування святкових заходів, концертів, виставок тощо).

Пізнавальні тури-мають велику кількість різновидів: історичні, літературні, знайомство з живописом, балетом, оперою, з місцями діяльності відомих людей тощо. Це, як правило, короткотермінові тури. Важливим моментом таких турів є бажаність проведення екскурсій на рідній мові туриста, оскільки переклад викривляє сприймання теми і погіршує якість екскурсії.

Подорожі для людей старшого віку. За спостереженнями психоаналітиків, сьогоднішнє старіюче покоління розвинутих країн-це активна, вимоглива і платоспроможна категорія населення, орієнтована на якісне обслуговування. Програму обслуговування для цієї категорії туристів рекомендується складати таким чином, щоб клієнти мали більше часу для відпочинку. Переїзди з місця на місце повинні бути по можливості короткочасними. При розміщенні варто надавати перевагу невеликим ,не дуже модним готелям з хорошим сервісом.

Отже, ознайомившись загалом з різноманітними видами туризму ,я більш детально зупинюсь на спортивно-оздоровчому ,оскільки саме цей вид туризму я вважаю найперспективнішим саме для нашого регіону ,а також пропоную керівництву спорткомплексу „Каштан” приділити значну увагу організації туристичних походів для молоді по нашій унікальній місцевості.

Спортивно-оздоровчий туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання транспортних засобів, покладаючись лише на власні сили, реалізуючи вміння і навички пересування пішки, на лижах, плавання на плотах і човнах, їзди на велосипеді тощо.

Метою активного туризму є:

1.                 оздоровлення, відновлення сил, поліпшення медико-фізіологічних даних за допомогою зміни форм діяльності, дозованого руху, раціонального харчування, нервового розвантаження, підвищення адаптації до незвичних умов;

2.                 вдосконалення загальної і спеціальної фізичної підготовки, виробленні витривалості, спритності, сили, рівноваги;

3.                 надання практичних навичок у доланні перешкод, оволодіння технікою пересування пішки, на лижах, їзди на велосипеді, греблі;

4.                 психічному вдосконаленні та емоційному збагаченні внутрішнього світу людини, вихованні рішучості, сміливості, впевненості в собі, відповідальності;

5.                 розширення краєзнавчого кругозору, вдосконалення навчально-методичної підготовки, поповненні знань з географії, біології, історії, етнографії і культури;

6.                 засвоєння теоретичних основ організації і проведення походів, розробки маршрутів, планування роботи туристських гуртків;

7.                 набуття спортивного досвіду для участі в походах і керівництва походами різного рівня складності, одержання спортивних розрядів і знань, підвищення майстерності та інструментальної підготовки.

До спортивно-оздоровчого туризму найчастіше відносять такі найпоширеніші види активного туризму: пішохідний, гірський, лижний, водний (сплав і гребля на плотах і човнах),велосипедний.

1.1.      Особливості спортивно-оздоровчого туризму

З самої назви - "спортивно-оздоровчий туризм" – вип­ливає його оздоровчий аспект у поєднанні з активною фор­мою здійснення подорожі.

Що стосується його оздоровчої функції, то будь-яка рек­реаційна діяльність (у тому числі й туризм) спрямована на відновлення функцій організму. Тому до всіх видів і форм ту­ризму цілком застосоване визначення "оздоровчий". Різниця Між ними лише в тому, яким чином відбувається оздоровлен­ня. В даному випадку оздоровлення учасників здійснюється Через зміну виду діяльності, шляхом дозованих фізичних на­вантажень, за допомогою взаємодії з природним середови­щем на протязі всієї подорожі, загартування і адаптації до Незвичних умов, нормального, повноцінного харчування.

Спортивна складова передбачає заняття туризмом з Метою вдосконалення загальної фізичної підготовки, покра­щення спеціальної технічної і методичної підготовки, прак­тичне застосування знань і навичок з тактики і техніки ту­ризму. Спортивний туризм, як і інші види спорту, дозволяє В ході виконання спортивних нормативів покращити спор­тивну підготовку учасників туристських походів, отримати спортивні розряди і спортивні звання.

Заняття туризмом займають особливе місце в системі фізичного виховання, тому що, в порівнянні з іншими вида­ми спорту, дають ширші можливості для оволодіння знан­нями, вміннями і навичками, необхідними в повсякденному житті кожної людини.

Специфічність спортивно-оздоровчого туризму позна­чається і на програмно-нормативному та організаційно-керівному його аспектах.

Здійснення спортивних туристських заходів регламен­туються нормативами і правилами, затвердженими керів­ними туристськими організаціями Держкомтуризму.

