П’ятниця
18-11-16
19:51

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Про Гуцульщину та Гуцулів їхня історія.52


Гончарні мистецькі вироби минулого століття часто висту¬пають без авторів, тобто анонімові. Але ще лишилося старше покоління, яке пам'ятає великих майстрів гуцульського гончар¬ного виробу, від яких довідуємося, що тими майстрами були мешканці Косова, Пістиня, Кутів. Тут якраз замешкували най¬кращі майстри-гончарі. Відомі праці таких майстрів з названих місцевостей, як Олекса Бахметюк, Петро Кошак та Иосиф Ба-ранюк. Кожний з цих майстрів мав свій мистецький почерк, свої особливості в зображенні малюнка на гончарних виробах.

Особливість малюнків Д. Зінтюка — це гіперболичність форм, в яких першенство належить гострим контрастам і про¬тиставленням. Так, наприклад, великому тулубові коня автор прикладає тонкі ноги і довгу шию, що закінчується мініятурною головою, яка часто взагалі губитсья серед багатства рослинного фону. Так само деформуючи малює Зінтюк і образ людини. В людини часто око зсунуте на середину обличчя і іноді тякжо розпізнати частини людського обличчя. Так само й рослинний сеіт малюється у збільшеному, а іноді у зовсім

спотвореному ВИДІ.    я

Послідовники Дмитра Зінтюка, як його син і внуки зберег¬ли особливості стилю батька і дідуня, але внесли чимало й но¬вого, їхні малюнки виглядають яснішими, прозорішими. Тож Косів і Пістень визначили основні напрями мистецької кера¬міки^

Що ж стосується третього центру гончарного мистецтва на Гуцульщині — Кутів, то тут від давніх часів також було роз¬винуто гончарство, але без розмальовань. Одначе під кінець XIX століття і особливо на початку нашого століття й тут по¬являються на посуді малюнки, що треба напевне завдячувати впливам сусідніх сіл.

Говорячи про розвиток керамічного виробництва на Гу¬цульщині, як ми вже згадували три найголовніші його центри, не можна обійти мовчанкою і більшого центру па Гуцульщині Коломиї. Хоч, правда, це місто розташовано за межами гір¬ської Гуцульщини, але близькість до Карпат обумовила живий зв'язок Коломиї з гончарним мистецтвом гірських центрів. Ко¬ломия стала головним центром вивчення гірської Гуцульщини. Тут було створено Музей народного гуцульського мистецтва, а також тут було засновано і професійні школи, які готували кваліфікованих майстрів керамічного виробництва для основ¬них центрів розвитку цього мистецтва.

Хоч коломийська кераміка в багатьох випадках дуже по¬дібна до косівської чи пістинської, але чимала в ній є і само¬бутнього, оригінального, властивого лише коломийчанам. їхні вироби, а зокрема малюнки, найчастіше виконувалися ріжком. В Коломийському музеї народного мистецтва збереглися чудо¬ві твори Войцеха Словицького (1800-1885), на його малюнках зображено скрипаля, селянку, молоду пару, церкву і інші речі Людські образи в нього в більшості статичні, фронтально роз¬горнені, вони ніби позують. Одначе і його твори залишаються великим скарбом в арсеналі гуцульського керамічного вироб¬ництва минулого століття.

Як відомо з історії, що на кінець XIX століття припадає,розвиток капіталістичного господарства в Австро-Угорщині, що природно потягло за собою і широке зростання сільських промислів, а особливо гончарного. На кінець XIX століття у названих вище трьох гончарних центрах працювало понад сто фахівців-гончарів. їхня продукція збувалася не лише по гірських селах, але і в рівниній Галичині, Буковині, а навіть у Польщі й Румунії

Такий швидкий розвиток гончарства неодмінно потягав за собою спад мистецької досконалости. Гончарі спішили задо¬вольнити попит поширеного ринку і виготовляли продукцію, не зважаючи на її мистецьке оформлення.      *

Щоб поліпшити гончарне виробництво і належно його удо¬сконалити, в Коломиї в 1876-му році було засновано гончарну школу, де учителями були головним   чином чужоземці. А їм наші українські мистецькі традиції були далекими або зовсім невідомими, тому то в школі головно намагалися подати уч¬ням академічні основи, тобто зробити їх більше "письменни¬ми". Вони давали учням таблиці із друкованих німецьких "ор-наментштатців," що були заповнені незграбною орнаментикою. А щодо народних гуцульських традицій, то вони зводилися до механічного перенесення на малюнки вишивок різьби, писанок, з яких при допомозі лінійки і циркуля   вихолощувалося все живе, народне, традиційне. Тому то школа в Коломиї у скоро¬му часі реорганізувалася на підготовку майстрів з архітектур¬ної кераміки, що вже не мало нічого спільного з традиційним гуцульським гончарним виробництвом

 

Одначе, не зважаючи на помітний мистецький спад в кінці XIX і початку XX століть, серед гончарів було чимало видатних мистців, як родина Совиздранюків, Волощуків, Тим'яків, Михайло Білецький і Григорій Цвілик з Косова,а в Пістині славилася родина Тимчуків, Микола Стадницький, Иосиф Табахорнюк, Владислав Урбанський.

