До Вижниці безпосередньо прилягає — на шляху Вижнивді|
Ростоки — село Виженка. Виженка — це властива продшжещ-НІ Вижниці. Колись вона мала назву — Верхня Вижниця. Зі переказом, у Виженці спинено колись дальше просунення та» тар у глиб Карпат. На тому місці' збудовано пізніше пам'ятко^ ву дерев'яну церкву, яка стоїть до наших днів, як архітектурна пам'ятка.50). |
Українська національна свідомість села проникла скоро завдяки безпосередньому стику села з повітовим цент-ром Вижниця та праці свідомих українських учителів Юрія та Іванни Гордійчуків, Володимира Лукіяновича, Т. Роговського,Івана Твардовського, інж. Станка та свідомих селян Семаки,.
Клима, а зокрема довголітнього душластиря села о. Ст., Маланчука. Я,
Другим периферійним центром Гуцульщини на межі між горами й Підгір'ям є найбільше простором і числом населення село Берегоміт (з присілком Засерет-Заріччя, близько 10 ти¬сяч мешканців). За переказом, село зав'язалося десь під кінець 15 ст. У документах згадується під роком 1696.60). Берегоміт --це важливий для Буковинської Гуцульщини, зокрема, тор¬говельно-ярмарковий центр. Від кінця- 19 ст. Берегоміт висува¬ється на передове місце як культурно-громадський центр з- чи¬сленними відданими для народної справи діячами. Вже в Г89& р. за ініціативою Т. Берника, Я. Бужора, П. Осовського та ін ших засновано у Берегометі "Руську Бесіду",, у 1904 р., захо дами учителя Корнила Данилюка, засновано тут товариство "Січ" — кошовий: Ілля Бужор. Старанням С. Бурачинського, збудовано в Берегометі в 1905 р. великий Народний дім, дг гуртувалося культурно-освітнє життя цієї громади. Велику освідомлюючу роботу села вели віддані патріоти-вчителі Гр Усик (1889-1971), син гуцула з Підзахарича, подружжя І. і 0. Копачуки. При читальні ім. О. Ю. Федьковича діяли співочі й театральні гуртки, які несли світло й свідомість у народ. У Берегометі провела молоді роки відома журналістка і знавець народного мистецтва, Лідія Бурачинська. У родині Бурачин ських часто бувала Ольга Кобилянська.^ Берегоміт відвідуваї Іван Франко, вивчаючи життя і побут місцевого населення. У присілку Солонець, біля Берегомету, є багаті джерела "елати¬ни* — соленої води — джерела подібні до косівських.
80) Історія міст і сіл Української PCP. Чернівецька область, стор. 174.
Берегоміт видав багато свідомих українських патріотів та висококваліфікованої української інтелігенції: учителів народ¬ них і середніх шкіл, священиків, лікарів, правників, інженері тощо, а також мистців прикладного мистецтва. І Але серцем Буковинської Гуцульщини лишається все таки Ст ронець-Путилів, чи просто — Путилів: за австрійських і р мунських часів — осідок повітового суду, а в сучасну пор районовий центр. Путилів — місце народження "буковинськ го солов'я", українського письменника Осипа Юрія Федьк вича, виразника дум, прагнень і надій волелюбного гуцула.
Перша згадка про Путилів стрічається з 1501 р. у зв'яз з відступленням Польщею на користь Молдавії Надчеремои ських просторів сучасної Буковини, а дальша вістка у зв'яз з грамотою молдавського господаря Василя Лупула з 1643 на скарги гуцулів Довгопільського околу на утиски землевлсників. Пізніше Путилів був центром гуцульських розрух проводом Лукина Кобилиці! | 1
На початку 20 ст. просвітню роботу у Путилові вів Іпол Омельський, учитель і композитор, який зорганізував тут пе шу багатолюдну річницю смерти Т. Шевченка в 1901 р. Того року його старанням виставлено у Путилові місцевими сила» "Наталку Полтавку". До Путилова у відвідини Федьковича з ходив М. Драгоманів, а пізніше бував тут Гнат Хоткевич вивчення гуцульського фолкльору.
Сторонець-Путилів мав православну і греко-католицьку п рафії. Настоятелем православної парафії був о. Козак, а грек католицької о. Черемшинський, а після нього о. М. Будз.