Туристська підготовка. Заняття спортивно-оздоров­чим туризмом вимагає певних теоретичних і технічних знань і умінь. Разом з тим заняття туризмом дає можли­вість виховувати і вдосконалювати певні особистісні якості людини.

Одна з найважливіших сторін підготовки туриста — тео­ретична підготовка. Як і в будь-якому виді спорту, вона охоплює широке коло питань, у тому числі проблеми на­вчання і тренування, контролю за навантаженнями, надан­ня невідкладної медичної допомоги, основи педагогіки, пси­хології, конфліктології тощо. Особливість теоретичної підготовки туристів полягає в тому, що вона тісно пов'язана з засвоєнням певного обсягу знань з географії, краєзнавст­ва, топографії.

Географічна підготовка включає такий обсяг знань з географії, який дозволяв би туристам розуміти суть природ­них явищ, спостерігати, досліджувати навколишнє середови­ще (чи його окремі компоненти) і використовувати отримані дані для розробки маршрутів і туристського освоєння тери­торії. Значення географічної підготовки визначається мірою зв'язку людини з оточуючим середовищем під час подорожі. Вирішення тактичних і технічних завдань походу, досягнення безпеки його учасників, здійснення необхідних спостережень і досліджень пов'язані з географічними особливостями кон­кретної території, їх вивчення вимагає залучення і аналізу ге­ографічного, краєзнавчого і картографічного матеріалу.

Особлива увага в географічній підготовці туристів приділяється вмінню здійснювати маршрутні спостереження,

фотографувати чи зарисовувати об'єкти, робити карто­графічну зйомку. Освоєння методів і навичок географічного спостереження є важливою формою теоретичної підготов­ки туристів.

Фізична підготовка. В туризмі, як і в інших видах спорту, досягнення високих результатів неможливе без постійного фізичного вдосконалення, що є основним зміс­том тренувань і, разом з тим, нерозривно пов'язана із Зміцненням і загальним підвищенням функціональних мож­ливостей організму.

Розрізняють загальну і спеціальну фізичну підготовку. Засобами загальної фізичної підготовки досягаються різнобічний розвиток фізичних можливостей і зміцнення Здоров'я людини, розширення функціональних можливос­тей організму як основи працездатності і стимулювання процесів відновлення.

Спеціальна фізична підготовка - вид фізичного вихо­вання, обумовлений особливостями обраного виду туризму.

Заняття туризмом допомагає виробленню таких якос­тей, як витривалість, сила, спритність, швидкість.

Під час туристського походу доводиться долати значні відстані протягом тривалого часу із значним фізичним на­вантаженням, що варіюється відповідно до складності рельєфу, темпу руху, метеорологічних умов, ваги рюкзака. Тому, запас міцності і особиста безпека туриста значною Мірою залежать від його фізичної підготовки. При цьому фізичне навантаження характеризується такими парамет­рами: інтенсивність і тривалість, величина інтервалу між Періодами відпочинку.

Спеціальна витривалість - це здатність витримувати ба­гаторазове повторення навантажень без зниження її якості.

При пересуванні з вантажем заданим маршрутом, по доланні технічно складних ділянок м'язи ніг, рук, тулуба за­знають значного навантаження протягом тривалого часу. Заняття туризмом забезпечує силову підготовку, оптималь­ний розвиток усіх груп м'язів, сприяє утворенню міцного "м'язового корсета", зміцнює дихальну мускулатуру.

Вироблення спритності складається із здатності освою­вати нові рухові дії і вміння перебудовувати рухову діяльність

відповідно до зміни обстановки на маршруті. Туризм дозво­ляє значно вдосконалити основні параметри спритності - ко­ординацію рухів, швидкість і точність їх виконання.

Максимальний оздоровчий ефект від тренувань, спря­мованих на вдосконалення фізичної підготовки, може бути досягнутий, за умови, що характер і міра фізичного наван­таження відповідатиме стану здоров'я, віковим та індивіду­альним особливостям туриста. Фізична підготовка повинна базуватись на принципах різнобічності, систематичності, послідовності, безперервності, циклічності, спеціалізації.

Якими б не були мета і завдання походу, головною умо­вою завжди є безпека його учасників, яка досягається вирішенням комплексу спортивно-технічних питань.

Спортивно-технічні вимоги, що обумовлюють без­печність подолання маршруту, визначаються характером і особливостями природних перешкод, їх технічною складністю, яка диктує технічні елементи, прийоми і засоби, наявні в арсеналі учасників походу; оптимальною кількістю перешкод певної категорії складності, які в комплексі визна­чають категорію складності всього маршруту; тривалістю походу і довжиною нитки маршруту, що залежить від гео­графічних особливостей конкретної території і наявності природних перешкод; розробленістю комплексу фізичних навантажень для успішного подолання маршруту; вмінням орієнтуватися в різних умовах на будь-якій території.