Із нізніших мистців-гончарів треба згадати Петра Кошака (1864-1940), народився в Москалівці в родинь-рбнчаря. Бідував у дитинстві, бо залишився рано сиротою, але після відбуття війська закінчив коломийську гончарну школу і замешкав у Пістині, де і працював за фахом гончара до кінця свого життя.

Після П. Кошака .визначним керамістом на Гуцульщині була Павлина Цвілик (189Ы968). Дочка косівського гончара Совиздранюка ще з дитинства призвичаїлася до гончарства, допомагаючи батькові. Пізніше вона багато працювала в галузі кераміки з чоловіком Григорієм Цвіликом. А після смерти чоловіка (1952) працювала сама, тільки іноді їй допомагала внучка.     

В малюнках Павлини Цвілик зустрічаємо зображення тва¬рин. Свої картини вона удекоровуе в більшості тваринними орнаментами. На посуді вона часто малює гуцулів під час тан¬ку, пастухів із фрелею, мисливців тощо. ■ Із сучасних кераміків можна назвати із старшого покоління Марію Тим'як (1898). Багато причинилася до розвитку кера¬мічного виробництва в наші часи родина Рощибюків Михайло та Анна.

Серед наймолодших кераміків треба відмітити Василя Арония (1936). Він закінчив косівську керамічну школу і дуже про дуктивно працює тепер в цій галузі, збагачуючи керамічногончарне виробництво на Гуцульщині.     

Загалом, треба сказати, що гуцульське гончарне виробниц¬тво, а в парі з ним і керамічне мистецтво належить не лише минулому, але й сучасному. Гуцульські гончарі виробили й ни¬ні здобувають собі славу по всьому світі. Нема на нашій пля-неті сьогодні такої закутини, де б не знали про гуцульські ке¬рамічні вироби. В цьому багато причинилися наші гуцули в ді-яспорі| які всюди на місцях свого поселення популяризують наше безсмертне мистецтво, що зродилося й розвивалося та розвивається й нині в зелених чарівних Карпатах.

 подалі від стаї будуються осібні загороди для кожного роду худоби: кошару — для овець, телятник — для телят і на назимки (телята, які вже перезимували), стаднарку — для коней, ялівник — для ялової худоби, кучу — для свиней; окрім того окрему загороду для подою корів. Також окрему для всього товару, який в Яворові називають — оків, в Жаб'ю — бовгарка, а в Ферескулах — вакарка. До кожнод кошари ведуть окремі ворота-обгін.   

Стая будується з оструба, як хата. Вона без вікон і без сте¬лі, поверх оструба ідуть кізли, що вкриваються драницями, у причілку є діра для проходу диму. До стаї провадять лише одні двері. Стая будується на 4,5 м. шириною і 10,10 м. довжи¬ною. Окрім того, перед дверима вистаюче піддашшя, без оструба — 2 м., а сам оструб два м. високий. Середина стаї поділена на дві частини: ватарник — 5,60 м. довжиною, він без стелі, і комора — 3,50 м. довжиною.

Під бічними стінами ватарника покладено широкі лавиці, а поверх тих лавиць угорі прибиті полиці. На лавицях постіль для ватага, застелена хвоєю, сіном і веретою. А на полицях миски, пляшки, сіль тощо.

Від входу по кутах ватарника стоїть путина на молоко та бодні з гуслянкою, сироваткою і ін. Над боднями висять сита, на гаках — лудиння, крисані тощо.

Майже посеред стаї горить ватра, а над нею уставлений верклюг з кітлом, завішеним на кужбі. Верклюг, уставлений при стіні, розділює ватарник від комори. За допомогою вер-клюга можна котел присунути над ватру або відсунути від неї, крім того завісити його вище або нижче над ватрою.

Верклюг  зроблений з круглогоі^грубого у 2 м. високого стовпа, що обертається у каганці і в гужві, що притримує йо¬го прямовисно при острубі,   який відокремлює ватарник від комори. До того стовпа задовбаний поземо, висотою близько 2-х м. властивий верклюг, зложений з двох простих  сильних вершаків або з одного грубого, продовбаного, посеред якого завішена заклебучена кужба-берфела з кітлом|Коли треба, то можна котел відсунути на бік від ватри, посуваючи то вправо, то вліво верклюгом, який обертається разом із стовпом. Коли ж треба висунути котел наперед або назад, то пересувається туди берфело, що ходить поміж двома вершками або у про¬довбаному місці. Щоб піднести котел вгору або спустити ниж¬че над ватру, на те продовбані у берфелі діри, якими перехо¬дить чіп, що притримує берфелу на верклюзі.



[10-03-13][Все для туристів]
Долина Нарцисів люблять. (0)

[09-08-20][Відпочинок і поради]
За дружинами за межу (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Історія. Піраміда Хеопса (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
Що таке діловий туризм (0)