У Путилові в гуцульській сім'ї народився видатний мистеш різьбар Михайло Г. Ключан, учень славного різьбаря В. ШкрЙ
ляка. Після 1945 р. М. Ключан сам вів різьбарський відділ Виж ницької мистецько-промислової школи. За совєтськими джере¬лами, в Путилові працює під сучасну пору славна вишиваль¬ниця П. Білак та інші, а також майстерні майстрів-різьбарів Мицкана, Чучка та Климасевича.01).
Село Багна було одно із свідоміших сіл Буковинської Гу-цульщини. Це завдячується близькістю від адміністративного, торговельного й культурного центру — Вижни ці.
Село Багна мало читальню "Руської Бесіди", товариство "Січ" і "Райфазенку". Культурно-громадську діяльність про¬являли тут учителі Касіян Альбота, Іван Спринчинат та селяни Іван Іванюк, Ілля Лазорєк, Дмитро Білак та інші. Багна нале¬жала до парафії у Вижни ці.
Село Дихтинець згадується як місце народження сина Гу-цульщини І. Федюка (1831-1932), славного майстра мистецьких металевих виробів. Тут діяла вчителька-патріотка Євдощук, дочка Гуцульщини, яка в 1901 р. зорганізувала в селі вечір на відзначення 40-річчя смерти Т. Шевченка. Від 1911 р. діяла в Дихтинці читальня "Руської Бесіди", яка побіч Рідної школи несла свідомість у народні маси. У гуцульських розрухах 1843-1849 мешканці Дихтинця брали дуже живу участь. Після Пер¬шої світової війни громадську роботу вів у Дихтинці о. Мико¬ла Колотило.
Село Довгополе записане в історії гуцульським бунто 1843-1849 рр. Душпастирював в Довгополі — після Тораків великий український патріот і народний діяч, пізніший єпис коп о. Тарас Тимінський. Після нього у 1920-их — 1930-их ро ках це місце зайняв о. Гаврило Василович (1878-1939), яки повів тут акцію тверезости, протиалькогольну. Давав допомо¬ги тим, що обіцяли справляти родинні свята без алькогольних напоїв. Його акція зевершилася великим успіхом** З 15 корчм, що були в селі до його приходу, по кількох роках не лиши¬лося жодної!
Киселиці і Тораки знані з гуцульських розрух під проводом Лукина Кобилиці.
У Тораки парохом — після короткого кооператорства в паз ним. Молодий душпастир, сам селянський син (пізніший єпископ Тит для і православних українців Буковинської діеце-зії, член НТШ і товариства "Просвіта" та багатьох українських культурних і суспільно-господарських організацій), він вла¬сним коштом побудував школу в Тораках. О. Тимінський доб¬рий публіцист, вів уперту боротьбу проти митрополита С. Мо* раря, який вів послідовну румунізаційну політику в буковин¬ській Православній Церкві. Помер владика Тимінський у 1927 р. у Ростоках, де його син Володимир Тимінський був паро-хом. Гуцули сіл Берегомету, Довгополя й Тораків вдячно зга¬дують свого душпастиря-добродія. У 30-их роках душпасти-рем сіл Тораки і Кисилиці був о. Стасюк.
Тораки славилися здавна мистецьким вишивкарством і ки¬лимарством. Сьогодні виготовляють у Тораках гуцульські ко¬стюми — очевидно тільки для сцен.02).
Про місцевість Конятин є згадка в документі з 1774 р.
В актах про гуцульський бунт під проводом Кобилиці меш¬канців села Конятин п'ятнується як "найбільше бунтарських",
У Конятині душ пастирську й громадську роботу вів укра¬їнський патріот о. Гр. Криштанович.
Село Підзахарич (Підзахаричі) було одне із свідоміших сіл Гуцульщини — завдяки близькості від адміністративного, торговельного й культурного центру — Вижни ці. ІУ присілку Хорови, приналежному до Підзахарича, наро¬дився у родині селянина-гуцула відомий педагог і письменник, передчасно померлий Данило Харов'юк (1883-1916). В селі ве¬ли освідомлюючу і громадську роботу довгі роки о. Іван Ка-линчук, а після нього о. Іван Онуфрейчук — обидва селянські сини, які розуміли душу і потреби гуцулів - парафіян.
У Підзахаричу у гуцульській родині народився Григорій ЇІУсик (1889-1971), педагог і великий український патріот, який щиро й віддано трудився на освітньо-громадському полі. Помер в Румунії. Вдячно згадують його мешканці Берегомету над Серетом, де він довгі роки віддано працював для добра свого народу.
