П’ятниця
18-09-21
00:30

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Про Гуцульщину та Гуцулів їхня історія.70ВАСИЛЬ ПЕТРУК


Того ж таки року влітку М. Павлик був знову заарештова¬ний з кількома українцями, емігрантами з Росії, і Іваном Фран¬ком. Але цей арешт скінчився тільки слідством, а до судового процесу не дійшло.

І ось, нарешті, дочекався М. Павлик своєї газети. На почат¬ку 1890-го року почала виходити два рази на місяць газета "Народ." Це був орган групи однодумців на чолі з Драгома-новим. Видавцем був Павлик, а відповідальним редактором Іван Франко. Головним фінансовим спонзором газети був М. Драгоманів, хоч і учасники цієї групи своїми вкладками до¬помагали.

По виході першого числа цієї газети М. Павлик писав до Драгоманова: "І прокураторія не так буде конфіскувати раз

через те, що мене практика привчила, як угодити навіть Ґірт-лерові (тодішньому головному прокураторові у Львові), а по¬тім трохи і через те, що з нами тепер, знаєте, трохи кокетують військові сфери, що зв'язані просто з цісарським двором. На¬віть пропонували мені заложити письмо на правительствені гроші, я було згодився з тим, щоб мені дали повну волю в ре¬дакції і способах приковування австрійських українців до Ав¬стрії, а крім того поставив цілий ряд бажань до тих сфер, тобто перш усього, щоб скасовано теперішнє правительство, особливо ж його прихильників у Галичині, як намісника, бага¬то старостів і т. ін."

Ну і в дальшому листі до Драгоманова говориться, що він, Павлик, поставив умову, щоб австрійський уряд дав волю ав¬стрійським українцям, а це матиме великий вплив на Росію, яка також мусить дати скорше волю своїм українцям. Крім то¬го, повідомляє в листі до Драгоманова Павлик, що військові сфери поставили умову, щоб газета зайнялася шпигуванням проти Росії на користь Австрії, але Павлик цю вимогу відки¬нув.

На цьому переговори перервалися і ніколи більше не від¬новлювалися, а австрійський уряд, звичайно, залишив на місці свого намісника і старостів, хоч ніби виявляв якісь "симпатії* до українців, але це було тільки на словах.

При кінці 1890-го року ці радикальні українці, що скупчувалися навколо друкованого органу "Народ," закладають Радикальну партію. Але й тут не бракувало різних групових суперечок, ще безперечно підривало і сили, і енергію Павлика. Трохи згодом він перенісся зі своїм друкованим органом до Коломиї, де тоді був головний центр Радикальної партії і там перебував два роки, видаючи побіч "Народу" й другу радикальну газету "Хлібороб."Але в 1894-му році він знову переноситься назад до Львова, щоб бути в центрі краю, щоб бути ближче до політичного життя.        

Одначе тут він тепер зазнав і приємність і велике горе. В кінці того року відсвяткували тридцятиліття письменницької діяльности Драгоманова, промотором якого був Павлик і яке відбулося з великим піднесенням. Але в наступному році (20-го

червня 1895-го року) М. Драгоманів помер. З того моменту порвалися зв'язки Павлика з українцями з Росії, а разом з тим припинився і вихід у світ друкованого органу "Народ."

Одначе Павлик лишається активним діячем і душею Ради¬кальної партії. Він перебирає на себе друкований орган Ради¬кальної партії "Громадський Голос." Великої приємности він зазнав у 1898-му році, відзначаючи 25-літній ювілей літератур¬ної діяльности свого найближчого друга і однодумця Івана Франка, в чому він узяв активну участь і значною мірою спри¬чинився до звеличення цього ювілею.

Але в скорому часі він зазнав і великого удару, коли Іван Франко в кінці 1899-го року виступив речником заснування на¬ціонально-демократичної партії. Від того часу Павлик все мен¬ше віддається справам партії, хоч, звичайно, не пориває зовсім (мається на увазі Радикальна партія, а не нова, що її створює І. Франко), в тяжкі хвилини для радикалів Павлик їм допома¬гає,       ф

В 1904-му році Радикальна партія справляє Павликові трид¬цятилітній ювілей його літературної і громадської діяльности, що дещо знову піднесло його на дусі.

