Історичних заслуг трьох Гу-цульщнн тут не можемо брати під увагу, бо всі вони прислу¬жилися своїй нації в міру своїх можливостей, залежних від ве¬личини населення й землі, як теж історичних обставин. Всі три землі дали Україні заслужених діячів і всі три оборонили свою лицарську честь збройними виступами — галицькі й буковин¬ські під прапором ЗУНР, а закарпатські проголошенням у Ясіні Гуцульської Республіки та підняттям у здобутому Сиготі укра¬їнського прапора. Вищезгадане чергування трьох земських гер¬бів — у першому полі Галицької, в другому Буковинської, а в третьому Закарпатської Гуцульщин — теж найзручніше під мистецьким, себто геральдично-графічним і поліхронічним огля¬дом. Бачимо отже, що всегуцульський герб твориться сам со¬бою у висліді історично-геральдичного дослідження та засто¬сування загально принятих геральдичних правил, і традицій. Тут подаємо остаточний гербопнс.
Гербовий щит розділений, а горішнє півполе розколене. В першому (горішньо-правому) срібному чвертьполі на зеленій землі чорна галка у зльоті (з розгорненими Крилами) в черво¬ному озброєнні (дзюб, ноги й кигті), з червоним перетнем у дзюбі та увінчана червоною короною. В другому (горішньо-лівому) червоному чвертьполі золота турова голова, срібно озброєна (роги) й оязичена та супроводжена вгорі срібною шестираменною зіркою, правобіч такою ж рожею, а лівобіч та¬ким же півмісяцем ріжками вправо. Долішнє півполе розділене. В горішньому срібному чвертьполі на зеленій землі між двома зеленими смереками з чорними стовбурами півокрутла зелена гора з відкритою срібною печерою, в якій два чорно вдягнені, стоячі й звернені до себе гірники з чцрними молотами в підня¬тих правицях, а на її шпилі гірський цап у червоному озброєн¬ні (роги й копита). В долішньому блакитному чвертьполі чо¬тири срібні хвилясто-поземі смуги.
Для цього гербопису конечні деякі пояснення. В численних польських гербовниках виображена галицька галка — за зви¬чаєм польської геральдики — звернена в свою ліву сторону, що негідне з правилами української та загально-европейської ге¬ральдики; її звертаємо вправо, як це бачимо на давніх міських печатях Галича. Перстень і червоне "озброєння" є традиційни¬ми геральдичними атрибутами галки, що відрізняють її від ін¬ших чорних гербових птахів. її корона виображена у деяких польських геральдистів золотом, що незгідне з правилами ге¬ральдики, яка не дозволяє класти т. зв. металу на метал (зо¬лота на срібло й противно) та вимагає в такому випадку чер¬воної барви, себто "червоного золота" (деяке недбальство бар-восполук було одною з від'ємних ціх старої польської гераль¬
дики). В другому (буковинсько-гуцульському) чвертьполі ко¬ристуємося з історично-геральдичних причин не підавстрій-ським гербом Буковини, невдалим новотвором ХІХ-го століття, лише давнім і гарним гербом молдавських воєводів-господарів, які користувалися ним значно давніше й довше не тільки на Буковині, але теж -— під кінець середньовіччя — на Покутті й на Галицькій Гуцульщині (блакитно-червоне щитове поле ко¬нечне для Буковини, щоб відрізнити її герб від спільного мол¬давсько-буковинського, але в нашому випадку це зайве, бо таке відрізнення маємо вже у висліді сполуки з галицьким і мармароським гербами). Герб Закарпатської Гуцульщини, хоча третій з черги, вимагає з причини своєї двочастинности й обра-зової складности, як теж подрібности, половини гербового щи¬та, щоб сповнити вимоги доброї геральдики.
Цей триєдиний герб є пам'ятником непохитности й відпор-ности|Гуцульщини, яка досі затримала своє горде племіннеобличчя, хоча була покраяна віковими кордонами займанців,але зберегла для України одну з її найцінніших окраїнних во-лостей.