Село Ростоки (у радянських виданнях — РозтокиНу гу¬цульських розрухах під проводом Кобилиці брало активну участь. У Ростоках довший час перебував-переховувався, і на¬віть діяв, легендарний Олекса Довбуш. Звідси походив оприш-ківський ватажок М. Штолюк (Катеринюк).
У 1911 р. засновано в Ростоках читальню "Руської Бесіди*. Українська народна школа в Ростоках від 1863 р. У цій школі вчили віддані народній справі учителі - українські письменни¬ки: Данило Харов'юк і Микола Марфієвич. У Ростоках вели українську громадську роботу о. Володимир Тимінський, сиа славного о. Тараса Тимінського, першого українця-єпиекоЩ Буковинської дієцезії, передчасно спенсіонованого румунами. Єпископ Тимінський доживав і помер у Ростоках. Після о. Во¬лодимира Тимінського парохом у Ростоках був о. Борис Арій-чук — тепер адміністратор УАПЦ на Аргентину з осідком у Буенос Айрес.
Село Ростоки видало з себе широкі кадри висококваліфі¬кованої інтелігенції, частина яких після студій вернулася пра¬цювати в рідне село/ Між двома світовими війнами корисну національно-громадську роботу проводив двірник громади Ростік гуцул Юрій Різун. ^
Письменник Сидір Воробкевич присвятив одну із своїх по¬езій найкращій жінці в горах, "Марійці з Ростік".
Село Селєтин — одно із найстарших поселень Буковинської Гуцульщини. Вже в 1490 р. це село було подароване манасти-реві Путна, якому піддані селяни мусіли виконувати повинно¬сті. Після 1786 р. (секуляризація манастирських дібр), Селєтин знайшовся під т. зв. камеральною адміністрацією і державною контролею, з камеральним мандатором. Цей правний статус селян був лагідніший від домініяльного. Але залежницькі по¬винності і податки гнітили селєтинців і в гуцульських розру-хах під проводом Кобилиці вони взяли активну участь, і
їх господарська залежність після скасування панщини мало змінилася, бо за користування дровами з лісу й за пасовиська їм доводилося платити.
Село Сергії — це велике й знатне гуцульськими розрухами під проводом Л. Кобилиці. Тут народився у гуцульській сім'ї славіїий Лукин Кобилиця, який проживав аж до самого ареш-€ ту у присілку Красний Діл, біля Плоски. Не дивно, що Сергії були в центрі подій 1843-1849 рр.^
^ Велику освітню роботу у Сергіях вели видатні учителі М. Глібка, Сулятицький і Т. Григорчак — останній сам селянський син Гуцульщини. Корисну громадську роботу виконував в Сергіях також о. Шорш.
Село Усте-Путилів брало активну участь у боротьбі проти ; поневолювачів під проводом Л. Кобилиці. Українське освідом-1 лююче піднесення села приходить аж після появи на літератур-
ному і громадському полі гуцула-поета О. Ю. Федьковича. У селі довший час після Першої світової війни душпастирську і громадську роботу вів о. Ілля Нагірняк, сам селянський син недалекого Підгір'я.
|| Недалеко від села Устє-Путилів знаходиться славна скеля "Скаменіла богачка", оспівана Сидором Воробкевичем у поезії тієї ж назви. *
Село Черешенька розляглося на східніх узбіччях Карпат. Воно межує з селом Багна, яке сьогодні підпорядковане сільраді Черешенька. І !
Села Плоска» Шипіт (тепер Шепіт) і Яблониця (тепер Яб-луниця) згадуються у зв'язку з гуцульськими повстаннями під проводом Лукина Кобилиці, ж У селі Яблониця довгі роки був особливо активним у громадському житті (після короткого перебування в селі Чере¬шенька) о. Степан Шпитко, сам селянський син недалекого Під¬гір'я.
До 1918 р., ба навіть до 1940 р., Буковинська Гуцульщина входила до складу трьох адміністративних повітів: Вижниць-коо, Радовецького і Кімполунгського. Сьогодні Буковинська Гуцульщина в більшості входить до складу УРСР і творить Путилівський (тепер Путильський) та частину Вижницького районів. Південна частина Буковинської Гуцульщини входить до складу СОЦІАЛІСТИЧНОЇ Румунії і становить частину пошире¬ного Сучавського адміністративного повіту.