Виховна роль туризму. Спортивно-оздоровчий ту­ризм є своєрідною школою виховання і гармонійного роз­витку особистості. Провідне місце тут належить трудовому вихованню, яке полягає в оволодінні вміннями і навичками самообслуговування і суспільно-корисної праці. Учасники ту­ристського походу забезпечують автономну життє­діяльність групи на весь період подорожі. Кожний учасник повинен уміти орієнтуватись на місцевості, долати пере­шкоди, влаштовувати табір, готувати їжу, ремонтувати спо­рядження і одяг, надавати першу медичну допомогу тощо. Все це дозволяє туристам не лише засвоїти елементарні навички побутової праці, а й вчить підтримувати свідому дисципліну, виробляє організованість, погодженість дій у спільній роботі.

Одна з важливих виховних і розвиваючих функцій ту­ризму - формування всебічно розвиненої гармонійної осо­бистості, свідомого громадянина, що поєднує в собі духов­не багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість.

Важливо й те, що в туристських подорожах народжу­ються почуття колективізму, любов до природи, розши­рюється кругозір учасників. Загальна мета в поході зближує Людей різного віку, сприяє новим знайомствам, встанов­ленню дружніх стосунків. Такі походи є також джерелом по-Іитивних емоцій.

Кожний подоланий кілометр шляху зміцнює впев­неність у своїх силах, приносить велике моральне задово­лення.

Туризм, як ніякий інший вид спортивної діяльності, Сприяє розумінню прекрасного в природі і в людях, напов­нює життя духовним змістом, робить його красивим, допо­магає краще пізнати навколишній світ. У цьому вияв­ляється естетична функція туризму.

Під час тренувань і в похідних умовах виховуються вольові якості людини: сміливість, рішучість, терпіння, напо­легливість, ініціативність, дисциплінованість. Комплекс цих Якостей складає найважливішу рису "спортивного характеру волю до перемоги в туристських змаганнях, прагнення пройти до кінця запланований маршрут. Це досягається здатністю до граничної мобілізації сил, максимальною зосередженістю екстремальних умовах, впевненістю в перемозі, психологічною стійкістю, вмінням швидко приймати рішення.

У створенні позитивного психологічного клімату в ту­ристській групі активна роль належить керівникові походу (Інструктору, тренеру), за умови підтримки його всіма учас­никами. Найбільш важливими психологічними факторами в такому колективі є емоційна стабільність, цілеспрямованість, оптимістична реакція на труднощі, взаємодопомо­га, авторитет керівника.

Організаційні форми туристських заходів. За формою проведення туристських заходів і характером їх Організації спортивно-оздоровчий туризм поділяють на ор­ганізований - плановий і самодіяльний (клубно-секційний) -І неорганізований - аматорський ("дикий").

Плановий туризм передбачає організацію і проведення походів і подорожей туристськими установами, ор­ганізаціями і підприємствами різних форм власності (тур-фірмами, турбазами, туристськими таборами і т. ін.) пере­важно за туристичними путівками. Вони здійснюються за розробленими, вивченими, описаними, а іноді й про-маркірованими маршрутами під керівництвом інструкторів, що мають достатній досвід і добре знайомі ,з місцевістю. Весь маршрут, як правило, проходить через туристські ба­зи, або притулки, учасники походу забезпечуються ночівлею, харчуванням, послугами екскурсоводів, культур­ним і медичним обслуговуванням, на окремих ділянках -транспортом, і т. ін. Багато туристів-початківців здійснюють свої перші далекі подорожі саме за такими маршрутами, що пролягають через наймальовничіші куточки, включають пам'ятки старовини, цікаві архітектурні споруди, літератур­но-меморіальні та історичні місця. В більшості своїй ці мар­шрути нескладні і не вимагають спеціальної туристської підготовки.

Самодіяльні туристські походи і подорожі організують і проводять ради з питань туризму, спортивні товариства, ту­ристські і спортивні клуби, туристські секції підприємств, ус­танов, навчальних закладів, оздоровчі туристсько-спор­тивні табори, дитячі екскурсійно-туристські станції, школи, окремі групи туристів тощо.

Самодіяльні туристи самі добирають склад групи, оби­рають район подорожі і розробляють маршрут, забезпечу­ють себе необхідним спорядженням, продуктами харчуван­ня, а на маршруті організовують екскурсії, переходи і ночівлі. Маршрути самодіяльних походів затверджуються маршрутно-кваліфікаційними комісіями, а проходження їх контролюється відповідними установами (контрольно-рятівними службами і загонами).