Серед українського суспільства — не тільки на еміграції, але теж, наскільки воно серед даних обставин можливе, на рід¬них землях — зростає постійно на протязі останніх десятиріч помітне зацікавлення гербами земель і міст України. Воно про¬являється різновидно: як гербозиавчі"досліди, як гербово-ми¬стецькі твори, як використання земських'гербів в емблемах регіональних (лемківських, закарпатських, волинських і інших) товариств,^комітетів тощо і як спроби розшуків за призабу¬тими чи затраченими гербами. В своїй основі це явище здо-,рове, хоч дехто може назвати його неслушно проявом "льо-кального патріотизму", чи зайвого "реґіоналізму". Почування любови до рідної волости рівновартне почуванням особистої чести чи родової гордости та ні одне з них не противиться все¬українському патріотизмові. Дуже гарно висловив це один французький письменник: "Я люблю моє місто більше, ніж твоє, я люблю мою провінцію більше, ніж твою, одначе понад усе люблю Францію". Тому це зовсім природно, що червоний щит зі срібним хрестом дорожчий волинякові, ніж золотий лев у блакиті, яким гордиться галичанин, та всі ці емблеми мають належне собі місце в національному житті.
Зацікавлення українськими земськими прапорами ще не так помітне, хоча майже всі українські землі мають у своїй минув¬шині свої прапори, а деякі користувалися ними ще недавно. Корогви^деяких українських удільних князівств і княжих во¬лостей витворилися вже в ХІУ-ому столітті. Своїми корогвами ■користувалися українські землі Русько-Литовського Великокня-зівства та вживали їх усі українські воєвідства з їхніми зем¬лями Й повітами в складі Польського королівства від ХУ-го до ЦіVIII-го століть. Крім них, існують численні інші крайові й
Е
гмські прапори, як автономного Запоріжжя, коронних країв Лдичини й Буковини, Кубанського й Кримського країв, Підкар¬патської Русі й Карпатської України та інші. Деякі українські емлі, хоча гербовані, залишилися ще без своїх прапорів і їх доведеться — скорше чи пізніше -— творити на історичних і знакознавчих основах, бо до повноти земських емблем нале¬жить, крім герба, ще й супровідний йому прапор. Те, що зем¬ським прапорам присвячується в нас куди менше уваги, ніж земським гербам, має передусім дві причини: історичну й на¬укову. Під російською займанщиною не існували губерніяльні й повітові прапори, хача існували такі ж герби. На українських землях під Австрією існували тільки два крайові прапори — галицький і буковинський, що в дійсності були новотворами, чужими для почувань народів цих двох коронних країв, які радше користувалися своїми національними — українським, польським і румунським. Українське прапорозиавство поки що в своїх почя і'ках, отже український загал несвідомий ще давніх традицій свою земського прапорництва — призабутого й нс-дослідженого і ним поки що незацікавлений. Куди • інакше представляється ця справа в західньо-евроиейських країнах, де поруч високого рівня прапорознавства існує безперервний ві¬ковий і широкий вжиток територіяльних (крайових, міських і інших) прапорів. Відоме прив'язання баварців до свого пле¬мінного мло-блакитного прапора, населення Долішньої Австрії досі сперечається в справі барвопорядку свого жовто-блакит-иого чи блакитно-жовтого крайового прапора, а синьо-черво-шй прапор Парижу був одною з патріотичних емблем в роках Французької Революції. Постійно творяться в Европі нові про¬вінційні, належно опрацьовані та урядово затверджені прапори.