В роках 1897-1904 Михайло Павлик працює бібліотекарем НТШ. Але неприхильне наставления деякої частини НТШ та упадок здоров'я змусили його в 1905-му році відійти від тієї праці. Таким чином він утратив заробіток на хліб насушиий. Р Після смерти Драгоманова Павлик з величезним завзяттям і посвятою - віддається праці над збиранням і опрацюванням матеріялів про життя і діяльність Драгоманова. Смерть Драго¬манова, ніби, ще більше скріпила зв'язки Павлика з ним. Не зважаючи на нужденні матеріяльні умови, на поганий стан здо¬ров'я Павлик зібрані й опрацьовані матеріяли публікує та ске¬ровує всі свої сили, щоб якнайбільше зберегти та спопуляри¬зувати велику спадщину М. Драгоманова.

Серед тих праць про Драгоманова найбільша і найцінніша це "Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876-1895)." Цю працю видав у Чернівцях д-р Лев Когут в роках 1910-12. Праця мала обіймати дев'ять томів. На жаль, вийшли тільки ІІ-УІІІ томи, які містять саму переписку. Том IX, який мав подати покажчик, був майже повністю підгото¬ваний, але не вийшов друком. А перший том, в якому мала буи передмова до цілого видання, де містилася б ціла історія тих часів, так і не був написаний.        

Чим далі здоров'я М. Павлика підупадало, матеріяльна нуж¬да все збільшувалася, на що він часто скаржився, що немає сил здійснити своїх завдань, які він перед собою поставив. В такому стані застала М. Паклика Перша світова війна, що ви-бухла влітку 1914-го року.

А з вибухом цієї війни було створено Головну Українську Раду, до якої від Радикальної партії ввійшов Михайло Павлик. Хоч уже й змучений, але тому, що з перших днів війни появи¬лися промінчики надії на визволення України, він дещо підніс¬ся духом. Але це піднесення довго не тривало: у скорому часі до Львова вступили російські війська. Павлик не тікав, а зали¬шився у Львові. Він сам говорив: "Я вже такий старий і близь¬кий смерти, що мені нічого не страшно."

З великим болем він переживав руїну українського життя окупаційною російською армією. Того життя, в яке він уклав стільки сил, стільки праці і для якого посвятив ціле своє життя. У таких тяжких переживаннях і огірченні він і помер 26 січ- ня 1915-го року. Похорон відбувся під пильним наглядом ро- сійської військової влади, яка напевно боялася, щоб цей похо- рон не обернувся в величаву антиросійську маніфестацію. Але нічого такого не сталося. Похорон відбувся спокійно, хоч і при великому здвизі народу. Поховано його на Личаківському цвинтарі у Львові у звичайній земляній могилі. А на могилі поставлено також звичайний дерев'яний хрест із написом, хто в могилі спочив.  

І хоч так буденно і без будь-якої величі поховано Михайла Павлика, хоч не займав він ніякої високої позиції в українсько¬му ані громадському, ані політичному чи літературному житті, але залишиться він у пам'яті прийдешніх і минулих поколінь як великий світоч, який при найтяжчих умовах віддав усе своє життя Україні. Він ширив серед українства на той час передові ідеї, хоч його не всі розуміли і часто робили йому прикрості, отруюючи атмосферу для нормальної праці і життя. І та убога могила на Личаківському цвинтарі у Львові завжди промовля¬тиме до сучасних і прийдешніх поколінь голосом великого гу¬цульського українського патріота.

 

ВАСИЛЬ ПЕТРУК

 

 

У невеличкому містечку Меркенфріц в горішньому Гесені, в Німеччині, донедавна жив артист-маляр Василь Петрук.

Дитячий вік Василя не мав радости й вигод. Ще не мав ро¬ку, як трохи не втопився. На третьому році життя хтось під¬палив батьківське господарство і довелося батькам тинятися по сусідах. Тверде життя малого Василя від дитячого віку не покинуло його дотепер. Повних 50 років Василь прожив ски¬тальцем. Де тільки він не був і чого тільки він не пережив.