Особливість неорганізованих - аматорських (так зва­них "диких", "під чорним прапором" і т. ін.) - походів - у то­му, що туристи самі обирають район подорожі, часто не ма­ють чітко розробленого плану і програми походу, поклада­ються на свої власні сили і сприятливі умови. Здебільшого такі групи складаються з друзів і знайомих, сімей, окремих

груп туристів, що подорожують без якихось спортивних цілей. Головною метою неорганізованих подорожей є ак­тивний відпочинок під час літніх відпусток або канікул.
 

1.2.           Характеристика основних видів спортивно-оздоровчого туризму

Кожний з видів спортивно-оздоровчого туризму має свої характерні особливості. За організацією походу, його марш­рутом, засобами пересування неважко віднести його до пев­ного виду туризму - пішохідного, гірського, лижного, водно­го, велосипедного. Серед цих видів до певної міри умовно виділяється гірський туризм: його можна вважати різнови­дом пішохідного туризму, хоча існує не менше підстав для віднесення його до альпінізму. Природні умови високогірних районів і специфіка перешкод ставлять перед гірськими ту­ристами багато не властивих іншим видам туризму завдань. Він відрізняється і значним арсеналом спеціального споря­дження, і специфічними технічними прийомами, і тактикою, І необхідністю висотної акліматизації тощо.

Пішохідний і гірський туризм. Ці два види туризму мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересу­вання - пішки, і спільні технічні прийоми подолання склад­ного рельєфу, водних перешкод тощо. Відмінність же -перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські - тільки у високогірних. Однак ця го­ловна відмінність справджується лише для походів І – III категорій складності, оскільки пішохідні маршрути вищих категорій складності часто здійснюються, крім лісових і пу­стельних місцевостей, і в гірські райони, хоча якісні відмін­ності (такі, як, наприклад, технічна складність подолання перевалів) зберігаються. Так, гірський маршрут І категорії складності повинен включати щонайменше два перевали ІА категорії альпіністської складності, що потребує певних навичок техніки руху і страховки.

До найпростіших перешкод, характерних для пішохід­них походів у рівнинних районах, можуть бути віднесені

схили пагорбів, ярів, балок, ділянки густого лісу, незакріплених пісків, болота, струмки, річки. В невисоких і се­редньої висоти гірських районах до цих перешкод додають­ся ділянки перевалів із схилами середньої крутизни - по­рослі травою, осипні, засніжені. Складні в цих районах і водні перешкоди - як правило, неширокі, але швидкі струм­ки і річки. Відповідно складнішими будуть і технічні прийо­ми влаштування переправ. Під час походів у високогірних районах до перелічених перешкод додаються круті схили, дрібні, середні і великі осипи каміння, моренні утворення, скельні відслонення, фірнові схили, льодовики, стрімкі і хо­лодні гірські річки і т. ін. Для подолання цих перешкод не­обхідне засвоєння ряду технічних прийомів, навичок транс­портування потерпілих, використання самостраховки і зовнішньої страховки. До них слід віднести:

Ø        рух крутими схилами з відпрацюванням раціональної техніки ходьби (правильна постановка ніг, опора на аль­пеншток);

Ø        долання невисоких перешкод - великого каміння, пова­лених стовбурів дерев;

Ø        просування через лісові хащі, завали, буреломи;

Ø        рух порослими травою, осипними, засніженими крутими схилами (підйом, траверс, спуск);

Ø        просування болотами за допомогою жердини, гатями при взаємній страховці;

Ø        організація переправи через водні перешкоди - через брід при самостраховці і зовнішній страховці, шляхом на­ведення переправ (кладка, поруччя, навісна переправа);

Ø        оволодіння прийомами зав'язування необхідного набо­ру вузлів і обв'язок;

Ø        засвоєння прийомів руху засніженими і зледенілими схилами із самостраховкою і самозатриманням;

Ø        оволодіння технікою спуску і підйому по вертикалі при зовнішній страховці;

Ø        рух у зв'язках по 2-4 чол. при взаємній страховці;

Ø        організація транспортування потерпілих на імпровізова­них ношах, страхувальних поясах;

Ø        володіння елементами техніки рятувальних робіт у гірських умовах і т. ін.

На відміну від пішохідного туризму, де стандартний набір особистого і групового спорядження коригується в за­лежності від району, через який пролягає маршрут, у гірському туризмі обов'язковим є спеціальне альпіністське спорядження (основні і допоміжні мотузки, карабіни, затис­кувачі і захвати, альпіністські пояси і системи, льодоруби, скельні і льодові гаки, скельні молотки тощо).