Справа гуцульського крайово-племінного прапора на пер¬ший погляд складна. Історичний прапор Гуиульщини не існує, так як до і918-го року не існував прапор Кубанщини. Все ж таки це не означає, що його неможливо й непотрібно створи¬ти так, як історична ненаяьність князівства чи якоїсь іншої територіяльно-адміністративної одиниці піл назвою Гуцульщи-п/и не означає, що не існує Гуцульшина. Гербівництво й прапор-•ництво є постійно живими й ТВОРЧИМИ пооявами духовності. І волі кожного народу, племені чи кожної землі. Гуцульщина є живою дійсністю й вона має таке саме право на свій прапор, як Закарпаття чи місто Львів. Не е запізно ні передчасно його створити, бо знаємо українські земські прапори, що постали в нашому столітті та сталися виразниками любови й гордости для своїх прапороносців. Поки що немає нправді об'єднаної Гуцульщини, як окремої й складової частини української дер¬жави, та її ділять на три чгстини кордони Івано-Франківської, Буковинської й Закарпатської областей УРСР. Одначе слід не забувати, що навіть всеукраїнський національний прапор по¬став 1848-го року, коли українські землі були тільки окраїнни¬ми провінціями двох чужинецьких імперій. Серед подібних
важких обставин - навіть і на еміграції — творилися, як ви¬слів прагнень корінного населення, численні західньо-европей-ські прапори — крайові, племінні й навіть національні.^
Сприймальний, доцільний і послідовно створений гуцульський прапор мусить визначитися трьома прикметами, а саме;
а) традицією застосованих барв — геральдичною, фолкльорною чи іншою;
б) спроможністю представляти своїм змістом цілу Гуцульщину тв) правильністю, себто згідністю з вимогами загально-евро-пейської та особливостями української геральдики.Чимало корогов і прапорів повівало над гуцульськими зем¬лями на протязі століть. Галицька Гуцульщина разом з Покут¬тя мкі Подністров'ям належали від XIV-го до XVIII-го століть до Галицького повіту Галицької землі, до якої належав теж Теребовельський повіт. Ця земля й її обидва новіти користу¬валися спільною корогвою |~ чорною галкою в білому полот¬нищі. Вищу гідність мала корогва Руського воєвідства, до якого, крім Галицької, належало ще п'ять земель: Львівська. Перемиська, Сяніцька, Холмська й Жидачівська; ця корогва бу-Н блакитна з жовтим левом. По прилученні Галичини до Австрії зникли гербові корогви воєвідства, земель і повітів та впроваджено крайовий прапор Королівства Галичини, який від 1772 до 1918 зміняв свої види: жовто-блакитні.й, блакитно-чер-соний||блакитно-червоно-жовтий і червоно-блакитний. Букови-«а||до якої належала східня Гуцульщина, користувалася двома і<5§І)ричними прапорами: молдавських господарін-воєвод — чер¬
воним з виображенням турової голови, якої барва не була уста¬лена (золота або чорна й навіть срібна) та крайовим під Австрією — блакитно-червоним. ^Над Закарпатською Гуцуль-
щиною підношено теж різні прапори: угорські, семигородськ? Підкарпатської Русі й Карпатської України, як теж румунський.
У висліді цього короткого розгляду бачимо, що прапори, які ■виступали в історії Гуцульщкни, належали до двох типів: по-ліхромічно-графічних заступників герба, себто таких що від¬творювали в цілості вид супровідного їм герба (напр., Галиць¬кого повіту: чорна галка в білому полотнищі), або до полі-хромічних заступників герба, отже таких, які при помочі двох чи трьох смуг прапорного полотнища передавали всі або тіль-
ки основні барви супровідного їм герба (напр., підавстрійський прапор Буковини). З огляду на традицію повинен теж ново-створений гуцульський прапор належати до одного із цих двох типів. Перший тип, себто гербовий прапор, який містив би в собі повне виображення герба Гуцульщини, в цьому випадку дуже незручний, бо герб Гуцульщини дуже складний і багато¬барвний. Гарний прапор повинен визначатися благородною простотою, обмеженою скількістю барв (не більше ніж три), легкістю розпізнавання з віддглі та легкістю до виготовлення. Таким може бути прапор другого типу, а саме: двопільний або трипільний смугнастий, як напр., блакитно-жовтний закар¬патський, або блакитно-малнново-зелений кубанський. Тепер лишається тільки справа вибору відповідних для гуцульського прапора барв.
Недоцільно було б зложити його з барв усіх важніших прапорів, що повівали над гуцульськими землями в минув¬шині, бо таких барв е аж шість, що очевидно для одного прапора забагато, а крім того такий прапор був би штучним творивом без виразної символіки та без спроможности пред-: ставляти собою саму Гуцулыцину й саме гуцульське плем'я. Більше послідовно було б покористуватися важнішими барва¬ми гуцульського герба, бо таке запозичення гербових барв вживається дуже часто в творенні крайових прапорів, одначе й тут зустрічаємося з надмірною для прапора скількістю барв. Ми вважаємо, що непослідовно користуватися барвосполуками, що були встановлені в Галичі, у Львові, в Сегеті, в Сучаві чи в Чернівцях, лише барвосполукою, яка має за собою давню традицію на самій гуцульській землі. Така барвосполука існує; є три барви, яких символіка закорінена частинно в глибокій давнині, коли ще ціла Гуцульщина належала до Київської дер¬жави, і символіка якого залишилася живою безпереривно аж по наші часи.