 

Народну школу скінчив у рідному селі. А тому, що мав від малих літ замилування до малювання, батьки віддали його до промислової школи в Коломиї. Тут він учився різьбарства, орнаментики, моделювання, відливання, технології та різних теоретичних предметів. Скінчив школу в 1904-му році з дуже гарним успіхом.        і

Василь Петрук мріяв про дальшу освіту. Він їде до Львова до промислової школи вищого ступня на малярський відділ. Не дивлячись на те, що він цілком відповідав вимогам школи, але поляк професор Броніковський не міг стерпіти хлопця, що з'я¬вився в гуцульському убранні й докучав йому, що довелося Василеві школу покинути. Другий раз мав невдачу в Празі, бажаючи вступити до Академії мистецтв у 1922-му році

Мандруючи світами, Петрук мав нагоду бачити багато ціка¬вого. Він всюди оглядав музеї, виставки мистецьких образів і скульптур, архітектурні будови міст, робив скіци, читав, учив¬ся і поширював свої знання самоосвітою.

В 1907-му році вчився в артиста-маляра Миколи Івасюка в Чернівцях, автора образу^ "В'їзд Гетьмана Хмельницького до Києва". Тут Василь почав малювати церковні образи. А в 1909-му році разом з Івасюком поїхав до Відня, де мав нагоду до¬схочу відвідувати картинні ґалерії та малювати. Почав малювати В. Петрук в 1906-му році, ілюструвати дитячі книжки, які видавав проф^Ю. Несальський в роках 19211944-их.

Від того часу він намалював багато образів. Понад сто штук купив Сурмач і стільки ж С. Ольшанського "Різниця" в Нью йорку, понад 50 образів є в Національному музеї в Он¬таріо, є багато його образів в музеї в Коломиї, Вінніпегу, Чікаґо і Клівленді. Близько сотні образів і всю його бібліоте¬ку пограбували большевики в 1945-му році.

Кільканадцять його образів мають репродукції на поштівках і олієдруках.

Зазнав він багато прикростей від кожної чужої влади. Ще сяк-так жилося йому під Австрією і то не довго, бо москвофіли спричинили його арешт; на щастя, не надавго. Не солодко йому жилося й під Польщею, в Чехо-Словаччині, в Італії, Румунії, під совєтською владою і німцями.       

Доля кидала його то вгору, то вниз. Відбув Першу світову війну. Працював тяжко на ріллі, рубав дерево,, палив у печах, працював при генераторах, випалював кокс, виробляв бензолі» та інші хемікалії, короткий час був дяком, учив креслення в німецькій школі, к

Був поранений у Першій світовій війні. Відбугв полон в Італії і трохи не втратив життя через дрібну неуважність. Під час схоплеиня в полон він кинув до річки якусь німецьку книжку, а італійці думали, що там були Бог зна які важливі документи і Петрука посадили до тяжкої в'язниці. В Італії трохи навчився мови, почав малювати портрети і дещо заробляв собі на шматок хліба.

З полону побував у Греції, Туреччині і Румунії. Як повернувся до рідного села Мишина, біля Коломиї — батька вже не застав живим. Два брати загинули на війні з большевиками. Мати лежала хвора на тиф. Родинна трагедія сильно відбилася на чутливій вдачі Василя Петрука. ^ Мати видужала, а Василь лам захворів на тиф. По видужанні мусів допомагати матері в сільському господарстві, а у вільний час від праці малював.

В 1921-му році виїхав до Чехії, де одружився. Німці запро¬сили його вчити рисунків у гімназії. Чеська влада дуже неприхильно ставилася до Петрука. А ще гірше стало з приходом большевиків. Василя Петрука заарештували, знущалися над ним і віддали під суд, але суд виправдав його. Довелося пра¬цювати в дуже поганих умовах на тяжких роботах з препога¬ним харчуванням. Він усе пережив і витримав наш твердий гу¬цул. Помер у Німеччині.



[09-11-01][All for the tourists of]
Entertainments, rest, bicycles - On a rental! (0)

[09-07-30][Відпочинок і поради]
Безпечні автобусні подорожі (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Мадагаскар: етюди в багрових тонах (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Індія: історія Гоа (0)