У всіх селах частини Буковинської Гуцульщини, яка після 1945 р. знайшлася у кордонах сучасної Румунії, було введено в народних школах українську мову навчання. Але після 1958 р. пачалася по всій Румунії у меншостевих школах румуніза-ційна хвиля, яка діткнула також українську Гуцульщину. За хрущовським зразком — українські школи почали переходити одна за другою на румунську мову навчання. Нам невідомо, чи в якомусь українському селі в школі затрималася ще укра-
їнська мова навчання. 4*
Тільки в церквах цих сіл (релігійна свобода в Румунії далеко більша, ніж в СССР), відправляється у церковно-слов'янській мові, а проповіді виголошуються в українській народній мові. Священики лишилися подекуди ще з перед останньої війни. &
Висновки
Загальний образ Буковинської Гуцульщини — це "безмеж¬не море лісів від діл до верхів, а тільки де-не-де запримітимо царинки з копицями чи стіжками заготовленого сіна", краса краєвиду, безкраїй гірський лісистий пейзаж, що розстелився перед нами. Він пригадує нам слова О. Ю. Федьковича: "...не¬ма А нема кращого світу над гуцульські гори. Небо над ними чисте, як дорогий камінь, смеречина зеленіє як у зимі, так у літі, пташка не втихає, а хрещатий барвінок стелиться по шов¬кових травах, що цілу Буковину своїми запахами обвіяли. 0, панство моє миле — як у кого серденько заболить, най ли¬шень іде до нас, а коли тут не подужає, то вже нема йому лі¬ку..."
Буковинська Гуцульщина — споконвічна земля гуцулів — своєю чарівною красою вабить до себе вічною зеленню: літом покривом грайливої зелені заквітчаного зриваючих очі, мов гуцульська писанка, гармонійною грою барв квіток, а зимою з*иід зелені смерек і ялиць виблискують покривою білих сні¬гів. Цей чудовий пейзаж природи справді достойний великого мистця слова й пензля!
Така гуцульська земля ідилічної краси, наче рай на землі, а всеж таки гіркими гуцульськими сльозами полита, горем при¬бита. В загальному матеріальні життєві умовини у Карпатах досить важкі, а мимо того, гуцули нерадо покидають гори, емігрують. Хоч через лагідний геологічний рел'єф Буковин¬ської Гуцульщини є тут краща можливість вирвати більше землі від лісу для хліборобства, то все таки буковинські гу¬нули не багато орної землі відвоювали для цього. Вони добрі хлібороби, але основним їх зайняттям лишається тваринниц¬тво, дереворубство й деревообробство. У будівництві гуцули; особливі майстри. У цій ділянці вони мають свій окремий стиль. А в писанкарстві й вишивкарстві вони неперевершені, зокрема в доборі й комбінації красок.
Полонять наші очі гуцульські деревні вироби й різьби з викладанками на дереві різнокольоровим деревом, цятками, перлами й металем, ткацькі й вишивкові вироби з геометрич¬ними мотивами й різнокольоровими барвами, мосяжні вироби з карбуванням тощо.
У прикладному мистецтві гуцули особливі майстри. Самобутнє гуцульське народне мистецтво відображує у творах її майстрів поетичну красу і щедрість душі народу, який створив це мистецтво. *"
Совєтські джерела хизуються тим, що більшість сіл Буко¬винської Гуцульщини мають своїх робітників прикладного ми¬стецтва, головно вишивкарства, ткацтва, різьбарства та взага¬лі дерев'яних виробів. Але ці вироби виготовляються не для мистецтва, а на комерційних основах, за пляном і під контро-лею держави. Користь з продажу цих виробів має держава, а продуцентам за їх труд залишаються з того тільки "окрушки* Це праця не для удосконалення мистецтва, а для держави, Яка запрягає до цієї мети все працездатне населення — кожного за його здібностями — "щоб ніхто не їв нетрудового хліба". У таких умовах про мистецьке удосконалення тяжко думати, бо необхідно дати кількість, щоб могти жити. На якість не вистачає часу...
Від Редколегії: Тому, що про Буковинську Гуцульщину зовсім мало появилося друком праць, подаємо цей розділ разом, щоб у той спосіб улегшити нашим читачам мати ширше уявлення про цю частину Гуцульщини.