Одна частина Гуцульщини належить через тисячу років до Галичини, якої давня й дійсна назва є Червона Русь. Друга частина Гуцульщини до Буковини, яку українське суспільство віддавна зве Зеленою Буковиною, а третя до Закарпаття, яке вже в середньовіччі називалося Срібною або Среберною Зем¬лею. Сполука цих трьох барв в одному прапорі представляла б влучно єдність гуцульських земель і спільноту гуцульського племені. Тут важно зазначити, що срібна й біла барва, тотож-ка в гербівництві й прапорництві; біла прапорна барва засту¬пає срібну гербову (напр., польські емблеми: срібний орел у червоному полі й біло-червоний прапор) так, як золоту гер¬бову барву заступає в прапорі жовта (напр., українські націо¬нальні емблеми). Крім того, всі три барви мають ще інше ви¬разне значення, що простягається на всю Гуцулыцину, а не тільки на одну з її історичних трьох частин.
Плем'я білих хорватів, яке жило обабіч Карпат, є пред¬ком гуцульського І племені. Зеленою є не тільки Буковина, але теж ціла Гуцульщина, | яка часто зветься І теж Зеленою Верховиною. Червона барва найбільше улюблена на Гуцуль-щині та виступає особливо часто в гуцульському фолкльо-рі, прикладному мистецтві тощо. | Як бачимо, сполука цих трьох барв відповідає вповні поставленим нами вимогам відносно гуцульського прапора: вона має за собою неаби¬яку традицію та представляє цілість і єдність Гуцульщини. Тепер лишається тільки оформлення прапора, згідне з пра¬вилами доброї геральдики та з місцевою традицією. Всі кра¬йові прапори, що повівали над Гуцульщиною (тут беремо з вищезгаданих причин прапори смугнастого типу), були т. звдвопільні й трипільні поздовжні, себто з поземими смугами(як напр., український чи закарпатський), а не поперечні, себтоз доземими смугами (напр., румунський чи французький). То-му то гуцульський прапор може бути тільки трипільний по-здрвжний. Геральдика вимагає, щоб т. зв. гербові чи пра-порні металі (біла або срібна чи жовта або золота барви) раз-ділювати від себе т. зв, "тинктури" •— всі інші барви. Тому тонаш прапор може бути тільки червоно-біло-зеленим або зеле-но-біло-червоним. Червоно-біло-зелений виключений, бо це пра-пор Угорщини, отже в висліді нашого розгляду витворюєтьсясам по собі гуцульський прапор, який не має тотожного зісобою ні в європейському державному ні в українському зем-ському прапорництві: І і
зеленийбілий червоний
Такий прапор має потрійне символічне значення;
а) Трьома барвами стародавнього українського історичногоназовництва представляє він єдність гуцульського племені Зе-леної Буковини, Срібної Землі й Червоної Русі.
б) Він влучно відтворює краєвид і бувальщину Гуцульщи-ни: зелену верховину, срібні гуцульські ріки, як галицькийПрут, буковинський Черемош і закарпатську Тису (срібна абобіла барва вживається в геральдиці часто на означення рік),та проляту за свободу крон.
в) Загально прийнята в європейському гербівнидтві й пра-порництві символіка барв голосить три чесноти, яких годі від-мовити гуцулам: зелена барва -- свобода, біла -■• невинністьі несплямленість. червона — хоробрість.
Примітка. Приймаючи цей прапор, маємо передусім на думці т зв. майву, що підноситься на т. зв. майвилні, а не прапор якогось товариства чи якоїсь організації, себто т. зв. корогву або знамено. Гуцульська майва може бути піднесена або сама або поруч української, але в такому випадку на другому місці (нижче або ліворуч). Прапори-знамена товариств, організацій і т. д. — посвячені, врочисто вручені та незаступимі — повинні бути двосторонні. В даному випадку чолова сторона повинна бути національною емблемою (найкраще золотий тризуб у блакитному полотнищі), а зворотна крайова, земська, організацій^тощо (гуцульська трибарвність з іншими додатковими емблемами, як напр., герб Гуцульщини чи особлива відзнака даноготовариства-прапороносця). Майва належить до застунимих ін-сиґній, її не посвячується та вручається врочисто, а в випадкунаднищення довгим вжитком чи будь-яким інших припадкомїї не зберігається, лише спалюється з належною пошаною. Назакінчення хочемо ще відмітити, що прийнята нами гуцульськатрибарвність відповідає теж щасливим збігом обставин трьомбарвам, що виступають найбільше виразно в тричастинномугербі об'єднаної Гуцульщини.
